Час погорди - Сторінка 6

Король, хто там король?

— Хоет, званий Справедливим. Обраний шляхом голосування…

— … Емгиром з Нільфгаарду – холодно здогадався Кодрінгер.

— … дев'ять років тому.

— Не той – швидко полічив адвокат. – Той нас не цікавить. Хто був перед ним?

— Хвильку. Маю. Акерспаарк. Вмер…

— Вмер на гостре запалення легенів, пробитих стилетом поплічниками Емгира чи того Справедливого. – Кодрінгер знову зробив припущення. – Геральте, чи згаданий Акерспаарк будить у тобі якісь спогади? Чи міг би це бути татуньо того Йожа?

— Так – підтвердив відьмак по хвилі задуми. – Акерспаарк. Пам'ятаю. Дуні так називав свого батька.

— Дуні?

— Носив таке ім'я. Був королевичем, сином того Акерспаарка…

— Ні – обірвав Фенн, вдивляючись у сувої. – Тут вони всі згадані. Законні сини: Орм, Горм, Торм, Хорм і Гонзалес. Законні доньки: Аліа, Валія, Ніна, Пауліна, Маріна й Аргентина…

— Забираю наклеп на Нільфгаард і Справедливого Хоета — серйозно сказав Кодрінгер. – Той Акерспаарк не був убитий. Він буденно затрахався на смерть. Бо, напевно, мав і бенькартів, так, Фенне?

— Мав. Багато. Але жодного з іменем Дуні тут не бачу.

— І не сподівайся, що побачиш. Геральте, твій Йож не був ніяким королевичем. Навіть якщо його справді сплодив десь на стороні той збур Акерспаарк, крім Нільфгаарду та закону, його відділяє від такого титулу холерно довга вервечка законних Ормів, Гормів та інших Гонзалесів, з власним, напевно численним потомством. З формальної точки зору Паветта припустилась мезальянсу.

— А Цирі, дитя мезальянсу, не має прав на трон?

— Браво.

Фенн проскрипів до пюпітру, пхаючи колеса крісла.

— Це аргумент – промовив, задираючи велику голову. – Тільки аргумент. Не забувай, Геральте, ми не боремося за корону для князівни Цирілли, ані про позбавлення її корони. З розпущеної чутки має випливати, що дівчину не можна використати для боротьби за Цинтру. Що якщо хтось спробує таке зробити, можна буде легко її підважити, поставити під сумнів. У політичній грі дівчина припинить бути фігурою, буде мало важливим пішаком. А тому…

— Їй дозволять жити – докінчив безпристрасно Кодрінгер.

— З формального боку – запитав Геральт – якої є сили цей ваш аргумент?

Фенн подивився на Кодрінгера, потім на відьмака.

— Не надто сильний – визнав. – Цирілла то лінія Каланте, хоч дещо розбавлена. У нормальних краях можливо її би й усунули від трону, але обставини не нормальні. Кров Левиці має політичне значення…

— Кров… — Геральт потер чоло. – Що це значить "Дитя Старшої Крові", Кодрінгере?

— Не розумію. Хіба хтось, говорячи про Цирілла, вживав таке ім'я?

— Так.

— Хто?

— Неважливо хто. Що це значить?

— Luned aep Hen Ichaer – промовив раптом Фенн, від'їхджаючи від пюпітру. – Дослівно то не було Дитя, але Донька Старшої Крові. Гамм… Старша кров… Я зустрічався з цим визначенням. Докладно не пам'ятаю… Хіба що йдеться про якесь ельфійське пророцтво. У деяких версіях тексту ворожбитки Ітліни йдеться про якесь ельфійське пророцтво. У деяких версіях тексту ворожби Ітліни, тих старших, є, як мені здається, згадки про Старшу Кров Ельфів, або Aen Hen Ichaer. Але ми тут не маємо того повного тексту. Треба би звернутись до ельфів…

— Залишмо це – обірвав холодно Кодрінгер. – Не забагато завдань на раз, Фенне, не забагато сорок за хвіст, не забагато пророцтв і загадок. На разі дякуємо тобі. Бувай, плідної праці. Геральте, дозволь. Повернемось до контори.

