Цусіма - Сторінка 15

Перша спроба, однак, не вдалася. З самого ж початку тралери, невдало маневруючи, порвали трал.

ГУЛЛЬСЬКИЙ ІНЦИДЕНТ

В датських водах, біля миса Скагена, 7 жовтня ескадра стала на якір і почала вантажити вугілля. Тут Рожественський одержав телеграму, яка сповіщала про підвищення його в віце-адмірали з наданням звання генерал-ад'ютанта. А через півтори доби сталась подія, що прошуміла на цілий світ.

О другій годині того самого дня з флагманського судна було дано розпорядження негайно припинити роботу і приготуватись іти далі. Серед офіцерів і матросів почались таємничі розмови пошепки, з переляком в очах. Виявилось, така поспішність була викликана тривожними чутками про наближення до нас підозрілих міноносців.

Командуючий ескадрою вжив найсуворіших заходів для охорони своїх суден. Ескадра була поділена на шість загонів, і кожен з них ішов під керівництвом того чи іншого начальника.

Шостий загін становили наші чотири найновіші броненосці, які йшли в супроводі транспорту "Анадырь". Ми й на цей раз знялися останніми,

0 восьмій годині вечора, коли вже стемніло.

"Иаварин" доповів, що бачить два повітряні шари. На "Орле" пробили бойову тривогу. Люди кинулися на свої місця. Задраїли всі двері

1 люки. На палубі і зрізах, щоб вільніше було стріляти, прибрали вельботи, звалили шлюпбалки, тентові і леєрні стояки. Біля кожної гармати, зарядивши її, вартували артилеристи. Йшли з погашеними вогнями.

Ніч була тиха. Безхмарна височінь переливалась золотими гронами сузір'їв. Усе вище підіймався місяць, і срібне світло його розстилалося по рівній поверхні вод. Море зачаровано мовчало. В таку ніч тільки б мріяти про щастя, а ми були в душевній тривозі. Сотні очей пильно дивилися навкруги, підозріло проводжали кожний зустрічний пароплав, намагаючись визначити, чи не ворог це наближається...

Я стояв на верхній палубі, і в моїй голові мимохіть виникали питання: невже ворог і тут, так далеко від своєї бази, може напасти на нас? Як йому ховатися на цій битій дорозі, де ходить багато суден дружніх нам націй? Що це за такі всюдисущі японці? Розумом я не вірив в їхню присутність у цих водах, але на судні офіцери і команда з хвилини на хвилину чекали нападу. Нерви були такі напружені, що всякий птах, який пролітав над нами, міг здатися нам повітряним шаром.

Боцман Воєводін, звертаючись до мене, журився:

— Даремно одіслали вперед усі міноносці та бистрохідні крейсери. Треба б хоч парочку залишити при собі. В разі з'явиться яке-небудь підозріле судно — зараз же послали б їх розвідати. І як це наш командуючий не догадався, га?

— Значить, так треба. Йому видніше, що робити,— відповів я.

— Так-то воно так, та тільки буває, що й на сонце затемнення находить.

Біля правого борту, навпроти ростр, зібралось кілька матросів. Серед них був кочегар Бакланов. Розмовляли насторожено, наче змовники. Один новобранець, злякано озираючись, все розпитував про підводні човни. Бакланов пояснював йому, надаючи своїм словам якомога більше таємничості:

— Ніяк не побачиш його, човна того. Під водою, клятий, підкрадається. Може, вже зараз підходить до нас, може, навіть міну пустив. Трахне — і враз тобі могила.

— Невже враз? — спитав новобранець тремтячим голосом і, витягши шию, почав дивитись за борт.

В цей момент Бакланов над самим його вухом вигукнув різко і уривчасто:

— Ха!

Матроси шарахнулися вбік. А новобранець, скрикнувши, гепнув на палубу, а потім, схопившись, безглуздо закрутив головою. Бакланов розсміявся:

— Ех, вояки! Навіть кашлю людського бояться.

його вилаяли матом, а він, наче нічого й не сталося, спитав:

— А що, хлопці, ніхто з вас не знає, за який час в череві акули може перетравитись людина?

Пізніше ліворуч за горизонтом піднявся вогняний стовп. Це горіло якесь судно.

Ми зробили припущення, що там, напевне, б'ються з японцями наші передові крейсери.

Спати лягли пізно, не роздягаючись, половина екіпажу всю ніч вартувала.

Під ранок я знову вийшов на верхню палубу і здивувався,— так змінилася погода. Легкий зюйд-вест нагнав густий і липучий туман. "Бородино", що тримався попереду нас, і "Анадырь", що йшов за нами, зникли з очей. Прожектори неспроможні були прорвати непроглядну млу; не допомагали також проникнути в її таємниці ні біноклі, ні підзорні труби. Навкруги було каламутно, і ми просувалися вперед сліпі, ніби рухалися в молоці. Здавалося, весь світ розтанув і обернувся в прохолодно-вогку пару, якій не було краю. Всі предмети на судні втратили свій попередній вигляд, стали невпізнанно розпливчастими, а люди ходили по верхній палубі або по містку, як загадкові тіні. Враження таємничості посилювалося ще тим, що наші п'ять кораблів безупинно перегукувалися сиренними гудками. Далеко попереду подавав свій могутній голос "Суворов", поступово підвищуючи ноти і напружуючи звук, наче сходячи на гору, а потім, переваливши через неї, знижував до низької, торжествуючої октави. Тільки-но він замовкав, відразу ж, стрясаючи ніч, підхоплював рев "Александр ПІ", за ним "Бородино" і потім уже наш "Орел". Здавалось, ці незримі велетні змагаються між собою силою своїх залізних легенів. І весь цей химерний передранковий концерт закінчував "Анадырь", що йшов позаду нас, таким диким і безнадійним лементом, наче хотів попередити нас про наближення страшного лиха.

