Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 9

Гаррі здобув частку секунди, щоб оговтатись, та повз нього знову полетіли закляття: це насувалося троє смертежерів.

— Я зара', Гаррі! — заволав звідкілясь із темряви Геґрід, проте Гаррі відчув, що коляска знову падає. Він якомога тісніше притисся до її дна, націлився на середню з трьох постатей і крикнув: — Імпедімента!

Закляття вдарило смертежера в груди. Він на мить химерно розкарячився в повітрі, наче зіткнувся з невидимим бар'єром, а один його напарник ледь у нього не врізався...

Коли коляска почала падати, послане смертежером закляття просвистіло так близько, що Гаррі довелося рвучко пригнутися за край — він аж зуба вибив об сидіння...

— Я зара', Гаррі, я вже!

Велетенська рука вхопила Гаррі ззаду за мантію й висмикнула з коляски, що падала каменем. Гаррі, не випускаючи з рук рюкзака, заповз на заднє сидіння мотоцикла, спиною до Геґрідової спини. Вони рвонули вгору, далі від двох уцілілих смертежерів. Гаррі виплюнув з рота кров, націлився паличкою на коляску й закричав: — Конфрінґо!

Він відчув жахливий, пекельний біль, коли Гедвіґа вибухнула. Найближчого до неї смертежера просто здуло з мітли і він зник з очей. Його напарник повалився на спину й теж пропав.

— Я перепрошую, Гаррі, я си дуже перепрошую, — бідкався Геґрід, — я не мав то сам ремонтувати... тепер тобі замало тутка місця...

— Не страшно, тільки не зупиняйся! — гукнув у відповідь Гаррі, бо з темряви вигулькнуло, доганяючи їх, ще двоє смертежерів.

Під обстрілом їхніх заклять Геґрід почав виробляти петлі й зиґзаґи. Гаррі знав, що Геґрід не наважиться ще раз натиснути кнопку з драконячим вогнем, бо ж Гаррі й так увесь час зісковзував з сидіння. Він стріляв у переслідувачів приголомшливими закляттями, та це нічого не давало. Гаррі випустив на них ще одне блокуюче закляття. Найближчий смертежер ухилився і в нього з обличчя злетів каптур. І Гаррі побачив, як червоне сяйво його чергового приголомшливого закляття освітило якесь дивне й безтямне обличчя Стенлі Шанпайка... Стена...

— Експеліармус! — закричав Гаррі.

— Це він, це він, це справжній!

Гаррі добре чув цей вигук смертежера в каптурі, незважаючи на оглушливе ревіння мотоциклетного двигуна. Наступної миті обоє переслідувачів розвернулися назад і зникли.

— Гаррі, шо си стало? — заревів Геґрід. — Де вони?

— Не знаю!

Проте Гаррі злякався. Смертежер у каптурі крикнув "це справжній" — як же він довідався? Гаррі роззирнувся в темній порожнечі й відчув її зловісність. Де ж це вони?

Він перекрутився на сидінні, щоб дивитися вперед, і вчепився за Геґрідову куртку.

— Геґріде, повтори фокус з драконячим вогнем, тікаймо звідси!

— Ну, то тримайси міцно, Гаррі!

Знов почулося несамовите ревіння й скрегіт, а з вихлопної труби шугонув біло-голубий вогонь. Гаррі відчув, що ось-ось зірветься з сидіння, а Геґрід повалився на нього спиною, ледве втримуючи в руках кермо...

— Я си гадаю, що ми від них утекли, Гаррі, ми своє зробили! — закричав Геґрід.

Але Гаррі не був такий певний. Його охопив страх, коли він озирався довкола, придивляючись, звідки вигулькнуть переслідувачі... Чому вони повернулися назад? Один з них ще мав чарівну паличку... "Це він, це справжній"... вигукнули вони, коли він зробив спробу роззброїти Стена...

— Ми майже на місці, Гаррі, ше троха й усе! — крикнув Геґрід.

Гаррі відчув, що мотоцикл почав потроху знижатися, хоч вогники на землі були ще далекі, мов зорі.

І тут шрам на його чолі почав пекти, наче від вогню. Коли обабіч мотоцикла зринуло по смертежеру, ще два смертельні закляття, випущені ззаду, пролетіли за кілька міліметрів од Гаррі...

І тут Гаррі побачив його. Волдеморт летів, мов несений вітром дим, без мітли чи тестрала, його змієподібне лице виблискувало в темряві, а білі пальці піднімали чарівну паличку...

Геґрід заревів з переляку й скерував мотоцикла вертикально вниз. Хапаючись за соломинку, Гаррі навмання кидав у вир ночі приголомшливі закляття. Він бачив, як повз нього пролетіло чиєсь тіло, і зрозумів, що у когось влучив, однак тут же почув, як щось бабахнуло і з двигуна полетіли іскри. Мотоцикл падав по спіралі вниз, цілком вийшовши з-під контролю...

Цівки зеленого світла знову шугонули повз них. Гаррі не тямив, де небо, а де земля. Його шрам палав, він щомиті очікував смерті. Якась постать у каптурі на мітлі була зовсім поруч, він побачив, як вона піднімає руку...

— НІ!

З лютим криком Геґрід стрибнув з мотоцикла на того смертежера. Гаррі з жахом побачив, як Геґрід і смертежер зникають унизу, бо їхня спільна вага була завелика для мітли...

