Хрестоносці - Сторінка 77

Розповідайте!..

А Мацько, наче й не чув запитання, говорив далі.

— Через те, власне, мені й треба їхати і через те прошу вас, як благородних і чесних сусідів: наглядайте вряди-годи за Богданцем і не дайте нікому вчинити шкоди, а особливо Чтанові...

За цей час молодий Вільк, бувши досить кмітливим чоловіком, уже зміркував, що коли Збишко оженився, то краще мати Мацька своїм другом, бо й Ягенка в усьому вірила йому й готова була виконувати його поради. І в молодого паливоди раптом постали зовсім інші наміри. "Мало не противитись Мацькові, треба його ще й привернути на свій бік!" подумав він. І хоч він був напідпитку, проте швидко схопив рукою під столом батька за коліно й міцно стиснув на знак, щоб той не сказав чогось недоречного, а сам промовив:

— Не бійтеся Чтана! Ого! Нехай би він тільки спробував! Правда, він трохи пом'яв мене, але я його теж так віддубасив по волохатій морді, що й рідна мати не впізнала б. Їдьте спокійно. Нічого не бійтеся. Не пропаде і жодна ворона з вашого Богданця!

— Як бачу, то ви благородні люди. Обіцяєте?

Обіцяємо! — вигукнули обидва.

Рицарською честю?

Рицарською честю.

І гербом?

— І гербом! Навіть хрестом! Як бог свят! Мацько задоволено усміхнувся і сказав:

Ну, я цього від вас і сподівався. А коли так, то скажу вам і ще щось... Зих, як ви знаєте, доручив мені опіку над дітьми. Через те я Чтанові і тобі, юначе, став на перешкоді, коли ви хотіли силоміць вдертися до Згожелиць.. А тепер, коли я буду в Мальборзі, чи бог його знає де, то яка вже там опіка... Правда, сиріт береже бог, і того, хто хотів би їх скривдити, чекає не тільки сокира ката, а й безчестя від людей. І все-таки тяжко мені їхати. Дуже тяжко! Обіцяйте ж мені, що ви не тільки не скривдите Зихових сиріт самі, а й нікому не дасте скривдити.

Присягаємось! Присягаємось!

Рицарською честю і гербом? — Рицарською честю і гербом!

І хрестом також?

І хрестом!

Бог свідок. Амінь! — закінчив Мацько.

І він глибоко зітхнув, бо знав, що такої присяги вони додержать, хоч би їм довелося гризти собі від злості пальці.

Мацько одразу почав прощатися, але вони затримали його майже силою. Він мусив пити й покумався з старим Вільком, а молодий, хоч звичайно, бувши п'яним, шукав сварки, тепер погрожував тільки Чтанові й так догоджав Мацькові, ніби сподівався, що той завтра ж віддасть за нього Ягенку. Проте десь опівночі він зомлів від напруження, а коли його очутили, заснув, мов убитий. Старий незабаром пішов слідом за сином, так що Мацько залишив їх обох за столом, немов мертвих.

У самого в нього голова була дуже міцна, і він був лише трохи напідпитку. Повертаючись додому, він з радістю думав про те, чого йому вдалось добитися. — Ну,— говорив він сам собі,— Богданець безпечний і Згожелиці також. Вони показяться, як узнають, що Ягенка поїхала, але мого й її добра стерегтимуть, бо зобов'язались. Напоумив мене господь... Де не можна кулаком, там треба розумом... Як повернусь, то не обійдеться без того, щоб старий мене на бій не викликав, але то байдуже... Дав би бог і хрестоносців так ошукати... Та з ними трудніше.... Наш, нехай буде і псявіра, однак, коли присягнеться рицарською честю і гербом, то присяги додержить, а для них присягнутись однаково, що на воду плюнути. Ну, може, матір божа допоможе мені стати в пригоді Збишкові так, як оце я став Зиховим дітям...

