Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 7

- Джоан Роулінг -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Гаррі рвучко випростався, вдарившись тім'ям об низький одвірок. Пробурмотівши кілька найсмачніших дядькових проклять, він побрів, спотикаючись, на кухню і, потираючи голову, визирнув з вікна в садочок за будинком.

Темрява, здавалося, взялася брижами, а повітря затремтіло. Одна по одній почали вигулькувати постаті, вивільнені з закляття "розілюзнення". Найбільше вирізнявся Геґрід у шоломі й захисних окулярах, верхи на величезному мотоциклі з чорною коляскою. Дехто злазив з мітел, а двоє зістрибнули зі схожих на скелети чорних крилатих коней.

Рвучко відчинивши задні двері, Гаррі побіг до прибулих. Залунали вітальні вигуки, Герміона обвила його шию руками, Рон поплескав по спині, а Геґрід запитав:

— Усьо файно, Гаррі? Готовий вирушати?

— Аякже, — радісно всім усміхнувся Гаррі. — Тільки я не сподівався, що вас буде так багато!

— Змінилися плани, — прогарчав Дикозор, тримаючи два величезні, натоптані мішки і з шаленою швидкістю озираючи магічним оком то темніюче небо, то дім, то садок. — Усе розповімо, але спочатку сховаймося під дах.

Гаррі повів усіх на кухню, де, регочучи й базікаючи, всі посідали; хто на стільці, хто на відполіровані тіткою Петунією до блиску кухонні столи, а хто сперся на бездоганно чисті побутові прилади. Там були довготелесий Рон; Герміона, із заплетеним у косу непокірним волоссям; Фред та Джордж з однаковісінькими усмішками; довговолосий Білл, увесь у шрамах; лисіючий добряк містер Візлі у перекошених окулярах; одноногий потертий у боях Дикозор, чиє ясно-блакитне магічне око постійно вертілося в очниці; Тонкс із коротким волоссям її улюбленого яскраво-рожевого кольору; посивілий Люпин, якому додалося зморшок; струнка вродлива Флер з довгими сріблясто-білими кучериками; лисий, чорний і кремезний Кінґслі; Геґрід з кошлатою гривою й бородою, що мусив згорбитися, щоб не зачіпати головою стелі, та Манданґус Флечер, дрібний, брудний і заляканий, з понурими, мов у пса, очима й скуйовдженим волоссям. Серце в Гаррі мало не вистрибувало з грудей від радості: він їх усіх страшенно любив, навіть Манданґуса, якого ледь не задушив під час попередньої зустрічі.

— Кінґслі, ти ж маєш охороняти маґлівського прем'єр-міністра! — гукнув Гаррі через кухню.

— Один вечір і без мене обійдеться, — відповів Кінґслі. — Ти важливіший.

— Гаррі, вгадай, що це? — запитала Тонкс зі свого місця на пральній машині й помахала йому лівою рукою, на якій виблискувала обручка.

— Ви одружилися? — скрикнув Гаррі, позираючи то на неї, то на Люпина.

— Шкода, що тебе не було, Гаррі. Ми не робили зайвого розголосу.

— Це класно, поздоро...

— Усе, все, поговоримо потім! — ревнув Муді, перекрикуючи гамір, і на кухні запала тиша. Муді кинув собі під ноги мішки й повернувся до Гаррі. — Дідалус уже, мабуть, сказав тобі, що ми мусили відмовитися від плану "А". Пій Тікнесі перебіг на ворожий бік, і це нам дуже все ускладнило. Він розпорядився карати ув'язненням під'єднання цього будинку до мережі порошку флу, розміщення тут летиключів та спроби явитися чи роз'явитися. Усе це робилося буцімто для твого захисту, щоб не міг напасти Відомо-Хто. Абсолютно безглузде пояснення, бо тебе тут і так захищають материнські чари. Насправді він зробив усе, щоб не дати тобі звідси безпечно вибратися.

— Друга проблема: ти неповнолітній, а отже, й досі маєш на собі Слід.

— Я не...

