Джіп в телевізорі - Сторінка 4

- Джанні Родарі -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Буцімто банда, що займається крадіжками історичних пам'яток, розібрала вежу по цеглині аж до підмурівка. Це схвилювало всю Італію. Ми потім опублікували кольорові листівки з зображенням похилої вежі. І всі могли переконатися, що газетяр набрехав, проте люди повірили вигадкам журналістів, а не листівкам, і звинуватили, ясна річ, поліцію в злочинній бездіяльності.

Поки комісар поліції скаржився на працівників преси, тітка Емма розстелила в усіх кімнатах килими та доріжки і вирішила взяти командування на себе. Вона звеліла синьйорі Бінді перенести Фліпа в ліжко, синьйора Бінду заставила покласти на живіт грілку, щоб вигнати переляк, гостей запросила випити по чарочці наливки власного виробу, а потім, узявши олівця та папір, розподілила, кому й коли чергувати.

Уже закінчилася кулінарна передача, вже вродлива дикторка побажала всім на добраніч, а Джіп так і не з'являвся. Не з'явився він і вранці. Зате вийшли газети. Перші сторінки чорніли страшними заголовками: "Чи поверне екран свою здобич?" "Страшний злочин по першій програмі!" "Восьмирічного хлопчика проковтнув телевізор!!" "Зграя телебандитів тероризує все місто!"

Статті були ще тривожніші, ніж заголовки. І в кожній з них історію з Джіпом подано по-різному. В одних Джіпа називали "тихим русявим хлопчиком", в інших — "пустуном і задиракою". Одна газета натякала на те, що адвокат Проспері знає, мабуть, багато дечого, але чомусь мовчить. Адже це в його телевізорі скоївся злочин. А ще одна газета написала, ніби все це вигадки поліції. Насправді Джіпа викрали пришельці з космосу, певно, марсіяни — особливо небезпечні, бо вони невидимки.

— Марсіяни! Невидимки! — голосно обурювалася тітка Емма, кинувши газети у відро для сміття.— Щоб ці журналісти вже самі поставали невидимками.

А газети друкували повідомлення дедалі неймовірніші: то Джіпа бачили в Венеції, то в Голландії, то на Суецькому каналі...

— Казна-що пишуть! Суецький канал...— роздратовано говорила тітка Емма.— Тих журналістів треба гнати втришия.

Наступного дня, коли листоноша з ранковими газетами постукав у двері, тітка Емма ледь не грюкнула дверима перед самісіньким його носом.

— У мене вже досить цього мотлоху! Поки я жива, у наш дім не потрапить не те що газета, але навіть клаптик обгорткового паперу.

— Стривайте, стривайте!.. Хіба ви не чули новини?

— Якої новини? Ідіть геть!

— У газеті написано: вашого Джіпа шукають з допомогою цих самих штук... ну, як же вони звуться?

— Звідки мені знати, яких штук!

— Люба синьйоро, і в мене не питайте, бо на це дуже важко відповісти! Ті штуки схожі на бенгальські вогні, але це не вогні. Одне слово, що вам зашкодить подивитися газети? Там усе написано.

Тітка Емма неохоче взяла, наче гарячу сковорідку, пакет з газетами й віднесла його бухгалтерові Бінді, який саме закінчив чергувати біля телевізора й тепер збирався до праці.

Фліп схопив собі одну газету й, хоча не вмів читати, заходився розпізнавати окремі великі букви.

— Ура-а! — закричав він.— Ось буква "Я"!


Коротше кажучи, в газеті було надруковано таку статтю. Молодий японський професор Яманака дійшов висновку, що Джіп, ускочивши в телевізор, перетворився в електромагнітну хвилю. Тепер ця хвиля робить за секунду сім обертів навколо Землі.

Час від часу хвилю-Джіпа ловила якась телевізійна станція або окремі телевізори в різних куточках світу.

— А чому, шановний пане Яманака, хвиля-Джіп перш за все потрапила в телевізор професора Лундквіста? — спитав один із журналістів.

