Цусіма - Сторінка 84

Марив, борсаючись на матраці, командир судна:

— Ваше превосходительство, де ваш план бою?.. Звільніть із служби... Підлоти я не стерплю... Ваше превосходительство...

І голосно командував:

— Викликати нагору всіх кондукторів!..

Марили й інші поранені.

Все це було таким незвичайним для мене, що обертом ішла голова.

Мінери нарешті полагодили електричне освітлення.

Відчуваючи сухість у роті, я кинувся до води і жадібно почав пити. Несподівано кухоль вилетів у мене з рук. В операційне приміщення з шумом влетіло повітря, і ту ж мить загриміли уламки над самим люком коридора, ніби обвалилася над нами камінна будівля. Зараз же почався крен на правий борт. Одночасно з цим наше приміщення сповнилось газами і димом. Важко стало дихати — чад проникав у легені і затемнював свідомість. Крики і вереск посилювали безумство. І ніякими умовляннями, ніякими загрозами вже не можна було спинити тих, хто кинувся до виходу. Паніка тривала хвилини дві, поки інженер Васильєв не-виключив вдувну вентиляцію, труба якої виходила на шканці. Повітря швидко очистилося.

Крен на правий борт градусів на шість лишався й далі. Мабуть, броньові плити, розхитані на стиках ударами снарядів, почали протікати. Крім того, вода, що гуляла по батарейній палубі, збігла до одного борту. У всіх було одно бажання: хоча б швидше випрямився корабель.

Медичний персонал знову зайнявся своїм ділом. Але мені ця робота здавалася вже безглуздою. Броненосець, що досі охороняв нас, скоро перетворився для всього екіпажу на залізний баласт. А хіба не однаково, як спускатися в морську безодню —з перев'язаними чи з не перев'язаними ранами?

Мене нудило від запаху крові і ліків. Мозок перестав сприймати нові враження. Я не міг більше лишатися в операційному пункті і, нічого не тямлячи, поліз на верхню палубу, стомлений і байдужий до небезпеки. Залунав сигнал: "Відбита мінна атака". Але насправді ніяких міноносців не було видно. Як згодом з'ясували, цим сигналом старший офіцер Сидоров викликав обслугу дрібної артилерії гасити пожежі. Вискочило нагору чоловік десять. У цю мить недалеко від судна упав снаряд у море, ковзнув по його поверхні, розкидав бризки і рикошетом знову звився в повітря, довгий і чорний, як дельфін. Двадцятипудовим тягарем він упав на палубу. На місці вибуху'зметнулось і розлилося рідке полум'я, замкнене кільцем бурого диму. Мене обдало гарячим струменем повітря і звалило на спину. Мені здалося, що я весь розлетівся на найдрібніші частинки, як пил від пориву вітру. Ця відсутність відчуття тіла чомусь здивувала мене найбільше. Схопившись, я не повірив, що лишився цілий, і почав обмацувати голову, груди, ноги, Повз мене з криком пробігли поранені. Двоє матросів було вбито, а третій, якого відкинуло у мій бік, пролежав кілька секунд нерухомо, а потім швидко, ніби по команді, схопився на одно коліно і став дико озиратися. Цей матрос ніби намірявся кудись бігти і не помічав, що з його розпоротого живота, як ганчір'я з відкритого чемодана, вивалювались нутрощі. Він упав і протяжно, по-звірячому, заревів.

Я хотів бігти вниз, але звідкись почув голоси:

— "Бородино"! "Бородино"!..

Вибігши на верхню палубу, я насамперед звернув увагу на цей броненосець. Ведучи за собою ескадру, він уже накренився на правий борт і теж палав. На ньому горіли містки, адміральський салон, виривалося полум'я з гарматних півпортів, виграючи багровим відблиском на воді. А тепер те, що я побачив, обізвалося в грудях різким болем. "Бородино", не виходячи зі строю, швидко повалився на правий борт, зробивши останній залп з кормової дванадцятидюймової башти. Це сталося о 7 годині 10 хвилин.

Ми пропустили "Бородино" по своєму правому борту і пішли далі.

За час бою я був сповнений жахливими враженнями. Але цього разу в моїй свідомості виникла порожнеча, ніби для того, щоб сприйняти і з_акріпити в пам'яті нову страшну картину.

На чолі став напіврозбитий "Орел", що мав уже дуже невелике бойове значення. Настала година, коли йому довелося вести за собою решту суден. Ворог весь свій вогонь переніс на наш броненосець.

Згасав день. На заході, приплюснутий хмарами, довгою кривавою раною догорав призахідний відблиск сонця. Вітер, як і раніш, брижив море, підганяв почервонілі хвилі. До повного смерку лишилося кілька хвилин, але їх було цілком досить, щоб відчути себе поза життям. Я притулився до виведеної з ладу правої носової шестидюймової башти і не в силі був скинути з себе заціпеніння. Ніби хтось інший вирішив за мене питання про вибір смерті: краще загинути від снаряда на відкритому місці, ніж провалитися на морське дно, живцем, похованим усередині броненосця.

Здавалося, що не з боку ворога, а з розверзнутого неба падали на судно і круг нього снаряди. "Орел" був ніби плавуче вогнище. На кормовому містку руді язики полум'я, трепетно звиваючись, підіймалися до марса грот-щогли. Дим, підхоплений вітром, розлітався пасмами. Я думав про те, як все це витримують людські нерви і як броненосець ще пливе в такому смерчі вогню й води.

