Груповий портрет з дамою - Сторінка 7

Г.Т.). Рано полисілий, він, мабуть, харчується добре, але одноманітно; організм його схильний до ожиріння, про що свідчить пористий ніс і підпухлості за вухами, які авт. добре розгледів під час своїх численних відвідин. Хоч з натури Б. Г. Т. не дуже балакучий, його просто годі спинити, коли мова заходить про Paxель-Гаруепіку. Лені він знає з розповідей сестри тільки як "надзвичайно вродливу біляву дівчину, яку в житті чекає багато гарного й не менше прикрого", і має до неї мрійливо-юнацьке почуття; коли б авт. на цьому залежало і коли б він сам не був закоханий у Лені, він би навіть спробував їх звести, бодай і з запізненням на тридцять чотири роки. Хоч які дивацтва (явні й приховані) властиві цьому Б. Г. Т., одне про нього можна сказати напевне: він людина вірна. Може, й самому собі також.

Про цього чоловіка можна було б багато говорити, але не варто, оскільки він майже не має безпосереднього стосунку до Лені і стає нам у деякій пригоді лише тим, що на ньому відбилися події, які нас цікавлять.

Хибно було б думати, що Лені в інтернаті страждала; ні, з нею там сталося диво, а саме — те, що стається з улюбленцями долі: вона потрапила в добрі руки. Все, про що вона дізнавалась на уроках, було не цікаве або не дуже цікаве; тільки приватні лекції спокійної і ласкавої сестри Цецілії мали сенс і дали свої наслідки. Вирішальну роль, принаймні не меншу, ніж радянський юнак, що з'явився на її обрії пізніше, відіграла в житті Лені сестра Pax ель; її не допускали до викладання (1936 рік!), і вона виконувала не дуже почесну роботу коридорної сестри, як казали про неї учениці, тобто з соціального погляду перебувала десь на становищі звичайної прибиральниці. Вона повинна була вчасно будити дівчат, стежити за їхнім вранішнім туалетом, пояснювати їм — від чого вчителька біології вперто відмовлялася,— що з ними відбувалося, коли в них раптом починалося місячне, а крім того, мала обов'язок, який решта сестер вважали за бридкий і неможливий і який сама вона виконувала зі щирим захватом: аналіз залишкових продуктів дівчачого організму у твердій і рідкій формі. Ученицям було заборонено спускати воду доти, доки ті залишкові продукти не огляне сестра Рахель. І вона робила це з незворушністю діагностика, так спокійно, що дівчата, які перебували під її наглядом, не Могли вийти з дива. Чи треба тут говорити, що Лені, чию Цікавість до власного травлення досі ніхто не вдовольнив, стала її палкою послідовницею? Здебільшого сестрі Рахелі досить було глянути на екскременти якоїсь учениці, щоб точно визначити її фізичний і психічний стан, навіть передбачити її успіхи в навчанні, тому перед письмовою роботою їй не було проходу від дівчат. Через це ж її з року в рік (починаючи від 1933 р.) прозивали Гару епікою — це прізвисько сестрі Рахелі дала одна її колишня учениця, що пізніше пробувала свою силу на ниві журналістики, і та сприймала його як цілком заслужений комплімент. Існувала думка (Лені, яка згодом стала повірницею сестри Рахелі, підтвердила її), що черниця вела якнайдокладніший щоденник своїх спостережень. Коли взяти до уваги, що під наглядом сестри Рахелі було дванадцять дівчат, а вона працювала коридорною сестрою (таким собі монастирським черговим унтер-офіцером) п'ять років, і кожен шкільний рік мав по двісті сорок днів, неважко вирахувати, що в своєму щоденнику вона охопила й коротко проаналізувала двадцять вісім тисяч вісімсот наслідків дії нирок і органів травлення,— гідна подиву праця, а як скато— й урологічний документ, мабуть, просто неоціненна. І такий скарб, видно, був бездушно знищений! Дослідження авт., поведінка й вислови самої сестри Рахелі, якими вони постають із прямих свідчень Б. Г. Т., непрямих (отриманих із других рук, через Марію) інформант Лені і, знову ж таки, прямих свідчень Маргрет, дають підставу припустити, що Рахель мала освіту з трьох галузей науки: медицини, біології і філософії, але над усім тим брав гору теологічний елемент, походження виключно містичного.

Рахель втручалася також у те, за що вона не відповідала, наприклад, у гігієну, вчила дівчат доглядати своє волосся, шкіру, очі, вуха, пильнувати своїх зачісок, білизни, взуття. Якщо зважити, що вона радила чорнявій Маргрет ясно-зелені кольори, а білявій Лені — яскраво-червоні, казала їй узути на вечірку зі студентами, що мешкали в католицькому гуртожитку, червоні черевички, рекомендувала митися настоєм із мигдалевих висівок і не конче крижаною водою, вважаючи таку процедуру тільки відносно корисною,— якщо все це зважити, то можна стисло визначити її натуру так: вона не була засушеною педанткою. Додаймо, що вона не тільки не відраджувала ученицям підмальовувати губи, а навіть радила — звичайно, до міри, зі смаком, залежно від типу обличчя; отже, бачимо, що сестра Рахель набагато випередила свій час і своє середовище. Найдужче вимагала вона від дівчат, щоб ті доглядали свої коси, пильно, терпляче розчісували їх, особливо перед сном.

