Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 42

Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак

Франсуа Рабле

Духу королеви Наваррської

Шляхетний духу, благосний і строгий,

Що рвешся до небес, де є твій дім,

Що жмти не знаходиш тут спромоги,

Скоряючись едиктам лиш твоїм,

Коли верстаєш ці земні дороги.

Такій байдужій у завзятті свому,

Невже тобі бажання невідоме

Зійти хоч раз з надгоряних осель

І почитати, що у третім томі

Спроворить добрий наш Пантаґрюель.

Переднє слово автора, метра Франсуа Рабле, до третьої книги геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля

Люди добрі, славути-мочеморди, і ви, чесні подагрики, чи бачили ви коли-небудь Діогена, філософа-циніка? Якщо бачили, то, мабуть, не посліпли, бо тоді б я справді загнався на манівці і відбився глузду. Як же то любо — коли твої очі сліпить ясота (у вині чи в дублоні) сонця! Пошлюся в цьому на сліпонародженого, всім відомого з пресвятих Біблій: він дістав право, за велінням Уседержителя, чиє слово закон, просити все, що заманеться, і запрагнув лише одного: бачити.

Ви вже не молоді, що ж, тоді можна визнати, що ви придатні до винного, а не безвинного, причащання, та ще й з-метафізична філософувати і бути на послугах у Бахуса, аби, цмулячи, розправляти про склад, колір, букет, запах, добірність, міцність, кріпкість, властивість, особливість, цілющість, деручість і хмільність благословенної й улюбленої пінної.

Якщо ж ви його не бачили (чому я вірю охоче), то принаймні чули про нього. Бо по широкому етеру і всіх небесах гримить його слава, і його ім'я й досі пам'ятне і голосне, а потім усі ви (як я не обмиляюсь) з фригійської крови, і хоча ви не маєте дублонів, як мав їх Мідас, зате вам дісталося від нього щось таке, що перси вельми цінували в усіх своїх отакустів[234], чого так домагався цезар Антонін і що здобула згодом Роганська серпантина, охрещена Довгими Вухами.

Якщо ж ви нічого про нього не чули, то я зараз під пиття-гуляння (нумо, плесніть!) і під мудрування (нумо, слухайте!) оповім вам одну пов'язану з ним оповідку, і передусім знайте (аби ви з сердечної простоти не сплохували, як ті невірні), що то був найдивніший і найвеселіший філософ, якого тільки земля породила. А якщо він чимось хибив, то ті хиби маєте і ви, а зарівно і ми. Безгрішний тільки Пан-Біг. Сам Олександер Великий, дарма що мав за наставника і домочадця Арістотеля, велико його ставив і признавався, що не був би він Олександром, то бажав би бути Діогеном Синопським.

Коли Філіпп, король македонський, надумав обложити і зруйнувати Коринт, коринтяни, попереджені своїми вивідачами, що він іде на них з численним військом і з великим спорядженням, звичайно, перестрашились і негайно розібралися, де кому стати і що робити, щоб відбивати оружний наїзд і відборонити своє місто.

Одні підвозили з піль до фортеці начиння, скотину, збіжжя, вина, овочі, харч і необхідну живність.

Інші зміцнювали мури, зводили бастіони, скругляли кути равелінів, копали фоси, пробивали контрміни, нарощували тури, оновлювали пускові установки, розчищали каземати, трамбували запасні вали, споруджували тераси, знов підкопували контрескарпи, штукатурили куртини, ставили вартівні, зрізували навкось парапети, врізали стрільниці, сталили машикулі, ремонтували сарацинські опускні ґрати і катаракти, ставили чати і варту.

Кожен калавурив, кожен озброївся. Одні полірували тиляги, лакували панцер, чистили кінські риштунки, лати, начілки, обержони, бріґандини, салади, бав'єри, капори, піки, каски, шишаки, мисюрки, напотиличники, броні, наручні, набедреники, ластки, збрую, пластрони, бляшки, кольчуги, щити, тарчі, каліги, наколінники, поножі, остроги.

