Цусіма - Сторінка 67

Адмірал тягне її за собою. Навіщо? Очевидно, гадає з допомогою цієї майстерні ремонтуватись після битви. Але для цього треба бути певним, що в неї не попаде жодний снаряд. Вона має ходу не більше десяти вузлів. Ще гірше стоїть справа з "Кореей". На ній е вантаж — вугілля і заправлені міни загородження. Який жах може статись, коли в неї вдало попаде снаряд! Вона небезпечна і для інших наших суден. Всі ці чотири транспорти приречені на смерть. Під час битви для їхньої охорони призначені крейсери. Таким чином, ми ослаблюємо свою ескадру, на шістдесят дві гармати — шести— і п'ятидюймові! Чим пояснити таке,, розпорядження командуючого — тупоумством чи зарозумілістю! Адже слабосилим порівняно з ворогом потрібна кожна бойова одиниця. Чув я від штабних, що у Владивостоку нема для нас потрібних матеріалів і. запасів. Все це ми повинні привезти з собою. Дуже добре! Але як це виконати? Для нас буде величезним щастям, коли половина ескадри прорветься туди, А тут ще хочуть, щоб ми і— транспорти приставили у Владивосток. Та за кого вважають наші японців? Адже не з зулусами, ми маємо справу. Час відмовитися від думки, що вони—макаки. А от ми справді виявили себе як "кое-каки". А коли вже ці транспорти такі потрібні у Владивостоку, то чому б їм не призначити рандеву?

— Не додумався його превосходительство,— відповів я на поставлене запитання.— Тут з трикопійчаною логікою можна зрозуміти, наскільки пі транспорти зв'яжуть нашу ескадру. Якби який-небудь боксер перед боєм навішав на себе чемодани з білизною або провізією, то це здалося б усім найдикішим безглуздям. Йому довелося б і свої чемодани підтримувати, і битись. Напевне можна сказати, що він буде розбитий. А ми, захопивши з собою транспорти, уподібнились саме такому боксерові.

— Адмірал багато до чого не додумався,— підхопив Васильєв.— Ви погляньте, як построена зараз наша ескадра. Бойові судна ідуть двома кільватерними колонами. Між ними тримаються транспорти й міноносці. Щодо розвідки ми нічого не організовуємо. На наших кораблях горять вогні. Ми перебуваємо майже біля самих берегів Японії. Ніч темна. Такий похідний порядок — найзручніший для ворожих міноносців. Ви тільки уявіть собі, що може статись, коли в даний момент японці поведуть проти нас мінну атаку? Нехай тільки два міноносці їхні прорвуться в середину нашої ескадри — і от вам катастрофа. Вони цілком безкарно можуть топити наші кораблі. А ми навіть не будемо мати змоги відбивати атаку, бо нам довелося б стріляти один в одного.

Я сказав:

і— Це для кожного матроса зрозуміло.

— Але от для Рожественського не зрозуміло. А будь-яких порад або думок з боку молодших флагманів і командирів суден він не визнає. Він усіх їх вважає за баранів, а самого себе — за генія. Адже тільки те, що наші броненосці так перевантажені вугіллям і запасами, він повинен би піти під суд. Броненосець "Орел" має тисячу сімсот тонн перевантаження. Самої зайвої води нами взято триста п'ятдесят тонн. Для чого? Щоб зменшити непотопленність судна, так? До багатьох своїх дурощів вій додав ще одну, скерувавши ескадру через Корейську протоку..

Васильєв підняв праву руку і, потрясаючи передо мною зошитом, ніби я в усьому був винний, додав:

— На жаль, за всю цю злочинну авантюру розплачуватимуться не самі тільки адмірали, а всі ми, весь наш народ. Якщо тільки японці не угроблять нас з вами передчасно, ви побачите, що буде,— з якою фатальністю розкриються всі недоліки російського флоту. А втім, к чорту всі ці міркування! В даних умовах ми з вами все одно нічого не можемо змінити. 1

Кинувши зошит у чемодан, Васильєв схилив голову над столиком і замислився. Стомлені очі довго дивилися в куток каюти, на обличчі відбилися досада і біль. Здавалось, він забув про мою присутність.

Хтось пробіг по офіцерському коридору, гупаючи чобітьми.

— Знаєте що,— порушив я мовчанку,— ця війна дуже нагадує невдалу Кримську кампанію. Там з ескадри довелося зняти все устаткування, гармати і, нарешті, людей для оборони фортеці. Потім спустошену ескадру змушені були потопити біля входу в гавань. Те саме сталося і в Порт-Артурі: так само зняли з ескадри гармати і весь особовий склад, так само без бою потопили свої кораблі.

Васильєв, підвівши голову, раптом пожвавішав:

— Саме так. Я думаю, що і в громадських настроях історія повториться. Потрібна була Кримська кампанія, щоб всі зрозуміли — так більше жити не можна. Росія з її, за висловом Герцена, хрещеною власністю зайшла в безвихідне становище. Тоді краща частина суспільства захвилювалась. Почались селянські повстання. Закінчилося це визволенням селян від кріпацтва. Те саме буде і після цієї війни, особливо після розгрому нашої ескадри, на яку тепер покладають всі надії. Всі зрозуміють, куди завели нас наші бездарні правителі. Революція неминуча. Вона вже почалася...

Я попрощався з Васильєвим і забрався на задній місток. Уже давно повинен був зійти місяць, але він десь ховався за чорною запоною хмар.

Все ще було темно.

