Фіаско - Сторінка 38

- Станіслав Лем -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ми передали коди й інструкції для розшифрування. Послали спускний апарат без жодного граму вибухівки. Що стосується переданих відомостей — ми повідомили координати нашої Сонячної системи, зображення Землі, контур виникнення земної біосфери, дані про антропогенез — цілу енциклопедію. І фізичні сталі, поширені в усьому Космосі, що їх вони повинні добре знати.

— Але про сидеральну інженерію, про голенбахівську фораміністику, про одиниці Гейзенберга там, мабуть, не було ні слова, правда ж? — запитав Ротмонт.

— І про наші приводні системи та гравітаційну локацію, про весь проект SЕТІ, про "Еврідіку", про грасерів, про Гадеса...

— Ні. Ти найкраще знаєш, чого там не було, бо ти особисто складав цю програму для "Посла", — сказав Ель-Салям. — Ні про табори знищення, ні про світові війни, ані про вогнища й про відьом. Адже коли хтось приходить з першим візитом, то не викладає все на стіл про свої гріхи, про гріхи батька, матері й так далі. Якби ми в загальних рисах і цілком щиро повідомили, що вміємо робити з планет, більших за їхній Місяць, речі, які вміщаються в замковій шпарині, то нині отець Араго сказав би, що з нашого боку це був початок морального шантажу.

— Пропоную себе на роль арбітра, — втрутився Темпе. — Якщо квінтяни і не сидять у печерах, не викрешують вогонь із каменя й астронавтика. в них — нормальна річ, принаймні в центрі їхньої системи, то вони добре розуміють, що ми прибули до них не на веслах і не н<ї вітрильнику. І саме те, що ми попросту прибули з відстані сотень парсеків, означає більше, ніж демонстрація біцепсів.

— Recte. Habet , — шепнув Араго.

— Темпе має слушність, — погодився командир. — Самою вже своєю появою ми могли їх стривожити. Особливо, якщо вони ще не здатні до галактодромії, але вже знають, які потужності в ній необхідні... Аж до запуску "Посла" ми вважали, ніби вони про нас нічого не знають. Якщо помітили наш "Гермес" набагато раніше — а ми кружляємо тут уже третій місяць — то наша мовчанка й маскування могли викликати в них жах.

— Перебільшуєш, астрогаторе, — роздратовано знизав плечима Гаррах.

— Нітрохи. Уяви собі, що над Землею тисяча дев'ятсот п'ятдесятого чи тисяча дев'ятсот дев'яностого року повисли міжгалактичні крейсери завдовжки в милю. Навіть якби з них сипався самий шоколад, виникло б неймовірне сум'ятгя, переполох, політичні кризи, паніка. Кожна цивілізація на стадії великодержавності не може не мати безлічі внутрішніх конфліктів. Не треба ніякої демонстрації сили, бо саме вже подолання ста парсеків є такою демонстрацією...

— Ну гаразд, командире. Що, по-твоєму, нам тепер треба робити? Як ми повинні їм довести, що прибули з мирними й дружелюбними намірами? Як ми можемо їх запевнити, що нічим їм не загрожуємо, що ми — екскурсія добрих скаутів під опікою священика, коли чотири їхні найдосконаліші бойові машини, в п'ятдесят разів важчі за нашого архангела, "Гавриїл" здмухнув у позачасовий простір, мов ті порошинки? Ель-Салям і я, бачу, помилялися. Прийшли гості з квіточками, в дворі на них напав господарів собака, один з гостей замахнувся на нього парасолем і нехотячи штрикнув господареву тітку. Нічого розводитися про демонстрацію сили, бо це все одно, що балакати про торішній сніг. Демонстрація вже відбулася! — не без роздратування провадив Гаррах, широко всміхаючись до командира й дивлячись на ченця.

— Асиметрія зовсім не там, де вам здається, — сказав домініканець. — Тим, хто нас не розуміє, ми не можемо принести добрих новин. Янгольських намірів не можна довести, поки це тільки наміри. Замість цього можна довести ЗЛО, завдаючи шкоди. Це circulus vitiosus: аби порозумітись, ми повинні переконати квінтян у наших миролюбних намірах, а для того, щоб переконати їх у наших миролюбних намірах, з ними спершу треба порозумітися...

— Як же всього того, що сталося й що ще може статися, не враховували наші великі мислителі, автори проекту й директори СЕТІ і SETI? — запитав Темпе, розлютившись. — І тепер це впало на нас як грім з ясного неба? Просто якесь нечуване безглуздя!

Каюту виповнювали запальні голоси. Стіргард мовчав. Він думав про тс, що, не усвідомлюючи всієї серйозності справи, в цій безглуздій суперечці вони дають вихід злості, неспроможні налагодити контакт із Квінтою. Це було наслідком тривожних ночей, марних сподівань від досліджень Місяця, будування гіпотез, які, замість дати доступ до незнайомої цивілізації, розсипалися, мов карткові будиночки. Одні відчували себе через це в тісному кільці нерозв'язних загадок, а інших надихнула підозра "тих" у колективній паранойї. Якщо на Квінті й справді панувала паранойя, то в заразній формі.

Стіргард помітив: індикатор над його столиком біля ліжка в глибині каюти темний. Хтось ішов до нього й перекинув у рубці керування рубильник, відрізаючи центральний мозок корабля від його кабіни, немовби бажав уникнути моторошної й логічної присутності ГОДа.