Тут йому спало на думку, що Ягенка могла б і не їхати, бо два Вільки стерегли б її, як ока в лобі. Проте він скоро облишив цю думку. "Вільки справді стерегтимуть її, але Чтан чіплятиметься ще більше. Бог його знає, хто кого переможе, а бійки та напасті напевне будуть, і від них можуть потерпіти Згожелиці, Зихові сироти й навіть сама дівчина. Вількам пильнувати самого Богданця буде легше, а для дівчини в усякому разі краще бути десь далі від цих двох забіяк і ближче до багатого абата". Мацько не вірив, щоб Дануся могла вийти живою з рук хрестоносців, тому не втрачав надії, що коли Збишко повернеться вдівцем, то його неминуче потягне до Ягенки.

— Всемогутній боже! — говорив він сам до себе.— Якби так, маючи Спихов, Збишко взяв потім Ягенку з Мочидолами та з усім тим, що їй залишить абат, то не пошкодував би й цілого кружка воску на свічки!

За такими думками він і не помітив, як проїхав цілу дорогу з Бжозової. Однак прибув він пізньої ночі і здивувався, побачивши в вікнах яскраве світло. Слуги також не спали, бо як тільки він в'їхав у двір, до нього вибіг конюх.

— Гості якісь, чи що? — спитав Мацько, злазячи з коня.

— Панич із Згожелиць з чехом,— відповів конюх.

Ці одвідини здивували Мацька. Ягенка обіцяла приїхати завтра вдосвіта, і вони мали одразу ж вирушати. То чого ж приїхав Ясько, і так пізно? Старий рицар подумав, що в Згожелицях щось могло трапитись, тому трохи непокоївся, коли йшов до хати.

Але в кімнаті, в великому глиняному каміні, що заміняв тут вогнище і стояв звичайно посередині, ясно й весело горіли соснові тріски, а над столом у залізних підставках палали два смолоскипи, при світлі яких Мацько побачив Яська, чеха Главу і ще одного молодого хлопчака з рум'яним, як яблуко, обличчям.

Як поживаєш, Яську? Як там Ягенка? — запитав старий шляхтич.

Ягенка просила переказати вам,— цілуючи його в руку, сказав хлопчак,—що передумала їхати й залишається вдома.

Бійтеся бога! Як так? Що це їй спало на думку? Хлопчак підняв на нього сині очі й почав сміятися.

Чого ти регочеш?

Але чех і другий хлопчак також вибухнули веселим сміхом.

— Бачите!—вигукнув перший хлопчак.—Хто ж мене впізнає, коли ви не впізнали?

Аж тепер Мацько уважніше придивився до стрункої постаті й вигукнув:

Во ім'я отця і сина! Перебралась, як на запусти. І чого ти оце приїхала, дзиго?

Як то чого?.. Кому в дорогу, тому пора!

Ти ж мала завтра вдосвіта приїхати?

Авжеж! Завтра вдосвіта, щоб усі бачили! Завтра в Згожелицях подумають, що я у вас в гостях, і нагадаються аж післязавтра. Сецехова і Ясько знають, але Ясько обіцяв рицарською честю, що, скаже аж тоді, коли там занепокояться. Але ж ви не впізнали мене, правда?

Тепер уже почав сміятись Мацько.

— Дай же я ще подивлюся на тебе... Ну, який же зграбний з тебе хлопчина!.. І особливий, бо від такого можна й приплоду діждатись... Правду кажу! Ех, якби я не був старий!.. Але й так попереджаю: стережись, дівко, потрапляти мені на очі! Ой, стережися!..

І почав, сміючись, насварюватись пальцем, але дивився на неї з великим замилуванням, бо такого хлопчини ніколи в житті не бачив. На голові у неї лежав червоний шовковий понтлик, одягнена була в зелений сукняний кубрак, а також в широкі на стегнах і вузькі внизу штани, причому одна холоша була кольору понтлика, друга — в подовжню смужку. З невеликим мечем при боці, з усміхненим і ясним, як зоря, обличчям вона здавалась такою гарною, що не можна було одвести очей.

