Джейн Ейр - Сторінка 10

- Шарлотта Бронте -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Та цієї миті задзвонили на обід, і всі ми зайшли до будинку. Запах, що сповняв їдальню, був не набагато знадливіший, ніж той, що лоскотав наші ніздрі перед сніданком. Обід подали в двох великих казанах, над якими здіймалися випари, що тхнули згірклим лоєм. В них було місиво з водявої картоплі, звареної з обрізками несвіжого м'яса. Кожній учениці дали по повній тарілці цього варива. Я їла, переборюючи огиду, й запитувала себе, чи отаке подаватиметься щодня.

Після обіду ми одразу перейшли до класної кімнати; розпочались уроки, що тривали до п'ятої години.

Того пообіддя сталась лише одна визначна подія: міс Скетчерд прогнала з уроку історії дівчину, з якою я розмовляла на веранді, і звеліла їй стати посеред кімнати. Покарання здалось мені дуже ганебним, а надто для такої великої дівчини — на вигляд їй було не менше тринадцяти літ. Я чекала, що вона плакатиме з розпачу й сорому, та, на мій подив, вона не заплакала, навіть не почервоніла, — спокійна й поважна, стояла вона посеред класу, перед очима цілої школи. "Як вона може зносити ганьбу так спокійно, так твердо? — питала я себе. — Бувши нею, я б, мабуть, бажала, щоб земля запалася під моїми ногами й поглинула мене. А в неї такий вигляд, наче вона думає про щось зовсім інше, а не про те, як принизливо її покарано і перед ким вона стоїть, та що довкола неї діється. Я чула про сни наяву — може, їй сниться такий сон? Вона втупила очі в підлогу, проте я впевнена, що вона нічого не бачить, — її погляд ніби звернений всередину, кудись глибоко в душу; здається, вона поринула у свої спогади і не помічає того, що відбувається навколо. Цікаво, що вона за дівчина — хороша чи погана?"

Після п'ятої години нам знов дали їсти: кожна дістала по кухлику кави та по пів скибочки хліба. Я жадібно проковтнула хліб і каву і охоче з'їла б іще одну порцію, бо голоду не вгамувала. Потому наспіла півгодинна перерва, потім готування уроків, а там нам дали по склянці води з шматочком вівсяної запіканки, прочитали молитви, і ми вклалися спати. Такий був мій перший день у Ловуді.

РОЗДІЛ VI

Другий день почався, як і перший: вставали й одягались при свічці, тільки цього ранку довелось обійтися без церемонії умивання: вода в глеках замерзла. Минулого вечора перемінилась погода. Цілісіньку ніч у всі шпари вікон спальні свистів крижаний північно-східний вітер, від якого ми тремтіли у своїх ліжках; той вітер обернув воду в глеках У лід.

Поки тяглися нескінченні півтори години молитов та читання Біблії, я зовсім заклякла з холоду. Врешті настав час снідати; цього разу каша не пригоріла і була непогана на смак, але дали її дуже скупо. Якою мізерною здалася мені моя порція! Я б з радістю з'їла ще одну.

Того ж таки дня мене записали ученицею четвертого класу і визначили мені повсякденні завдання та обов'язки. Досі я була тільки глядачкою в Ловуді, а тепер мала стати дійовою особою. На початку, оскільки я не звикла вчити напам'ять, уроки здавалися мені нескінченно довгими й важкими, частий перехід від одного уроку до зовсім іншого теж збивав мене з пантелику, тож я була дуже рада, коли десь близько третьої години по обіді міс Сміт дала мені смужку серпанку два ярди завдовжки, голку, наперсток та нитки й відіслала в тихий куточок класної кімнати, загадавши підрубити серпанок. У цю годину більшість школярок шили, тільки один клас і далі читав, стоячи навколо міс Скетчерд. У кімнаті було тихо, отож я добре чула, що читала кожна дівчина, як це в неї виходило та що казала міс Скетчерд — хвалила її чи ганила. Читали історію Англії; поміж читачок я помітила і мою знайому з альтанки. На початку уроку вона стояла серед перших учениць, та за якесь неправильно вимовлене слово чи неуважність її раптом відіслали до останнього ряду. Та навіть і там міс Скетчерд не давала їй спокою і весь час робила зауваження.

