Дочка Єви - Сторінка 18

Він спокійно пояснив дружині, що внаслідок замаху Фієскі39 багато поміркованих людей згуртувалися навколо Луї-Філіппа, відчувши, що їхнім інтересам, які представляв цей король, загрожує небезпека. Газети невизначених поглядів неминуче мали втратити передплатників, бо разом з політикою спрощувалась і журналістика. Якщо Натан уклав у газету весь свій статок, його чекає цілковитий крах. Свою думку, яка здавалась йому очевидною, Фелікс висловив байдужим тоном, але чітко і стисло, з бездоганною логікою людини, що вміє зважувати шанси всіх партій. Графиня де Ванденес неабияк злякалася.

— То ви ним дуже цікавитеся? — запитав Фелікс дружину.

— Він чоловік дотепний, з ним буває цікаво поговорити.

Вона сказала це так спокійно, що граф нічого не запідозрив.

Назавтра о четвертій годині Марі й Рауль зустрілися у маркізи д'Еспар і довго розмовляли впівголоса. Графиня висловила свої побоювання, а Рауль розвіяв їх, дуже радий, що градом дошкульних реплік зумів похитнути подружній авторитет Фелікса. Натан прагнув реваншу. Він зобразив графа як відсталу людину з вузькими поглядами, що підходив до Липневої революції з міркою Реставрації і заплющував очі на перемогу середніх класів, нової суспільної сили, хай навіть недовговічної, але цілком реальної. З владою знаті покінчено, тепер до влади прийдуть справді видатні люди. Замість обміркувати неупереджену думку стороннього спостерігача, причому вельми досвідченого в політиці, Рауль напиндючився, став дибки й убрався в пурпур свого тріумфу. А чи є жінка, що вірила б чоловікові більше, аніж коханцеві? Графиня де Ванденес заспокоїлася, і знову почалося для неї життя, сповнене притлумлених роздратувань, крадькома перехоплених радощів, таємних потисків руки — всього, чим живилася вона й минулої зими, а такі розваги неминуче затягують жінку за межу дозволеного, якщо чоловік, котрого вона любить, неспроможний терпіти довго і здатний на рішучі вчинки. На щастя для Марі, пристрасть Рауля, яку облегшувала Флоріна, не становила для неї небезпеки. До того ж він був надто заклопотаний справами, щоб користатися із свого щастя. Та якби з Натаном раптом сталося лихо, якби виникли нові несподівані перешкоди, порив нетерпіння міг скинути графиню в провалля. Рауль уже почав здогадуватися про такі зміни в настрої Марі, коли наприкінці грудня дю Тійє попросив віддати йому борг. Багатий банкір, пославшись на те, що йому терміново потрібні гроші, порадив Раулеві позичити цю суму на два тижні в лихваря Жігонне, у цього провидіння, яке за двадцять п'ять процентів вирятовувало всіх молодих людей, що потрапляли в скруту. Газета напередодні великої новорічної передплати, каса її наповниться, і тоді дю Тійє вирішить, як йому бути. А втім, чом би Натанові не написати п'єсу? З гордості Натан захотів заплатити, хоч би чого це йому коштувало. Дю Тійє дав Раулеві листа до лихваря, і той позичив журналістові гроші під векселі терміном на три тижні. Замість замислитися, звідки така послужливість, Рауль пошкодував, що не попросив більше. Така поведінка властива людям великого розуму: у серйозній події вони вбачають привід для жартів, вони наче приберігають творчу снагу мислі для своїх творів і тому не хочуть марнувати її на житейські справи. Того ж таки дня Рауль розповів Флоріні та Блонде, як він ходив уранці до лихваря, змалював їм самого Жігонне, пістряві шпалери в його кімнаті, його сходи, астматичне хрипіння і козячу ніжку його дзвоника, потертий килимок, холодний камін і такий самий холодний погляд. Вони посміялися з нового Раулевого "дядька", і їх не стривожив ні дю Тійє, який нарікав на нестачу грошей, ні на диво послужливий лихвар. Мало в кого які можуть бути примхи!

— Він злупив з тебе тільки п'ятнадцять процентів,— сказав Блонде,— отже, ти повинен дякувати йому. З цими людьми перестають вітатися, коли вони беруть двадцять п'ять процентів. А справжнє лихварство починається з п'ятдесяти; при такій таксі їх уже можна зневажати.

— Зневажати? — здивувалася Флоріна.— А хто з ваших друзів дав би вам гроші під такі відсотки і при тому не виставив себе вашим благодійником?

— Вона має слушність, і я радий, що розквитався з дю Тійє,— сказав Рауль.