Японці не показувались. Мабуть, вони вирішили зустріти нас у вузькому місці протоки, біля самих своїх кордонів. Я дивився вперед, по курсу, в нічну млу, і думав: що в даний момент робить командуючий японським флотом адмірал Того? Який удар готує він для нашої ескадри? Наша доля залежала тепер від його уміння розпорядитись морськими силами. Хто він такий, цей уже досить прославлений чоловік? Чи справді він великий флотоводець, чи засяяв блиском слави тільки тому, що вже надто дурні були керівники в російському флоті? У нас на кораблі дуже мало знали про нього. Відомо було лише те, що він закінчив вищу 'військово-морську школу в Англії, плавав на англійських кораблях, прекрасно перейняв всі їхні морські традиції. Одного разу ми з Васильєвим розглядали його фотографічний портрет, надрукований в одному англійському журналі. На цій фотографії він був знятий в повній парадній формі з орденами на грудях, з стрічкою через плече, з вензелем на кашкеті. Одяг на ньому був такий самий, який носять у флотах європейських країн. І в немолодому обличчі його з дрібними зморшками, з товстою верхньою губою, з гострою сивіючою борідкою мало було японських рис, коли не брати до уваги характерного розрізу очей. В цьому журналі була надрукована стаття про нього. З неї ми вичитали, що він має вищий за звичайний зріст японців, добре збудований, але трохи згорблений. Далі повідомлялось, що у нього велика голова правильної форми і що він ніколи не розлучається з люлькою.

Автор статті нічого не розказав про адмірала Того по суті, але дуже захоплювався, називаючи його иайдобродушнішою і найблагороднішою людиною і геніальним воєначальником. Зовсім інакше поставився до нього французький журнал, який, віддаючи належне талантові адмірала Того, охарактеризував його як людину хитру, лукаву і жорстоку.

Невгамовний вітер свіжів, ставав пружнішим і не тільки збурював море, змушуючи його похмуро бурчати, але й розривав, злітаючи, чорні, як сажа, хмари. В глибині неба показався кривий обрізок щербатого місяця. Тьмяним сяйвом заблищали круто зігнуті спини хвиль, ясніше позначились контури кораблів. На хвилину мою увагу привернув до себе обрізок місяця. Він був схожий на золотий козирок. З-під нього, вносячи в свідомість якусь неясну тривогу, дивилась на нас зоря, ніби блискуча зіниця в тремтливих павутинно-тонких віях.

Мої думки вернулись до ескадри. Перевантажена вугіллям і запасами, змучена походом і дезорганізована духом безвір'я, вона повільно посувалася до безодні. Це розуміли всі, починаючи з першого-ліпшого командира і кінчаючи останнім гальюнщиком. І все-таки ми не повернули назад. Чому? Тому, що молодші флагмани не протидіяли командуючому, а суднові командири не насмілювались суперечити молодшим флагманам, а офіцери не могли не послухатись командирів, а на кондукторів, боцманів, капралів і матросів — на них просто не зважали. Здавалось, ніхто вже не міг відвернути присуду історії. Всі люди були на своїх місцях, всі виконували свої обов'язки. З труб валував дим, за кормою обертались гвинти, збурюючи незнайомі води. І кораблі, чорні й мовчазні, з виглядом байдужого спокою, йшли вперед, щоб поховати в безодні чужого моря славу Російської імперії і останню надію нашої маньчжурської армії.

Ми пройшли більше вісімнадцяти тисяч морських миль. Залишилось яких-небудь три доби ходу — і ми будемо у Владивостоку. Але до нього ніколи ще не було так далеко, як зараз. Щоб повернутися на рідну землю, ми повинні пройти через страшні ворота смерті, якими була для нас Цусімська протока.

КНИГА ДРУГА

ЧАСТИНА ПЕРША

ПІД ПЕРШИМ УДАРОМ

"...Ніхто не думав, щоб поразка російського флоту виявилась таким нещадним розгромом". "Перед нами не тільки воєнна поразка, а повний воєнний крах самодержавства" 1,

ВОРОГ НА ГОРИЗОНТІ

На "Орле", вдарили дві склянки. Гул суднового дзвону не встиг ще завмерти, як залунала знайома мелодія ранкової побудки, яку я чув тисячу разів. Це на верхній палубі грав горніст, його щоки надималися, очі неприродно витріщались, коли він виводив довгі мінорні звуки сигналу. Зараз же на палубах залилися дудки капралів і старшин, почулися окрики:

— Вставай! Койки в'язати!

— Живо вставай!

— Протирай очі!

— Ворушись всіма кісточками!

Ті, хто спав, на цей раз поквапно схоплювалися зі своїх місць. Цієї тривожної ночі мало хто з матросів користувався підвісними койками, більшість провела її, задрімавши де прийдеться. Ніхто не роздягався. Прудко бігли до вмивальників, щоб нашвидку освіжитись холодною забортною водою. Ранок минав, як і звичайно: снідали, прибирали палуби та інші приміщення.

Дув зюйд-вест на чотири бали. Над бурхливим морем погрозливо висіла сіра мла. Повільно сходило багрове сонце, ніби розпухле від напруження.

Ескадра, розділена на дві колони, йшла дев* ятив уз ловим ходом курсом норд-ост 50°, направляючись у Цусімську протоку. Стрій її був той самий, що й напередодні. На чолі правої колони йшов броненосець "Суворов" під прапором віце-адмірала Рожественського, на чолі лівої — броненосець "Николай І" під прапором контр-адмірала Небогатова. Попереду строєм клина рухались розвідувальні крейсери: "Светлана", "Алмаз" і "Урал".

На початку шостої наші сигнальники і мічман Щербачов, озброєні біноклями і підзорними трубами, помітили праворуч пароплав, що

В.