Доводи розсудку - Сторінка 31

Їй так здалося. Вона думала, що спізнилася тільки на хвилинку, і весь час, доки в неї вистачало сміливості, його спостерігала, але він на неї не дивився. Вистава знову почалась, і їй довелося, нібито спрямувавши увагу на оркестр, дивитися прямо перед собою.

Коли вона знову подивилася в той бік, він уже зник. Він не зміг би наблизитися до неї, якби й захотів, бо вона була затиснута між родичів, але їй лише хотілося впіймати його погляд.

Промови містера Елліота теж її засмутили. Їй більше не хотілося з ним розмовляти і було неприємно, що він сидить так близько від неї.

Перша частина концерту закінчилась. Енн очікувала змін на краще. Трохи помовчавши, хтось вирішив піти шукати чай. Енн залишилася серед тих, хто не побажав зрушуватися з місця. Вона залишилася сидіти, як і леді Рассел, зате мала втіху позбутися містера Елліота; і, якими б не були її почуття до леді Рассел, вона зовсім не мала наміру ухилятися від бесіди з капітаном Вентвортом, якщо їй випаде така нагода. З обличчя леді Рассел вона зрозуміла, що та його теж помітила.

Він, однак, до неї не підійшов. Раз у раз Енн здавалося, що вона його бачить, але він не підходив. Так у марному занепокоєнні й минула перерва. Усі повернулися, зала знову наповнилася, лави знову були зайняті, й починалася нова година блаженства або покарання, нова година музики. Зараз хтось буде насолоджуватись, а хтось — позіхати, віддаючи належне смаку істинному або удаваному. Енн чекала година болісного заспокоєння. Вона не могла з легким серцем залишити цю залу, не побачивши ще раз капітана Вентворта, не обмінявшись із ним дружнім поглядом.

Після перерви сталися деякі переміщення, для неї сприятливі. Полковник Волліз вирішив стояти, а Елізабет і міс Картерет запросили містера Елліота сісти між ними в манері, яка не припускала відмови; внаслідок ще деяких переміщень і завдяки своїм власним хитрощам Енн опинилася набагато ближче до кінця лави й до публіки, що проходила мимо. Роблячи це, вона не могла не порівнювати себе з міс Лароль, з незрівнянною міс Лароль, проте наслідувала її приклад, і не з більшим успіхом. Зрештою їй пощастило, і вона опинилася на самому краю лави ще до того, як концерт закінчився. Поряд неї було вільне місце.

Так сиділа вона, коли капітан Вентворт знову опинився в неї на виду. Він був зовсім близько. Він теж її побачив, однак не всміхнувся й лише через деякий час наважився підійти до неї й заговорити. Вона зрозуміла, що з ним щось трапилось. Безперечно, у ньому відбулась якась зміна. Зараз у нього був зовсім не такий вираз обличчя, як у Восьмикутній вітальні, і ця різниця вельми здивувала Енн. Що сталося? Вона подумала про батька, про леді Рассел. Мабуть, усе це через їхні неприязні погляди? Він розпочав розмову про концерт, говорив стримано, майже як капітан Вентворт часів Апперкросса; визнав, що він розчарований, бо очікував кращого співу; одне слово, він мусить їй сказати, що не буде засмучуватися, коли все це закінчиться. Енн у відповідь так уміло захищала співаків, з усією люб'язністю беручи до уваги його думку, що його обличчя прояснилося, і він ледве помітно усміхнувся. Вони ще трохи поговорили; він усміхався і навіть подивився на лаву, нібито збираючись знайти собі місце, але саме цієї хвилини хтось торкнув Енн за плече. Оглянувшись, вона побачила містера Елліота. Він просить пробачення, але змушений її потурбувати. Треба розтлумачити італійський текст. Міс Картерет прагне дізнатися в загальних рисах, про що зараз будуть співати. Відмовити Енн не могла, але ще ніколи вона не приносила жертв поштивості з більшим небажанням.

Ця послуга, хоч як вона поспішала, забрала в неї кілька хвилин; звільнившись, вона оглянулася й побачила, що капітан Вентворт стоїть поруч, стримано, але поспішно прощаючись. Він мусить побажати їй доброї ночі; він іде; йому обов'язково треба якнайшвидше повернутися додому.

— Хіба ця пісня не варта того, щоб заради неї залишитись? — спитала Енн, вражена несподіваним здогадом, який спонукав її підбадьорювати його з особливою старанністю.

— Ні, — рішуче відповів він, — мені нема для чого залишатись. — Сказавши це, він одразу ж пішов.

Він її ревнував до містера Елліота! Іншого розумного пояснення тут не могло бути. Капітан Вентворт її ревнував! Чи могла б вона в це повірити тиждень тому, ні, навіть три години тому? Вона землі не чула під собою. Та ба! За мить радість змінилася думками зовсім іншими. Як заспокоїти його ревнощі? Як зробити так, щоб він не помилявся? Як при всіх незручностях їхнього теперішнього становища він міг дізнатися про її істинні почуття? Їй було огидно думати про уважність містера Елліота. Шкода, яку зробила ця уважність, була величезна.

Розділ XXI

Наступного ранку Енн із приємністю згадала про свою обіцянку відвідати місіс Сміт, тому що таким чином вона могла піти з дому, коли, цілком імовірно, завітає містер Елліот, а їй зараз більше за все хотілося уникнути його товариства.

