Цусіма - Сторінка 10

- Олексій Новиков-Прибой -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Але Вівторок ще більше наколобродив. Він побачив роззолочену групу людей, що прямували до знайомого трапа, і, випередивши її, з радісним гавкотом кинувся галопом по палубі. В такій напруженій обстановці, коли в присутності коронованого гостя і вищих чинів флоту люди ніби заціпеніли і навіть стримували дихання, невимушеність собаки сповнила суднових офіцерів таким жахом, ніби вони мали негайно поринути у морську безодню. Щось страшне насунулось на корабель — адже Вівторок в своєму нестримному бажанні потрапити на катер може зіпхнути царя з трапа в воду. Що тоді буде? Командир, згинаючи тремтячі коліна, став нижче зростом і роззявив рота, немовби хотів крикнути й не міг. Старший офіцер навіть крякнув і навіщось підняв до трикутного парадного капелюха і ліву руку. Лейтенант Вредний втягнув голову в плечі, наче на нього замахнулись кувалдою. Розгубились і решта офіцерів: одні пополотніли, у декого засіпалися губи. Можна безпомилково сказати, що перед кожним із них постало одне й те саме питання: через що доведеться постраждати? Через собаку, паршиву дворняжку. Очевидно, в цю мить вона викликала у суднового начальства таку ненависть до себе, що доля її була вирішена: після огляду вона з баластом на шиї полетить за борт.

Великий князь Олексій Олександрович, озирнувшись, докірливо хитнув головою Рожественському, а той, зціпивши зуби, подивився на офіцерів таким нищівним поглядом, який ніби промовляв:

— Ну, всім вам кінець: розжалують у матроси.

Цар в цю мить був на нижній площині трапа. Він тільки-но хотів ступити на катер, коли до його ніг стрімголов скотився Вівторок. Цар шарпнувся і, ухопившись за поручні, незграбно зігнувся. Один з двох мічманів, що стояли на площадці трапа як фалрепні, сторопів, але другий не розгубився і, схопивши Вівторка за шию, міцно притис його до себе. Все це сталося за кілька секунд, і всі чекали, що зараз пролунають страшні вибухи блискавки і грому. Але цар, опам'ятавшись, раптом почав усміхатись: погладивши пса по спині, ласкаво промовив:

— Ах, собачка. Який милий собачка. І ступив на катер.

Напружена атмосфера зразу розрядилась. Весь роззолочений імператорський почет, ніби по команді, почав усміхатися. Кожен із вищих чинів, починаючи з великого князя і кінчаючи адміралами, вважав своїм обов'язком, спустившись по трапу, погладити Вівторка, і кожен примовляв на свій лад:

— Надзвичайний пес.

— Гарний собака.

— У нього дуже розумні очі.

— Красень, якого не часто можна зустріти.

І навіть завжди похмурий Рожественський зобразив на своєму суворому обличчі усмішку і, поплескавши по спині Вівторка, пробасив:

— Четвероногий моряк. Видно, вояка.

Ожило і наше суднове начальство. Командир випрямився, усміхнувся і став вищим. Старший офіцер опустив ліву руку і браво випнув груди. Повеселішали і решта офіцерів, ніби вони мали одержати найвищу нагороду. Тепер кожен з них дивився на собаку з таким захватом, наче він вчинив визначний воєнний подвиг.

Тільки Вівторок не радів. Здержуваний мічманом, він розгублено дивився на катер, не розуміючи, чому його цього разу не пускають туди. Не розумів пес і того, що він удостоївся такої великої монаршої милості.

Паровий катер відчалив від трапа.

"Царськосельський ховрах", як прозвали царя революційно настроєні матроси, відплив на інші кораблі.

ЦАР І КАЙЗЕР

Пригадалися свята, що відбувалися на цьому рейді в 1902 році. Тут сталося знаменне побачення двох імператорів: Миколи II і Вільгель-ма II. Звідси почалась блискуча кар'єра адмірала Рожественського, який тоді, командуючи учбово-артилерійським загоном, тримав свій прапор на крейсері "Минин"; звідси простяглися незримі нитки до далекосхідної війни.

День 24 липня був ясний. На ревельському рейді скупчилося чотирнадцять великих військових суден і п'ятнадцять міноносців. Тільки два кораблі, збудовані в Америці, виділялися своєю білістю — "Варяг" і "Ретвизан", а інші були пофарбовані в чорний колір. Тут же стояли імператорські яхти — "Штандарт" і "Полярная звезда", що прийшли ще напередодні. Всі вищі чини Балтійського флоту були тепер тут. Берег і стінки гавані кишіли людьми, що прийшли подивитись на небувалу подію.

З раннього ранку, хвилюючись, чекали появи Вільгельма. Нарешті на горизонті, за островом Нарген, показались димки німецької ескадри. Назустріч їй негайно рушили яхти і крейсер "Светлана". Туди ж, везучи знатних глядачів, попрямували і кілька приватних пароплавів, красиво прибраних зеленню.

О восьмій годині всі наші кораблі прикрасилися прапорами. Здалеку долітали постріли обмінних салютів. А через дві години судна уже наближалися до рейду. До складу німецької ескадри входили: броненосний крейсер "Принц Генріх", крейсер "Німфа", міноносець "Слейпнер" і яхта "Гогенцоллерн". Всі вони красувались білим офарбленням. Вільгельм устиг уже пересісти з власної яхти на російську, і тепер обидва імператори стояли на містку "Штандарта".

