Час погорди - Сторінка 5

– Я здогадався без особливих труднощів. Працюю над питанням вже кілька місяців. Дозвольте пройти за мною, панове.

Вони рушили за поскрипучим кріслом у лабіринт між стелажами, що вгинались під тягарем томів, яких би не повстидалась університетська бібліотека Оксенфурту. Інкунабули, як оцінив Геральт, мусили бути згромаджені кількома поколіннями Кодрінгерів і Фенів. Він був радий з доказу виявленої йому довіри, тішачись, що може нарешті познайомитись з Феном. Однак він не сумнівався, що постать, хоч і стовідсотково реальна, частково була мітичною. Мітичного Фенна, надійного альтер его Кодрінгера, часто бачили на районі, а прикутий до крісла вчений правник скоріш усього ніколи не полишав будинку.

Центр приміщення був загалом добре освітлений, стояв тут низький, доступний з крісла на колесах пюпітр, на якому буди звалені книги, сувої пергаменту і кальки, папери, бутлі чорнила і туші, пачки пер і тисячі таємних приладів. Не всі були загадкові. Геральт розпізнав форму для фальшування печаток і діамантову терку для усування записів з урядових документів. Посеред пюпітру лежав малий кульовий арбалет репетір, а збоку визирало з-під оксамитової тканини велике збільшувальне скло, зроблене з шліфованого гірського кришталю. Таке скло було рідкістю й коштувало статку.

— Фенне, ти знайшов щось нове?

— Небагато – каліка усміхнувся. Усміх мав милий і дуже приємний. – Ми

звузили список потенційних господарів Ріенса до двадцяти восьми чародіїв…

— Поки що залишмо це – швидко обірвав Кодрінгер. – на разі нас цікавить щось інше. Поясни Геральтові причини, через які загибла князівна Цинтри є об'єктом обширних пошуків агентів Чотирьох Королівств.

— Дівчина має у жилах кров королеви Каланте – повідомив Фенн, ніби здивований потребою пояснювати такі очевидні речі. – Вона є останньою у королівській лінії. Цинтра має важливе стратегічне і політичне значення. Загублена претендентка на корону, що залишається поза зоною впливу, є невигідною, а можливо і загрозливою, якщо підпаде під неправильний вплив. Наприклад, вплив Нільфгаарду.

— Наскільки я пам'ятаю – промовив Геральт – у Цинтрі закон виключає жінок з успадкування.

— Це правда — підтвердив Фенн і знову усміхнувся. – Але жінка завжди може стати чиєюсь дружиною і матір'ю нащадка чоловічої статі. Розвідувальні служби Чотирьох Королівств довідались про розпочаті Ріенсом гарячкові пошуки князівни і були переконані, що саме про це і йдеться. Тому і вирішено завадити князівні стати жінкою і матір'ю. Простим, але дієвим способом.

— Але князівна мертва – швидко сказав Кодрінгер, угледівши зміни, які викликали на обличчі Геральта слова карлика, що усміхався. – Агенти довідались про це і перестали розшукувати.

— Поки що перестали – відьмак з чималим зусиллям спромігся на спокій і холодний тон. – Неправда має властивість виходити на яв. Поза тим королівські агенти це тільки одна з партій, що беруть участь у цій грі. Агенти, самі це сказали, вистежували Цирі для того, щоб перекреслити плани інших переслідувачів. Ці інші можуть бути менш піддатливі на дезінформацію. Я вас найняв, щоб ви знайшли спосіб забезпечити дитині безпеку. Що пропонуєте?

— Маємо певну концепцію – Фенн покосував оком на спільника, але не виявив на його обличчі наказу мовчати, — Хочемо конфіденційно, але широко розповсюдити опінію, що не тільки князівна Цирілла, але й її можливі нащадки-чоловіки не мають жодних прав на трон Цинтри.

— У Цинтрі кудель не наслідує – пояснив Кодрінгер, борючись з черговим нападом кашлю. – Успадковує виключно меч.

— Справді так – підтвердив вчений правник. – Геральт хвилину тому це сказав. Це прадавній закон, навіть тій дияволиці Каланте не вдалось його зневажити, а вона намагалась.

— Намагалась скасувати цей закон інтригою – переконано сказав Кодрінгер, витираючи вуста хустинкою. – Незаконною інтригою. Фенне, поясни.

— Королева була єдиною донькою короля Дагорада і королеви Адалії. Після смерті родичів явилась аристократії, яка бачила у ній виключно дружину для нового короля. Вона хотіла панувати неподільно, тож хіба що для форми і підтримання династії погодилась на інститут князя чоловіка, що засідав при ній, але який би значив стільки ж, як і ганчір'яна лялька. Старі роди цьому опирались. Каланте мала на вибір громадянську війну, відречення на користь іншої лінії, або шлюб з Роегнером, князем Еббінгу. Вибрала третю можливість. Правила країною, але збоку Рогнеда. Ясна річ, не далась уярмити ані випхати себе до бабинця. Була левицею з Цинтри. Але панував Роегнер, хоч його ніхто й не називав Левом.

— А Каланте – додав Кодрінгер – щосили намагалась завагітніти і народити сина. З цього нічого не вийшло. Народила доньку Паветту, потім дворазові викидні, і стало ясно, що вона не буде більше мати дітей. А які в голові були плани! Великі амбіції перекреслила зруйнована матка.

Геральт скривився.

— Ти огидно тривіальний, Кодрінгере.

