Фабрика Абсолюту - Сторінка 4

- Карел Чапек -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

А потім я почав пророкувати й творити чудеса.

— Що, що? — вигукнув пан Бонді.

— Пророкувати й творити чудеса, — засмучено повторив Марек. — Бували в мене хвилини такого дивного прозріння. Я знав, наприклад, із цілковитою певністю, що станеться в майбутньому. І те, що ти прийдеш, передбачив наперед. А то якось, працюючи на токарному верстаті, ніготь собі зірвав. Подивився на поранений палець, і зразу на ньому наріс новий ніготь. Очевидно, я цього хотів, але ж це дуже дивна річ. І... страшна. Або уяви собі, що я ходив у повітрі. Знаєш, це називається левітація. Я ніколи не вірив у такі нісенітниці. Знаєш сам, як я перелякався.

— Ще б пак, — поважно погодився Бонді. — Це, напевне, дуже неприємне діло.

— Страшенно неприємне. Я гадав — це щось від нервів, якесь самонавіювання абощо. А потім я поставив у підвалі той великий карбюратор і запустив його. Як я тобі сказав, він працює вже півтора місяця день і ніч. І аж тоді до мене дійшло все значення тих явищ. За день підвал наповнився Абсолютом ущерть, і він почав розповзатись по всьому будинку. Розумієш, чистий Абсолют проникає вільно крізь усі речовини, тільки через деякі трохи повільніше. А в повітрі поширюється зі швидкістю світла. Коли я туди ввійшов, то мене охопив наче якийсь екстаз. Я кричав на весь голос. Не знаю, де в мене взялася сила втекти звідти. А тоді нагорі я обміркував усе це. Перша моя думка була — що це якийсь новий, дурманливий, веселящий газ, який виділяється при цілковитому спалюванні матерії. Тому я й наказав установити знадвору вентилятор. Коли його встановлювали, на двох монтерів зійшло якесь осяяння, в них були видіння; третій був алкоголік, і це, мабуть, трохи імунізувало його. Поки я вірив, що це тільки газ, то провів з ним деякі досліди; цікаво, що в Абсолюті всяке світло горить багато ясніше. Якби його можна було вдержати в скляній колбі, я б наповнював ним електролампочки; але він вільно виходить із будь-якого вмістища, хай би як щільно загерметизованого. Потім я вирішив, що це, мабуть, якесь ультрарентгенівське випромінювання; але нема ні знаку електричних явищ, і на фотоплатівках воно не лишає слідів. А на третій день довелося відвезти до лікарні двірника і його дружину, що жили над підвалом.

— А чому? — спитав пан Бонді.

— Навернулись. На них зійшло натхнення. Він почав виголошувати релігійні проповіді й творити чудеса. А його дружина пророкувала. Мій двірник був напрочуд солідний чоловік, моніст і член товариства "Вільна мисль". Надзвичайно порядна людина. І от уяви собі: з доброго дива почав зцілювати людей накладанням рук. Звичайно, на нього зразу донесли, окружний лікар, мій приятель, страшенно розсердився; я наказав відвезти двірника до психіатричної лікарні, щоб не було скандалу. Тепер йому нібито покращало, він видужав, утратив чудодійну силу; я пошлю його ще на село, хай там відпочине й одужає зовсім. А потім я сам почав творити чудеса й бачити майбутнє. Між іншим, у мене було таке видіння: величезні болотисті зарості гігантських хвощів, а в них якісь дивовижні тварини. Очевидно, це тому, що я спалював у карбюраторі верхньосілезьке вугілля — воно з найдавніших верств. У ньому, мабуть, міститься кам'яновугільний бог.

Пан Бонді здригнувся.

— Рудо, це ж страхіття!