— Замало, правда? – упевнився відьмак, тільки-но повернулись і сіли у кріслах, адвокат за бюро, він навпроти. – Занизький гонорар, так?

Кодрінгер підняв з поверхні бюрка металевий предмет, що нагадував зірку, і кілька разів обернув його пальцями.

— Занизький, Геральте. Порпання у ельфійських пророцтвах це для мене диявольський тягар, втрата часу і засобів. Потреба пошуку шляхів до ельфів, бо крім них ніхто не в змозі зрозуміти їх засобів. Ельфійські манускрипти це у більшості випадків якась кручена символіка, акровірші, часом взагалі шифри. Старша Мова – завжди як мінімум двозначна, а записана може мати і десять значень. Ельфи ніколи не були схильними допомагати комусь, хто хотів розжувати їх пророцтва. А у ці часи, коли лісами триває кривава війна з Білками, коли доходить до погромів, є небезпечним наближатись до них. Удвічі небезпечніше. Ельфи можуть прийняти за провокатора, люди можуть донести про зраду…

— Скільки, Кодрінгере?

Адвокат хвилину мовчав, безпристрасно граючись з металевою зіркою.

— Десять відсотків – нарешті сказав.

— Десять відсотків від чого?

— Не глузуй з мене, відьмаче. Робиться поважна справа. Починає ставати щораз менш ясно, про що тут йдеться, а коли не відомо, про що йдеться, то з певністю йдеться про гроші. Мені миліші ці відсотки, аніж звичайний гонорар. Даш мені десять відсотків від того, що сам будеш з цього мати, поминаючи вже заплачену суму. Узгодимо умови?

— Ні. Не хочу наразити тебе на збиток. Десять відсотків від нуля дає нуль, Кодрінгере. Я, мій дорогий колего, не буду мати з цього нічого.

— Повторюю, не глузуй з мене. Я не вірю, що б ти не діяв заради зиску. Не вірю, щоб за цим не крились…

— Мене мало обходить, у що ти віриш. Не буде жодної угоди. І жодних відсотків. Окресль висоту гонорару за збирання інформації.

— Когось іншого – закашляв Кодрінгер – я б витурив за двері, впевнений, що мене намагаються надурити. Але тобі, анахронічний відьмаче, якось на диво пасує шляхетна і наївна незацікавленість. Це у твоєму стилі, це розкішно і зворушливо старомодно… дати себе вбити задарма.

— Не витрачаймо часу. Скільки, Кодрінгере?

— Вдвічі стільки. Разом п'ятсот.

— Жаль – Геральт покрутив головою – але мене не стане на таку суму. Принаймні, не на цю мить.

— Поновлюю пропозицію, яку я вже тобі колись викладав, на початку нашого знайомства – сказав повільно адвокат, продовжуючи бавитись зіркою. – Візьми у мене роботу, й тобі вистачить. На інформацію і на розкоші.

— Ні, Кодрінгере.

— Чому?

— Ти не зрозумієш.

— Цього разу ти раниш не моє серце, а тільки професійну гідність. Бо я лестив собі, думаючи, що здатний зрозуміти все. В основі наших професій лежить скурвисинство, але однак ти й далі надаєш перевагу анахронічному над сучасним.

Відьмак кивнув.

— Браво.

Кодрінгер знову зайшовся кашлем, витер губи, подивився на хустку, потім підняв золотаво-зелені очі.

— Ти запхав носа у список магічок і магіків, який лежав на робочому столі? У список потенційних начальників Ріенса?

— Запхав.

— Я не дам тобі того списку, поки не перевірю достеменно. Не переймайся тим, що підглянув. Жовтець повідомив мені, що Філіппа Ейльхарт правдоподібно знає, хто стоїть за Ріенсом, але тобі того не повідала. Філіппа не оберігала б якихось шісток. За тим драбом стоїть якась важлива фігура.