— Боже мій! — розвеселившись, промовив Мацько.— Це якийсь прекрасний принц або квітка, чи що?

Потім він звернувся до другого хлопчини і запитав:

— А цей? Теж, мабуть, якийсь перевертень?

— Та це ж Сецехівна,— відповіла Ягенка.— Мені незручно було б самій серед вас, правда ж? Тому я і взяла з собою Ганнульку, вдвох все-таки веселіше — і поміч є, і слуга. Її теж ніхто не впізнає.

— На тобі таке! Мало було одної, то буде дві.

— А ви не дражніться.

— Я не дражнюся, але вдень кожен впізнає й тебе, і її.

А по чому впізнає?

По тому, що у тебе і в неї коліна всередину.

Перестаньте...

— Та я перестану, бо пора моя минулася, але чи перестануть Чтан з Вільком, бог його знає. Ти знаєш, дзиго, звідки я повернувся? З Бжозової.

— Господи! Що ви кажете?

— Правду кажу, як правда й те, що Вільки боронитимуть від Чтана і Богданець, і Згожелиці. Викликати ворогів і побитися з ними легко, але зробити так, щоб вороги стерегли твоє добро, не кожен цап зуміє.

І Мацько став розповідати про свої одвідини Вільків, як привернув їх на свій бік і підчепив на гачок, а Ягенка слухала з великим здивуванням і, нарешті, сказала:

— Хитрістю вас бог добре обдарував, і мені здається, що завжди все буде так, як ви захочете.

Але Мацько сумно похитав головою:

— Е, дівчино, якби все було так, як я хочу, то ти вже давно була б господинею в Богданці!

Ягенка якийсь час дивилася на нього своїми синіми очима, потім підійшла й поцілувала в руку.

— Чого це ти мене цмокаєш? — спитав старий.

— Нічого!.. Тільки бажаю вам на добраніч, бо вже пізно, а завтра вдосвіта нам треба вирушати.

І, забравши з собою Сецехівну, вона вийшла, а Мацько завів чеха у ванькир, де вони лягли на зубрових шкурах і заснули міцним здоровим сном.

X

Хоч після руйнування, пожеж та різанини, що їх вчинили хрестоносці в Серадзі 1331 року, Казімір Великий відбудував зрівняне з землею місто, воно було не дуже розкішне й не могло рівнятись з іншими містами королівства. Але Ягенка, життя Якої досі пропливало між Згожелицями й Кшеснею, не могла опам'ятатись від захоплення і здивування, дивлячись на мури, вежі, ратушу, а особливо на костьоли, зовсім не схожі на дерев'яний кшеснянський. Спочатку вона навіть втратила свою природну сміливість, так що пошепки розпитували Мацька про всі ці незвичайні дива, які сліпили їй очі, а коли старий рицар став запевняти її, що Серадзь схожий на Краків не більше, ніж тліюча головешка на сонце, вона не вірила своїм вухам, бо їй здавалося просто неймовірним, щоб на світі могло існувати друге таке прекрасне місто.

В монастирі їх прийняв той самий старезний пріор, який ще з дитинства пам'ятав вчинену хрестоносцями різанину і який нещодавно приймав Збишка. Відомості про абата засмутили й занепокоїли їх. Він довго жив у монастирі, але два тижні тому виїхав до свого приятеля, плоцького епіскопа. Хвороба його затяглася. Зранку абат бував при своїй пам'яті, але вечорами до нього підкидалась гарячка, він схоплювався, наказував надіти на себе панцер і викликав на герць князя Яна з Рацібора. Клірики-кандидати силоміць мусили тримати його в ліжку, що було для них нелегко і навіть небезпечно. Лише два тижні тому він остаточно опритомнів і, незважаючи на велику слабість, наказав зараз же везти себе до Плоцька.

Казав, що нікому так не вірить, як плоцькому епіскопові,— закінчив пріор,—і що з його рук хоче прийняти святе причастя, а крім того, залишити у нього заповіт.