Цусіма - Сторінка 17

Він зібрав величезний матеріал з океанографії, географії, ботаніки, зоології, етнографії і навігації. Його ім'ям було названо в Тихому океані протоку, острів, обмілину і затоку. До речі, треба сказати, що, виходячи в плавання, він наказав викинути за борт тросові ліньки, якими катували матросів. На ті часи це був винятковий випадок.

Фадей Фадейович Беллінгсгаузен, призначений начальником південної полярної експедиції, вирушив у плавання в Льодовитий океан на своєму шлюпі "Восток" і спускався до сімдесятого градуса південної широти, тобто далі, ніж пізніші мореплавці — Джеме і Кук. Він сім разів перетнув Південне Полярне коло і пройшов під парусами тридцять шість тисяч чотириста сімдесят п'ять верст. І світ збагатився новими відомостями про цю загадкову частину нашої планети. Крім того, він відкрив двадцять дев'ять островів і одну коралову мілину в Тихому океані.

<£едір Петрович Літке протягом чотирьох років плавав від Архангельська до Нової Землі. Добутий ним матеріал став прекрасним

З О. Новиков-ПрибоЙ

65

джерелом для ознайомлення з цією частиною нашої Арктики. В 1826 році його призначено командиром шлюпа "Сенявин", в якому він здійснив своє знамените кругосвітнє плавання. Дослідив головним чином узбережжя Охотського та Японського морів, Каролінських та Маріан-ських островів у Тихому океані. Під час подорожі він скрізь робив спостереження над коливанням маятника. Великий запас наукового матеріалу та різноманітні колекції, привезені Літке, викликали загальний подив у вченому світі.

Не менші були заслуги і в таких моряків, як Василь Михайлович Головін, Отто Коцебу, Геннадій Іванович Невельський та інші.

Були у нас і адмірали-флотоводці, адмірали-переможці.

Героя, соратника Суворова, суперника Нельсона по подвигах, адмірала Ф. Ф. Ушакова вважали творцем Чорноморського флоту і новатором у військово-морському мистецтві. Нарівні з Клерком у англійців та Сюффреном у французів він боровся з рутиною, то встановилась у флоті, і блискуче виправдав своє новаторство в багатьох битвах. Як і Суворов, він був непереможним.

Адмірала Дмитра Миколайовича Сенявіна за життя називали "великою людиною". Походив він з родини моряків, пройшов морську і бойову школу в ушаковських кампаніях на Чорному і Середземному морях. Призначений у 1806 році за рекомендацією Ушакова флагманом, він провів дворічну кампанію у неймовірних матеріальних і технічних труднощах. В складному політичному переплетенні наполеонівських воєн він вів бої то спільно з турками проти французів, то спільно з французами проти англійців. Зайняття Боко-ди-Катаро, поразка французів коло Дальматинських островів, бій біля Тенедоса, Афонська битва — все це були подвиги, коли Сенявін перемагав, поступаючись ворогові у чисельності, вписуючи славні сторінки в історію нашого флоту. З на-півзношеними й пошарпаними в боях кораблями, оточений англійцями в Лісабоні, всупереч розпорядженню Олександра І, він не потопив і не спалив своїх кораблів. Він гордо продиктував набагато сильнішому від нього ворогові свої умови і врятував для Росії залишки флоту. Цар був незадоволений таким "непослухом", звільнив Сенявіна з служби і навіть не повернув йому власних грошей, які він витрачав у поході на флот. Таким чином уславлений адмірал, якому казна винна була мільйони, під старість став злидарем.

Вивчаючи історію морських битв, ніхто не промине таких видатних імен, як Лазарев, Гейден, Нахімов і Корнілов.

Цей період процвітання парусного флоту, що тривав аж до севастопольської кампанії, створив надзвичайно тривкі і міцні традиції морської служби. Виробився тип моряків, офіцерів і матросів, що цілком приросли до палуби корабля і роками борознили далекі океани. Під час севастопольської кампанії, однак, виявилось, що особисті якості моряків уже не могли компенсувати відсталості нашого флоту. Потрібні були парові двигуни і залізне суднобудування. А наші діячі того часу не могли до цього своєчасно перейти. Дисципліна і священні традиції парусного флоту глибоко зрослися з усією системою кріпосництва, що було соціальною базою патріархальної російської державності.

Падіння кріпосного права супроводилось появою кораблів з паровими двигунами. Але ще довгий час машина відігравала роль допоміжного двигуна, а повне парусне оснащення зберігалось навіть на броненосних суднах. Ще в період 1882—1890 років будували броненосні фрегати— "Дмитрий Донской", "Владимир-Мономах", "Адмирал Нахимов", "Память Азова", "Рюрик", а також броненосці — "Николай І", "Александр II", з запасним парусним оснащенням. Ці кораблі протягом двох десятиліть борознили моря та океани і дожили ще до часу російсько-японської війни. Деякі з них залишилися в Кронштадті, інші ввійшли до складу 2-ї ескадри, нашої, а один уже знайшов собі могилу на Далекому Сході.

Це покоління кораблів виховало особливу школу моряків, які виростали разом з ними. До них належали всі адмірали російського флоту, а також більшість суднових командирів та старших офіцерів, які брали участь в російсько-японській війні. Яскравими представниками цієї школи були адмірали: Алексеев, Дубасов, Чухнін, Скридлов, Бі-рільов і Рожественський, адмірал Макаров, єдина у флоті людина, яка, бувши сином боцмана владивостоцького півекіпажу, проникла, завдяки щасливим обставинам, в надзвичайно замкнуту і неприступну касту морських офіцерів; він був найбільш передовим і талановитим з морських керівників. А що можна сказати про інших адміралів? З колишніх навиків вони черпали свої організаційні принципи, способи управління ескадрою, кораблями і людьми. В новий флот з машинами потрійного розширення, електротехнікою, гідравлікою та всіма численними спеціальними механізмами вони перенесли свою соціальну обстановку кріпосницьких часів.