Стіргард не спитав, хто це зробив. Знав, що серед екіпажу немає боягуза чи брехуна, який відперся б од цього вчинку; це могло бути просто неусвідомленим актом, як, скажімо, прикриття власної наготи перед сторонніми, інстинктивне й швидше, ніж почуття сорому. Отож командир нічого не сказав, але ввімкнув терміналь і зажадав від ГОДа оптимального прогнозу рішень.

ГОД застеріг, що бракує даних для оптимізації заходів. Підтекст — Неминучий антропоцентризм. Люди висловлюються про себе й про інших добре або погано. Те ж саме стосується й їхньої історії. Багато хто вважає її нагромадженням жорстокості, безглуздих завоювань, безглуздих навіть з погляду етики, бо ні нападникам, ні жертвам вони не приносили нічого, крім плюндрування культур, занепаду імперій, на руїнах яких виростали нові. Одне слово, безліч людей ставиться до своєї історії зі зневагою, але майже ніхто не вважає її кошмарним, найстрахітливішим з можливих психозоїчних ексцесів у всьому Всесвіті не вважає Землю планетою вбивць, єдиним з мільйонів небесних тіл, залитим кров'ю і кривдою, як наслідками Розуму. Загалом люди в глибині душі несвідомо, бо ніколи не вдаються до таких роздумів, усю земну історію від палеопітеків й австралопітеків аж до сучасності вважають "нормальною", типовим елементом, що нібито часто проявляється в усьому космічному безмірі. Однак у цьому питанні нічого ще невідомо й не існує методу, який дозволяв би з інформаційного нуля вивести щось більше, ніж нуль. Діаграма Ортеги-Нейссла показує тільки середній час, який відділяє народження протокультури від технологічного вибуху. Крива діаграми, так звана головна лінія психозоїків, не враховує ні біологічних, ні соціальних, ні культурних, ні політичних факторів, які спільно формують конкретну історію Розумних. На цю виключність дає право земний досвід, бо впливи різних вірувань і культур, суспільних форм й ідеології, колонізації й деколонізації, розквіту й занепаду земних імперій ні в чому не порушили руху кривої технічного зростання. Це — параболічна крива, байдужа в своєму розвитку до всіх перешкод — нашесть, епідемій, геноциду, оскільки технологія, зміцнівши один раз, стає змінною, незалежною від цивілізаторського підґрунтя, інтегрованою логічною кривою автокаталізу. Видимі в мікроскопічному масштабі відкриття і винаходи здійснювали люди, поодинці або групами, тільки бухгалтерія може вивести творців за дужки, бо винаходи породжують винаходи, відкриття приводять до нових відкриттів, і цей прискорений рух творить власне параболу, яка позірно злітає в нескінченність. Ця крива згинається завжди в критичній точці, бо якщо технологіям експансії не прийдуть на допомогу технології порятунку або заміни біосфери, дана цивілізація входить у фазу знищення як криза криз. Коли стане нічим дихати, не буде кому робити нові відкриття й одержувати Нобелівські премії.

Отже, за даними космології й астрофізики, головна лінія Ортеги-Нейссла враховує тільки граничну несучість даної біосфери, яка називається також її граничною технологічною вантажопідйомністю, але межа несучості залежить не від анатомії чи суспільних форм колективного життя, а від фізико-хімічних властивостей планети, її екосферичного розташування та інших космічних факторів, включаючи зоряні, галактичні впливи і так далі. Там, де біосфера має межу вантажопідйомності, головна лінія розривається. Це означає, що окремі цивілізації змушені приймати глобальні рішення з приводу своєї подальшої долі, а коли вони не хочуть чи не можуть їх прийняти задля самопорятунку, то гинуть. Розрив головної лінії збігається з так званою горішньою рамою вікна контакту. Ця рама, або межа, що має назву також бар'єру зростання, свідчить про те, що від суцільного стовбура, яким є головна лінія, відходять відгалуження, бо різноманітні цивілізації в неоднаковий спосіб продовжують своє дальше існування. Хоч досі справа ще не дійшла до обміну інформацією з жодним психозоїком, з розрахунків відомо, що не існує тільки одне оптимальне рішення як найдосконаліший вихід з небезпеки, спричиненої пошкодженням біосфери з боку техносфери. Об'єднана цивілізація також не має перед собою єдиного шляху, що якнайкращим чином рятує її від усіх нагромаджених дилем та небезпек.

Ну, а дана ситуація — то наслідок неправильних дій, викликаних відхиленням од програми експедиції. Згідно з ГОДом, зроблено низку хибних кроків з тієї простої причини, що коли їх робили, вони не здавалися хибними, їхній досить-таки фатальний баланс виявився лише в ретроспекції. Коротше кажучи, "Гермес" було введено в парадокс Аррова, який полягає ось у чому: той, хто на щось відважується, намагається реалізувати конкретні цінності, причому кожна з них вельми важлива, але вони однаковою мірою нездійсненні. В габариті між максимальним ризиком і максимальною обережністю виникла рівнодіюча, з якої нелегко буде вибратись. ГОД не вважав, що командир має нести відповідальність за безвихідь, у якій вони опинилися, бо він, командир, прагнув поєднати ризик із завбачливістю. Після захоплення квінтянських орбітерів за Юноною і виявлення їхніх віроїдів Стіргард упав у надмірну обережність — маскував корабель і не посилав Квінті сигналів, котрі сповіщали про візит із Космосу. Ціна такої завбачливості проявляється зараз.

Другою помилкою було надання "Гавриїлові" надто великої автономії, тобто надмірної самостійності.