Ерато - Сторінка 15

Як про це сказано в розд. 41.

104.2. Очевидно, це були ті, що його обвинуватили вже після битви при Марафоні (р. 136),— Ксантіпп і Алмеоніди. Вони легко могли підбурити народ проти нього, бо коли він був тираном на Херсонесі, його підтримували Пейсістратіди.

105.1. Здається імовірним, що спартанці перед тим домовилися з афінянами і Фей-діппіда було послано, щоб він нагадав їм про їхні обов'язки.

105.2. Партеній відокремлює Гісійську рівнину від Тегейської. Там було святилище Пана і там часто його бачили.

105.3. Святилище Пана в його печері. В печері була статуя Пана з епіграмою, яку приписували поетові Сімоніду: "Козлоногого Пана, аркадянина, що був проти мідійців і за афінян, поставив Мільтіад".

105.4. Такі жертви та смолоскипові естафети (лампадедромії) відбувалися на святах Панафінеїв, а також на святах Прометея, Гефеста, Пана, Гермеса, Тесея. Є відомість, що цей Фейдіппід узяв участь у битві при Марафоні і приніс в Афіни звістку про перемогу.

106.1. Оратор Ісократ визначив відстань між обома містами в 1 200 стадій, тобто 222 км.

106.2. Вони казали, що не можуть виступити в похід на дев'ятий чи якийсь інший день аж до п'ятнадцятого дня, коли була повня. Це дата лаконського місяця Карнейон (вересень), коли святкували Карнеї, свято на честь Аполлона Карнея.

108.1. За припущенням сучасних дослідників давній Марафон був не на тому місці, де є сучасний.

108.2. Це було близько 518 р. до н. є. згідно з повідомленням Фукідіда, а якщо в руко-писі його твору дату було змінено, то приблизно 509 р. до н. є.

108.3. Цей жертовник, за повідомленням Фукідіда, син Гіппія Пейсістрат, бувши архонтом, поставив на афінській агорі і його вважали за центр міста, і від нього рахували відстані від Афін до інших населених пунктів.

108.4. Корінфяни були тоді друзями афінян (р. 89).

109.1. Полемарх, один із архонтів в Афінах до 487 р. до н. є. не обирався за жеребом. Отже, тут допущено анахронізм.

109.2. Згодом полемарх уже не мав військової влади, але відав справами метойків (метеків) і чужоземців в Афінах і приносив деякі жертви.

109.3. Гармодій і Арістогейтон походили з Афіднійського дему.

109.4. Мільтіад напевне знав, що в Афінах були такі, що співчували персам.

111.1. Праве крило (фланг) було почесною позицією, а також і найнебезпечнішою в давньогрецьких арміях. На ньому командував сам цар, а згодом його заступник, полемарх.

111.2. Порядок філ визначив Клейстен, а їхній розподіл у битві, очевидно, визначався за жеребом.

111.3. В Афінах справлялося п'ять урочистих свят: Делії, Бравронії, Гераклеї, Елевсі-нії та Панафінеї і ці були найважливішими.

111.4. Це було не випадковим, але розрахованим на те, щоб уникнути оточення, бо з обох боків розташування грецьких військ на бойовищі не було ні виноградників, ні маслинових гаїв і боки могли бути використані ворогами для нападів.

112.1. Тоді не йшлося про безпосередню атаку бігцем, бо грецьким гоплітам треба було б пробігти приблизно 1,5 км, щоб зустрітися з ворогами, і вони були б виснажені. Лише коли вони наблизилися на відстань пострілу з луку, вони бігцем атакували персів.

112.2. До 478 р. до н. є. афіняни не мали власної регулярної кінноти. Ще 510 р. до н. є. вони просили фессалійців дати їм кінноту (V, 63).

112.3. Це в буквальному розумінні є перебільшенням. Проте це було першою рукопашною битвою афінян із персами.

114,1. У "Живописній колонаді" (Пойкіле Стоа), де була картина марафонської битви, було зображено її героїв: Мільтіада, Каллімаха і Кінегейра, а можливо і його брата Есхіла.

115,1. Очевидно, перський флот було поділено на дві ескадри. Одна з них спішно відпливла, щоб досягти мети перед тим, як афінське військо повернеться з Марафона, [502] а друга, що складалася з основної частини флоту, відпливла до Фалера. Цим пояснюється незначне число захоплених кораблів.

116,1. Поки Фемістокл не спорудив потрійну гавань Пірея, корабельню та пристань. Якщо спорудження почалося 493 р. до н. є., то було неможливим, щоб воно завершилося 490 р. до н. є.

117.1. Новітні історики вважають, що число вбитих із обох сторін правильно наведено Геродотом. Імена загиблих було записано на їхньому надмогильному пам'ятнику. Число вбитих персів було підраховано на бойовищі. Геродот чомусь не наводить число загиблих із обох сторін. Новітні історики вважають, що афінське військо нараховувало приблизно 10 тис, а перське 60 тис.

117.2. Епізела було зображено на картині в "Живописній колонаді". Дивно, що в даному разі надприродна допомога була на користь персам, а не грекам.

118.1. Згідно з Ктесієвом (V ст. до н. є.), який був особистим лікарем перського царя Артаксеркса і написав у 23 книгах "Історію Персії", Датія було вбито в битві при Марафоні.

118.2. Делій (Деліон) було розташовано навпроти Еретрії, а не Халкіди (там, де сучасне село Ділесі).

119.1. Ардерікка на відстані 56 км від Сусів, де і тепер добувають асфальт (бітум чи гудрон) так, як це описано Геродотом. Можливо, Геродот відвідав це місце.

119.2. Друге водоймище мало три вивідних канали, з допомогою яких там поділялися три складових частини нафти.