— Бернс (то, мабуть, було її прізвище — у Ловуді дівчат називали на прізвище, як ото хлопців-школярів), Бернс, ти кривиш черевика; зараз же постав ногу як слід!

Бернс, як негарно ти випинаєш підборіддя! Берне, скільки разів тобі казано, щоб ти тримала голову рівно! Я не дозволю тобі стояти переді мною в такій позі! — І отак

без кінця.

Коли розділ було перечитано двічі, учениці позгортали книжки й почали відповідати на запитання вчительки. Вони вивчали період владарювання Карла І, і запитання були найрізноманітніші: і про тоннаж, і про мито, і про "корабельний збір"; більшість учениць не могла на них відповісти, та коли черга доходила до Берне, вона одразу давала правильну відповідь: здавалось, вона запам'ятала весь урок з початку й до кінця і готова відповісти на будь-яке запитання. Я сподівалася, що міс Скетчерд похвалить її за уважність, але натомість вчителька раптом закричала:

— Гидке неохайне дівчисько! Ти вранці навіть нігтів не почистила!

Берне, на мій подив, нічого не відповіла.

"Чому, — думала я, — вона не пояснить, що не змогла ані почистити нігтів, ані вмитися, бо вода замерзла?"

Але тут мою увагу відвернула міс Сміт, яка попросила мене потримати моток ниток; розмотуючи їх, вона час від часу озивалась до мене, питаючи, чи я вже вчилась у школі, чи вмію мітити білизну, вишивати, плести тощо. Поки вона тримала мене біля себе, я не могла бачити міс Скетчерд. Коли ж я знов сіла на своє місце, міс Скетчерд саме щось наказала, але я не розчула її слів. Берне одразу вийшла в маленьку комірчину, де зберігалися книжки, і за півхвилини вернулася звідти, несучи в руці жмуток різок. Це знаряддя покарання вона подала міс Скетчерд із шанобливим реверансом, а тоді спокійно, не чекаючи її наказу, розстебнула фартух, і вчителька разів десять шмагнула її різками по спині. На очах Берне не з'явилося жодної сльозинки, і її обличчя не втратило свого звичайного задумливого виразу, а в мене, коли я побачила це видовище, так затремтіли пальці від безсилого гніву, що я перестала шити.

— От запекла дитина! — вигукнула міс Скетчерд. — Нічим з неї не виб'єш звички до неохайності. Віднеси різки назад!

Берне слухняно понесла жмуток до комірчини; коли вона знов з'явилася на дверях, я пильно подивилась на неї: дівчинка ховала до кишені носовичка, а на її худій щоці блищав слід від витертої сльози.

Вільна година ввечері була для мене найприємнішим часом за цілий день. Скибочка хліба та кухлик кави о п'ятій годині трохи підживили мене, хоч я й не наїлася досита; суворий нагляд послабився; у класі було тепліше, ніж уранці, — вогонь у камінах горів яскравіше, щоб можна було обійтися без свічок; червонястий присмерк, невимушена пустотливість, нерозбірливий гомін голосів — усе це навіювало приємне почуття свободи.

Увечері того дня, коли міс Скетчерд покарала різками свою ученицю Берне, я, як завжди, ходила сама туди й сюди поміж партами, столами й купками учениць, що розмовляли й сміялись, проте не почувала себе самотньою. Проходячи повз вікна, я час від часу відхиляла завісу й виглядала надвір: падав густий сніг, нижні шибки вже почало замітати; коли я притуляла вухо до скла, то крізь веселий гомін у кімнаті чула журливе завивання вітру надворі.