— Слід, Слід! — нетерпляче повторив Дикозор. — Чари, що відстежують магічну діяльність серед неповнолітніх, і завдяки яким міністерство довідується про підліткову магію! Якщо ти сам, чи хтось інший біля тебе накладе закляття, щоб тебе звідси забрати, Тікнесі негайно про це знатиме — а отже, і смертежери.

— Не можна чекати, коли Слід перестане діяти, бо щойно тобі виповниться сімнадцять, як ти позбудешся захисту, наданого матір'ю. Словом, Пій Тікнесі вважає, що загнав тебе в глухий кут.

Гаррі не міг не погодитися з невідомим йому Тікнесі.

— Що ж нам робити?

— Скористаємось єдиними наявними в нас транспортними засобами, єдиними, яких не виявить Слід, бо для їхнього використання не треба ніяких заклять — мітлами, тестралами і Геґрідовим мотоциклом.

Гаррі бачив вади цього плану, одначе прикусив язика, щоб Дикозор сам про все розповів.

— Так от, чари твоєї матері перестануть діяти за двох обставин: коли ти станеш повнолітній або... — Муді показав жестом на бездоганно чисту кухню, — ...коли перестанеш називати цей будинок своїм домом. Твій шлях і шляхи твоїх тітки з дядьком сьогодні розійшлися, і ви всі чудово розумієте, що ніколи вже вам не жити разом. Правильно?

Гаррі кивнув.

— Отож, коли ти зараз звідси вийдеш, то дороги назад не буде, і чари зникнуть одразу за порогом. Ми вирішили зламати ці чари раніше, бо інакше лишається чекати, поки прийде Відомо-Хто і схопить тебе в ту саму мить, як тобі стукне сімнадцять.

— На наше щастя, Відомо-Хто не знає, що ми перевозимо тебе сьогодні. Ми злили міністерству дезінформацію, ніби ти залишишся тут аж до тридцятого. Однак ми маємо справу з Відомо-Ким, тож не можна покладатися тільки на те, що він чекатиме іншого дня. Він, очевидно, має зо два смертежери, які патрулюють небо в цьому районі. Тому ми забезпечили усіма можливими рівнями захисту дванадцять різних будинків. Усі вони мають такий вигляд, наче саме там ми збираємося тебе ховати, усі вони так чи так пов'язані з Орденом. Це мій будинок, Кінґслева хата, будинок Моліної тітоньки Мюріель... ти зрозумів задум.

— Так, — не зовсім чесно відповів Гаррі, бо він і далі бачив у цьому плані величезну прогалину.

— Ти полетиш до батьків Тонкс. Коли опинишся в радіусі захисних заклять, накладених нами на їхній будинок, то скористаєшся летиключем до "Барлогу". Питання є?

— Е-е... є, — відповів Гаррі. — Може, вони спершу й не знатимуть, до якого з дванадцяти захищених будинків я прямую, але ж незабаром усе збагнуть, коли... — він швидко полічив присутніх — ...чотирнадцятеро душ полетять до батьків Тонкс.

— Ага, — сказав Муді, — я ж забув згадати основне. Ми не полетимо всі чотирнадцятеро до батьків Тонкс. Сьогодні в небі виявиться семеро Гаррі Поттерів, і кожен матиме супутника, і всі такі пари летітимуть до різних безпечних будинків.

Муді вийняв з-під плаща баклажку чогось схожого на багно. Йому більше не треба було нічого говорити — Гаррі миттю зрозумів його задум.

— Ні! — крикнув він так, що аж голос забринів у кухні. — Не вийде!

— Я їх попереджала, що ти так це сприймеш, — трохи зарозуміло сказала Герміона.

— Якщо ви гадаєте, що я дозволю шістьом людям ризикувати життям!..

— ...бо ми ж ризикуємо вперше, — зіронізував Рон.

— Це зовсім інакше — прикидатися мною...

— Та з нас це нікому не подобається, Гаррі, — серйозним тоном сказав Фред. — Ти собі уяви: щось піде не так — і ми назавжди залишимося худющими рябими очкариками.

Гаррі не засміявся.

— Ви нічого не зможете без моєї допомоги, вам буде потрібне моє волосся.

— То що — наш план провалився? — зітхнув Джордж. — Це ж очевидно, що без твоєї допомоги ми не дістанемо жодної твоєї волосинки.

