Цусіма - Сторінка 82

Корабель випростався. Після цього пущені в дію помпи викачали воду за борт.

На броненосці "Орел" було троє артилерійських офіцерів. Двоє з них — лейтенант Шамшев і лейтенант Ромен — вибули з строю. Капітан 2-го рангу Сидоров наказав писареві Солнишкову:

— Викликати в бойову рубку лейтенанта Гірса!

Під час бою Гірс командував правою носовою шестидюймовою баштою. Він був хороший спеціаліст, проте і йому не спало на думку витратити спершу запасні патрони. Коли він дістав наказ з'явитися в бойову рубку, ворожі кораблі різали курс нашої ескадри і били по ній подовж-ним вогнем. Права носова башта відповідала ворогові з найбільшою напруженістю. Але лейтенант Гірс змушений був передати командування унтер-офіцерові, а сам, зіскочивши на платформу, швидко наблизився до дверей, високий, ставний, з русявими бачками на енергійному обличчі. В ту мить, коли він почав відчиняти важкі броньові двері, розлігся вибух запасних патронів. Тут повторилося те ж саме, що трохи раніш сталося в сусідній башті. Лейтенант Гірс, обпалений, без кашкета, ледве відчинив двері і вискочив з башти, залишивши в ній людей, що повзали там і стогнали. Випадково трапилися йому носильники. Він послав їх на допомогу до потерпілих, а сам, замість того, щоб спуститися в операційний пункт, вирішив виконати бойовий наказ. Але коли він почав підійматися по штормтрапу на місток, під ногами від вибуху снаряда зайнявся пластир, і вдруге лейтенант Гірс був весь охоплений полум'ям. Діставшись до бойової рубки, він зупинився в її проході, виструнчився і чітко, як на параді, вимовив:

— Єсть!

Помітивши, що його, очевидно, не впізнають і мовчки витріщають на нього очі, він додав:

— Лейтенант Гірс!

Всі, хто був у бойовій рубці, справді не впізнали його. На ньому ще тліла пошматована одежа, череп його зовсім оголився, були обсмалені вуса, бачки, брови і навіть вії. Губи взялися двома пухирями. Шкіра на голові та обличчі порепалась і звисала клаптями, оголивши червоне м'ясо. Навкруги гуркотіли постріли, вило небо, позаду, на рострах свого судна, від вибуху з тріском розлетівся паровий катер, а лейтенантові Гірсу до цього немовби не було діла. Димучий, з широко відкритими божевільними очима, він стояв, як страшний привид, і вперто дивився на капітана 2-го рангу Сидорова, чекаючи від (нього розпоряджень.

Так тривало кілька секунд. Лейтенант Гірс захитався. До нього на допомогу кинулись матроси і, підхопивши під руки, ввели в рубку. Опускаючись на палубу, він тяжко прохрипів:

— Пити...

БОЙОВИЙ ДЕНЬ НА "ОРЛЕ" ЗАКІНЧИВСЯ

В кінці п'ятої години артилерійська канонада між головними силами припинилася. За димом і млою противник вдруге загубив нас Наша ескадра, як і в перший період бою, поступово повертаючи праворуч, спочатку схилилась на схід, а потім — на південь. В тому ж напрямку японці кинулися розшукувати нас. А ми тим часом повернули ще праворуч і пішли на захід.

Незабаром контр-адмірал Небогатов, не дістаючи ніяких розпоряджень командуючого ескадрою і гадаючи, що контр-адмірал Фель-керзам загинув разом з "Ослябей", підняв сигнал:

"Курс норд-ост 23°".

Таким чином, за другий період бою ескадра описала повне коло.

Броненосець "Орел" в багатьох місцях горів. По його палубах стелився дим, спадав за борт і, підхоплений вітром, нісся над морем бри-жастими хмарами в невідомість, 3 усіх люків вибиралися матроси, з башт теж виходили люди. Після того, що довелося пережити, всі наче збожеволіли. Кожен квапливо кидав навколо злякано допитливі погляди, немов питаючи самого себе: "Що ж буде далі?" Появився нагорі і кочегар Бакланов, повільно розгойдуючи свій широкий тулуб на коротких ногах. Зустрівшись зі мною, він похмуро промовив:

— Так, накоїли нам японці лиха.

Насамперед треба було покінчити з пожежами. Вільні матроси кидалися на допомогу пожежному дивізіонові. Перебиті шланги замінили новими, запасними. В цей час пішла чутка, що горить погріб правої середньої шестидюймової башти. З цього погреба, повного диму, повтікали всі люди, що працювали там на подачі. Вони ж перші, заметавшись по судну, повідомили про це. І не можна було їм не повірити: знизу підіймався дим по норіях, наповнюючи собою башту; сірими клубами виривався він також з відкритої, горловини, з'єднаної з погребом, і розходився по батарейній палубі, як грізний передвісник катастрофи, що наближалася. У багатьох з команди зблідли обличчя, округлилися очі. Починалася паніка. Почулися безладні вигуки:

— Треба старшому офіцерові доповісти!

— Трюмних викликати! Скоріш затопити водою погріб!

— За борт! Рятуватися!

