Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 112
- Франсуа Рабле -Дивіться, який він здохляка!
— Цяя (сказав Епістемон) братва монашва скрізь однаково жировита. А нам каже, що в неї на світі тільки що душа в тілі. А що ж тоді, в біса, мають їхні царі і великі князі?
— У кожного (сказав Панурґ) свої прив'язання; от я як одружуся по своїй уподобі, знову чернецтво прийму; буду понеділкувати, буду чернецько чернечити і чернецьким хлібом братів міноритів і майоритів годувати.
Розділ XXIX
Як Епістемон не схвалив запровадження Великого говіння
— А ви (сказав Епістемон) зауважили, що цей бісовий недомірок Курника вважає марець за місяць бахурства?
— Так (відповів Пантагрюель), а проте на марець завжди випадає говіння, а говіння усмиряє плоть, боре бажання тіла і любовний пал поскромляє.
— Отож (сказав Епістемон) мав рацію, як бачите, той папа, який уперше запровадив піст, скоро цей бридкий шкарбун Курника признається, що саме у піст він по вуха утопає в мерзоті розпусти, а все тому, як пояснюють усі добрі і тямкуваті лікарі, що в жодну іншу пору року не з'їдається стільки збудливої для хоті їжі, як у піст, а саме: бобів, гороху, квасолі, турецького гороху, цибулі, горіхів, устриць, оселедців, солінь, розсолів, салат, складених з усіх збудливих рослин, себто дикої гірчиці, настурції, естрагону, кресу, різаку, рапунцелю, маку, хмелю, фиґ, рижу, винограду.
— Ось чому (сказав Пантагрюель) зараз вас здивує моя думка: добрий папа, Великого посту засновник, дозволив споживати перераховані вами страви, як сприятливі для продовження роду людського, саме в ту пору, коли природне тепло йде з центру землі, де його затримувала зимова стужа, і розточується по всіх членах, буцімто сік по дереву, а думаю я так ось чому: у туарських метриках кількість рожденців у жовтні і листопаді перевищує кількість рожденців за інші десять місяців; отож, як назад вернутися, то вийде, що жовтневі і листопадові діти створені, зачаті й зароджені у піст.
— Я (сказав брат Жан Зубарь) слухаю вас із великою втіхою, але кюре у Жамбе пов'язував таку велику кількість вагонінь аж ніяк не з пісною харчею, а з усіма цими горбатими по борцями з карнавками, патлатими казнодіями та клятими душпастирями, говіння — це їхня пора, от вони й анафемують розпусних мужів, що ті, мовляв, у трьох туазах від пазурів Люциперових. Перелякані мужі перестають покоївок топтати і повертаються до супружниць. Оце і все, що я сказати хотів.
— Тлумачте собі (сказав Епістемон) запровадження Великого говіння як вам заманеться, кожен має свою думку; але проти скасування посту, а воно не за горами, стануть опором усі лікарі, я це знаю, я це чув від них самих. Бо без постування їхнє мистецтво занепаде, вони нічого не зароблять, ніхто тоді не хворітиме. Постування появляє всі болячки, це правдивий розсадник, суще кипіло і кубло всіх хвороб. Як на те, від говіння не тільки тіло гниє, а й душа скаженіє. Це така пора, коли біси зі шкури пнуться, коли беруть гору святохи, коли на вулиці свято у панахидників, коли в оченашників що не день, то засідання, усовіщання, розгрішення, сповіді, бичування, анахтемування. Я не кажу, що аримаспи[499] кращі за нас, просто мені це на думку набігло.
— Нумо (сказав Панурґ), соблядуне і співуне, хто, по-твоєму, він? Єретик?
Курника. Зуповний.
Панурґ. Спалити його абощо?
Курника. Спалити.
Панурґ. Якнайхутчій?
Курника. Так.
Панурґ. Без виварювання?
Курника. Без.
Панурґ. А як саме?
Курника. Живцем.
Панурґ. А що з ним буде?