— Ну, так, тринадцятеро проти одного типа, якому заборонено користуватися чарами; у нас нема шансів, — додав Фред.

— Смішно, — скривився Гаррі. — Страшно дотепно.

— Якщо доведеться застосувати силу, так і буде, — прогарчав Муді і його магічне око аж затремтіло, коли він люто вп'явся ним у Гаррі. — Тут усі повнолітні, Поттере, і всі готові йти на ризик.

Манданґус знизав плечима й скорчив гримасу. Муді скоса повернув у його бік магічне око.

— Не сперечаймося. Ми тільки час гаємо. Мені потрібне твоє волосся, негайно.

— Та це ж божевілля, нема потреби...

— Нема потреби! — прогарчав Муді. — Коли Відомо-Хто на волі й половина міністерства перейшла на його бік? Поттере, якщо нам пощастить, він заковтне фальшиву наживку й плануватиме захопити тебе тридцятого числа, але він був би ідіотом, якби не тримав десь тут на чатах одного-двох смертежерів, бо я й сам би так зробив. Поки діють чари твоєї матері, вони не можуть напасти на тебе чи на цей будинок, але дія чарів ось-ось закінчиться, а смертежерам приблизно відомо, де він розташований. Це наш єдиний шанс їх обдурити. Навіть Відомо-Хто не зможе розділитися на сім частин.

Гаррі перехопив Герміонин погляд, але відразу відвернувся.

— Отже, Поттере... кілька волосинок, якщо твоя ласка.

Гаррі зиркнув на Рона — той корчив йому гримаси, ніби підказуючи: "Та дай скоріше".

— Негайно! — крикнув Муді.

Усі погляди були звернені на нього, тож Гаррі схопив на маківці жмутик волосся й висмикнув.

— Добре, — Муді пошкутильгав до нього, на ходу витягаючи з баклажки затичку. — Сюди вкидай, будь ласка.

Гаррі кинув волосся в каламутну юшку. Коли воно торкнулося поверхні, настійка почала кипіти й диміти, і зненацька стала яскраво-золотиста й прозора.

— О, Гаррі, ти значно апетитніший за Креба з Ґойлом, — пожартувала Герміона, але побачила підняті Ронові брови, почервоніла й виправилась: — Ти ж розумієш, про що я... Ґойлів відвар завжди мені нагадував шмарклі.

— Так, прошу фальшивих Поттерів займати чергу, — сказав Муді.

Рон, Герміона, Фред, Джордж і Флер вишикувалися перед сяючою раковиною тітки Петунії.

— Одного не вистачає, — зауважив Люпин.

— Осьо, — похмуро буркнув Геґрід, схопив за комір Манданґуса й поставив одразу за Флер; та наморщила носа й ступнула крок уперед, опинившись між Фредом і Джорджем.

— Я ж ото казав, що ліпше б я був охоронцем, — пробурмотів Манданґус.

— Цить, — прогарчав Муді. — Я тобі вже теж казав, безхребетний хробаче, що як нарвемося на смертежера, то він захоче Поттера впіймати, а не вбити. Дамблдор завжди казав, що Відомо-Хто захоче покінчити з Поттером особисто. Якраз охоронцям і буде найгірше, бо смертежери їх убиватимуть не задумуючись.

Це не дуже заспокоїло Манданґуса, але Муді вже вийняв з-під плаща шість чарочок, роздав усім, і в кожну налив багатозільної настійки.

— Ну, всі разом...

Рон, Герміона, Фред, Джордж, Флер і Манданґус вихилили чарки. Усі зойкнули й скривилися, коли юшка потекла їм у горло. Їх миттєво почало роздувати й спотворювати, наче вони були з гарячого воску. Герміона й Манданґус на очах підросли; натомість Рон, Фред і Джордж зменшилися; чуби їхні потемнішали, а довге волосся Герміони й Флер ніби змоталося їм у голову.

Муді, якого це анітрохи не вразило, почав розв'язувати свої великі мішки, а як розігнувся, то перед ним, хекаючи й відсапуючись, стояло шестеро Гаррі Поттерів.

Фред і Джордж повернулись один до одного й сказали в один голос: — Ого...