119.3. Історик Діодор Сіцілійський повідомляє, що беотійці, яких Ксеркс переселив по той бік ріки Тигру, розмовляли своєю мовою ще тоді, коли туди прибув Александр Македонський.

121,1. Геродот намагається довести, що Алкмеоніди ненавиділи варварів і тиранів, але він розповідає про їхню дружбу з Крезом, першим варваром, який поневолив еллінів Малої Азії, а також про їхні дружні стосунки з Клейстеном, тираном Сікіона, він не згадує про союз Алкмеонідів із Пейсістратом, про що було в кн. І, розд. 60.

122.1. Цей розділ дослідники вважають не належним Геродотові.

122.2. Це могло бути 564 р. до н. є.

123.1. Алкмеонідів було вигнано не на весь період тиранії, але після другого повернення із заслання Пейсістрата і до вигнання його синів.

123.2. Про це було сказано в кн. V, розд. 63, де розповідь базувалася на афінській версії. 124,1. Вигнання Мегакла відбулося 487 р. до н. є.

125,1. Багатство їхньої родини було зв'язано з торгівлею, яку вони вели з Сарда-ми. В таких переказах хронологія буває заплутаною і неточною. Крез царював від 560 до 546 р. до н. є. Його посольство до Дельфів відбулося близько 556 р., а Алкмеон був стратегом під час священної війни з Кіррою (596-586 рр. до н. є.). Приблизно 550 р. у нього була онука в такому віці, що з нею міг одружитися Пейсістрат. Отже, шлюб Мегакла з Агаріс-тою міг відбутися до 565 р., можливо 572 р., а дружні стосунки Алкмеона з Крезом уже існували за одне покоління до цього.

126,1. Ортагорідами називалася династія сікіонських тиранів. Андреас, який тут згадується, був, очевидно, родоначальником цієї династії.

127.1. Італією Геродот називає західне узбережжя Піренейського півострова до річки Лаус на півдні Луканії, а також всі грецькі колонії навколо Тарантської (Тарентсь-кої) затоки.

127.2. Про Сміндіріда розповідали, ніби він протягом 20 років не бачив ні сходу, ні заходу сонця, мав 1000 кухарів і не міг бачити людей, що працюють у полі.

127.3. Іонійською затокою Геродот називає Адріатичне море.

127.4. Про Тіторма розповідали, ніби він переміг славнозвісного силача Мілона Кротонського, і якщо це було так, то він жив колись коло 520 р. до н. є., а не близько 572 р. до н. є.

127.5. Про Фейдона були відомості, що він жив або у VIII, або в VII ст. до н. є., а про Клейстена відомо, що він був ворогом аргосців (V, 67). Отже, мало ймовірно, щоб до нього прибув свататися аргосець.

127.6. Молосси — плем'я в Епірі.

128,1. Гіппоклейд був нащадком Аякіда Філая, що його мати Лісідіка походила від Лапіта Кайнея, а від нього нібито походили Кіпселіди.

129.1. Вони змагалися крім музики також у співах і декламації.

129.2. Ідеться про якийсь різновид пантоміми, що іноді мав непристойний характер. Таким був танець "кордакс" в аттічній комедії. [503]

131,1. Лев був символом царської влади. Перікл, син Ксантіппа (приблизно 493— 429 рр. до н. є.), був за своїм походженням (з боку матері) пов'язаний із Алкмеоніда-ми. Цей відступ від основної теми (розд. 121-131) пояснюється бажанням Геродота захистити і прославити Алкмеонідів і разом із тим Перікла, з яким він заприятелював під час свого перебування в Афінах.

133.1. Парос був дуже багатим островом, між іншим і завдяки своєму мармурові. За часів Геродота він виплачував Афінам такий податок, що його могли перевищити лише податки, виплачувані Тасосом і Егіною. Податок паросців удвічі перевищував податки, виплачувані мешканцями Наксосу і Андросу, хоч ці острови були більшими за Парос.

133.2. Перс Гідарн був "стратегом приморських країв", коли Мільтіада було вигнано з Фракійського Херсонесу.

134.1. Ця розповідь про експедицію Мільтіада характерна для Геродота, схильного пояснювати важливі події нікчемними причинами. Він також схильний був пов'язувати події з утручанням божественних сил.

134.2. Хтонічні божества — Деметра і Персефона.

134.3. Мабуть, він хотів викрасти з святилища ксоанон, яким був згадуваний в епосі Палладіон, статуя Паллади — захисниці міста.

135,1. Згідно з віруваннями Геродота заздрісне божество карало людей за надмірну славу і щастя. Павсаній установив, що святотатство Мільтіада, за яке його було покарано, полягало в тому, що він запропонував кинути в прірву вісників Дарія і цим викликав гнів Тальтібія. Цей переказ, очевидно, не був відомий Геродотові (пор. VII, 133).

136.1. Ксантіпп був батьком Перікла. Ця ворожнеча продовжувалася і в наступному поколінні між Періклом і сином Мільтіада Кімоном.

136.2. Через так звану ейсангелію. Омана народу вважалася зрадою.

136.3. Коли відбувався "суд честі", треба було дати відповіді на два окремих питання: чи обвинувачений винуватий і як його покарати, якщо його буде визнано винуватим. У даному разі рішення суду було позитивним: винуватий. Проте, щодо другого питання, то суд вирішив зменшити міру покарання. Замість кари на смерть йому призначили сплатити надмірно великий штраф. "

137.1. Геродот, як і Фукідід, уважали пеласгів за варварів. За часів Геродота пеласги мешкали в деяких краях навколо Геллеспонту, в Троаді на північно-західному березі Малої Азії, на островах Лемносі, Імбросі, Самофракії і в Крестоні поміж річками Стрімо-ном і Аксієм.

137.2.