Інші готували луки, пращі, арбалети, кулі, катапульти, запалющі стріли, гранати, бомби, вогнемети, балісти, скорпіони та інше знаряддя для відбиття і нищення гелеполідів.

Гострили ратища, списи, гаки, галебарди, карлючки, різаки, палаші, асаґаї, вила, протазани, кийки, сокири, дротики, дрітки, списи, копія, напівсписи, рогатини.

Точили турецькі кривулі, шаблюки, бадлери, пафю, шпаги, рапіри, запоясники, віролети, даґи, мечі, криві тесаки, ножаки, клинки, еспадрони. Кожен хапався за булат, кожен чистив свій ріжок. Не було такої чеснотливої чи там старшої жінки, яка б не драїла до блиску своє справилля, а вам же відомо, що предковіцькі коринтянки були хоробрі войовниці.

Діоген, бачачи, як кипить усе в них у руках, а його самого магістрати нікуди не кликали і не ставили, кілька днів тільки мовчки стежив за цим поранням. Потім, ніби сповнившись войовничого духу, підперезав свою кирею, закасав до ліктів рукави, підіткнув поли, як збирач яблук, припоручив давньому своєму кумпану бесаги, книжки і таблички, наглянув за містом у напрямку Кранії (так називається пагорб і мис під Коринтом) гарну місцинку, прикотив туди бочку, де переховувався в негоду й мешкав, і, давши волю рукам, узявся до роботи, крутив її, вертів, тяв, бруднив, наливав, виливав, запорожнював, випорожнював, пхав, штовхав, хитав, хилитав, хибав, глобив, паклював, мшив, шпаклював, скромадив, тер, протирав, витирав, шарував, шліхтував, тіпав, тряс, бухав, закріплював, заплішував, товк, тузив, затинав, торгав, тручав, висував, перебирав, пересипав, мостив, садив, качав, бгав, місив, лагодив, рехтував, налаштовував, обмислював, виправляв, виряджав, строїв, ладкував, опоряджав, окладав, підіймав, обіймав, випарював, вимочував, випалював, трусив, стріпував, потряхав, стругав, тесав, гемблював, перечищав, протеріблював, карбував, клейнив, таврував, штемпував, котив і скидав з гори, а відтак знову котив на Кранію, не кажи ти Сізіф свою каменюку, замалим вона не зосталася безденна і тоді прийшлося б її переднити.

Бачивши теє, хтось із його друзів спитав, що спонукає його тіло і душу возитися як кіт з салом з тою бочкою. Філософ відповів, що він, не демобілізований республікою, борсується з цією бочкою, не бажаючи сам-один гультяювати і байдикувати тоді, коли люд гарує і працює рук не покладаючи.

І от я, хоча й не люблю ворохобні, не збираюся сидіти в кущах, я теж рвуся звершити якесь славне діло, надто тепер, коли всі підданці презацного королівства Франції, по цей бік і по той бік гір, стали як один і самовіддано трудяться, той на укріпленнях і на обороні вітчизни, той на перейманні і переслідуванні ворога, і все це так дружно, так злагоджено, так корисно для майбуття (бо досить Франції зміцнити свої кордони, як французи заживуть спокійним життям), що я згоден пристати до думки доброго Геракліта, певного, що війна — рідна мати всіх благ і що війну латиною називають belle (гарна) не з приповісти, як твердять деякі колупайли старих латинських звалищ, бо їм не видно всієї краси війни, а з тієї простої і єдиної причини, що під час війни проявляється все високе і гарне, а все погане й ледаче зриває з себе личину. Ось чому велемудрий і миролюбний цар Соломон, аби ми ліпше уявляли собі невимовну велич божественної Мудрости, порівняв її з грізним військом під стягом.

