Груповий портрет з дамою - Сторінка 3

- Генріх Белль -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Представляючи важливих свідків, авт. точно вкаже їхній зріст і вагу.

Умеблювання в помешканні Лені, те, що лишилося після багатьох описів майна,— мішане, воно походить з 1885 і 1922—1925 років: до Лені потрапили успадковані її батьками 1920 і 1922 року кілька речей стилю модерн кінця XIX століття — комод, книжкова шафа і два стільці антикварної вартості яких досі, вважаючи їх за "мотлох", не добачили й не описали судові виконавці. Натомість вони описали й забрали вісімнадцять картин місцевих художників з 1918—1935 років, переважно на релігійні теми. Судові виконавці склали їм надто високу ціну, оскільки то були оригінали; Лені за ними нітрохи не шкодує. Стіни її помешкання оздоблені кольоровими знімками: точними зображеннями органів людського тіла; ті знімки Лені постачає її дівер Генріх Пфайфер. Він працює в канцелярії відділу охорони здоров'я, де, між іншим, завідує учбовим та інформаційним матеріалом, і ("хоч це трохи суперечить моєму сумлінню" — Г. Пфайфер) приносить Лені використані і зняті з ужитку таблиці; а щоб провести їх, як належить, по бухгалтерських книгах, Пфайфер купує ті списані таблиці, платячи за них якусь дрібницю. Оскільки ж їх замінюють також під його наглядом, то Лені часом щастить придбати через нього й нову таблицю, просто з фірми, яка їх виробляє; тоді вже, звичайно, вона платить зі своєї (досить убогої) кишені. Використані таблиці вона власноручно оновлює: старанно чистить лугом чи бензином, наводить чорним олівцем лінії, потім розфарбовує аквареллю з дешевого набору, який лишився ще з тих часів, коли її син був малий. Улюблена таблиця Лені — по-науковому точне, збільшене зображення людського ока, що висить над її піаніно (щоб урятувати не раз уже описуване піаніно й не дати його в руки судовим виконавцям, Лені йшла на приниження: просила грошей у давніх знайомих своїх покійних батьків, позичала їх у свого дівера Генріха, брала наперед платню з пожильців, а найчастіше ходила до старого Гойзера, хоч і не зносила його нібито родинних ніжностей; як твердять троє найпевніших свідків (Маргрет, Марія, Лотта), вона казала навіть, що заради піаніно "ладна піти,хоч і на вулицю" —для Лені надзвичайно сміливий вислів). Стіни помешкання Лені прикрашають і не такі приємні на вигляд таблиці, наприклад, зображення людських кишок, є навіть збільшені зображення статевих органів з докладним описом усіх функцій,—вони висіли в Лені ще задовго до того, як їх зробила популярними порнотео-логія. Свого часу між Лені й Марією виникали гострі суперечки за ці таблиці, які Марія вважала непристойними, проте Лені вперто боронила їх.

Оскільки колись однаково доведеться говорити про ставлення Лені до метафізики, то скажемо з самого початку: метафізика не завдає Лені жодних труднощів. Вона щиро приятелює з дівою Марією, майже щодня бачить її на екрані телевізора й щоразу дивується, що діва Марія також білява й не така вже молода, як хотілося б; ці зустрічі відбуваються мовчки, здебільшого пізно вночі, коли всі сусіди сплять і звичайні телевізійні програми — голландські теж — кінчаються. Лені й діва Марія усміхаються одна одній. Ні більше, ні менше. Лені анітрохи не здивувалася б і не злякалася б, якби одного чудового дня після закінчення телевізійної програми їй показали на екрані сина діви Марії. Чи вона взагалі сподівається на таке, оповідачеві невідомо. Але після всього, що він тим часом довідався, для нього не було б дивиною, якби й сподівалася. Лені знає дві молитви й подеколи мурмотить їх: "Отче наш" і "Богородице, діво, радуйся". Крім того, знає ще окремі уривки з деяких інших молитов. Молитовника в неї немає, до церкви вона не ходить, вірить у те, що в світовому просторі є "розумні істоти" (Лені).

Перше ніж ми відтворимо з більшими чи меншими прогалинами процес навчання Лені, гляньмо ще на її книжкову шафу, в основному заповнену ганебно припорошеними томами з однієї бібліотеки, яку її батько купив колись гамузом. Книжки, що пасували до забраних картин, досі уникли судового опису; серед них є також кілька річних комплектів одного давнього ілюстрованого місячника духовного (католицького) напрямку, які Лені часом гортає на дозвіллі: той місячник — букіністична рідкість — лишився тільки завдяки необізнаності судових виконавців, яких увів в оману його непоказний зовнішній вигляд. Зате від пильного ока судових виконавців не сховалися, на жаль, комплекти за 1916—1940 рр. часопису "Ірландське нагір'я", а також вірші Вільяма Батлера їтса, що зосталися від матері Лені. Той, хто передивлявся книжки уважніше, як, скажімо, Марія ван Дорн, що здавна витирала на них порох, або Лотта Гойзер, що під час війни довго була другою, після найближчої, повірницею Лені, звичайно, помітили в тій шафі стилю модерн сім чи вісім несподіваних назв: вірші Брехта, Гельдерліна й Тракля, два томики прози Кафки й Клейста, два томи Толстого ("Воскресіння" і "Анна Кареніна") —і всі ті сім чи вісім книжок зачитані до дірок, що додавало честі їхнім авторам і, безперечно, сподобалося б їм, такі зачитані, що їх безліч разів латано — не дуже вправно — найрізноманітнішими клеями й липкими стрічками, а деякі просто стягнено гумкою, щоб не розпалися. Пропозиції подарувати їй нові видання тих авторів (на різдво, іменини, день народження і т. д.) Лені відхиляє з майже образливою рішучістю. Тут авт. дозволяє собі одне зауваження, що виходить за межі його компетенції: він твердо переконаний, що в Лені там стояли б і деякі томики прози Беккета, коли б вони в той час, як на неї мав іще вплив її літературний порадник, уже з'явилися друком або були йому відомі.

