Цусіма - Сторінка 31

Якщо це правда, то можуть бути великі неприємності для нас. З розібраними машинами ми навіть не зможемо розгорнути свої бойові судна, щоб' відбити атаку в разі нападу на нас.

Як знавець всесвітньої історії, Козирєв любив черпати з неї повчальні приклади:

— Ти що-небудь читав про Абукірську битву?

— Колись читав, та встиг забути,— відповів я.

— Я тобі нагадаю про це в кількох словах. Це було під час війни Франції з Англією. Абукірська бухта лежить в Єгипті, недалеко від Александры. В тисяча сімсот дев'яносто восьмому році французький адмірал Брюес сховався в ній із своєю ескадрою від переслідування ворога. Бухта була безлюдна. Французи розташувалися в ній, наче у себе вдома. Одного, як то кажуть, прекрасного дня, з розпорядження командуючого, на кожному кораблі було винесено з нижніх приміщень продукти на батарейну палубу — провітрити їх захотіли. Потім команду послали з баркасами на берег по прісну воду. Забули про небезпеку. А тут раптом, не знати й звідки, адмірал Нельсон з'явився з ескадрою. Діло було надвечір. Англійські кораблі вкотилися прямо в бухту і давай лупити французів. Для французів це було так несподівано, що вони зовсім розгубилися. Частина їхньої команди була на березі. З баркасів довелось вилити прісну воду і поспішити до кораблів, але було вже пізно. Батарейні палуби були завалені продуктами, а це заважало гарматам. В результаті французька ескадра була знищена з усіма людьми. Врятувався один тільки корабель. Адмірал Нельсон нібито навмисне дав йому змогу втекти цілим, щоб він приніс своєму урядові страш-

ив

ну звістку про загибель ескадри. Тепер сам поміркуй: хіба наші кораблі з розібраними машинами не можуть опинитися в такому ж становищі, в якому були французькі? З'явися зараз ворожі крейсери — нам всім тут буде могила. Ех, недоладний у нас командуючий!

Щоб утішити себе і свого приятеля Козирєва, я міг сказати тільки одне:

— З того часу, як ми вийшли з останнього свого порту, нас весь час лякають японцями. Однак до цього часу ми не бачили не тільки жодного їхнього лінійного корабля, але навіть і міноносця. Думаю, і надалі так буде.

Як навмисне, нервуючи ескадру, на обрії з'явились англійські судна.

Нашим крейсерам довелося відмовитись від ремонту, машин і, коли наставала темрява, іти в дозор. Щоночі частина офіцерів і команди вартувала біля заряджених гармат. Зовнішні вогні всі закривались.

Дві доби дув сильний зюйд-остовий вітер, супроводжуваний зливою. В протоці загуляли великі брижі, утруднюючи стоянку на якорі і вантаження вугілля. Ескадра пересунулась на кілька миль на північ, до гирла ріки Танг-Танг, в бухту тієї ж назви, що врізається в гористий берег Мадагаскару, а з другого боку захищена від хвиль довгою піщаною косою. Тут було тихо. Майже біля самої води росли пальми.

Під впливом останніх подій у нас на броненосці матроси все більше і більше втрачали віру в самодержавний лад Росії. Похід на Далекий Схід розглядали як безнадійну операцію, яку могла задумати тільки знавісніла вища влада, незважаючи на те, що це загрожує загибеллю флоту і людям. А звідси пішло інше: серед команди зникла безсловесна покора перед начальниками. Почастішали випадки порушення дисципліни. Комендор Буглай на лайку одного лейтенанта відповів сам одчайдушною лайкою. Ображений начальник не кинувся на нього з кулаками, як це було раніш, а побіг скаржитися старшому офіцерові. Але винуватий комендор лишився чомусь непокараний. Значить, — офіцери почали відчувати настрій команди. А незабаром і сам старший офіцер Сидоров нарвався на неприємний випадок. Вантажили вугілля з пароплава "Гарзон". Трюмний старшина Йосип Федоров, гостроокий і зухвалий хлопець, трохи випивши на вугільнику, самовільно кинув роботу і хотів був спуститися в низ броненосця. В цей час з ним зустрівся Сидоров і, загородивши йому дорогу, спитав:

— Ти куди?

— Спочивати, ваше високоблагородіе.

— Тобто як це "спочивати"? Хіба була на те команда? Федоров одрубав:

— Я сам собі скомандував!

На мить старший офіцер сторопів, а потім, схопивши того за плече, закричав:

— Ти що це базікаєш? Та я тебе за таке діло... Федоров, п'яно вирячивши очі, поліз на Сидорова.

— Що ви мене лякаєте, ваше високоблагородіе? Я тепер не боюсь нікого в світі. Все одно гинути. Та й ви не врятуєтесь. Кришка нам обом. Японці нас усіх пустять до центру землі. А коли хочете, убийте мене зараз прямо з револьвера... Сидоров відступив назад і замахав руками:

— Божевільний! Забирайся к чорту з-перед моїх очей! Федорова також не покарали.

