Фабрика Абсолюту - Сторінка 5

- Карел Чапек -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Я, бач, возив його туди, щоб він подивився на той чудодійний Абсолют оком фахівця. Він досліджував там усе діло цілих три дні, весь час сидів у підвалі і...

— Навернувся! — вигукнув Марек.

— Де там! Мабуть, він уже такий загартований щодо бога — або ще більший атеїст, ніж ти, не знаю; але через три дні він прийшов до мене й каже, що з католицької точки зору про бога не може бути й мови, що церква категорично відкидає й засуджує пантеїстичну гіпотезу як єресь; одне слово, це зовсім не легальний, законний бог, підтримуваний авторитетом церкви, отож він, як священик, мусить кваліфікувати все це як шахрайство, оману і єресь. Дуже розумно говорив.

— То він не відчув там ніяких надприродних явищ?

— Та ні, він усе там пережив: і осяяння, і чудотворство, і екстаз, і все. Він не заперечує, що все це там відбувається.

— Ну, а як же він це пояснює?

— Ніяк. Каже, що церква не пояснює, а наказує або забороняє. Одне слово, він категорично відмовився компрометувати церкву новим, ще не дослідженим богом. Принаймні так я його зрозумів... А знаєш, що я купив оту церкву на Білій горі?

— Нащо?

— Вона найближче до Бржевнова. Триста тисяч заплатив! Запропонував її писемно й усно тому Абсолютові там у підвалі, щоб він перебрався туди. Цілком пристойна бароккова церква; крім того, я наперед погодився на будь-яке потрібне переобладнання. І дивна річ: за кілька кроків від церкви, у будиночку номер чотириста п'ятдесят сім, позавчора стався класичний випадок екстазу з одним монтером; а в самій церкві — ніяких, ну ніякісіньких чудес! Один випадок був аж у Вршовицях, два — навіть у Коширжах, а на Петршинській станції бездротового телеграфу — просто-таки епідемічний спалах релігійності. Всі радіотелеграфісти, що там працюють, раптом з доброго дива почали передавати на весь світ екстатичні радіограми — якесь нове євангеліє: мовляв, бог знову сходить у світ, щоб спасти його, і отаку всячину. Подумай лишень, яке страмовище! Тепер прогресивні газети скубуть міністерства зв'язку, аж пір'я летить; кричать, що "клерикалізм випускає пазури" і всякі такі дурниці. Поки що ніхто не здогадується, що це якось пов'язане з карбюратором. Мареку, — додав Бонді пошепки, — я щось тобі скажу, але це таємниця: тиждень тому таке сталося з нашим військовим міністром.

— З ким? — вигукнув Марек.

— Тихо! З військовим міністром. Він був у своїй віллі в Дейвіцях, і раптом на нього зійшло осяяння. Другого дня вранці він вишикував увесь празький гарнізон і почав промовляти перед ним про вічний мир та закликати вояків до мученичества. Звичайно, йому зразу довелось подати у відставку. В газетах надрукували, ніби він нагло захворів. Отаке-то, друзяко.

— Уже й у Дейвіцях, — тужно мовив інженер. — Це ж страхіття, Бонді, як воно розповзається.

— Невтримно, — погодився пан Бонді. — Один чоловік перевіз фортепіано з тієї зачумленої Міксової вулиці аж на Панкрац, то через двадцять чотири години весь діл охопило...

Пан Бонді не договорив. Увійшов кур'єр і доповів, що прибув єпископ Лінда. Марек почав квапливо прощатись, але Бонді втиснув його назад у крісло й сказав:

— Тільки сиди й мовчи; цей єпископ — чарівний чолов'яга.