Ледве тримаючись коліньми за мотоцикл, що падав каменем, Гаррі почув Волдемортів крик: — Мій!

Це був кінець. Він уже не бачив і не чув Волдеморта. Помітив іншого смертежера, що відлітав кудись убік, і почув:

— Авада...

Пекучий біль у шрамі змусив Гаррі заплющити очі, а його чарівна паличка почала діяти на власний розсуд. Він відчув, як вона потягла його руку по колу, немовби величезний магніт, побачив крізь напівзаплющені повіки струмінь золотистого вогню, почув якийсь тріск і лютий крик. Смертежери зарепетували, а Волдеморт крикнув: — Ні!

Невідомо як ніс Гаррі опинився за якийсь сантиметр від кнопки з драконовим вогнем. Він ударив по ній вільною рукою — і мотоцикл вистрілив у повітря вогнем, шугонувши прямісінько до землі.

— Геґріде! — гукнув Гаррі, з останньої сили чіпляючись за мотоцикл. — Геґріде... акціо Геґрід!

Мотоцикл, притягуваний землею, набирав швидкість. Гаррі, обличчя якого було на рівні керма, нічого не бачив, крім далеких вогників, що з кожною миттю наближалися. Він зараз розіб'ється й нічого вже не вдієш. Він знову почув за спиною крик...

— Паличку, Селвіне, дай мені свою паличку!

Він відчув Волдеморта до того, як побачив. Скоса глянув у його червоні очі, впевнений, що це останнє, що він бачить у житті: Волдеморт знову приготувався вразити його закляттям...

І тут Волдеморт пропав. Гаррі глянув униз і побачив Геґріда, що лежав на землі, розчепіривши руки й ноги. Він щосили рвонув на себе кермо, щоб не врізатися в нього, навпомацки шукаючи гальма, і зі страхітливим гуркотом, аж здригнулася земля, шубовснув у якийсь заболочений ставок.

— РОЗДІЛ П'ЯТИЙ —

Полеглий воїн

— Геґріде?

Гаррі силкувався видертися з купи металолому і шкіри, намагався встати, однак руки не знаходили в багнистій воді опори. Він не розумів, де зник Волдеморт, і боявся, що той от-от налетить на нього з темряви. Щось гаряче й вологе стікало з чола й підборіддя. Він виповз зі ставка й пошкутильгав до великого темного тіла, що лежало на землі — до Геґріда.

— Геґріде? Геґріде, скажи щось...

Однак темна купа не ворухнулась.

— Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер?

Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді закричала жінка:

— Вони розбилися, Тед! Упали в саду!

У Гаррі паморочилася голова.

— Геґріде, — безтямно повторив він, і коліна його підкосилися.

Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.

— Геґріде?

Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.

— З Геґрідом усе гаразд, синку, — сказав черевань, — дружина ним опікується. А як ти почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед, Тед Тонкс — Дорин батько.

Гаррі звівся й сів занадто швидко — з очей посипалися іскри, стало млосно, запаморочилось у голові.

— Волдеморт...

— Не хвилюйся, — Тед Тонкс поклав Гаррі руку на плече й примусив його лягти на подушки. — Ти ледь не розбився. А що взагалі сталося? Поламався мотоцикл? Знову перестарався Артур Візлі зі своїми маґлівськими штукенціями?

— Ні, — сказав Гаррі, а шрам його пульсував, наче відкрита рана. — Смертежери, багато... гналися за нами...

— Смертежери? — різко перепитав Тед. — Як це — смертежери? Я думав, вони не знають, що тебе перевозять цієї ночі.

— Вони знали, — відповів Гаррі.

Тед Тонкс звів очі до стелі, ніби міг бачити крізь неї небо.

— Ну, тоді ми знаємо, що наші захисні чари спрацювали. Ближче, ніж на сто ярдів, вони не зможуть сюди підібратися.

Тепер Гаррі зрозумів, чому зник Волдеморт. Це сталося в тій точці, де мотоцикл перетнув бар'єр орденських чарів. Він лише сподівався, що чари діють і далі. Уявив, що поки вони говорять, Волдеморт висить на висоті сто ярдів над ними і намагається проникнути у величезну прозору бульбашку, яку Гаррі подумки собі намалював.

Він спустив з дивана ноги; мусив на власні очі побачити Геґріда, щоб переконатися, що той таки живий. Та не встиг устати, як відчинилися двері і в них протиснувся Геґрід — з обличчям закривавленим і брудним. Він трохи шкутильгав, проте якимось дивом лишився живий.

— Гаррі!

Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра. — Шляк би й'го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець.

— Та я теж. Я й сам не вірю...

Гаррі замовк на півслові — він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.

— Ти?! — вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.

— Твоя чарівна паличка в мене, синку, — мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки. — Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.

— Ой, я... пробачте.

Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису — волосся мала світло-каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.

— Що з нашою дочкою? — спитала вона. — Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?

— Не знаю, — відповів Гаррі. — Ми не знаємо, що з іншими.

Жінка перезирнулася з Тедом. Гаррі побачив вирази їхніх облич і його охопив страх та відчуття провини. Якщо хоч хтось загинув, то це сталося через нього, тільки через нього. Він погодився на цей план, дав їм своє волосся...

— Летиключ, — зненацька згадав він. — Треба повернутися в "Барліг" і все з'ясувати... тоді ми вас повідомимо або... або Тонкс повідомить, якщо вона...

— З Дорою все буде добре, Дромедо, — заспокоїв жінку Тед.