Цусіма - Сторінка 30

Щоб утекти від них, він з дозволу адмірала збільшив хід і взяв напрям ближче до африканського берега. Ніч сховала його від ескадри.

Ще цілу добу Індійський океан лютував над нами, але вже з меншою силою. Хвилі стали менші. Качка поступово вщухала.

Пароплав "Русь" наздогнав нас, але куди зникла "Малайя"?

Підіймаючись навскоси до півночі, до тропіка Козерога, ескадра два дні йшла при сприятливій погоді. На броненосці були відкриті всі ілюмінатори, люки, гарматні порти. Над нами тихо пливли поодинокі хмарини, радісно сяяло сонце, легкий подув вітру зменшував спеку.

Серед команди і офіцерів багато було розмов про майбутню нашу стоянку біля Мадагаскару. Адже там ми повинні з'єднатися з загоном адмірала. Фелькерзама, який пішов туди через Суецький канал. Туди ж повинні прийти крейсери з Росії: "Олег", "Изумруд" та інші судна. А як справа з купівлею аргентіиських і чілійських крейсерів? Чи тримається обложений Порт-Артур і чи ціла заблокована в ньому японцями наша 1-а ескадра? Все це були хвилюючі питання, відповідь на які ми дістанемо тільки на Мадагаскарі.

Увечері 11 грудня "Камчатка" почала відставати від ескадри. Між нею і флагманським кораблем зав'язалася довга розмова сигналами. Адмірал зганяв на ній свій гнів, загрожуючи віддати винних під суд, "Камчатка" виправдувалась, посилаючись на погану якість вугілля, з яким кочегари, хоч як стараються, не можуть нагнати тиск в котлах більше вісімдесяти фунтів. Потім вона спитала в адмірала дозволу викинути за борт сто п'ятдесят тони непридатного вугілля, щоб добратись до хорошого. Командуючий на це відповів: "Викинути за борт зловмисника".

Погода почала змінюватись: то сипав дощ, дрібний і надокучливий, то налітав нордостовий шквал. Показалася південна частина Мадагаскару. Під покривалом густих хмар температура була невисока, але в насиченому парою повітрі важко було дихати.

Тут госпітальному судну "Орел" призначено було рандеву, але його не було на своєму місці. Адмірал вислав дозорним цепом крейсери вправо і вліво від курсу. Однак розшуки не дали ніяких результатів.

Ескадра пішла вздовж Мадагаскару з південно-східного боку, тримаючись від нього за двадцять миль. Після короткочасного шквалу небо звільнилося від хмар. В сяйві сонця, що підіймалося до вісімдесяти семи градусів висоти, острів було видно неозброєним оком. Над горизонтом принадно голубіли гористі береги.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

МАДАГАСКАР

ПРИРОДА УСМІХАЄТЬСЯ, А ДУША БОЛИТЬ

Короткий світанок 16 грудня народжувався в урочистій тиші. В глибині блідо-зеленавого неба гасли зорі. Лівор>ч від нас лежав Мадагаскар, поки що каламутний і загадковий, як п'яне марення. Ескадра йшла вздовж східного берега острова, поступово наближаючись до нього. Праворуч широким віялом розкинулася зірниця, безмірно щедра на барвисті кольори, на вибагливу гру тонів. Океан ще не прокинувся, але вже заграв рум'яною усмішкою. В такі моменти, обласканий чудесною свіжістю ранку, ждеш чогось надзвичайного і дивишся на все широко розкритими очима. От радісно заструмували, пронизуючи запашне солоне повітря, перші промені сонця. Через хвилину зразу все змінилось: весь простір налився волошковою синявою, дзеркальна рівнина розтопилася в косому блиску, вся в пристрасному й гарячому трепеті сліпучих бліків.

Гарячий день вступив у свої права.

Перед нами ясніше вималювався хвилястий Мадагаскар. Тут колись підземні вогняні сили надумали пожартувати і вигнули океанське дно на величезному просторі, А можливо, цей острів відділився від Африки, як дорослий син від матері. З того часу минуло багато тисячоліть. Піднявшись над водою, химерні громади застигли в своїй нерухомості, встигли вкритися зеленню південних рослин, заселитися живими істотами. Не так давно французи остаточно заволоділи цим островом, зарахувавши його до своїх далеких колоній. Площею своєю він перевищує всю Францію. Недаром мешканці сусідніх островів досі називають його "Танті-Бе", що означає "Велика земля". Вздовж Мадагаскару вузькою й невисокою смугою простягся ще суходіл—острів Сан-Марі. Ескадра ввійшла в протоку. А об одинадцятій годині кораблі, ламаючи і дроблячи осяяну промінням поверхню води, почали ставати на своє місце по диспозиції, і на кожному з них, пробігаючи через носовий клюз, загримотіло залізо якірного каната. І у нас на броненосці, під команду старшого офіцера Сидорова, раптом зірвався з місця двістіпудовий якір і, блиснувши бризками, що піднялись, шалено пірнув у безодню, щсб двома чавунними лапами на глибині в тридцять п'ять саженів міцно вгризтися в морський грунт. Ескадра зупинилась якраз посередині протоки, яка мала ширину понад десять миль, і таким чином формально ми уникли порушення нейтралітету.

На "Орле" офіцери й команда, всі, хто не був зайнятий роботою, були нагорі, милуючись новою обстановкою. Небо палахкотіло спекою. Над океаном, гублячи в голубій далечині ясність обрисів, на хмарній висоті маячили гірські хребти. Нижче, спускаючись схилами гір, чіпляючись за виступи, розкинулись тропічні ліси. По другий бік протоки, на острові Сан-Марі, видно було європейські будівлі, білими плямами вкраплені в зелень. Навколо було тихо й спокійно, наче під палючим промінням сонця все поринуло у нескінченні мрії. Тільки біля кораблів, припливши на своїх пірогах, заметушились, здивовані нашою раптовою появою, кілька тубільців — гавасів.