Удень туман розвіявся. Німецьке море було спокійне. Курс тримали на французьке портове місто Брест. Одне тільки було погано — нервував усіх бездротовий телеграф, перехоплюючи різні тривожні звістки з наших передових суден.

Уночі з 8-го на 9 жовтня посвіжів вітер, дійшовши до чотирьох балів. Починали розгулюватись хвилі, б'ючи з-за борту. З неба, обтяженого хмарами, сипалась паморозь, згущаючи пітьму.

На початку дев'ятої години плавуча майстерня "Камчатка" повідомила, що її атакували японці. Вона входила до загону контр-адмірала Енквіста і мала бути попереду нас принаймні миль на п'ятдесят. Але в неї сталося якесь пошкодження в одній з двох машин, тому вона відстала від свого ешелону і йшла самотньо позаду наших броненосців.

Як пізніше дізнались, між "Камчаткой" і "Суворовым" відбувся телеграфом такий діалог:

— Переслідують міноносці,— повідомила "Камчатка".

— За вами погоня. Скільки міноносців і від якого румба? — спитав "Суворов".

— Атака з усіх боків.

— Скільки міноносців? Повідомте докладніше.

— Міноносців біля восьми.

— Чи близько до вас?

— Наближались до кабельтова і більше.

— Чи пускали міни?

— Принаймні не видно було.

— Яким курсом ви йдете тепер?

— Зюйд-ост сімдесят.

Потім "Камчатка" просила показати їй місце ескадри. На це "Суворов" знову заговорив:

— Чи женуться за вами міноносці? Вам слід спочатку відійти від небезпеки, змінивши курс, а потім показати свою широту і довготу, і тоді вам буде показаний курс.

— Боїмось показати...

Об одинадцятій годині "Суворов" телеграфував:

— Адмірал запитує, чи бачите ви тепер міноносці? Через двадцять хвилин було одержано відповідь:

— Не бачимо.

По загону ще о дев'ятій годині вечора сигналом було дано наказ командуючого: "Чекати атаки міноносців ззаду". На "Орле" давно вже пробили бойову тривогу. Було заряджено гармати, біля них вбесідках зроблено запас снарядів і патронів. Всі люди були на своїх місцях. А вороги наші все ще не з'являлися.

Так хотілося, щоб світив місяць, але він сховався за хмари,— очевидно, надовго. Скиглив у темряві вітер, наганяючи млу, а море, важко ворушачись, роздратовано бурчало. Повільно, ніби липкий струмінь, тягся час. Чекання небезпеки свинцевим тягарем давило на серце.

Склянки пробили північ. Частина команди могла спати, але мало хто скористався з цього дозволу. На горизонті миготіли якісь вогні.

— Ех, хоч би скоріше ніч минула! — зітхнув один з купки матросів.

— Атож, вдень не насміляться підійти до нас,— промовив другий. Ніхто не замислювався над безглуздими повідомленнями "Камчатки". Являючи собою дешевий транспорт, вона мала у себе лише кілька

дрібних гармат, і втрата її ні в якому разі не могла б зупинити нашу ескадру. Для чого ж вона потрібна була японцям? Невже вони, якщо вже зважились атакувати нас, обрали її замість найновішого броненосця? 1 навіщо було потрібно висилати проти неї цілу флотилію міноносців, вісім штук, коли один з них легко може з нею впоратися? Невже японці такі дурні? Тут було щось не так. Тільки через хворобливу уяву командир "Камчатки" міг подумати, що його атакують "з усіх боків". Відзначився і наш командуючий. Одержавши такі відомості, він повірив їм, і, замість того, щоб послати якийсь крейсер на захист "Камчатки", почав наводити паніку на свій загін.

Десь опівночі наш загін проходив Доггер-Банку — мілину в Німецькому морі, відому великою кількістю риби. На цій мілині завжди можна бачити рибальські судна. Попереду нашого загону знялися триколірні ракети. "Суворов", вважаючи їх за ворожі сигнали, відкрив бойове освітлення, а слідом за цим з нього гримнули перші постріли. За його прикладом пішли й інші броненосці. Так почалося наше "бойове хрещення".*

На "Орле" все заворушилося, наче всередину броненосця вдерся ураган. Знялася иечувана метушня. Заголосили горністи, загриміли барабанщики, вибиваючи дроб-атаку. По рейках, підвозячи снаряди до гармат, застукали візки. Обидва борти, стрясаючи ніч, спалахнули блискавками гарматних пострілів. Пітьма заревіла гуркотом грому, завили сталеві птахи, пронизуючи її. На палубах не прининялося тупотіння безлічі ніг. Це бігли знизу нагору і назад люди; вони метушилися по всіх відділеннях і кружляли, як сміття в вихорі.

Чулись безглузді вигуки:

— Міноносці! Міноносці!

— Де? Скільки?

— Десять штук! —— Більше!

— Чорт візьми!

— Загинемо ми!

Доброволець Потапов вискочив із своєї каюти в самій білизні. На його маленькому обличчі відбилася цілковита розгубленість, очі тупо вертілись, нічого не тямлячи. Він кинувся було до трапа, але зараз же метнувся назад. Не придумавши нічого іншого, він скочив на умивальник і, мимрячи щось, ліг в його жолоб. Деякі матроси запаслись рятувальними кругами. Інші, вискочивши на верхню палубу, хапали коркові койки. Дехто хрестився, і тут же чулася гидка матірщина. В лівий борт дув вітер, ричало море і дерлося через відкриті півпорти всередину судна. З моторошним гуркотом розлилась по батарейній палубі вода.