Цусіма - Сторінка 11

А другого дня висаджували десант на берег. Потім влаштовували навчальний бій, в якому один загін суден нападав на другий.

Свята тривали три дні. Вночі ревельський рейд являв собою казкове видовище. На мачтах імператорських яхт горіли вогнями штандарти. Всі судна, як наші, так і німецькі, були ілюміновані. На деяких борти були обведені блискотливими пунктирами. На інших андріївський кормовий прапор був зроблений з електричних лампочок. Вирізнявся флагманський крейсер "Минин" — над ним повисли вогненні вензелі >У і N.. увінчані червоними коронами.

Обидва імператори, здавалося, змагалися один з одним в своїй щедрості. Вільгельм подарував цареві золоте письмове приладдя. Микола не лишився в боргу і в свою чергу подарував своєму колезі золотий боярський шолом, прикрашений коштовним камінням. Не обійшли увагою і адміралів: їх нагородили різними орденами.

Годині о четвертій пополудні 26 липня німецька ескадра знялась з якорів і пішла в море під вигуки "ура" і прощальний салют, що загримів з обох боків. Яхта "Штандарт" пішла проводжати дорогих гостей. Коли німецька яхта "Гогенцоллерн" підходила до острова Нарген, на щоглах її звився сигнал за міжнародним зводом:

"Адмірал Атлантичного океану вітає адмірала Тихого океану".

На "Штандарті" не зразу зрозуміли зміст цього сигналу. Потім підняли у відповідь прапори, які означали:

"Ясно бачу".

І ще додали, з наказу царя:

"Дякую. Бажаю щасливого плавання".

Лукавий був Вільгельм. Сигнал його треба було розуміти так: себе він у майбутньому вважає за адмірала Атлантичного океану, а нашому цареві радить стати адміралом Великого океану. Микола ще раз повірив своєму другові. З того часу у нас на Далекому Сході почалось гарячкове пожвавлення. Саме на ревельському рейді у царській голові дозріла ідея війни з Японією. Тут же кайзер дістав згоду Миколи на зайняття китайського порту Ціндао.

В результаті цього побачення двох імператорів пощастило і Рожественському. Незабаром він став начальником Головного морського штабу.

На цій посаді йому довелося пробути до того часу, поки його призначили командуючим 2-ю Тихоокеанською ескадрою.

ЙДЕМО В ЛІБАВУ

За ніч ескадра далеко просунулася в море.

Ранок наступного дня на "Орле" почався звичайним порядком, установленим однаково для всіх військових суден: рівно о п'ятій годині над люком верхньої палуби просвистала дудка, а слідом за нею залунав знайомий голос вахтового унтер-офіцера:

— Вставай! Койки в'язати!

На броненосці в жилих його приміщеннях, там, де спали матроси, пролунала ця команда, повторювана палубними старшинами. Вигуки супроводилися лайкою, добірною і міцною, як спирт. Вся жила палуба вмить заворушилася, загомоніла людськими голосами. Швидко, наче ошпарені окропом, люди викидались із своїх підвісних койок, зіскакували з рундуків. Треба було поспішати, щоб за короткий час устигнути одягтися, а потім, загорнувши постіль в парусинову койку, акуратно зашнурувати її, надавши їй форми кокона.

Через десять хвилин чулась інша команда:

— Койки нагору!

Сотні людей кинулись до вихідних трапів, випереджаючи один одного. На верхній палубі вони розсипались вздовж коєчних сіток, вкладали в них койки, номерками назовні. Тим, що запізнились, перепадало від начальства.

Після цього бігли до спільних умивальників, схожих на довгі жолоби, з безліччю кранів над ними. Тут було тісно. Штовхаючи один одного, нашвидку споліскували обличчя забортною солоною водою.

— На молитвуї

Від цього заклику, наче від батога, багато матросів намагались ухилитися, ховаючись по різних відділеннях. Ті, що лишились, зібрались на верхній палубі. З'явився священик, отець Паїсій, і затягнув "Отче наш", йому помагали сотні голосів. Щоранку ми співали так молитви, перед цим наслухавшись страшенної лайки і самі вдосталь налаявшись.

Півгодини призначалося на сніданок. Оскільки свою порцію вершкового масла кожен одержував окремо, а трьох фунтів хліба вистачало всім з лишком, то з їжею і питтям чаю не квапилися. Можна було побалакати і посміятись. Дехто, скінчивши снідати, задумано дивився на море, на кораблі, що йшли по ньому.

Навкруги було сумно і сіро. З невеликими перервами сіявся дрібний дощ. Холодний вітер колихав море. Часом наповзав туман, скорочуючи відстань видимості.

Ескадра наша, построена в дві кільватерні колони, йшла вперед, до мутного горизонту. До правої колони входили броненосці: "Князь Суворов", "Император Александр III", "Бородино" і "Орел", транспорт "Камчатка", що являв собою плавучу майстерню, крейсери: "Аврора", "Светлана", "Алмаз". Ліву колону складали броненосці: "Ослябя", "Сысой Великий" і "Наварин", крейсери: "Адмирал Нахимов" і "Жемчуг" і транспорт "Анадырь". Крім того, за останніми весь час тримались міноносці: "Бедовый", "Блестящий", "Быстрый", "Буйный", "Бравый", "Бодрый" і "Безупречный". Але зараз ці міноносці, згідно з розпорядженням командуючого, відділились від ескадри і, користуючись перевагою в ході, почали випереджати її. Незабаром вони сховалися за горизонтом.