Ми на все дивились захоплено, але незабаром новизна нечувано мальовничих вражень змінилась похмурістю. Даремно очі нишпорили по всіх кутках протоки, сподіваючись побачити димки або знайомі контури кораблів. Не було тут ні загону адмірала Фелькерзама, ні госпітального судна "Орел", ні допоміжних крейсерів. Тільки навпроти міста, в невеличкій бухті, побачили два пароплави. Виявилось, що це наші вугільники під німецьким прапором.

На душі стало сумно.

Десь біля четвертої години дня прийшов із Капштадта госпітальний пароплав "Орел". Треба було думати, що він мав важливі новини. Один з наших офіцерів побував на флагманському кораблі "Суворов". Незабаром у нас на броненосці поповзла лиха чутка, перекидаючись з одного відділу до іншого. Матроси насторожились, прислухаючись до розмов офіцерів, деякі зашепталися з вістовими. Я звернувся до інженера Васильєва:

— По судну пройшла чутка, начебто...

Завжди стриманий і зовні спокійний, він на цей раз був дуже збуджений і, не дочекавшись кінця моєї фрази, урвав мене:

— Я здогадуюсь, що вас цікавить. На жаль, це — факт: Артурська ескадра більш не існує. Кажуть, вона потоплена вогнем осадної артилерії після того, як японці захопили Високу гору. Нас послано на допомогу Першій ескадрі, але вона загинула раніше, ніж ми пройшли половину дороги. Петербурзькі стратеги промахнулись. Тепер ми перетворюємося в самостійну ескадру. Нам самим належить знищити ворожий флот і оволодіти Японським морем.

Я пішов від нього з гнітючими думками. В такому приблизно стані був і весь екіпаж: цього вечора не було ні веселощів, ні сміху. Офіцери, як раніше, давали розпорядження, команда виконувала їх, але в кожному русі людей, в їх обличчях, в голосах почувалась приреченість, наче всі раптом дізналися, що на кораблі з'явилась чума.

З цього дня в настроях особового складу ескадри почався крутий перелом.

Надалі всі турботи командуючого, очевидно, зводилися до того, щоб зібрати докупи розкидану ескадру. Де перебував адмірал Фелькерзам із своїми кораблями? Про нього важко було щось дізнатись, перебуваючи в тій первісній і дикій глушині, в яку ми потрапили. На острові Сан-Марі, на цьому французькому Сахаліні, де тримали засуджених на каторгу політичних і карних злочинців, не було телеграфу. Тому-то другого дня зранку буксирний пароплав "Русь", прозваний Рожественсь-ким "Хлопчаком", був посланий з телеграмами в Таматаву,— в порт, що лежить за сімдесят миль на південь.

Розпочали вантажити вугілля. Маючи в наявності всього тільки два вугільники, кораблі вантажились по черзі. Для цієї мети пароплави пришвартовувались до броненосців бортом до борту. А нашому "Орлу" було наказано добувати вугілля з транспорта "Корея" баркасами. Це викликало серед команди невдоволення:

— Так ми промарудимось цілий тиждень.

— Скажений адмірал незлюбив наш броненосець і хоче з нас усі жили витягти.

По обіді прибула на рейд "Малайя". Вигляд у неї був розтерзаний. Всі дивились на неї з таким подивом, наче вона була вже похована на дні морському, але знову випливла і приєдналась до ескадри. Як потім дізналися, у неї під час бурі розірвалась живильна труба, на ремонт якої було витрачено п'ятнадцять годин.

З дозволу адмірала всі кораблі почали ремонт машин, розбираючи їх на частини. А надвечір радіоапарати вловили телеграфування двох невідомих станцій з різних відстаней. Це викликало занепокоєння, тим більше, що ми не могли вислати на розвідку жодного корабля.

Біля полудня 18 грудня повернувся пароплав "Русь". Він привіз важливі відомості від морського міністерства, але про це я дізнався докладно днів через три-чотири, коли побачився із штабним писарем флагманського корабля, своїм приятелем Устиновим. Становище наше було незавидне.

Загонові адмірала Фелькерзама було призначено рандеву з ескадрою в прекрасно устаткованому військовому порту Дієго-Суарец, що лежить на північно-східній окраїні Мадагаскару. Туди ж мали прийти вугільники. Але під тиском японців та англійців французи відмовили нам в гостинності і запропонували, як це й раніш робили, вибрати для стоянки інше, глухіше місце. Фелькерзам пішов у Мозамбікську протоку, в північно-західну частину Мадагаскару, в бухту Носсі-Бе, і 15 грудня став там на якір.

План Рожественського був порушений, наші сили були розрізнені.

А тим часом по ескадрі пролетіла чутка, що десь в Мозамбікській протоці перебувають два ворожі крейсери; крім того, нібито японці вислали назустріч нам ще досить сильний загін кораблів, який б грудня пройшов мимо Сінгапура і попрямував на південь. При швидкому ході цей загін тепер має бути вже біля Мадагаскару. Така чутка йшла з флагманського броненосця, а той, в свою чергу, як я дізнався від того ж штабного писаря Устинова, дістав про це офіційні відомості від морського міністерства.

На "Орле" у нас зростав відчай.

Одного разу гальванер Козирєв, зустрівшись зі мною, запитав:

— Знаєш новину?

— Яку? — поцікавився я, дивлячись на його худу, скрючену фігуру з маленьким рябуватим обличчям, з тонкими блідими губами.

— Кажуть, японські кораблі десь поблизу.