— Так, — сумно підтвердив Марек. — Помалу я почав розуміти, що це не газ, а Абсолют. Зі мною діялись жахливі речі. Я читав людські думки, з мене линуло світло, і я мусив з усієї сили стримуватися, щоб не почати молитись та проповідувати віру в бога. Я вже хотів засипати карбюратор піском, але тоді в мене почалась левітація. Зупинити машину неможливо. Я вже не ночую вдома. І на фабриці, серед робітників, траплялись дуже тяжкі випадки осяяння. Я не знаю, що робити, Бонді. Так, я випробував усі можливі ізоляційні матеріали, щоб затримувати Абсолют у підвалі. Жужелиця, пісок, металеві стіни — ніщо не затримує його. Я пробував обкласти підвал творами професора Крейчого , Спенсера, Геккеля, всіляких позитивістів; уяви собі, що Абсолют проходить і крізь них. Ні газети, ні молитовники, ні "Святий Войтех" , ні патріотичні пісенники, ні університетські курси лекцій, ні книжки К. М. Вискочіла , ні політичні брошури, ні парламентські стенограми не виявились непроникними для Абсолюту. Я просто в розпачі. Його не можна ні замкнути, ні випомпувати. Це випущене на волю зло.

— А чи справді це таке вже велике зло? — спитав пан Бонді. — Хай навіть усе це правда... чи це таке вже нещастя?

— Бонді, мій карбюратор — це грандіозний винахід. Він приведе світ до технічного й соціального перевороту, він безмірно здешевить виробництво, він ліквідує злидні й голод, він колись урятує нашу планету від замерзання. Але, з другого боку, він випускає в світ бога йк побічний продукт. Закликаю тебе, Бонді, не легковаж цим фактом. Ми не звикли мати справу з реальним богом, ми не знаємо, чого може наробити його присутність — у культурному відношенні, в моральному і так далі. Слухай, тут ідеться про долю всієї людської цивілізації!

— Стривай... — мовив пан Бонді замислено. — А може, є які заклинання? Ти не кликав священиків?

— Яких священиків?

— Та будь-яких. Мабуть, віровизнання тут не грає ролі. Може, вони б зуміли якось із цим упоратись.

— Забобон! — вибухнув Марек. — Дай мені спокій з тими сутанниками! Щоб потім улаштували мені в підвалі якесь чудодійне місце для богомілля, куди посунуть прочани! До мене, з моїми поглядами!

— Ну гаразд, — сказав пан Бонді. — Тоді я сам їх запрошу. Бо хіба знаєш... А зашкодити воно не може. Врешті, я нічого не маю проти бога. Аби тільки він не заважав у роботі. А ти не пробував домовитися з ним по-доброму?

— Ні! — обурився інженер Марек.

— І даремно, — сухо сказав Г. X. Бонді. — Може, пощастило б укласти з ним якусь угоду! Справжній, точний контракт, приміром, такого змісту: "Ми зобов'язуємося виробляти вас непомірно, безперервно, в умовленій кількості, а ви за це зобов'язуєтеся зректись будь-яких виявів божественності в радіусі стількох і стількох метрів від місця виробництва". Як ти гадаєш, він погодився б?

— Не знаю, — з нехіттю відповів Марек. — Мені здається, що йому сподобалось існувати надалі незалежно від матерії. Можливо... у власних інтересах... він би пристав на якісь переговори. Але від мене цього не вимагай.

— Гаразд, — погодився пан Бонді. — Я пошлю свого нотаріуса. Дуже тактовний і спритний чоловік. А, крім того... може, запропонувати йому якусь церкву? Адже підвал під фабрикою та її околиця — місце, трохи... м-м... трохи негідне його. Треба було б розвідати, які в нього смаки. Ти не пробував?

— Ні. Я б найрадніше затопив підвал водою.

— Не гарячись, Рудо. Я, мабуть, таки куплю твій винахід. Звичайно, ти сам розумієш, що я... ще пришлю своїх інженерів. Треба все вивчити. Може, це справді просто отруйний газ. Та хай би навіть це був і сам бог — головне, що карбюратор таки працює.

Марек підвівся.