Звідки така сліпота в особистих справах у людей, що звикли усе вгадувати? Може, розум просто не може бути досконалим у всіх відношеннях, може, митці надто живуть сьогоднішнім днем і не здатні думати про завтрашній? Може, їхня увага надто прикута до кумедного в житті, щоб помітити наставлену пастку, а може, вони не хочуть вірити, що хтось наважиться їх ошукати?.. Завтрашній день не примусив себе довго чекати. Через три тижні векселі було опротестовано, але Флоріна домоглася в комерційному суді відстрочки терміну сплати на двадцять п'ять днів. Рауль розібрався в своєму становищі, зажадав рахунки: з'ясувалося, що прибутки від газети покривають дві третини витрат і що передплата падає. Великий чоловік стривожився, спохмурнів, але тільки перед Флоріною, якій він у всьому звірився. Флоріна порадила йому позичити гроші під заклад майбутніх п'єс, продавши їх оптом і відступивши всі свої прибутки з театральних вистав. У такий спосіб Натан роздобув двадцять тисяч франків і зменшив борг до сорока тисяч. Десятого лютого термін відстрочки по векселях минув. Дю Тійє, не бажаючи мати в особі Натана конкурента у виборчому окрузі, де він збирався виставити свою кандидатуру, і, відступивши інший округ, вірнопідданий урядові, Массолю, почав через Жігонне розкручувати судовий процес проти Натана. Людина, посаджена за борги до в'язниці, не може бути кандидатом у депутати парламенту. Боргова тюрма на вулиці Кліші — могила для майбутнього міністра. Флоріна і сама не могла спекатися судових приставів через свої власні борги; в цю небезпечну хвилину в неї не лишилося інших засобів рятунку, крім "Я" Медеї40, бо її обставу описали. Честолюбець чув з усіх боків зловісний тріск у своїй новій, спорудженій без підмурку будівлі. Не маючи більше снаги підтримувати свою велику справу, він почував себе неспроможним узятися за неї спочатку. Йому судилося загинути під руїнами своєї фантазії. Кохання до графині ще освітлювало його життя кількома іскрами; воно пожвавлювало його обличчя, але в душі надія померла. Він ні в чому не підозрював дю Тійє, він бачив перед собою тільки лихваря. Растіньяк, Блонде, Лусто, Верну, Фіно, Массоль і не думали просвітити цього чоловіка, чия діяльна вдача була для них небезпечною. Растіньяк, який хотів повернутися до влади, діяв тепер заодно з Нусінгеном і дю Тійє. Інші неймовірно тішилися, спостерігаючи агонію свого ближнього, що мав зухвальство спробувати піднятись над ними. Ніхто з них і не подумав шепнути слівце Флоріні. Навпаки, вони вихваляли при ній Рауля: "У Натана плечі такі міцні, що весь світ витримають. Він викрутиться, неодмінно викрутиться!"

— Учора додалося два передплатники,— казав Блонде із серйозним виглядом.— Рауль буде депутатом. Коли проголосують за бюджет, з'явиться указ про розпуск палати.

Переслідуваний за борги, Натан не міг більше розраховувати на лихварів. Флоріна, чиє майно було описане, могла сподіватися тільки на те, що в неї раптом закохається який-небудь розтелепа, але розтелепи ніколи вчасно не трапляються. Якщо Натан і мав кількох друзів, то всі вони були без грошей і без кредиту. Неминучий арешт убивав усі його надії на політичну кар'єру. На довершення лиха, він по вуха загруз у величезній, наперед оплаченій літературній праці; він не бачив дна у тій прірві злиднів, куди скочувався. Перед лицем стількох грізних обставин, мужність його покинула. Чи погодиться графиня де Ванденес розділити з ним його долю, втекти куди-небудь світ за очі? Тільки самовіддане кохання затягує жінку в таку безодню, а пристрасть не поєднала Рауля й Марі таємничими узами щастя. Та якби навіть графиня поїхала з ним за кордон, вона стала б для нього лише тягарем — без статку, вбога й розорена. Людина пересічного розуму і надмірно розвиненого марнолюбства, Натан мусив побачити і побачив у самогубстві меч, яким можна розрубати цей гордіїв вузол. Думка про те, що він упаде в очах цього товариства, куди зумів проникнути і яке збирався підкорити, що він залишить у ньому бездоганну графиню і знову стане жалюгідним рядовим, була нестерпна для нього. Безумство танцювало і дзеленчало своїми дзвіночками біля дверей палацу, в якому замкнувся поет. Опинившись у такому безвихідному становищі, Натан усе ще сподівався на щасливий випадок і вирішив накласти на себе руки тільки в останню мить.

Протягом тих днів, поки рішення суду вступало в законну силу й готували наказ про арешт боржника, Рауль з'являвся повсюди з холодно-похмурим виразом, який тьмарить обличчя незалежно від волі людини і який помічають у всіх, хто близький до самогубства або обмірковує його. Невідчепна думка про смерть, що її вони плекають, відкидає на лоб сірі, туманні тіні; в їхній усмішці просвічується щось фатальне, їхні рухи урочисті. Ці нещасливці, здавалося, прагнуть осушити до останньої краплі золотий келих життя; раз у раз вони опускають погляд, ніби цілячись у своє серце, їм учувається похоронний подзвін, вони неуважні. Одного вечора в леді Дадлі Марі помітила ці жахливі ознаки. Рауль залишився сидіти сам-один у будуарі, на дивані, тоді як усе товариство розмовляло у вітальні. Графиня стала у дверях, але він навіть не підвів голови, не почув ні шурхоту її кроків, ні шелестіння шовкової сукні; його нерухомий, отупілий від муки погляд прикипів до візерунку на килимі; він волів померти, ніж зректися своєї влади. Не кожному дістається такий п'єдестал, як острів Святої Єлени41. До того ж самогубство у ті часи панувало в Парижі; хіба це не останнє слово суспільства, яке зневірилося в собі? Рауль щойно прийняв остаточне рішення: він помре. Чим осяйніші бувають надії, тим глибший розпач приходить їм на зміну. Рауль не бачив для себе іншого виходу, як лягти в могилу.

— Що з тобою? — спитала Марі, підбігши до нього.

— Пусте,— відповів він.

В розмові між закоханими можна так сказати це "пусте", що воно набуває протилежного змісту. Марі знизала плечима.

— Ви як дитина,— сказала вона.— З вами щось скоїлося?

— Зі мною нічого,— відповів він.— Якщо скоїться, ви довідаєтеся про це першою, Марі,— додав він з ніжністю в голосі.

— Про що ти думав, коли я увійшла? — наполягала вона.

— Ти хочеш знати правду?

Вона кивнула головою.

— Я думав про тебе, я казав собі, що на моєму місці багато чоловіків зажадали б повного, нічим не стримуваного кохання.