Відьмак мовчав.

— Стережись, Геральте. Ти в серйозній небезпеці. Хтось веде з тобою гру. Хтось докладно вивчає твої дії, хтось ними просто керує. Не піддайся зарозумілості і переоцінці власних сил. Той, хто грає тобою – це не вампір і не вовкулака. Це не браття Мішелети. Це навіть не Ріенс. Дитя старшої Крові, холера. Ніби мало було трону Цинтри, чародіїв, королів і Нільфгаарду, ще й на додаток ельфи. Обірви ту гру, відьмаче, вийди з неї. Поламай плани, роби те, чого ніхто не сподівається. Зірви той божевільний зв'язок, що з'єднує тебе з Циріллою. Залиш її Єнніфер, а сам повертайся до Каер-Морхену і не випихай звідти носа. Принишкни в горах, а я понишпорю у ельфійських манускриптах, спокійно, без поспіху, докладно. А коли вже буду мати інформацію про Дитя Старшої Крові, коли буду знати ім'я залученого в це чародія, у тебе буде час зібрати гроші і здійснимо обмін.

— Я не можу чекати. Дівчина у небезпеці.

— Це правда. Але мені відомо, що тебе вважають перешкодою на дорозі до неї. Перешкодою, яку слід однозначно усунути. У зв'язку з цим, це ти у небезпеці. Візьмуться за дівчину тільки тоді, коли замочать тебе.

— Або тоді, коли я перерву гру, усунусь і сховаюсь у Каер Морхені. Я забагато тобі заплатив., Кодірнгере, щоб ти мені давав такі поради.

Адвокат обернув пальцями сталеву зірку.

— За платню, яку ти мені заплатив, я вже дію протягом деякого часу, відьмаче – промовив він, стримуючи кашель. – Порада, яку я тобі уділив, є обдуманою. Зачаїсь у Каер Морхені, зникни. А потім тих, хто шукає Циріллу, дістану я.

Геральт примружився і усміхнувся. Кодрінгер не відвернувся.

— Я знаю, що кажу – додав, витримуючи погляд і усмішку. – Переслідувачі твоєї Цирі знайду її і зроблять з нею, що хочуть. А тим часом і вона, і ти будете у безпеці.

— Поясни, будь ласка. По змозі швидко.

— Ми знайшли одну дівчину. Шляхтянка з Цинтри, сирота війни. Прийшла з обозом для втікачів, зараз міряє ліктем і кроїть тканини, прийнята торговцем сукном з Бругге. Нічим особливим не вирізняється. Крім одного. Вона досить подібна до картини з деякої мініатюри, яка зображає Левенятко з Цинтри… Хочеш побачити її портретик?

— Ні, Кодрінгере. Не хочу. І не погоджуюсь на таке вирішення.

— Геральте – адвокат прикрив повіки – що тобою керує? Якщо хочеш зберегти ту твою Цирі… Мені здається, що тебе зараз не вистачає на розкіш погорди. Ні, я зле висловився. Ти не можеш собі дозволити розкошу погорди погордою. Надходить час погорди, колего відьмаче, час великої, безмежної погорди. Мусиш пристосовуватись. Те, що я тобі пропоную, це проста альтернатива. Хтось помре, щоби хтось міг жити. Хтось, кого кохаєш, вціліє. Помре інша дівчинка, якої ти не знаєш, якої ніколи не бачив…

— Яку можна зневажити? – обірвав відьмак. – Маю заплатити за те, що люблю, зневагою до самого себе? Ні, Кодрінгере. Залиш ту дитину у спокої, нехай далі міряє сукно ліктем. Її портретик знищ. Спали. А за мої двісті п'ятдесят тяжко зароблених корон, які ти кинув до шухляди, дай мені щось інше. Інформацію.