Доводи розсудку - Сторінка 30

Він розумний, начитаний і, признатися, його прихильність мене дивує. Якби вона була наслідком вдячності, якби він покохав Луїзу, вважаючи себе її обранцем, це вже була б інша річ. Але в мене немає підстави думати, що все було саме так. Навпаки, він закохався сам по собі і цілком раптово, і це мене дивує. Така людина, і в його становищі! З серцем покраяним, пораненим, майже розбитим! Фанні Гарвіл була істотою незвичайною, і він кохав її всією душею. Від такої відданості до такої жінки не виліковуються. Ні, він не міг вилікуватися.

Проте, усвідомивши чи то те, що його друг вилікувався, чи щось інше, він не став продовжувати. Енн, яка, незважаючи на те, що останні фрази було вимовлено уривчастим голосом, і незважаючи на шум у кімнаті, майже безперервне грюкання дверей і гомін гостей, які заходили, розрізнила кожне слово й була вражена, втішена, збентежена, її дихання зробилося частішим, і тисячі думок юрмилися в голові. Сама вона не могла порушити небезпечне питання, але після паузи, відчуваючи нездоланну потребу говорити й анітрохи не бажаючи зовсім змінювати тему, вона тільки ледь-ледь від неї відхилилася, запитавши:

— Ви, мабуть, довго пробули в Лаймі?

— Майже два тижні. Я не міг його покинути, доки не переконався, що Луїзі краще. Я мав це на совісті й тому не міг швидко втішитись. Адже все сталося через мене, тільки через мене. Вона б не була такою впертою, якби я не виявив слабкості. Довкілля Лайма вельми мальовниче. Я багато гуляв і їздив верхи, і що більше я бачив, то більше мені подобалось.

— Мені б дуже хотілося знову побачити Лайм, — сказала Енн.

— Справді? Ніколи б не подумав, що ви добрим словом його згадуєте. Скільки жаху й страждання ви там зазнали, яке терпіли напруження й утому! А я гадав, ви згадуєте Лайм з огидою.

— Останні кілька годин і справді були тяжкими, — відповіла Енн. — Але коли біль мине, пам'ять про нього вже зачарована спогадом. Адже ми не менше любимо місця, де нам доводилося страждати, крім хіба що тих, де наші страждання нічим не були скрашені, але в Лаймі було не так. Лише дві останні години ми непокоїлись і мучились, а до того ми ж так чудово проводили час. Скільки новизни й краси! Я мало подорожувала, і кожне нове місце мені є цікавим; але Лайм дійсно дуже мальовничий, і, одне слово, — вона почервоніла, — він справив на мене дуже приємне враження.

Ледве вона замовкла, двері знову розчинились, і на порозі з'явилося все товариство, якого чекали. "Леді Делрімпл! Леді Делрімпл!" — пролунали радісні вигуки; і з усім завзяттям, яке тільки могло сполучатися з ретельно обдуманою вишуканістю вбрання, сер Волтер і обидві його дами виступили назустріч. Леді Делрімпл і міс Картерет, супроводжувані містером Елліотом і полковником Воллізом, які прибули майже в ту саму хвилину, статечно пройшли до кімнати. Останні приєдналися до них, утворивши коло, до якого була залучена й Енн. Її відтіснили від капітана Вентворта. Цікавій, майже надто цікавій розмові довелося на час обірватися, але яке це було слабке спокутування за щастя, причиною якого вона була! За останні десять хвилин Енн дізналася про почуття капітана Вентворта до Луїзи та про інші його почуття більше, ніж могла сподіватись; і, долаючи хвилювання, вона залюбки віддалася необхідним обов'язкам світської поштивості. Тепер їй усе було до вподоби. Вона дізналася про те, від чого їй хотілося з усіма бути милою й привітною, і жаліти всіх за те, що вони не такі щасливі, як вона.

Це чарівне почуття трохи примеркнуло, коли, відокремлюючись від свого гурту, щоб знову підійти до капітана Вентворта, вона побачила, що в кімнаті його немає. Якраз коли вона відвернулася, він ішов до концертної зали. Пішов, зник з очей, і вона відчула хвилинний жаль. Але вони ще обов'язково зустрінуться. Він буде її шукати, він її знайде задовго до кінця вечора, а зараз, мабуть, їм краще побути нарізно, їй треба зібратися з думками.

Незабаром з'явилася леді Рассел. Уся компанія була у зборі, і залишалося тільки урочисто пройти до концертної зали, привертаючи якомога більше поглядів, викликаючи загальне перешіптування та якомога більше розбиваючи ряди шанувальників музики.

Дуже, дуже щасливими були Елізабет і Енн Елліот, входячи до концертної зали. Елізабет ішла під руку з міс Картерет, дивлячись у широку спину віконтеси Делрімпл, удови, і їй уже нічого було бажати; а Енн… але для неї було б образливим будь-яке порівняння її почуттів із почуттями сестри, бо в одній із них радіння спричинялося себелюбною суєтністю, а в іншій — прихильністю благородної душі.

Енн нічого не бачила, вона не помічала пишного убрання концертної зали. Щастя було в ній самій. Її очі блищали, щоки пашіли, але вона про це й не здогадувалася. Думала тільки про недавні хвилини, проходячи з усіма до свого місця, знову й знову про них згадувала. Предмети, які він обирав для розмови, його слова, а ще більше вираз його обличчя — для всього цього вона могла знайти лише одне пояснення. Думка про Луїзу Мазгроув, яку він, здавалося, поспішав висловити, те, як він не міг зрозуміти капітана Бенвіка, як говорив про його першу щиру прихильність, те, як він починав і не закінчував фразу, як старався не дивитися їй у вічі, час від часу кидаючи на неї, однак, вельми виразні погляди, — все, все говорило про те, що його серце знову до неї повернулося; що він більше не відчував до неї ні злості, ні образи, що їх заступили не тільки повага й дружба, але й колишня ніжність. Так, звичайно, колишня ніжність! Інакше не можна було пояснити зміну, яка в ньому сталася. У неї не залишилося жодного сумніву, що він її кохав.