А вікарний єпископ Лінда вже входив до кабінету. То був невисокий веселий добродій у золотих окулярах, з насмішкуватим ротиком, по-священицькому стиснутим у пресимпатичну курячу гузку. Бонді відрекомендував йому Марека як власника того нещасливого бржевновського підвалу. Єпископ задоволено потирав руки, а інженер Марек злісно мурмотів щось про те, що йому, мовляв, дуже приємно, але на обличчі мав затятий вираз, який ніби промовляв: "Поцілуй мене кудись, сутаннику". Єпископ закопилив губенята і жваво обернувся до Бонді.

— Пане голово, — бадьоро сказав він після кількох загальних фраз. — Я прийшов до вас у вельми делікатній справі. Вельми делікатній, — повторив він зі смаком. — Ми обговорювали вашу... м-м... вашу проблему в консисторії. Його превелебність, наш архіпастир, схильний уладнати цю прикру історію по змозі тихіше. Розумієте, оту непристойну комедію з чудесами. Даруйте, я не хочу зачіпати честь пана... пана власника...

— Будь ласка, говоріть, — похмуро мотнув головою Марек.

— Ну, одне слово, весь той скандал. Його превелебність зволили висловитись так, що з погляду віри й розуму не може бути нічого прикрішого, ніж оте безбожне, просто-таки блюзнірське порушення законів природи...

— Дозвольте! — обурено вигукнув Марек. — Закони природи будьте ласкаві полишити нам. Ми ваших догматів не чіпаємо!

— Помиляєтесь, добродію, — жваво відповів вікарний єпископ. — Помиляєтесь. Наука без догматів — це лише купка сумнівних тверджень. Але гірше те, що ваш Абсолют суперечить церковним законам. Він не узгоджується з ученням про святощі. Не рахується з церковними традиціями. Грубо порушує вчення про святу трійцю. Не зважає на апостольську ієрархію. Не піддається навіть церковним екзорцизмам . І так далі. Одне слово, поводиться так, що ми мусимо категорично відкинути його.

— Ну, ну, — примирливо озвався пан Бонді. — Поки що він поводився досить... пристойно.

Вікарний єпископ остережливо підняв палець.

— Поки що — так. Але ми не знаємо, як він поводитиметься далі. Завважте, пане голово, — він раптом перейшов на довірчий тон. — Вам ідеться про те, щоб не було скандалу. Нам також. Ви б хотіли непомітно усунути цю прикрість як практична людина. Ми теж — як божі слуги й представники. Ми не можемо допустити, щоб з'явився якийсь новий бог чи навіть нова релігія.

— Слава богу, — зітхнув з полегкістю Бонді, — я знаю, що ми домовимося.

— Чудово! — вигукнув єпископ, радісно блискаючи окулярами. — Головне — домовитись! Високоповажана консисторія постановила, що з огляду на інтереси церкви вона, як виняток, може взяти під свою опіку той ваш... м-м... Абсолют; вона спробує привести його до згоди з католицьким віровченням і оголосить будинок номер тисяча шістсот п'ятдесят один у Бржевнові чудотворним місцем для богомілля і...

— Ого! — вигукнув Марек і схопився.

— Вибачте! — владно кинув єпископ. — Чудодійним місцем для богомілля; одначе з деякими застереженнями. Перша умова: щоб у вищезгаданому номері виробництво Абсолюту обмежилося до найменшої можливої міри; щоб там вироблявся тільки слабенький, мало вірулентний, дуже розріджений Абсолют, що виявлявся б не так непогамовно і тільки спорадично, як було в Лурді . А інакше ми не можемо взяти на себе відповідальність.

— Гаразд, — погодився пан Бонді. — А далі?

— Далі, — провадив єпископ, — щоб його виробляли тільки з вугілля, добутого в Малих Сватоньовицях. Як ви, з ласки вашої, самі знаєте, це чудотворне місце , місце культу діви Марії; тож, сподіваємося, з допомогою того ж таки тамтешнього вугілля ми влаштуємо в тисяча шістсот п'ятдесят першому номері в Бржевнові осередок культу матері божої.

— Як вам завгодно! — відказав Бонді. — Ще щось?