— Знаю. Правда теж тривіальна. Бо Роегнер почав роззиратись за молодою королевою з відповідно широкими стегнами, і найкраще з підтвердженнями плодючості у роді до прапрабабки включно. У Каланте почала втікати земля з-під ніг. Кожна страва, кожен келих вина могли принести смерть, кожне полювання могло закінчитись нещасним випадком. Багато свідчить про те, що Левиця з Цинтри вчасно виявила ініціативу. Роегнер помер. У країні якраз шаліла віспа, і смерть короля нікого не здивувала.

— Починаю розуміти – сказав відьмак, на перший погляд без емоційно – на що будуть спиратись звістки, які ви збираєтесь таємно, але широко розпустити. Цирі стане онукою отруйниці і мужовбивці?

— Не випереджуй фактів, Геральте. Кажи далі, Фенне.

— Каланте – усміхнувся карлик – врятувала життя, але корона була щораз далі. Коли після смерті Роегнера Левиця запрагла абсолютної влади, аристократія знову твердо пручалась ламанню закону і традиції. На троні Цинтри мав засідати король, а не королева. Було твердо вирішено: як тільки мала Паветта почне хоч трохи нагадувати жінку, її слід видати заміж за когось, хто стане новим королем. Повторний шлюб безплідної королеви не входив у гру. Левиця з Цинтри зрозуміла, що найвище, на що зможе сподіватись – на роль королеви-матері. На біду, чоловіком Паветти міг стати хтось, хто б взагалі відсунув тещу від правління.

— Буду знову тривіальний – застеріг Кодрінгер. – Каланте зволікала з виданням Паветти заміж. Знищила перший проект мар'яжу, коли дівчина мала десять років, і другий, коли мала тринадцять. Аристократія зрозуміла план і зажадала, щоб п'ятнадцятий день народження Паветти був її останніми дівочими уродинами. Каланте мусіла висловити згоду. Але те, на що сподівалась, сталось раніше. Паветта задовго дівувала. Їй почало врешті свербіти так, що пустилась берега з першим же приблудою, до того ж, заклятим у потвору. Були в тому якісь надприродні обставини, якесь пророцтво, чари, обітниця… Якесь право Несподіванки? Правда, Геральте? Що сталось потім, напевно пам'ятаєш. Каланте притягнула до Цинтри відьмака, а відьмак наколядував. Не відаючи, що є керованим, узяв клятву з потворного Йожа[9], уможлививши йому шлюб з Паветтою. Тим самим відьмак полегшив Каланте утримання трону. Зв'язок Паветти з розчарованим чудовиськом був для вельмож таким великим шоком, що вони негайно схвалили раптове заміжжя Левиці з Естом Туйрзеахом. Ярл зі Скелліге видався їм все таки кращим, аніж приблуда Йож. У цей спосіб Каланте й далі правила країною. Ейст, як і всі острів'яни, занадто поважав Левицю з Цинтри, щоб їй у чому не будь суперечити, а від королювання його просто нудило. Він цілковито віддав урядування в її руку. А Каланте, начиняючись медикаментами і еліксирами, тягала чоловіченька до ложа вдень і вночі. Хотіла правити аж до кінця своїх днів. А якщо як королева-мати, то мати власного сина. Але, як я вже казав, амбіції величезні, але…

— Ти вже казав. Не повторюйся.

— Натомість, королева Паветта, дружина дивного Йожа, вже під час шлюбної церемонії мала на собі підозріло вільну сукню. Зганьблена Каланте змінила плани. Якщо не її син, то нехай це буде син Паветти. Але Паветта народила доньку. Прокляття, чи не так? Однак королівна могла ще народити. Це значить могла би. Бо трапився загадковий випадок. Вона і її дивний Йож загинули у незбагненній морській катастрофі.

— Чи не забагато ти домислюєш, Кодрінгере?

— Намагаюсь пояснити тобі ситуацію, не більше. Після смерті Паветти Каланте зламалась, але не надовго. Її останньою надією була внучка. Донька Паветти, Цирілла. Цирі, шаленіюча королівським замком, втілене дияволеня. Для деяких дірка у голові, особливо для старших, бо так нагадувала Каланте, коли та була дитиною. Для інших… виродком, донькою потворного Йожа, на яку заявив свої права якийсь відьмак. І тепер ми доходимо до суті справи: вихованка Каланте, яка можливо готувалась на наступницю, яку розглядали як друге втілення, Левенятко з крові Левиці, навіть тоді вважалась деякими виключеною з права на трон. Цирілла мала погане походження. Паветта здійснила мезальянс. Змішала королівську кров з низькою кров'ю приблуди з незнатним походженням.

— Хитро, Кодрінгере. Але це не так. Батько Цирі взагалі не був низько родженим. Був королевичем.

— Що ти кажеш? Про це я не знав. З якого королівства?

— З якогось на півдні… З Мехту… Так, саме з Мехту.

— Цікаво – буркнув Кодрінгер. – Мехт віддавна є нільфгаардською маркою[10]. Він входить у склад Провінції Метінна.

— Але є королівством – втрутився Фенн. – Там править король.

— Там владарює Емгир вар Емрейс – відрізав Кодрінгер. – Хто б там не сидів на троні, сидів з ласки і волі Емгира. Але якщо вже при цьому він є, то перевірмо, кого Емгир там назначив королем. Я не пам'ятаю.

— Вже шукаю – каліка попхав колеса свого крісла і скриплячи від'їхав у напрямку стелажа, стягнув з нього грубий рулон сувоїв і почав його переглядати, кидаючи переглянуті на підлогу. – Гамм… Вже маю. Королівство Мехт. У гербі срібні риби і корони вписані на тлі блакитно-червоного чотирикутнику…

— Плюнь на геральдику, Фенне.