Курника. Дасть дуба.
Панурґ. М'ать, сала вам за шкуру залив?
Курника. Ще й як!
Панурґ. Ким він вам здається?
Курника. Дурбилом.
Панурґ. Дурбилом чи вар'ятом?
Курника. Гірше.
Панурґ. У що б ви хотіли його обернути?
Курника. У попіл.
Панурґ. Ви вже спалили когось?
Курника. Чимало.
Панурґ. Теж єретиків?
Курника. Не таких.
Панурґ. А ще палитимете?
Курника. Ще й як!
Панурґ. А може, кого з душею пустите?
Курника. Нікого.
Панурґ. Виходить, усіх наголо!
Курника. К бісу!
— Не знаю (сказав Епістемон), що за втіха з цим плюгавим ланцем каптурником роздебендювати. Гаразд що ми давно з вами знаємося, а то б ви геть упали в моїх очах.
— Дарма, на Бога (сказав Панурґ). Він так приємно вразив мене, що я б залюбки відвіз його до Ґарґантюа. Ось коли я женюся, стане він моїй малжонці за блазня.
— Не тільки за блазня (сказав Епістемон), а й за влазня і валязня!
— Ну от (сказав брат Жан зі сміхом), напитав ти собі лиха, сердешний Панурже! Будеш ти рогатий по самі п'яти!
Розділ XXX
Як ми Саєтчину одвідали
Раді тому, що побачили в новому ордені братів курник, пливли ми два дні; на третій день лоцман наш відкрив острів, найгожіший і найчудовіший з усіх островів; зветься він Острів Фриза, бо шляхи там фризові. І на цьому острові лежить Саєтчина, райський край для двірських пахолків: дерева і трави тут ніколи не скидають ні квіту, ні листя — вони з одамашку і ритого оксамиту. Звірі і птахи килимові.
Ми побачили тут силу тварин, птахів і дерев, таких самих, як наші, і на вигляд, і величиною, і обсягом, і барвою, ось тільки вони нічого не їли, зовсім не щебетали і не кусались. Були там і такі, яких ми зроду не виділи, от хоча б різновеликі слони; надто мені впали в очі шість самців і шість самичок, яких показував на римській арені за Германіка, небожа римського цезаря Тиберія, їхній вихователь; то були слони вчені, музики, любомудри, танцюри, канатохідці, штукарі, вони церемонно засідали за столом і мовчки їли й пили, наче Святі Отці у трапезній. Писок у них (себто по-нашому хобот) завдовжки два лікті і цим хоботом вони набирають воду, аби напитись, піднімають з землі фініки, сливи, все їстовне, бороняться і б'ють ним, не кажи ти рукою, піднімають угору людей, і ті, падаючи, рвуть кишки з реготу. У них великі, прегарні вуха, подібні на ручні віялки. Ноги у них членисті і суглобисті, а ті, хто пише супротивне, очевидно, бачили слонів лише на малюнку. До зубів належать і два роги: так їх називає Юба, та й Писаній каже, що це роги, а не зуби. А от Філострат запевняє, що це зуби, а не роги, а мені байдуже, досить знати, що це справжня слонівка, що завдовжки вона три-чотири лікті і що вона на верхній, а не на спідній щелепі. А як дасте віру тим, хто обстоює протилежне, то вклепаєтесь, нехай ви навіть вичитали це в Еліана, мастака з губи халяву робити. Саме тут, а не десь бачив Пліній, як слони танцювали під бренькіт балабончиків на линві, напнутій над бенкетними столами, не черкаючи при цьому жодного застільника.
Я бачив тут носорожця, подібного до того, якого колись мені показував Ганс Клерберґ, але відмінного від баченого мною ліможського кнура лиш тим, що в носорожця на морді гострий ріг із лікоть завдовжки, і цим своїм рогом він наважується нападати на слона, буцає його в живіт (це найніжніша й найуразливіша частина слонового тіла), і слон, мертвий, гримає додолу.