Кожен наш корабель, оповившись пороховим димом, відсалютував на честь кайзера тридцять одним пострілом. Гуркіт стояв, наче на війні. На флагманських суднах і яхтах гриміли оркестри: німці грали російський гімн, наші — німецький. На містках російських і німецьких суден зібрались офіцери в пишних убраннях, парадній формі, а на верхніх палубах, вздовж бортів, розташувались фронтом матроси в білих з синіми комірами форменках. Частина команди обліпила ванти, ці канатні драбини, що ведуть на щогли, а на "Первенце" і "Кремле" — судна з парусним оснащенням — матроси забрались на реї, вистроївшись на них у шеренгу. Звідусіль, перекочуючись, лунало голосне "ура!".

По обіді, годині о третій, на кораблях учбово-артилерійського загону прапори розцвічування були спущені. Офіцери переодяглись у звичайну форму. Всі приготувались показати височайшим особам своє артилерійське вміння.

Обидва імператори прибули на крейсер "Минин". Разом з ними з'явилися принц Генріх і шеф нашого флоту, великий князь Олексій Олександрович, управляючий морським міністерством Тиртов, німецький морський міністр Тірпіц, адмірали і чини обох імператорських почтів. Ніколи ще на борту нашого судна не було стільки знатних осіб.

Весь наш загін, знявшись з якоря, пішов на маневри і стрільбу.

На містку було тісно. Крім прибулих гостей, тут були присутні командир судна і адмірал Рожественський із своїм штабом. Я теж стояв там, притулившись у куточку. На моєму обов'язку лежало стежити за падінням снарядів і відзначати в зошитах недольоти, перельоти і попадання.

Микола був у формі німецького адмірала. Вільгельм, навпаки, одягнувся у форму російського адмірала з голубою андріївською стрічкою. Наш маленький цар великої держави в присутності свого колеги лишався в тіні. Увагу всіх привертав кайзер. Незвичайно високі каблуки збільшували його середній зріст, а груди його випиналися колесом, очевидно, від вати, закладеної під мундир у великій кількості. Він був досить ставний, мав незвичайну військову виправку, упевнену ходу.

Ліву руку, що погано діяла і була коротша від правої, він закладав за борт адміральської форми, ховаючи цим свою фізичну ваду. Часом з такою ж метою Вільгельм, змінюючи позу, спирався лівою рукою на ефес шаблі. Коли він розмовляв з царем своїм високим тенором, то його губи з правого боку злегка сіпались. Шрам на щоці, густі, зухвало підняті вгору вуса, що наче рогачем підпирали прямий м'ясистий ніс, великі в темних віях очі, що твердо дивилися з-під трикутного морського капелюха, а також уся його зовнішність, його манера триматися,— все це надавало йому вигляду лютої войовничості.

Серед цих знатних осіб я почував себе так, як може почувати себе людина, що вилізла на верхів'я високого дерева, на тонкі й ненадійні гілляки. Припустишся найменшої необачності — полетиш сторчголов униз. Нервовий холодок пробігав по спині. Обмундирування на мені було акуратно пригнане, це я перевірив сотню разів, і сам я був весь підтягнутий. І все-таки не переставала тривожити думка: а що як одірветься ґудзик од штанів, розстібнеться ремінець або повернуся не так, як належить. Що тоді зі мною зроблять?

Кораблі учбово-артилерійського загону, маючи бойовими прапорами, проробляли еволюції. Красиву картину являли вони собою, коли робили всякі повороти, стаючи то в стрій кільватерної колони, то в стрій фронту. Ці грандіозні плавучі фортеці марширували на воді з такою легкістю, як взвод солдатів на суші.

Загриміли гармати. Спочатку стріляли по щитах, поставлених на острові Карлос, а потім — по щитах, буксируваних міноносцями.

Рожественський, здавалось, не помічав ні царя, ні кайзера і тільки напружено стежив за своїми кораблями. Іноді покрикував:

— Частіше стріляти!

А коли помітив, що одне судно зробило якусь помилку, то, як звичайно, розсердився і, незважаючи на присутність високих осіб, викинув за борт бінокль. Капітан 2-го рангу Клап'є де Колонг подав йому свій. Цар, помітивши це, посміхнувся.

Три години тривали маневри і стрільба. Цього разу влучали в ціль краще, ніж звичайно. Принаймні всі щити були збиті, що мене дуже здивувало.

Після закінчення маневрів і стрільби Вільгельм, вітаючи свого колегу, сказав:

— Я був би щасливий, коли б у мене у флоті були такі талановиті адмірали, як ваш Рожественський.

Це він говорив у присутності Тірпіца, який був тут же. Звичайно, Вільгельм хитрував, але Микола повірив йому і, цінуючи його думку, почав щасливо усміхатися. Він спочатку розцілував шефа нашого флоту, великого князя Олексія Олександровича, а потім — Рожественсько-го. Адмірал, в пориві вірнопідданських почуттів, нагнувся, підхопив царську руку і міцно припав до неї губами, але тут же випрямився і, бажаючи посилити враження, справлене на коронованого повелителя, твердо заявив:

— От би коли нам повоювати, ваша імператорська величність. Негайно ж височайшим наказом Рожественський був зарахований до

почту його величності.

А ввечері, коли писарі з міноносців приїхали до нас за поштою, ми довідались від них про цікаві новини. Вони розповідали, ніби буксировані щити були, як то кажуть, зшиті на живу нитку і падали від струсу повітря, коли близько біля них пролітав снаряд, а на острові Карлос щити були укріплені так погано, що падали від осколка або каменя, який попадав у них.

Виходили на стрільбу і вночі.