— Того вечора всі телевізійні передачі Європи вже закінчилися, працював лише телевізор професора Лундквіста, бо професор ночами робить свої досліди,— відповів японський учений, а потім, усміхаючись, додав: — Хвиля-Джіп дізналася про численні способи використання телебачення, які ще невідомі багатьом людям.

— А чи можна перехопити хвилю-Джіпа й повернути хлопчика на землю? — поцікавився інший журналіст.

— Так, шановні панове, це цілком можливо. Треба лише, щоб усі телевізійні станції світу передавали одну-єдину програму. Тоді хвиля-Джіп змушена буде повернутися на землю.

— Одна-єдина програма для всіх телевізорів земної кулі?

— Авжеж, шановні панове,— підтвердив Яманака.— Для цього, як відомо, треба запустити три штучні супутники.

— Що? Три штучні супутники заради Якогось хлопчика?

— Саме так, любі панове, три штучні супутники. Хіба життя хлопчика не дорожче трьох, навіть трьохсот штучних супутників, чи навіть трьох мільйонів космічних ракет?

"ГАРІБАЛЬДІ І", "ГАЛІЛЕО ГАЛІЛЕЙ" ТА "ДЖІП"

Рівно за п'ять секунд до першої години за римським часом перший в історії Італії штучний супутник "Гарібальді І" був готовий до запуску на космодромі острова Сардінія. Цей супутник готували для заздалегідь намічених наукових досліджень, але уряд вирішив використати його для названої всіма газетами операції "Джіп". У центральному залі космодрому професор Ночера тримав палець на пусковій кнопці, а оператор голосно рахував у зворотному порядку: "Чінкве (так по-італійськи буде п'ять), куатро, тре, дуе, уно... Пуск!"

У Москві в цей самий час годинник показував за п'ять секунд третю. На підмосковній базі могутня ракета готова була до запуску спеціального супутника, призначеного для операції "Джіп". Професор Максим Петров теж тримав палець на кнопці. А із репродуктора лунало: "Пять, четыре, три, два, один... Пуск!"

В Америці на мисі Кеннеді була шоста година ранку. Теж без п'яти секунд. І тут вказівний палець шановного професора лежав на кнопці. Тільки звали професора Браун, а супутник на честь героя пригоди названо "Джіп". А м'який і майже урочистий голос рахував, ясна річ, англійською мовою: "Файф, фоо, фрі, туу, уан... Пуск!"

Точно за сигналом "Гарібальді І", "Галілео Галілей" і "Джіп" одночасно злетіли в небо й незабаром вийшли на одну й ту саму орбіту. Мільйони людей сиділи біля телевізорів і сотнями різних мов слухали схвильовану розповідь про хід операції "Джіп".

— Увага, увага! Ви, шановні телеглядачі, свідки оригінального й сміливого експерименту Астробачення. Усі телевізійні станції зв'язані між собою. Через кілька секунд на ваших екранах з'явиться зображення знайомого всім артиста Шарло. Ретрансляційні установки трьох штучних супутників передадуть це зображення на Землю. В одну й ту ж саму мить його побачать глядачі в Римі, Токіо, Нью-Йорку, Москві, по всій Азії, Африці, Австралії...

І справді, усі земляни — в кого був телевізор і хто, ясна річ, не спав — побачили в одну й ту саму мить зображення знайомого артиста з вусиками, якими він так жваво й кумедно ворушив.

Але артист раптом зник, а замість нього на екран вискочив... Джіп. У хлопчика допитливий і здивований вираз обличчя, сорочка на ньому пом'ята й не дуже чиста, а штаненята на благеньких підтяжках.

— Дивіться, в нього в шкарпетці дірка! — вигукнула тітка Емма, перекрикуючи вигуки "ура", що лунали в квартирі Джордано Бінди. А там, до речі, зібралися ледь не всі мешканці будинку.

— Ого-го! — вигукнув Фліп.

— У моєму телевізорі Джіп кращий: він як живий,— хвалився всім та кожному адвокат Проспері.