Тим-то я, не покликаний і не зачислений до нашого передового загону, якому я здався недолужним і крихкотілим, не дістав я призначення і в лінії оборони, а роботи там і для мене не мало, от хоть би загрібати кало, цупити коші, взявши на коркоші, бо сором виторопні ловити, коли хоробрі, дотепні і самовіддані люди розігрують перед очима цілої Европи славне дійство і трагічну комедію, сором не помоцюватися і собі і не віддати тієї малости, — а її вже кіт наплакав, — що мені зосталася. Бо не багато, я гадаю, пожнуть лаврів ті, хто тільки очима глипає і не береться за холодну воду, напихає кишеню, ховає грошики, чухається в голові одним пальцем, як знуджений святоха, позіхає від мух, як десятинний воляка, пряде ушима, як аркадський віслюк на співи музик, і мімікою, не пустивши пари з уст, показує, що нехай так, нехай з гречки буде мак.

Вибравши отак і добравши, я вирішив відмовитися від марної і даремної затії котити мою діогенисту бочку, яка єдина вціліла мені після того, як я зазнав аварії біля маяка Безщасного. Як по-вашому, чого я домагаюся з цими бочкокітьками? Присягаюся Вседівою, що задублює пелену, я ще не знаю. Стривайте, ось я сьорбну з бутельки: це мій правдивий і єдиний Гелікон, мій живець Гіпокрена, моє джерело натхнення. Тільки п'ючи його, я міркую, розважаю, ухвалюю, висновую. Потім сміюся, пишу, мережу, цмулю. Енній писав випиваючи і пишучи випивав. Есхіл (якщо вірити Плутарховим Sympociaca[235]) компонуючи випивав і випиваючи компонував. Гомер зроду не писав натщесерце. Катон писав лише після узливання. Отож не кажіть, що я не ступив у слід мужів високохвальних і вельмиповажаних. Вино у мене добре і холодненьке, як кажуть, на початку другого градуса, дяка Богу, доброму Господу Саваофу (тобто його воїнству небесному) нині і прісно і вовіки віків. Якщо ви спотайна разочок-другий клюкнете, а то й вихилите душком, я нічого негожого в цьому не побачу, тільки не забувайте хоть тіль-тіль похвалити нашого Бога.

І якщо вже такі мій талан і моя доля (бо не всім випало попасти до Коринта і тут осісти), то я хочу підсобити і тим і тим, а не сидіти згорнувши руки. Я ходитиму коло землекопів, каменярів і мулярів, робитиму те, що за Лаомедона робили у Трої Нептун та Аполлон, що робив у свої останні дні Рено де Монтобан: подаватиму мулярам, варитиму мулярам, а після обіду буду у свою дмухавку дмухати на дмухання дмухарів. Так Амфіон, бринькаючи на лірі, заснував, збудував і підніс велике і славне місто Теби. Для вояків я знову просвердлю свою бочку. І надточу їм (а надточене уже знайоме вам з попередніх двох книг, якщо тільки друкарі нічого там не перекрутили і не сфальшували), надточу з хмелю моїх пообідніх грищ презацну Третю книгу, а відтак і веселу Четверту — Сентенцій пантаґрюелистих (можете їх звати і діогенистими). І от я, хай не бойовий побратим, стану їм за вірного архітриклина[236], що примочує по змозі їхнє повернення з походів, і за невтомного оспівувача їхніх славних чинів і вичинів. Клянусь терновим вінцем Ісусовим, я і на слизькому не спотикнуся, радше у Марса не буде говіння, але цей капосник свого не проґавить.

А проте, пам'ятаю, я читав, що Птоломей, Лагів син, показав єгиптянам у театрі серед іншого лупу і трофеїв своїх звитяг чорного двогорбого верблюда і рябого невільника, який мав одну половину тіла чорну, а другу білу, поділений не поземо по діяфрагмі, як присвячена Венері індуска, яку тіянський філософ зустрів між річкою Гідаспом і Кавказьким хребтом, а сторч, дивовижа та й годі; він сподівався, показуючи ці чудасії, викликати у люду ще більшу любов до себе.