Крім тих уподобань Лені, про які ми вже сказали,— викурювати щодня вісім цигарок, з'їдати смачний, хоч і помірний сніданок, втішатися двома Шубертовими п'єсами для піаніно, милуватися зображеннями органів людського тіла, серед них і кишок, і віддаватися ніжним думкам про свого сина Лева, що тим часом сидить у в'язниці, Лені ще любить танці. Вона завжди була палкою прихильницею танців (що одного разу стало її лихою долею, бо через танці вона безповоротно зробилася власністю неприємної їй родини Пфайферів). Але куди може йти на танці сорокавосьмирічна самітня жінка, яку середовище ладне відправити в газову камеру? В молодіжні танцювальні зали, де її сприйняли б як секс-бабусю, а може, й зґвалтували б? Ще танці бувають на парафіяльних святах, але вони для Лені також заказані, бо вона з чотирнадцяти років не ходить до церкви. Якби Лені знайшла когось із своїх товаришок з часів молодості, крім Маргрет, якій, мабуть, танці будуть заказані довіку, то її, певне, затягли б на якусь вечірку із стриптизом чи з обміном партнерами,— хоч вона й не має партнера,— і Лені вчетверте в житті почервоніла б. Бо вона досі червоніла тричі в житті. Що ж Лені робити? Вона танцює сама, часом тільки легенько вбрана, у своїй кімнаті, а часом навіть гола у ванній, перед брехливим дзеркалом. Інколи її бачать, як вона танцює, навіть заскакують зненацька,— а це аж ніяк не сприяє її добрій славі. Раз вона танцювала з одним добродієм, що винаймав у неї кімнату, дочасно полисілим асесором на ім'я Еріх Кеплер; Лені тоді була б майже почервоніла, коли б він був не дав своїм рукам волі; в кожному разі, їй довелося відмовити йому в помешканні, бо Кеплер — досить недурний і не товстошкірий — угадав незвичайну чуттєвість Лені і після того "ризикованого танчику" (Лені), що не відбувся б, якби він не прийшов платити за помешкання саме тоді, як Лені слухала танцювальну музику, щовечора скиглив під її дверима. Лені не схотіла зглянутися на благання Кеплера, бо не любила його, і відтоді він, винайнявши поблизу помешкання, став одним із найзапекліших наклепників на неї і деколи в секретній розмові з господинею крамниці роздрібної торгівлі, що скоро має злитися з великою торговельною фірмою, оповідає про інтимні подробиці свого уявного роману з Лені, і господиня — особа холодної вроди, чоловік якої вдень не буває вдома (він працює на автозаводі),— так розпалюється, що затягає лисого асесора, що тим часом став уже радником, до задньої кімнати й там хтиво накидається на нього. Ця особа, двадцятивосьмирічна жінка на ім'я Кете Першт, також належить до тих, хто обливає Лені брудом, вводить її в неславу, хоч сама за посередництвом свого чоловіка в ярмаркові дні, коли місто заливає повінь відвідувачів, за добру платню наймається в нічний клуб на виступи в "ярмарковому стриптизі", перед якими масний конферансьє оголошує, що вона готова задовольнити збудження, викликане тими виступами.

Останнім часом Лені інколи має нагоду потанцювати. На підставі певного досвіду вона вже бере на квартиру тільки подружжя і чужоземних робітників, тому й найняла дві кімнати дуже дешево — це в її фінансовій скруті! — милій молодій парі, яку ми задля зручності будемо просто звати Гансом і Гретою, і саме ці Ганс і Грета, слухаючи разом з Лені танцювальну музику, правильно зрозуміли її видимі й невидимі ритмічні порухи; отож Лені тепер інколи влаштовує "пристойний танчик". Ганс і Грета часом навіть пробують обережно витлумачити Лені її ситуацію, радять їй поновити вбрання, змінити зачіску, знайти коханця. "Тільки трохи причепурися, Лені, вдягни шикарну рожеву сукню та надінь шикарні панчохи на свої чудесні ноги і скоро сама побачиш, яка ти ще гарна".

Та Лені хитає головою, її надто образили, вона вже не ходить до крамниці, доручає це Треті, а Ганс, перше ніж іти на роботу (він працює техніком в управлінні шляхового будівництва, а Грета косметичкою і — поки що надаремно — пропонує Лені безкоштовно свої послуги), щоранку притьмом біжить до пекарні й приносить їй неодмінні хрумкі булочки, які для Лені куди важливіші, ніж для інших людей різні там святощі.

Поменшання Лені прикрашають, звичайно, не тільки самі учбові таблиці з анатомії, там висять також фотографії, знімки небіжчиків. Мати Лені, що померла 1943 року, коли їй був сорок один рік, знята незадовго до смерті. Хвороблива на вигляд жінка з рідкими сивими косами й великими очима сидить на лавці, закутана в плед, над Рейном коло Герзеля, поблизу пристані, на якій і написано назву місцевості; ззаду височать мури монастиря. Видно, що мати Лені мерзне; особливо звертає на себе увагу стомлений вираз очей і на диво твердий обрис рота, хоч обличчя справляє враження не дуже енергійного; видно, що їй не хочеться більше жити; якби комусь сторонньому загадали визначити її вік, він би збентежився і не знав, що сказати: чи перед ним тридцятирічна жінка, що дуже рано постарілася через якусь затаєну муку, чи тендітна шістдесятирічна, в рисах якої збереглося щось молодече.