Одні почали хапати рятувальні пояси, інші — згорнуті парусинові койки з корковими матрацами. Справді, було від чого впасти у відчай: кожної миті міг вибухнути весь корабель. Чи ж не однаково, як умирати, але чомусь здавалося, що легше загинути від снаряда, ніж злетіти з нутрощами судна в повітря. Ті з команди, хто встиг озброїтися рятувальними засобами, бігли до бортів і боязливо зупинялися, не наважуючись кинутись в море. Очі жадібно вдивлялися в імлисту далечінь, розшукуючи обриси берегів, і нічого не бачили, крім суворих хвиль. Для порятунку лишалася тільки одна надія — це свої кораблі, що йшли позаду, та й то не було певності, що вони зупиняться і підбиратимуть людей з води. І все ж таки, тільки-но хтось один кинувся б за борт, як ту ж мить посипалися б у море й інші. І ніякою силою не можна, вже було б спинити команду, тим більше, що у нас із стройових офіцерів могли наказувати лише троє, а всі інші були в операційному пункті. За десять-п'ятнадцять хвилин спорожнів би весь броненосець. Але нараз виступив кочегар Бакланов, голосно прокричавши:

— Чорти просмолені! Чого ви хвилюєтесь? Я зараз довідаюся, в чому річ...

І, не гаючись ані секунди, він поліз у палаючий погріб. Багато хто з команди проводив Бакланова зляканим поглядом, роззявивши рота. Що штовхнуло його на такий вчинок? Він не був службист і йому не потрібні були похвали начальства, ні майбутні нагороди. На кораблі вважали його найбільшим ледарем. І разом з тим у ньому було щось тверде і владне, що підносило його над рештою матросів. Він мріяв вчинити подвиг. Так чи інакше, але своїм поривом врятувати всіх від лиха він привернув до себе увагу людей, які втратили здібність розбиратися в навколишній обстановці. Паніка на кораблі, що дедалі наростала і була не менш небезпечна, ніж пожежа, невдовзі припинилася. Минуло кілька напружених і жахливих хвилин, поки знову побачили Бакланова нагорі. Всіх здивувало, що він зовсім не потерпів від вогню і не намагається кудись тікати. Отруєний димом, він зупинився, розставивши товсті ноги, зігнувся і, протираючи шкарубкими руками сльози з очей, важко закашлявся. Матроси кинулися до нього, щоб скоріше дізнатися, що діється внизу, в патронному погребі. Але на їхні запитання Бакланов вибухнув лайкою:

— Ідіоти ви всії Пусті голови ваші тільки даремно займають місце на плечах. Хотів би я знати, звідки стільки дурнів на судні розвелося? Вам не з японцями воювати, а з тарганами на печі...

Що більше він лаявся, то легше у нас ставало на душі. Його промову, пересипану непристойними словами, ми слухали зі зворушенням, як слухають віруючі свого улюбленого проповідника. Ми були ладні стати перед цією брудною людиною навколішки. З його поведінки нам стало ясно, що він приніс нам порятунок від смерті.

Нарешті довідалися, що сталося: витяжна вентиляція зіпсувалася і зупинилась, а вдувна й далі працювала і втягла в погріб багато диму. А звідти нагору він уже підіймався самопливом. Начальство тільки що розпорядилося затопити погріб водою, але тепер всі були задоволені, що не встигли цього зробити. Найбільше зраділи артилеристи. Вони знали, як погано у нас налагоджено систему затоплювання погребів, сполучених трубами групової вентиляції. При такій системі, затоплюючи один погріб, ми залили б водою групи погребів, і всі вони таким чином вийшли б із ладу.

Кочегар Бакланов, ідучи з палуби, сказав:

— Щось знову захотілось попоїсти. | Користуючись затишшям, люди погасили всі пожежі й заходилися

наводити порядок на судні. Верхня палуба і містки були захаращені, уламками заліза, поручнів, дрібних гармат. Валялися шматки, відірвані від шлюпок, блоки, обривки такелажа. Все це полетіло за борт. Замість знищених трапів ставили заздалегідь приготовлені тимчасові східці. Пробоїни, через які запліскували хвилі, залатували дерев'яними щитами, затикали койками, затягували парусиновими пластирами. Артилеристи возилися з тими гарматами, які можна було нашвидкуруч полагодити.

Сильний колись броненосець "Орел" тепер мав жалюгідний вигляд. Всі верхні надбудови в ньому були зруйновані, середній перехідний місток зірваний і скручений у круг. Обидва якірні канати перебиті, а вирваний правий клюз віднесло за борт. Грот-щогла, пробита снарядом на нижньому містку, ледве держалась, загрожуючи звалитися на голови людей. З неї, як і з фок-щогли, гойдаючись від вітру, жалюгідно звисали обривки снастей. Були також пошкоджені кормові стріли, зруйновані електричні лебідки, які служили для підіймання парових катерів. Дерев'яний палубний поміст, поборознений і розщеплений снарядами, був у дірах, а правий зріз мав таку велику пробоїну, що став непрохідним. Цистерна, що була на носовому містку, подірявлена осколками, труби, по яких йшла від неї прісна вода в нижні приміщення, були перебиті. Люди, які були в цих приміщеннях, при жарі понад сорок градусів лишилися без прісної води. Довелося брати її в носовому трюмі й розносити анкерками й відрами в погреби, в машини, в кочегарки;

На броненосці було десять шлюпок, два парові і два мінні катери. Я подивився на них і пригадав слова інженера Васильєва. Ще більш як за місяць до бою, повернувшися з наради корабельних інженерів, яка відбувалася на "Суворове", він з гнівом розповідав мені:

— Я вніс пропозицію перенести з бойових суден на транспорти всі гребні судна і парові катери. Я доводив, що в бою вони служитимуть тільки поживою для вогню. Крім того, це зменшило б осадку броненосця й поліпшило б його початкову остійність. Але командуючий і його штаб відхилили мою пропозицію.

І тепер я переконався, що Васильєв був передбачливіший, ніж адмірал Рожественський.