— Ти наважився встановити карбюратор на заводі МЕАТ?

— Я наважився, — відказав, теж підводячись, пан голова правління, — почати масове виробництво карбюраторів. Карбюратори для залізниць і пароплавів, карбюратори для центрального опалення, для житлових будинків і установ, для фабрик і шкіл. Через десять років у всьому світі буде єдине джерело енергії — карбюратори. Я пропоную тобі три проценти з валового прибутку. За перший рік це, мабуть, вийде кілька мільйонів. Тим часом ти можеш вибиратися звідси, щоб я міг прислати сюди своїх людей. Завтра вранці я привезу вікарного єпископа. Краще буде, коли ти з ним не зустрінешся, Рудо. Взагалі, я б волів, щоб тебе тут не було. Ти трохи різкуватий, а мені б не хотілося з самого початку дратувати Абсолюта.

— Бонді, — з жахом у голосі сказав Марек, — остерігаю тебе востаннє: ти випустиш у світ бога!

— Ну що ж, — з гідністю відказав Г. X. Бонді. — Потім він буде особисто вдячний мені за це. І сподіваюся, що він не поведеться зі мною непорядно.

РОЗДІЛ V

Вікарний єпископ

Тижнів за два по Новому році інженер Марек сидів у кабінеті голови правління МЕАТ (Металообробне акційне товариство).

— Ну, далеко просунулися? — спитав пан Бонді, зводячи очі від якихось паперів.

— Я вже все зробив, — відповів Марек, — Передав твоїм інженерам детальні креслення карбюратора. Отой лисий, як пак його прізвище...

— Крольмус.

— Так, інженер Крольмус фантастично спростив мій атомний двигун — ну, розумієш, переведення енергії електронів у механічну роботу. О, він має кебету — той твій Крольмус. А що ще нового?

Голова правління МЕАТ мовчки писав далі. Аж за хвильку відповів:

— Будуємо. Сім тисяч мулярів. Завод карбюраторів.

— Де?

— На Височанах. І збільшили акціонерний капітал.

На півтора мільярда. Газети дещо пишуть про наш новий винахід. Ось поглянь, — додав він і звалив Марекові на коліна півцентнера чеських і закордонних газет, а сам знову поринув у якісь папери.

— Я вже два тижні... м-м... — промовив Марек якось здушено.

— Що?

— Вже два тижні не був на своїй фабриці у Бржевнові. Я... я не можу наважитись. Там щось діється?

— Угу.

— А... як там мій карбюратор? — допитувався Марек, перемагаючи страх.

— Усе крутиться.

— А... що робить... оте, друге? Пан Бонді зітхнув і поклав ручку.

— Ти знаєш, що Міксову вулицю довелось перекрити?

— Чому?

— Бо люди ходили туди молитись. Цілими юрбами. Поліція хотіла розігнати їх, то зосталось там сім трупів. Лупцюють дурнів, а вони — як овечки.

— Цього слід було сподіватись, цього слід було сподіватись... — розпачливо мимрив Марек.

— Ми перегородили вулицю колючим дротом, — розповідав далі Бонді. — 3 довколишніх будинків довелося виселити людей: поспіль тяжкі симптоми релігійності. Тепер Тсім працюють комісії з міністерства охорони здоров'я і з міністерства освіти.

— То, мабуть, влада заборонить мій карбюратор!. — з видимою полегкістю зітхнув Марек.

— Ба ні, — заперечив Г. X. Бонді. — Клерикали страшенно обурюються твоїм карбюратором, а тому прогресивні партії на злість їм захищають його. Ніхто, власне, не знає, про що йдеться. Видно, що ти не читаєш газет. Усе це виродилося в нікому не потрібну полеміку з клерикалізмом. А церква випадково якраз має тут трохи рації. Той проклятущий вікарний єпископ доповів кардиналові-архієпископові...

— Який вікарний єпископ?

— Та один там єпископ Лінда, загалом розумний чоловік.