Всі бойові кораблі вже навантажили вугілля і спочивали, а над нашим броненосцем і 22 числа все ще здіймались клуби чорного пилу. У вухах стояв брязкіт лебідок, вигуки людей, гуркіт вугілля, що його •скидали в горловини. Работа йшла при нестерпній тропічній жарі і тому була надзвичайно виснажлива. А коли наставала темрява, коли можна було б скористатись прохолодою й спочити, не давав спокою •страх перед мінними атаками. Ця ніч проходила особливо напружено. Кораблі відкинули сіткові загородження і, закривши всі зовнішні вогні, притаїлися в бухті. З людей ніхто не хотів лишатися в нижніх приміщеннях, а всі рвалися на верхню палубу, навіть ті, хто не мав у цьому ніякої потреби. Очевидно, у кожного була одна думка: в разі якої-небудь катастрофи з кораблем звідси скоріше можна врятуватись. Я забрався на задній місток. Крім матросів, тут були лікарі, механіки і кілька стройових офіцерів. Було тихо, і лише через кожні півгодини, тремтячи, пронизував пітьму мідний гул склянок. Мадагаскар, круто здіймаючись і закриваючи півнеба, насунувся на нас важкою хмарою. З берега ледве помітний бриз доносив духмяний аромат тропічних рослин. За піщаного мілиною, мучачись від безсоння, ледве чутно зітхав океан. Разом з сигнальниками і комендорами сотні людей до болю в очах вдивлялися в морок, що оповивав вхід до бухти Танг-Танг.

Біля півночі помітили в океані вогні.

— Що це значить? — хрипко спитав хтось із офіцерів.

— Так, вісім вогнів, і всі пересуваються ближче до входу в бухту,— •сказав інший приглушеним голосом.

Зараз же почали заспокоювати себе думкою, що це, напевне, прийшли міноносці з загону Фелькерзама. Трохи згодом кілька цих вогнів випливло за піщану смугу. А потім на березі, позаду лінії броненосців, раптом замигало полум'я, наче хтось незримий подавав сигнал.

— Панове, тут таїться якась каверза. Щоб не повторилося те, що "сталося на початку війни в Порт-Артурі, коли японці одразу вивели з строю три наші кораблі.

Один з механіків зітхнув:

— Ох, ці японці...

В цей час хотілось мати очі сови, щоб уночі бачити так само добре, як удень.

Тільки вранці з'ясувалося, що це плавали на своїх човнах тубільні —рибалки.

Плавучий госпіталь "Орел" стояв минулої ночі теж без вогнів, порушуючи цим постанову Гаазької міжнародної конференції. Розповідали, що командир цього судна і головний лікар висловили командуючому ескадрою свій протест. Але за цей вчинок їм обом довелося вислухати такі образливі слова, які можуть стерпіти тільки безправні арештанти. І ще ми дізнались, що тієї ж ночі на рефрижераторному пароплаві

"Espérance", який кілька днів тому знов приєднався до нас, стався бунт. Команда, яка складалася з самих французів і плавала лід своїм національним прапором, не хотіла стояти без вогнів, боячись нападу японських міноносців. Матроси зняли шум і хотіли викинути за борт капітана. їх ледве вдалося умовити. Рожественський погрожував з ганьбою вигнати з бухти обидва ці судна.

"Хлопчак" за весь час нашої стоянки тільки те й робив, що під повними парами літав до Таматави. Очевидно, командуючий ескадрою посилено обмінювався телеграмами з Петербургом. Але перспективи наші все ще були неясні, як затуманений горизонт. Зранку три крейсери — "Аврора", "Адмирал Нахимов" і "Дмитрий Донской", відділившись від ескадри, вийшли під командою контр-адмірала Енквіста в море. їм нібито було доручено вивести з бухти Носсі-Бе загін адмірала Фелькер-зама і розшукати інші загублені судна. А пізніше, того ж дня, прибув-до нас німецький вугільник з Дієго Суарец з невеселими відомостями: там був один тільки допоміжний крейсер "Кубань", але невідомо було, де перебувають ще чотири такі ж наші судна. Так само нічого від нього не довідались про загін капітана 1-го рангу Добротворського, який повинен був догнати нас у дорозі. До його загону входили добудовані крейсери "Изумруд" та "Олег", міноносці "Громкий" і "Грозный" і но-воустатковані допоміжні крейсери "Урал" і "Терек". Той самий вугільник привіз донесення від Фелькерзама. Вияснилось тепер, що його судна, ставши в Носсі-Бе, заходилися, так само, як і ми, ремонтувати механізми та вилужувати котли. В такому стані він не може йти до нас на з'єднання.

Ми все більше переконувались, що наші вожді не відзначаються великим воєнним розумом. Нам лишалось заспокоювати себе тільки тим,, що розмови про перебування поблизу ворожих кораблів, може, виявляться нісенітницею. По ескадрі віддано наказ приготуватися всім суднам у похід.

ЕСКАДРИ З'ЄДНУЮТЬСЯ Знялися з якоря вранці напередодні різдва.

Ескадра йшла на північ вздовж Мадагаскару, його береги, звивисті й високі, з долинами й крутими, як велетенські сплески хвиль, гірськими вершинами, то на деякий час губилися в фіолетовому серпанку, то* знову виринали, неясно окреслюючись на голубому схилі неба, як неза-кінчені малюнки буйного фантазера. Був штиль. Згори лились такі гарячі потоки спеки, що від них важко було рятуватись навіть під парусиновими тентами, розкинутими над містками і верхньою палубою. Широко розметався океан і, наче втомлений спекою, лежав майже нерухомо, без єдиної зморшки, тільки злегка зітхаючи лінивими брижами. Похилості бриж засліплювали блиском розбризканого сонця. Тропічний день був незвичайно променистий, але він аж ніяк не відповідав душевному настроєві кожного з нас.

Сьогодні на світанку повернувся з Таматави пароплав "Русь", і зразу ж по всій ескадрі поширилась чутка: здано Порт-Артур. Твердиня,.

на яку було витрачено сотні мільйонів народних грошей, не витримала облоги противника і здалась. Японці захопили весь гарнізон — 40 тисяч чоловік, з усіма гарматами, зі складами, з військовою амуніцією.