Якби я недавно покинула рідну домівку та лагідних батька-матір, то, мабуть, саме в цю пору найгостріше почувала б біль розлуки, — вітер збудив би смуток в моєму серці, а безладна метушня схвилювала б мою душу. Але тепер мене охопило дивне, гарячкове збудження: я хотіла, щоб вітер вив іще голосніше, присмерк перейшов у непроглядний морок, а безладний гамір — у несамовитий крик.

Перестрибуючи через парти й проповзаючи попід столами, я пробралася до одного з камінів і там побачила Бернс: вона стояла навколішки перед високими ґратками і мовчки, не помічаючи нічого навколо, уважно читала якусь книжку при тьмяному світлі жаринок.

— Все той же "Раселас"? — запитала я, ставши в неї за спиною.

— Так, — відповіла вона. — Я вже кінчаю його читати. Хвилин через п'ять вона згорнула книгу. Я зраділа цьому.

"Може, зараз удасться завести з нею розмову", — подумала я і сіла долі поруч неї.

— Як тебе звуть?

— Елен.

— Ти приїхала сюди здалека?

— Я прибула з півночі, це майже на кордоні з Шотландією.

— Ти коли-небудь повернешся додому?

— Думаю вернутись, та ніхто не знає, що може статися.

— Тобі, мабуть, хочеться залишити Ловуд?

— Ні. Чого це? Мене віддали до Ловуда здобути освіту. Було б нерозумно піти звідси, нічого не домігшись.

— Але ж ота вчителька, міс Скетчерд, така жорстока з тобою!

— Жорстока? Зовсім ні! Вона просто сувора: не терпить моїх вад.

— Бувши тобою, я б не терпіла її, я б чинила їй опір. Хай би вона шмагнула мене хоч один раз! Я б видерла в неї різки з рук і поламала б їх під самісіньким її носом.

— Нічого б ти не зробила, а якби й спробувала, то містер Броклґерст одразу вигнав би тебе зі школи. А як би це засмутило твоїх рідних! Краще вже терпіти біль, від якого, крім тебе, ніхто не страждає, ніж допуститися нерозважного вчинку і завдати горя близьким тобі людям. До того ж і Біблія вчить нас відповідати на зло добром.

— Але ж це ганьба, коли тебе ставлять на покару посеред кімнати, де повно людей, та ще й шмагають. Адже ти велика дівчина! Я набагато менша за тебе, та й то б не стерпіла такого.

— І все-таки твій обов'язок витримати все, чого ти не можеш уникнути. Тільки слабодухі й нерозумні люди кажуть, що їм несила терпіти того, що їм судилося витерпіти.

Я слухала її з подивом: я не могла зрозуміти цієї філософії терплячості, а ще менше я розуміла чи схвалювала вибачливість, з якою вона ставилась до своєї мучительки. І все ж я відчувала, що Елен Бернс бачить усе в якомусь незбагненному для мене світлі. Я підозрювала, що, може, має слушність вона, а не я, проте я не хотіла замислюватись над цим, відклала ці думки до кращих часів.

— Ти кажеш, Елен, що в тебе є вади. Які вони? Як на мене, ти дуже хороша дівчина.

— Ось тобі приклад, що перше враження часто буває помилковим. Я й справді неохайна, як каже міс Скетчерд: ніяк не можу тримати свої речі в порядку: я недбала, порушую правила, читаю, коли треба готувати завдання, роблю, що мені заманеться, і часом, як і ти, кажу, що не терплю ніякого суворого порядку. Усе це дуже дратує міс Скетчерд, яка завжди охайна, ретельна й вимоглива.

— А ще зла й жорстока, — докинула я, та Елен Бернс не підтвердила моїх слів; вона мовчала.

— А міс Темпл така ж сувора, як і міс Скетчерд?

Коли я вимовила ім'я міс Темпл, лагідна усмішка промайнула на поважному обличчі Елен.

— Міс Темпл дуже добра, їй важко бути суворою навіть з найгіршими ученицями.