Вона бажала йому тільки добра. Незважаючи на шкоду, якої їй завдала його уважність, вона відчувала до нього вдячність і пошану, і, мабуть, жаль. Її весь час обсідали думки про дивні обставини першого їхнього знайомства, про права, які, здавалося, давало йому споріднення й давали почуття та давні наміри. Усе це разом було незвичайним: утішним і водночас болісним. Їй було дуже його шкода. Що б вона відчувала, якби на горизонті не було капітана Вентворта, сказати важко, бо капітан Вентворт був на горизонті; і, хоч би що було далі, її серце назавжди належало йому. Їхній союз, на її думку, не більше відвернув би її від усіх інших залицяльників, ніж навіть розлука навіки.

Ніхто ще не проносив вулицями Бата таких високих роздумів про віддане кохання й непохитну вірність, як ті, з якими Енн ішла від Кемден-плейс до Вестгейт Білдінгс. Вони мало не розчищали їй шлях і мало не наповнювали повітря ніжним ароматом.

Енн не мала сумніву, що місіс Сміт прийме її з усією люб'язністю, але цього ранку її подруга була їй така вдячна, нібито й не чекала, хоча вони домовилися про візит.

Від неї негайно зажадали звіту про концерт; і вона з такою радістю його згадувала, що розповідала з задоволенням, і її обличчя сяяло. Усе, що могла розповісти, вона розповідала охоче, але, хоч і була там, могла розповісти мало й не задовольнила місіс Сміт, яка вже одержала від швейцара й пралі куди більш докладний звіт про хід і успіх концерту й тепер марно намагалася дізнатись про деякі подробиці щодо публіки. Місіс Сміт знала на ім'я всіх багатих і славетних мешканців Бата.

— Отже, і маленькі Дьюронди були, — казала вона, — слухали музику розкривши роти, мов неоперені горобенята, які чекають корму. Вони не пропускають жодного концерту.

— Так. Я їх не бачила, але містер Елліот казав, що вони були.

— А чи були там Ібботсони? Такі дві модні зараз красуні з високим офіцером-ірландцем, який, кажуть, збирається посвататись до однієї з них?

— Не знаю. Гадаю, їх не було.

— А стара леді Мері Маклін? Хоча про неї я могла б і не питати. Вона, я знаю, на всіх концертах буває, і важко її не помітити. Стара ж була, певно, близько від вас. Якщо ви пішли разом з леді Делрімпл, то, звичайно, сиділи на кращих місцях, біля самого оркестру.

— Ні. Я цього дуже боялася. Це було б мені неприємно з усіх поглядів. Але, на щастя, леді Делрімпл завжди сідає трохи далі; і ми сиділи на дуже гарних місцях, тобто нам усе було добре чути. Але я б не казала, що бачила все так само добре.

— О, ви бачили достатньо, щоб вам сподобалось. Я вас розумію. Іноді навіть у галасливому натовпі насолоджуєшся тихими домашніми веселощами. Ви прийшли зі своєю великою компанією, і що вам було до інших?

— І все ж таки мені б не завадило більше дивитися на всі боки, — сказала Енн і відразу ж згадала, що вона дивилася на всі боки доволі, але не завжди з достатнім успіхом.

— Ні, ні, чи до того вам було. Можете не казати, що ви приємно провели вечір. Бачу це по ваших очах. Я дуже добре бачу, як ви провели вечір: весь час слухали те, що були раді почути. У перервах між піснями вас розважали бесідою.

Енн злегка всміхнулась і сказала:

— І ви це бачите по моїх очах?

— Так, бачу. Вираз вашого обличчя ясно каже мені про те, що вчора ввечері ви були в товаристві того, хто вам приємніший за всіх у світі, хто вам зараз важливіший за все людство.

Щоки Енн почервоніли. Вона не знала, що сказати.

— А якщо так, — продовжувала місіс Сміт, трошки помовчавши, — ви, сподіваюсь, повірите, що я ціную вашу доброту, бачучи вас сьогодні в себе. Справді, ви дуже добрі, що прийшли до мене, хоча у вас є можливість куди приємніше провести час.

Енн не чула її слів. Здивована й збентежена проникливістю подруги, вона гадала, як могла місіс Сміт дізнатися про капітана Вентворта.

— Скажіть, — знову помовчавши, запитала місіс Сміт, — чи знає містер Елліот про ваше знайомство зі мною? Чи він знає, що я в Баті?

— Містер Елліот? — повторила Енн, здивовано дивлячись на неї. Наступної хвилини вона вже зрозуміла свою помилку. І, відразу отямившись, запитала вже більш спокійним голосом:

— А ви знайомі з містером Елліотом?

— Я була з ним близько знайома, — без усмішки відповіла місіс Сміт. — Тепер наше знайомство обірвалося. Ми дуже довго не бачилися.

— А я й не знала. Ви мені про це ніколи не казали. Якби я знала, я б із приємністю з ним про вас поговорила.

— Правду кажучи, — знову заговорила місіс Сміт уже зі своєю звичайною веселістю, — я хочу, щоб ви мали цю приємність. Хочу, щоб ви поговорили про мене з містером Елліотом. Мені треба, щоб ви використали свій вплив на нього. Він міг би стати мені в пригоді. Будьте такі ласкаві, люба міс Елліот, закиньте про мене слівце, адже він вам не відмовить.

— Я була б щаслива допомогти. Гадаю, у вас не буде жодного сумніву, що я рада хоч чимось бути вам корисною, — відповіла Енн. — Але, боюся, ви перебільшуєте щодо мого впливу на містера Елліота й моїх прав йому вказувати; насправді все зовсім не так, як ви гадаєте. І звідки у вас узялося таке переконання? Повірте, я всього лише родичка містера Елліота. Але все, що може просити кузина, я в нього попрошу, і в цьому ви без вагань можете на мене покластися.

Місіс Сміт проникливо на неї поглянула й сказала з посмішкою:

— Так, я й справді занадто поспішила.