її становище в монастирі було незрозуміле. Більшість сестер трактували її як щось середнє між прибиральницею туалетів і просто прибиральницею — досить негарно з їхнього боку, навіть якби Рахель справді була нею. Дехто поважав її, дехто боявся; з директрисою в неї завжди були < шанобливо-напружені стосунки" (Б. Г. Т.). Директриса, сувора, інтелігентна красуня з попелястими косами, що через рік після того, як Лені залишила школу, скинула черничу одежу і вступила до нацистської жіночої організації, ніколи не відкидала косметичних порад Рахелі, хоч вони й суперечили монастирському духові. Коли взяти до уваги те, що директрису прозивали "тигрисею", що її основним фахом була математика, а другим і третім — французька мова й географія, то стане зрозуміло, що в поведінці Гаруспіки вона не вбачала ніякої небезпеки, та "фекальна містика" здавалась їй тільки смішною. Вона вважала, що справжній дамі її гідність не дозволяє навіть глянути на свої екскременти (Б. Г. Т.), в усьому тому було для неї щось "поганське", хоч, мабуть, саме поганський дух (знову ж таки Б. Г. Т.) привів її в нацистську жіночу організацію. Задля справедливості треба відзначити (все за тим самим Б. Г. Т.), що, навіть покинувши монастир, вона не виказала Рахелі. Лені, Марг-рет і Б. Г. Т. змальовують її як "горду особу". Хоч за всіма приступними свідченнями директриса була дуже гарна жінка, безперечно "з еротичними імпульсами" (Маргрет), вона й після виходу з монастиря лишилася неодруженою, мабуть, з гордощів: не хотіла показувати своєї слабкості, своїх вразливих місць. Наприкінці війни, маючи заледве п'ятдесят років і високе звання урядової радниці, вона зникла десь між Львовом і Чернівцями під час виконання великої місії в галузі "культурної політики". А шкода. Авт. залюбки "допитав би її в справі".

Рахель в інтернаті не мала важливих педагогічних чи лікарських обов'язків, а проте виконувала і ті, й ті; від неї вимагали відомостей тільки в найпростіших випадках — скажімо, при яскравому виявленому проносі або загрозі якоїсь інфекції, а також при кричущій неохайності під час справляння природних потреб ученицями чи порушенні ними заведених норм моралі. Цього останнього вона ніколи не робила. Вона вважала за дуже потрібне першого ж таки дня прочитати дівчатам невелику лекцію про методи дотримання чистоти після всякого опорожнювання. Наголошуючи на тому, як важливо зберегти еластичність і здатність до виконання сво-!* функцій усіх м'язів, а особливо в нижній частині живота,

Генріх Белль т 2

33

і радячи для цього вправи з легкої атлетики й гімнастики, сестра Рахель швидко переходила до своєї улюбленої теми: казала, що здоровій і, головне, інтелігентній людині після опорожнювання можна обійтися навіть без клаптика паперу. Та оскільки це всього лише недосяжний чи майже недосяжний ідеал, вона докладно пояснювала, як треба користуватися папером.

Сестра Рахель — і тут Б. Г. Т. незамінне джерело інформації — багато читала про такі речі, вивчила всю літературу про каторгу і в'язниці, пильно простудіювала спогади в'язнів (і політичних, і кримінальних). На дурні зауваження і хихотіння дівчат під час її лекцій вона не звертала уваги.

Тут треба згадати, оскільки це засвідчують Лені й Марг-рет, що, тільки-но глянувши на перше випорожнення Лені, яке сестра Рахель мала дослідити, вона аж засяяла з радощів. І сказала Лені: "Дівчинко, та ти ж улюблениця долі — як і я".

А як Лені через кілька днів ще й досягла статусу "безпапір-них", просто тому, що їй це "зусилля м'язів" справляло приємність (слова самої Лені, сказані Марії і засвідчені Маргрет), між нею і сестрою Рахель виникла симпатія, яку вже ніщо не могло порушити і яка стала Лені втіхою і винагородою в учбових невдачах, що чекали на неї в майбутньому.

Прикро було б, якби зі сказаного тут склалося враження, що сестра Рахель виявилась генієм тільки в царині екскрементів. Пройшовши складний шлях у науці, вона стала спершу біологом, потім лікарем, а ще пізніше філософом, прийняла католицтво, вступила в монастир, щоб "виховувати молодь" у біологічно-медично-філософсько-теологічному дусі, але першого ж року її педагогічної діяльності римська курія позбавила її права викладання, запідозривши в біологізмі та в містичному матеріалізмі, і понизила до коридорної сестри; ця кара, власне, мала одну мету: утруднити її життя в монастирі. Орден був готовий "без ганьби" зняти з неї черничу схиму (все з розповідей Рахелі Б. Г. Т.), але вона не тільки не сприйняла це пониження як кару, а й відчувала себе звеличеною, вважала, що праця коридорної сестри відкриває перед нею значно ширші можливості застосовувати свої знання, аніж викладання. Оскільки її непорозуміння з орденом почалися якраз 1933 року, її вирішили не виганяти, і вона пробула ще п'ять років "прибиральницею туалетів" (Рахель про себе — з її розповідей Б. Г. Т.). Хоча б уже для того, щоб забезпечити учениць предметами гігієни, туалет-

ним папером, антисептичними засобами, постільною білизною тощо, їй інколи доводилось їздити на велосипеді до поближнього університетського містечка, і вона просиджувала не одну годину в університетській бібліотеці, а згодом — не один день у тій великій букіністичній книгарні, де в неї почалася платонічна, і все ж таки палка приязнь зі згадуваним тут Б.