Я витяг з кишені штанів хусточку і розгорнув її. На ній були дві голубі літери: "А. Н.", вишиті рукою матері, коли я їздив додому у відпустку. Я ні разу не користувався цією хусточкою і тільки в день битви чомусь взяв її із своїх речей. Тепер, стоячи біля правої башти, я вперше почав витиратися нею і, хоч не був поранений, побачив на ній кров. Це мене дуже засмутило: відмиється кров чи ні?

Не було сумніву, що корабель напружує останні свої зусилля. І водночас у голові в мене снувала дріб'язкова думка: "Коріи випрати хустку з содою, то., мабуть, кров змиється, але на ній може полиняти голуба вишивка..." Передо мною, зовсім близько, обпаливши жаром обличчя, мелькнула сяюча зірка, завбільшки з дитячу голову. Це пролетів оско-лочок з палаючою на ньому вибуховою речовиною і за два сажні від мене вп'явся в палубу. Від нього, звиваючись, поповзли золоті змії. Раптом щось зім'яло мене, зжужмило, засліпило. Здавалося, що я попав в обійми морської потвори і, задихаючись, полетів разом з нею за борт. Не одразу можна було здогадатися, що на мене обвалився стовп води. Під його вагою я покотився по палубі. А коли підвівся на ноги, то побачив, що ворожі судна повернули від нас праворуч "всі враз" і направились в норд-остову чверть. Востаннє, мабуть, з кормових гармат було зроблено залп уже по заграві пожежі, що охопила наш корабель. За кормою у нас одночасно упало близько сорока снарядів, стільки ж зметнулося фонтанів, що спалахнули вогняним блиском, і на цьому денний бій закінчився.

У НАС ТРИСТА ПРОБОЇН

Швидко настала ніч.

"Николай І", на якому перебував контр-адмірал Небогатое, став обганяти наш броненосець, тримаючи на щоглах сигнал: "Іти за мною. Курс норд-ост 23%.

Через кілька хвилин флагманський корабель вступив у голову ескадри, а наш "Орел" зайняв друге місце в строю. За нами йшли "Апраксин", "Сенявин" та інші броненосці, що уціліли від денного артилерійського бою.

В цей час на зміну головним ворожим силам з'явилась на горизонті мінна флотилія. Швидкохідна, вона мала виконувати ту ж роль, яку виконує на суші кавалерія: остаточно добити дезорганізовані й відступаючі сили противника. Розділившись на невеликі загони, міноносці темними силуетами наступали на нас з півночі, зі сходу, з півдня. Порівняно з броненосцями ці суденця здавалися маленькими і невинними іграшками. Море накривало їх рваними плащами хвиль, а вони, захлинаючись водою і падаючи з борту на борт, швидко наближалися до нас. Але ми добре знали, яку руйнівну силу несуть вони броненосцям. Кожна вдало випущена з міноносця торпеда, ця сталева самохідна сигара, начинена п'ятьма пудами піроксиліну, загрожує нам неминучою загибеллю.

' Почалася паніка. "Николай І", ухиляючись від мінних атак, повернув ліворуч. За ним пішли й інші кораблі. Але одні з них поверталися "всі враз", інші — "послідовно". Кільватерний стрій розсипався, і судна збилися докупи. Але це тривало недовго: після того як броненосці схилилися на південь, вони знову витяглися в кільватерну колону.

Наші крейсери з міноносцями і транспортами, які до того йшли за головними силами, тепер опинилися попереду нас. Настала мить, коли крейсери й міноносці мали б наблизитися до броненосців і взяти їх під свій захист від мінних атак. Такий самий обов'язок мали і наші міноносці. Але сталося щось незбагненне. Крейсери і міноносці теж повернули на південь і, збільшивши хід, сховалися в темряві. Мимоволі поставало питання: якими міркуваннями керувався командуючий загоном крейсерів контр-адмірал Енквіст? Біля броненосців лишився тільки один крейсер "Изумруд". Небогатое наказав йому триматися на лівому траверзі "Николая" і відганяти противника.

По лінії колони було передано світловим семафором розпорядження адмірала:

"Мати хід тринадцять вузлів".

Під хмарами, що плоско зависли над морем, шумів вітер. В густій темряві гойдалися, як привиди, білі гребені хвиль. Броненосці, відбиваючись од мінних атак, спалахували багровими проблисками, ніби довгий ряд маяків. До пострілів дрібної артилерії, що стали частішими, приєднувались сухі, стрекотливі звуки кулеметів. Часом бухали великі гармати. Ворожі міноносці, ледве помітні для людського ока, відступали під градом наших снарядів, але незабаром знову з'являлись уже з іншого боку.

Чотири передні броненосці, серед них і "Орел", на якому встигли погасити пожежі, йшли, оповиті мороком, без звичайних зовнішніх вогнів і без бойового освітлення. На кормі кожного корабля горів лише один ратьєрівський ліхтар, вогник якого, прикритий з боків, мерехтівся, як із щілини. Цим світлом ми й керувалися, ідучи в кільватер головному. Контр-адмірал Небогатов ще під час переходу на Далекий Схід привчив кораблі свого загону ходити без вогнів. І тепер це пригодилося. Інші наші судна, що були в хвості, безупинно кидали проміння прожекторів.

"Орел", що тільки тепер випадково попав під командування Небогатова, не користувався бойовим освітленням з інших причин. З шести прожекторів, що були в нас, жоден не уцілів. Усі вони, незважаючи на вжиті заходи захисту від осколків, були знищені. Вирішили пристосувати прожектори, які перед боєм зняли з катерів і сховали внизу судна, їх негайно витягли нагору.