— По-третє, ви зобов'яжетесь, що більше ніде, ні тепер, ні в майбутньому, Абсолюту вироблятись не буде.

— Цебто як?! — вигукнув голова правління МЕАТ. — А наші карбюратори?

— Ніколи не будуть уведені в дію, крім того єдиного, бржевновського, що стане власністю святої церкви, і тільки церква буде ним користуватись.

— Дурниця, — заперечив пан Бонді. — Карбюратори будуть вироблятись. Через три тижні їх буде складено десять штук. За перше півріччя — тисячу двісті. За рік — десять тисяч. Стільки в нас уже заплановано.

— Ая вам кажу, — мовив вікарний єпископ тихо й солодко, — що через рік не буде працювати жоден карбюратор.

— Чого б то?

— Того, що ні релігійним людям, ні атеїстам не потрібен реальний, активний бог. Не потрібен, панове. Це виключено.

— А я вам кажу, — запально втрутився Марек, — що карбюратори будуть! Тепер... Тепер я сам за них; саме через те я хочу їх, що ви їх не хочете. Всупереч вам, ваша єпископська милосте, навсупереч усім забобонам, навсупереч усьому вашому Римові! І я перший вигукну, — інженер Марек набрав повні груди повітря й прокричав з немелодійним запалом: — Хай живе Perfect Carburator!

— Побачимо, — зітхнувши, сказав вікарний єпископ Лінда. — Ви, панове, самі переконаєтеся, що високоповажна консисторія мала рацію. Не далі як за рік ви самі припините виробництво Абсолюту. Але доти скільки шкоди, скільки шкоди він наробить! Панове, ради бога, не думайте, що церква впроваджує бога в світ! Церква його тільки обмежує й скеровує. А ви, панове безвірники, дозволяєте йому розмножитись, ніби повінь. Корабель святого Петра перетриває й цей новий потоп; він, як Ноїв ковчег, перепливе через море Абсолюту. Але вашому сучасному суспільству, — гучним голосом вигукнув єпископ, — буде непереливки!

РОЗДІЛ VI

МЕАТ

— Панове, — сказав голова правління Г. X. Бонді на нараді правління фірми МЕАТ 20 лютого. — Можу повідомити вас, що вчора один щойно збудований корпус нового заводського комплексу на Височанах здано в експлуатацію. Найближчими днями почнеться серійне виробництво карбюраторів — для початку по вісімнадцять штук на день. У квітні вже розраховуємо на шістдесят п'ять штук. На кінець травня — двісті штук щодня. Ми проклали п'ятнадцять кілометрів власних залізничних колій — головним чином для завезення вугілля. Встановлюється дванадцять парових казанів. Розпочато будівництво нового житлового кварталу для робітників.

— Дванадцять парових казанів? — недбало, ніби між іншим перепитав доктор Губка, лідер опозиції.

— Так, поки що дванадцять, — підтвердив пан Бонді.

— Дивно, — сказав доктор Губка.

— Я вас питаю, панове, — сказав пан Бонді, — що дивного в дванадцяти парових казанах? Для такого великого виробничого комплексу...

— Авжеж! — озвались голоси.

Доктор Губка іронічно всміхнувся.

— А нащо п'ятнадцять кілометрів залізничних колій?

— Для довозу вугілля та сировини. За розрахунками, коли завод досягне повної потужності, буде потрібно вісім вагонів вугілля щодня. Я не розумію, що може мати доктор Губка проти завезення вугілля.

— А те, — вигукнув доктор Губка, схопившись, — що вся ця історія вкрай підозріла. Так, панове, надзвичайно підозріла. Пан голова правління примусив збудувати завод для виробництва карбюраторів. Карбюратор, як він запевнив нас, — єдина рушійна сила в майбутньому. Карбюратор, як він недвозначно твердив, може розвинути тисячі кінських сил на одному відрі вугілля.