Цусіма - Сторінка 25

Але ми добре знали, що це була навдивовижу добродушна людина і чесний офіцер, який добре ставився до своїх підлеглих. В позаслужбові години він розмовляв з матросами запросто. Він теж почав давати мені книжки, і я міг звертатися до нього по всякі довідки про кораблі, артилерію, ескадру, морські битви.

Я дуже мало спав — не більше трьох-чотирьох годин на добу. Доводилося виконувати свої баталерські обов'язки: складати роздавальні відомості на платню, видавати продукти в камбуз, вести грошову та провізійну звітність. А тут ще треба було, згідно з судновим розпорядком, бігти під час тривоги і ставати на своє місце. Все це я виконував з необхідності. Крім усього, я цілком виправдував російське прислів'я: "За дурною головою і ногам нема спокою". Мене цікавило, що робиться і внизу, під броньовою палубою, і в баштах, і в мінних відділеннях, і на верхній палубі, чому ескадра перестроилась по-новому, чому командир наш так розхвилювався, коли на "Суворове" підняли якийсь сигнал* Треба було поговорити з сигнальниками — вони все розкажуть, що сталося за день чи за ніч з кораблями і про що розмовляв командир з вахтовим начальником. Особливо цінні відомості можна було дістати від старшого сигнальника Василя Павловича Зефірова. Це був широкоплечий дебелий моряк, років тридцяти. Перебуваючи в запасі, він відвідував художню школу барона Штігліца в Петербурзі, учився з захопленням, але війна відірвала його від улюбленого заняття. Однак і тепер, потрапивши на броненосець "Орел", він не переставав носити в своїй крутолобій голові мрію за всяку ціну вибитися в художники. Я не раз бачив у його альбомі чудові малюнки, на яких були зображені наші кораблі і окремі моменти нашого життя. Спостерігаючи з сигнального містка ескадру, Зефіров знав все про важливі її події і охоче розповідав мені про всі новини. Ну, а як можна було відірватися від купки матросів, що розташувалися на баку або в іншому місці корабля, коли серед них хтось так цікаво розповідає про різні випадки? Можливо, тут багато було вигадки, але я, слухаючи, спочивав душею.

Ось гальванер Голубев в носовому відділенні зібрав навколо себе кількох товаришів. Широке обличчя його було серйозне, а сірі очі лукаво мружилися. З простих слів, ніби з дитячих кубиків, він зводив химерну будівлю новели:

— Наше судно стояло в Гельсінгфорсі. У нас був піп, солідний такий, важкий, з квадратним обличчям. Матроси прозвали його "Бегемотом". Мав велику пристрасть до чарки. Любив з матросами поговорити про релігію. Ну, а ті йому питання ставили. Не подобалось це Бегемотові — не може відповісти. Одного разу так його приперли до стінки, що він не гірше від боцмана обложив усіх міцними словами і втік у кают-компанію. З того часу перестав вести розмови з матросами. За інше діло взявся: як свято, так після обіду виходить на бак і починає роздавати команді листки Троїце-Сергіївської лаври або Афонського монастиря. Що робити? Як його відучити від цього? І придумали. Якось у свято один з вістових, парубок фартовий, візьми та й витягни у нього з кишені підрясника святі листки, а замість них сунув прокламації. Бегемот наш наспиртувався в кают-компанії — нічого не тямить. Вийшов на бак і ну роздавати прокламації. Матроси, як тільки дізналися про це, обступили його з усіх боків. Сотні рук потяглися до нього з криком: "Дайте, батюшко, і мені". Радіє Бегемот і каже: "Братіє во Христії Я дуже задоволений, що хоч пізно, але ви прозріли душею. Навчайтеся з цих листків і чиніть так, як у них сказано". Матроси розсипались по жилій палубі і гримотять уголос: "Росією управляє не уряд, а зграя розбійників на чолі з вінценосним отаманом Миколою Другим". Випадково по жилій палубі проходив мічман. Цапнув він у одного матроса прокламацію і питає люто так, з запалом і жаром: "Що це ти, такий-сякий читаєш? Де це ти взяв?" А той спокійно відповідає: "Батюшка дав. Він усім на баку роздає". Глянув офіцер навколо — всі читають. І помчав у кают-компанію — велосипедом не доженеш. Там цілу тривогу зняв. "Бунт,— кричить,— у нас на кораблі. На чолі всіх піп наш стоїть". Всі офіцери юрбою — на бак. У всіх револьвери напоготові. Попереду командир крокує, спотикається. А Бегемот в цей час останні листки роздавав і все примовляв: "Братіє во Христі! Бачу я, що ви стаєте на путь істинну". Командир як кинеться до нього, як загорлає: "Мерзотник! Команду надумав бунтувати! Арештувати його, арештувати негайної" Моментально з'явились вартові і повели Бегемота в карцер. А він з переляку так очманів, що не може слова сказати — тільки мотає кудлатою головою. Всю його каюту обшарили — нічого не знайшли, крім священних книг та листків. Тут тільки догадались, яка притичина трапилась. Попа випустили. Почали в команді трус робити...

Закінчив Голубев своє оповідання, посміялися люди, почав інший матрос на іншу тему. Не можна було всього переслухати. Я пішов на верхню палубу.

Праворуч від ескадри показався острів Св. Фоми, що належав Португалії. Здалеку він був схожий на велику сіру хмару, що впала на рівнину моря. А з довідника було відомо, що острів має площу біля тисячі квадратних кілометрів і підіймається вгору на два кілометри..