Енн була так перейнята й схвильована своїми думками та мріями, що нічого не помічала навколо; вона пройшла через залу, не бачачи його й навіть не намагаючись побачити. Коли ж усі сіли на свої місця, розмістившись як слід, вона оглянулася, шукаючи його поблизу; ні, вона його не побачила; але вже починався концерт, і їй залишалося поки що задовольнятися більш скромним щастям.

Компанія розділилась і влаштувалася на двох лавах. Енн опинилася на передній, а містер Елліот за допомогою свого вірного друга полковника Волліза ухитрився сісти поряд з нею. Міс Елліот, яка сиділа між двох своїх іменитих родичок і мала особливу увагу від полковника Волліза, була на вершині блаженства.

Сьогодні Енн була особливо схильна слухати гарну музику; їй дуже сподобався концерт: усе ніжне знаходило в ній відгук, веселе підіймало настрій, серйозне збуджувало цікавість і не дратувало нудне. Вона ще ніколи не відвідувала такого прекрасного концерту, принаймні їй так здавалося під час його першої частини. Під її кінець, у паузі після італійської пісні, вона пояснювала її слова містеру Елліоту. Вони разом дивились у програмку.

— Це, — сказала вона, — лише приблизний зміст або, скоріше, значення слів, тому що зміст італійської любовної пісні передати важко, але я намагаюсь, як можу, передати значення слів. Я не видаю себе за знавця італійської мови; я її дуже погано знаю.

— Так, так, я і сам це бачу. Я бачу, що ви нічого не знаєте. Ваших знань стає хіба що на те, щоб перекладати з аркуша ці короткі, вивернуті італійські рядки на ясну, зрозумілу й вишукану англійську мову. І не кажіть мені більше про ваше незнання. Ви дуже добре його довели.

— Не буду заперечувати цих добрих і ввічливих слів. Проте я б не хотіла почути думку справжнього знавця.

— Я досить довго мав приємність відвідувати Кемден-плейс, — відповів він, — аби виробити уявлення про міс Енн Елліот; на мою думку, вона занадто скромна, щоб усвідомлювати хоча б наполовину свої чесноти, а її чесноти й наполовину не відповідають скромності, яка в усякій іншій жінці була б доречною.

— Ви мені лестите. Як не соромно! А що ж у нас там далі? — і вона знову подивилася до програмки.

— Мабуть, — сказав містер Елліот, притишуючи голос, — я довше знайомий із вашим характером, ніж ви думаєте.

— Справді? Як же так? Ви могли його пізнати лише після того, як я приїхала до Бата, якщо тільки вам не розповідали про мене мої рідні.

— Мені говорили про вас задовго до того, як я приїхав до Бата. Мені описували вас особи, які вас близько знали. Я багато про вас чув задовго до нашого знайомства. Я знав вашу зовнішність, схильності, манери. Усе це мені описали, і дуже докладно.

Містер Еліот не обманувся у своїх сподіваннях — він викликав інтерес у Енн. Хто не піддасться чарам такої таємниці? Якщо вас давним-давно, та ще й якісь невідомі вам особи, описували вашому недавньому знайомому — це кого завгодно розбуркає; і Енн була сама цікавість. Вона дивувалася, вона розпитувала, але даремно. Він насолоджувався її питаннями, але відповідати не хотів.

Ні, ні, не тепер, мабуть, колись потім. Поки що він не може назвати їй жодного імені, але вона може не сумніватися, що він каже правду. Багато років тому йому так описували міс Енн Елліот, що він пройнявся уявленням про її рідкісні чесноти, і йому забагнулося з нею познайомитись.

Енн подумала, що багато років тому про неї міг говорити з такою пристрастю хіба що містер Вентворт з Манкфорда, брат капітана Вентворта. Мабуть, містер Елліот був із ним знайомий, але вона не наважувалася його про це спитати.

— Ім'я Енн Елліот, — сказав він, — давно викликало в мене інтерес. Давно вже воно збуджувало мою уяву. І якщо б я смів, то висловив би своє заповітне бажання, щоб це ім'я ніколи не змінювалось.

Він вимовив, їй здавалося, саме такі слова; але ледве вона їх почула, як її увагу відвернули інші слова, що вимовлялись у неї за спиною і робили все інше незначним. Розмовляли її батько й леді Делрімпл.

— Гарний на вроду, — сказав сер Волтер. — Дуже гарний.

— О, так, чарівний чоловік! — сказала леді Делрімпл. — Такого не часто зустрінеш у Баті. Цікаво, чи він не ірландець?

— Ні, я навіть знаю його. Далеке знайомство. Вентворт, капітан Вентворт, морський офіцер. Його сестра одружена з моїм наймачем у Сомерсеті, з Крофтом, який знімає в мене Келлінч.

Не встиг сер Волтер промовити цих слів, як Енн кинула погляд у потрібному напрямі й розрізнила капітана Вентворта, який стояв неподалік, оточений кількома джентльменами. Коли її погляд зупинився на ньому, їй здалося, що він відвів од неї очі.