На щоглах флагманського корабля "Суворов" раз у раз звивалися сигнали. Всі інші судна негайно повторювали їх, підіймаючи у себе такі ж прапори. Броненосець "Бородино", який ішов попереду нас, чомусь часто рискав вправо і вліво, за що дістав від командуючого догану.

З сьомої години ранку на "Орле" почалось прибирання. Мили палубу, чистили мідні частини, скрізь витирали пил. За роботою наглядали вахтові: начальник, офіцер і унтер-офіцери.

Цього разу за вахтового офіцера був молодий мічман, світлий блондин, прозваний матросами Воробейчиком. Обличчя у нього було ніжне, хлоп'яче, з безтурботно сірими очима під виблискуючим склом пенсне. Маленький і метушливий, він швидко випалював слова і весь час крутився, з'являючись то на містку, то на палубі, і задерикувато покрикував на матросів штучним басом.

— Рвань капустяна! Ви не працюєте, а тільки повітря псуєте на кораблі. Треба як слід лопатити палубу.

йому важко було догодити. Кричав він без пуття, часом пускав у діло кулаки. Матроси ненавиділи його і бурчали на його адресу:

— Розцвірінькався наш Воробейчик.

— Найнікчемніша птиця на світі.

— Горобцеві належить в кінському гною копатися, а він при кортику ходить і наказує.

Не такий був вахтовий начальник, лейтенант Славінський, і своїм характером і зовнішнім виглядом. Помірного зросту, кремезний, він за всяких обставин не втрачав душевної рівноваги, а його обличчя, рудувате, засіяне веснянками, завжди зберігало вираз цілковитого спокою, його вважали за тямущого офіцера.

Як належало, через три чверті години прибирання на кораблі було закінчено. Ніщо не давало приводу ні старшому офіцерові, ні командирові до чого-небудь прискіпатись. Переконавшись у цьому, Славінський крикнув:

— Боцмане, рапорт!

Кондуктор Саєм, цей бувалий, сорокалітній морський вовк, був поблизу. Твердими кроками він попрямував до вахтового начальника, на ходу підкручуючи свої густі вуса. Зупинився. Різко підкинув праву руку до козирка, а лівою передав написану рапортичку і заговорив:

— Ваше благородіє, на ескадреному броненосці "Орел" перебуває... Далі він перерахував відомості з рапортички — скільки на судні

команди, скільки хворих і арештованих, скільки тонн вугілля, на який час вистачить прісної води і машинних матеріалів.

Вахтовий начальник наблизився до старшого офіцера Сидорова і, передаючи йому рапортичку, повторив усе, що чув від боцмана. •

За п'ять хвилин до восьмої години, коли на щоглах "Суворова" знявся сигнал, "приготуватись до підняття прапора", він голосно вигукнув розпорядження:

— Караул, горністи і барабанщики нагору! Команда нагору повахто-во у фронт! Дати дзвінок в кают-компанію!

Церемоніал тривав.

На палубі вишикувались: караул, горністи і барабанщики на лівих шканцях, офіцери на правих, команда на шкафуті повахтово.

В той же час посильний побіг доповісти командирові, що до підняття прапора все готове, і коли капітан 1-го рангу Юнг з'явився на палубі, вахтовий начальник скомандував:

— Струнко!

Відразу ж подав голос караульний начальник:

— Слухай! На кра-а-ул!

Чоловік десять матросів звичним рухом підкинули вгору рушниці і тримали їх поперед себе, як свічки, доти, доки не привітався з ними командир і доки не скомандував їм: "До ноги".

Після цього до командира послідовно почали підходити з рапортом: старший офіцер, старший лікар і старші спеціалісти. Вислухавши їх усіх, він вітався з офіцерами, потім з кондукторами і, нарешті, з командою.

До найурочистішого акту лишалась одна тільки хвилина.

— На прапор!

А рівно о восьмій годині, намагаючись не відставати ні на одну секунду від броненосця "Суворов", гучно і протяжно, з тремтінням у підвищеному голосі, скомандував:

— Струнко! Прапор підняти!

Кормовий прапор з синім андріївським хрестом, що його підіймали сигнальники, звиваючись, повільно повз угору до нока гафеля. В цей час рушниці брались "на караул", всі офіцери й команда знімали кашкети, горністи і барабанщики грали "похід", унтер-офіцери протяжно треллю свистали в дудки, а баковий вахтовий відбивав вісім склянок. З флагманських кораблів долинала музика духового оркестру.

Церемоніал кінчився. Г

— Команді розійтись! Караул, вниз!

Нова зміна стала на вахту. Почались суднові роботи і навчання за спеціальностями. Це тривало дві з половиною години, доки з містка не оповістили:

— Закінчити всі роботи! В палубах прибратись!

В камбузі кок готувався подати начальникові пробу командного обіду. В блискучу нікельовану миску він налив супу, підкрасив його наваром янтарного жиру, заправив сметаною, позиченою в офіцерського повара, і поклав у нього краще м'ясо, нарізане рівними шматочками. Хоч така їжа була взята із спільного казана, але вона дуЖе відрізнялася від тієї, яку давали матросам. Коли на нікельований піднос було поставлено миску з супом, тарілку з шматочками хліба, сільницю з сіллю, покладено ложку і салфетку, кок спішно почав переодягатись у білий фартух і.такий самий ковпак. Рівно через п'ятнадцять хвилин в камбуз заглянув старший боцман Саєм і запитав:

— Проба?

— Готова, пане боцман.

Здоровань кок, тримаючи поперед себе піднос, вийшов із камбуза і в супроводі боцмана попрямував на передній місток. Схвильований, він ішов повільною ходою, з таким урочистим виглядом, наче ніс святі дари.