Вранці 13 листопада ескадра наша зупинилась: де Габун? Очевидно, флагманські штурмани збилися з курсу. Послали пароплав "Русь" в напрямі берега, що виднівся, розшукати місце нашої стоянки. Після обіду розвідник повернувся назад. Виявилось, що ми пересікли екватор, а Габун лежить вище цієї уявної лінії миль на двадцять.

Увечері стали на якір в нейтральних водах; південніше від входу в ріку Габун, за двадцять миль від міста Лібрвіль, за чотири милі від берега. Море, зітхаючи, викочувало невеликі хвилі на низький золотистий берег. А далі загадковою стіною стояв густий ліс. В бінокль можна було розгледіти оливкові пальми.

Коли настала ніч, ліворуч від нас на вишці мису привітно замигав самотній маяк.

Другого дня, вийшовши з ріки Габун, приєднались до ескадри німецькі вугільні пароплави. Знову почалась вугільна чума. Коли все це скінчиться?

Ми стояли за лінією територіальних вод Франції, однак місцевий губернатор запропонував нам іти в іншу бухту, ще глухішу й дикішу. Але це було б для нас занадто ганебно. Добре зробив адмірал Рожественський, що не послухав губернатора і продовжував вантажити вугілля.

Місяця півтора тому чорношкірі дикуни, фаии, з'їли чотирьох французів, які пішли в ліс за слонами. Звістка про це справила на матросів разюче враження. Всі почали пильно дивитися на берег, ніби могли побачити там страшних людоїдів.

ПАСТКА НЕ СТРАШНА, КОЛИ ПРО НЕЇ ЗНАЄШ

Надвечір 18 листопада ескадра знову рушила в свою довгу путь. Тепер ми пливли, пересікши екватор, Південним Атлантичним океаном. Про дальшу нашу стоянку у нас на "Орле" нічого не знали.

На "Камчатке" сталася сутичка між адміністрацією і робітниками: вони накинулись з кулаками на інженера. На транспортах, де команда була вільнонаймана, стомлені кочегари почали відмовлятись підтримувати пару в котлах. Далі подібні випадки, напевне, траплятимуться частіше.

В Габуні дуже не пощастило крейсерові "Дмитрий Донской". З нього

був затриманий дозорними суднами паровий катер о десятій годині вечора, тоді як з вечора і до світанку будь-яке сполучення між суднами припинялося. Одразу ж сигналами з флагманського броненосця було наказано арештувати вахтового начальника на три доби. Тієї ж ночі

0 другій годині була затримана друга шлюпка з того ж таки крейсера

1 на ній, як говорилось в наказі № 158, "три гулящі офіцери: лейтенант Веселаго, мічман Варзар і мічман Селітренннков". Виявилось, що вони потай хотіли переправити на госпіталь "Орел" сестру-жалібницю, яка приїздила до них у гості. Всіх цих трьох офіцерів, без будь-якого попереднього слідства, було негайно вислано в Росію, щоб віддати їх під суд. Командирові "Дмитрия Донского", капітанові 1-го рангу Лебедеву, було оголошено догану.

З цього приводу Рожественський видав другий наказ від 16 листопада за № 159, де він заплямував Порт-Артурську ескадру за те, що вона "проспала свої найкращі три кораблі" і що тепер армія "почала заливати гріхи флоту потоками своєї крові".

Далі внаказі говорилося:

"Друга ескадра в особі деяких представників своїх стоїть на тому ж самому шляху, на якому так жорстоко поплатилася Перша.

Вчора крейсер 1-го рангу "Дмитрий Донской" показав приклад найглибшої військової розпусти; завтра може виявитись його послідовник.

Чи не час озирнутися на тяжкий урок недавнього минулого?

Доручаю крейсер 1-го рангу "Дмитрий Донской" невідступному наглядові молодшого флагмана, контр-адмірала Енквіста, і прошу його превосходительство вжити заходів до найскорішого викорінення гнилизни в його моральному організмі".

На броненосці "Орел" офіцери були обурені таким наказом. Як повідомив мені інженер Васильєв, в кают-компанії відбулася така розмова, від якої адмірал позеленів би, якби тільки це докотилось до його вух. На його адресу лунали схвальні вигуки:

— Сам не вміє налагодити справу, а потім починає громити інших.

— Він перетворився в якесь страховище для ескадри.

— На Порт-Артурській ескадрі особовий склад своєю підготовкою був непоганий. Але адмірали були ні до чого не здатні. Він би краще на них указав.

— Хто б кидав нам такі докори, тільки не Рожественський! Які у нього самого бойові заслуги в минулому? Нічого, крім ганебного бою з мирними рибалками.

Ескадра вийшла із штильової смуги. Дмухнув зюйд-остовий пасат. Небо весь час було хмарне, назустріч котились великі брижі.'Завдяки холодній течії, що йшла з Південного Льодовитого океану, температура значно знизилась.

На броненосці "Орел" везли всяку живність: биків, баранів, свиней, курей. Верхня палуба перетворилась на скотний двір. Іноді крізь легку дрімоту чув я, як співає півень, хрюкає свиня або заливається на когось гавканням наш пес, Вівторок. Невже я знов попав у рідне село? Прокидався з гірким розчаруванням.

4 О. Нопикос-ПрибоП

97

Добре було, коли обід готували із свіжого м'яса. Вважалось за гірше, коли для нього брали заморожені туші, взяті з рефрижератора "Espérance". І зовсім нестерпно було, коли переходили на солонину. Жовта, смердюча, слизька, з зеленастим відтінком, вона вбивала будь-який апетиі і викликала нудоту.