Бачив я тут тридцять два єдинорожці, звір цей дуже лютий; подивитись, він нагадує расового коня, але голова в нього оленяча, ноги слонячі, хвіст вепрячий, а на лобі чорний гострий ріг завдовжки шість-сім футів, зазвичай, звислий набік як гиндичий гребінь; коли носорожець кидається в бій або ще на щось важить, то ріг у нього підіймається вгору, негнучкий і прямий. Я був свідок, як один із них, оточений стадами диких звірів, чистив своїм рогом джерело. Тоді Панурґ мені сказав, що його відросень схожий на цей ріг, правда, не довжиною, а замашністю і дебелістю, бо подібно до того, як ріг очищає воду боліт і криниць від бруду й отрути, що там є, і потім інші звірі можуть пити без усякої шкоди, так само безпечно ви можете махатися після нього, не боячись підчепити шанкру, пранців, гонореї, триперу та інших подібних цяцьок; бо при наявності у сопушливій дірі якоїсь нечисті він очищає все своїм нервовим ріжком.
— Коли (сказав брат Жан) ви женитеся, ми проводимо дослід на вашій малжонці. О, тоді, їй же Богу святому, ви зумієте дати нам цілком гігієнічні поради!
— Авжеж (відповів Панурґ), і дам у живіт таку гарну пігулку, щоб одразу на той світ загнала, як Цезаря після двадцяти двох кинджальних ударів.
— Я б волів (сказав брат Жан) келих доброго свіжого винця.
Бачив я тут золоте руно, Ясоном завойоване. А як хтось доводить, що це не руно, а золоте яблуко, бо слово теlо означає і яблуко і вівцю, мабуть, не дуже уважно оглядав Саєтчину.
Бачив я хамелеона, такого, як його описує Арістотель і якого мені колись показав Шарль Маре, медичне світило, що мешкав у славному городі Ліоні на Роні, і цей, і той хамелеон жили самим повітрям.
Бачив я трьох гідр, яких мені притрапилося бачити перед тим. Це були семиголові зміюки.
Бачив я тут чотирнадцять феніксів. Я читав у деяких авторів, що на цілий вік припадає лише один фенікс; проте, на мій скромний суд, той, хто це пише, хай то навіть сам Лактаній Фірмійський, не бачив його ніде, опріч як у Килимнії.
Бачив я тут шкуру Апулієвого золотого осла.
Бачив я тут триста дев'ять пеліканів; шість тисяч шістнадцять селевкидів, вони ходили стрункими лавами і пожирали сарану посеред пшениць; кінамолгів, аргатилів, капримульгів, тиннункулів, кротонотаріїв, чи то пак онокроталіїв з їхньою широченною пащекою, стимфалід, гарпій, пантер, вовкулак, онокентаврів, титрів, леопардів, гієн, камелеопардалів, єдинорогів, доркад, кемад, кінокефалів, сатирів, картазонів, тарандів, зубрів, монопів, орофагів, пегасів, кепів, неад, престерів, керкопітеків, бізонів, музимонів, бітурів, офірів, стриг, грифонів.[500]
Бачив я тут Середину посту верхи на коні, а Середина серпня і Середина марця тримали їй стремено.
Бачив я тут маленьку рибку присмоктень, грекою ехенеїс, біля великого судна, і те судно стояло, хоча було в чистому морі і вітрила його були напнуті вітром; я цілком певний, що то був корабель тирана Періандра, той самий, якого у борвій зупинила маленька рибка. І не десь, а в Саєтчині бачив її Муціян. Брат Жан сказав нам, що в судах рибку, і велику і маленьку, і бідну і багату, і вельможну і незнатну, ловлять крючками.
Бачив я тут сфінксів, шакалів, рисів, кефів — цим передні ноги заміняють руки, а задні ноги служать на те, на що ноги служать людині; крокутів, еалів — розміром з гіпопотама, з хвостом, як у слона, з вепрячими щелепами і з рухливими рогами, схожими на ослячі вуха.