— Увага, увага! — оголосив диктор.— Зараз професор Ночера спробує поговорити з Джіпом.

Голос ученого звучав схвильовано й суворо:

— Джіпе, ми бачимо тебе. Якщо ти чуєш нас — відповідай!

Земля викликає Джіпа. Переходжу на прийом...

Мить загального очікування, а потім:

— Я вас чудового чую! — дзвінко вигукнув Джіп,— Чую, але не бачу. Тут теж є телевізор, але в ньому видно тільки моє обличчя. Переходжу на прийом...

— Хіба ти сам не в телевізорі?

— Ні, дякувати, з мене досить. На щастя, я вискочив з нього.

— Поясни, де ти тепер?

— Я й сам не доберу. Хвилину тому був чи то в Марокко, чи то в Фінляндії. А зараз... Я ніби в якійсь кабіні. Тут повнісінько всяких приладів і... ой! Тут кіт! Він літає в повітрі, наче його підвішено до повітряної кулі. Ой, я теж повис у повітрі, як тоді, коли впав у телевізор. Але дзуськи — цього разу мене не обдуриш! Більше я в телевізор не впаду. Здається, я навчився плавати в порожнечі й ходити по стелі...

— Джіпе, праворуч від тебе ілюмінатор,— сказав професор Ночера.— Подивися в нього уважно. Що ти бачиш, розповідай!

— О, це Земля! Видно, як вона крутиться. А піді мною море. І на ньому острови. Тільки я не знаю, як вони звуться. Адже глобуса в мене нема... Котику, котику! Дивись, який великий острів! Як тебе звати, котику?

— Його звати Гарібальді Перший, так само, як і штучного супутника, на якому ти перебуваєш.

— Отже, я тепер космічний хлопець?

— Ти Джіпе, перший італійський космонавт.

— Е-е, ні, перший, мабуть, кіт. Коли я сюди потрапив, він уже сидів і облизував вуса... До речі, як я сюди залетів?

— Це все через електромагнітні хвилі. Ти шугнув у телевізор штучного супутника, а звідти вже вискочив назовні. Тебе винесли, мабуть, космічні промені.

— Електромагнітні хвилі... космічні промені... Нічого собі. Доведеться, крім рівнянь, вивчати ще й це... Але скажіть, я можу привітатися з матір'ю? Вона мене бачить, чує?

— Тебе, Джіпе, бачить уся Земля!

— Уся Земля?! Мамо, тату, тітко Еммо, добрий день! Фліпе, привіт! Як ви поживаєте, синьйоре Проспері?

— От шибеник! — вигукнув адвокат Проспері, що аж почервонів од гордощів і хвилювання.— Як він здогадався, що я тут?

— Гадаю, я скоро повернуся,— вів далі Джіп.— Якщо мене жде якась покара, то я попрошу адвоката Проспері бути моїм захисником. Я й не збирався тікати. Це сталося мимохіть.

— Ось чого він згадує вас,— злісно зауважила тітка Емма, глянувши на адвоката.

— Увага, Джіпе! — почувся голос професора Ночери.— Зараз супутник почне опускатися і ввійде в земну атмосферу. Спуск здійснюватиметься за командою з Землі. Не бійся, все буде гаразд. А поки що привітай усіх, хто зараз біля телевізорів: англійців, росіян, американців, німців, французів, китайців, африканців...

Джіп замислено почухав голову, скривився трохи і голосно промовив:

— Кому — добрий день, а кому — добрий вечір! Я вас не знаю, але ви, мабуть, добрі люди. Я повертаюся на Землю! Привітайся й ти, котику! Все! До побачення!

І ще кілька хвилин, поки не вимкнули програми Астробачення, представники різних народів, люди нашої Землі — білі, жовті, чорні, щасливі й нещасні — з любов'ю дивилися на хлопчика, який грався з котом десь далеко на небесних дорогах.

І відразу тисячі журналістів заходилися вистукувати на друкарських машинках статті в газети.