Мої думки раптом урвалися. З боку корми, здалеку, почувся наростаючий шум, наче нас доганяв ураган. Шум, швидко наближаючись, перетворився в гуркіт і відразу широка запона закрила зорі. Пружно затремтіло повітря. Це тривало лише кілька секунд. Склалося таке враження, наче над кораблем пронеслася чорна дірява хмара. Насправді ж це пролетіла величезна, в кілька тисяч штук, пташина зграя, тримаючи напрям на південний схід. Чому всі птахи роблять перельоти вночі? Чому вони збираються для цього великими зграями? Може, у них свої адмірали є?

В дитинстві мені багато доводилось займатися птахами. Одного разу я проробив цікавий дослід над шпаком. У мене була прибита до жердини шпаківня, балкончик якої я влаштував на петлях, а від нього вниз, через внутрішнє приміщення пташиного житла, провів шнур. Досить було тільки смикнути за такий шнур, і балкончик закривав вхідний отвір шпаківні. Я дочекався того часу, коли в гнізді запищали пташенята і батьки їхні почали носити їм їжу. Прилетів самець, тримаючи в дзьобі черв'яків. Коли він заліз всередину свого будиночка, я закрив, смикнувши за шнур, вхідний отвір. А далі за допомогою товаришів, моїх ровесників, уже легко було зняти шпаківню, одірвати від неї половинку даху, і переляканий на смерть шпак був у мене в руках. Я прив'язав до його правої ноги шматочок червоної шовкової стрічки і відпустив його на волю. Мій шпак знявся і з якнайбільшою швидкістю

З*

67

пірнув у сяючу далечінь полів, зменшуючись до розмірів мухи, поки .зовсім не зник. Але другого дня він знову прилетів і, тримаючи в дзьобі харч для пташенят, довго і з тривожним криком кружляв над гніздом. Відлітав кудись і знову повертався. А через три дні все пішло по-старому: він залазив всередину шпаківні і досить акуратно годував своїх дітей. Любов до них поборола страх перед небезпекою. Підросли пташенята, вбилися в пір'я і назавжди покинули свою рідну домівку. Під осінь, коли ці птахи почали збиратись великими зграями, не раз бачив я серед них свого шпака з червоною стрічкою на правій нозі. Це мене дуже тішило. Та як же я зрадів, коли наступної весни він прилетів і оселився в тій самій шпаківні. Тільки червона стрічка на його нозі поблякла. І мені здавалось, що на цей раз він, блискучо-чорний, з фіолетовим відблиском, заливався шлюбними піснями перед своєю рябенькою подругою особливо красиво і весело.

Я вивів на двір свого батька і матір і, показуючи на шпака, захоплено сказав:

— Дивіться! Ось він! А потім запитав.

— Як він знайшов дорогу назад?

Батько, миколаївський солдат, з сивими бакенбардами, похитавши головою прорік:

— Не інакше, як розум є. Значить, птах розумний. А мати протягла своє:

— Це сам бог указує птахам дорогу.

Ні те ні друге пояснення мені нічого не дало. Минуло багато років, я став матросом. І от, стоячи на поперечному містку броненосця, я згадав про випадок із шпаком і ще більше здивувався йому. Я знаю, як ведуть корабель з одного порту до другого, перетинаючи при цьому величезні простори, ведуть серед моря, де нема ні доріг, ні віх, іноді в бурхливу погоду, та ще вночі, коли навкруги нічого не видно. Все це було для мене зрозуміло. Для цього штурман вивчає спеціальну науку, для цього він користується і астрономією, завдяки якій, пустивши в діло секстант і хронометр, можна визначити своє місцеперебування на морі, і компасом, що показує дорогу, і приладом, що вимірює силу вітру, і добутими відомостями про течії, що збивають судно з курсу, і математичними обчисленнями. Незважаючи ні на яку погоду, корабель прийде туди, куди його спрямували. Але чим керувався мій шпак, відлітаючи на зиму в теплі краї, а потім навесні повертаючись назад? Адже його рейс теж треба рахувати тисячами кілометрів. І хіба під час такої мандрівки його не настигали тумани, ночі й бурі? Яким же чином без компаса та інших необхідних приладів він найшов свою шпаківню?..

Вранці наступного дня, після сніданку, з містка було дано розпорядження:

— Команді мити білизну і койки!

Це була марудна робота. На судні невистачало прісної води. Згідно з наказом адмірала Рожественського від 24 вересня за № 85, ми повинні були витрачати її якомога ощадніше. В пункті четвертому говорилося:

"Скасувати вільний доступ всіх бажаючих до запасів прісної води для котлів; баню робити двічі на тиждень, поки холодно і раз на тиждень, коли почнуть обливатись; в умивальники команди давати тільки солону воду; флагманському інтендантові придбати мило, що розчиняється в солоній воді; ванни робити з забортної води; прісну воду відпускати, кожному по відру, всім у дні прання білизни, машинній команді по зміні з вахти і іншій команді після вантаження вугілля..."

Над горизонтом, відірвавшись від поверхні моря, сходило сонце.

На кораблі знялась метушня.