Іфігенія в Тавріді - Сторінка 3
- Евріпід -
Продовжуй!.. Звесели новинами!..
ОРЕСТ
Загинув… Вкоротивши віку ще комусь…
ІФІГЕНІЯ
Загинув він?.. Ой, леле! Як це сталося?
ОРЕСТ
540] Ти вражена?.. То, може, він близький тобі?
ІФІГЕНІЯ
Його колишнє щастя, бач, оплакую…
ОРЕСТ
Жона убила. Мав страшну, жахливу смерть.
ІФІГЕНІЯ
О горе, горе — вбивці, та й убитому!..
ОРЕСТ
Ну, все! Про це доволі! Не запитуй більш! [356]
ІФІГЕНІЯ
Одне ще… про дружину нещасливого…
ОРЕСТ
Й вона покійна: рідний син убив її.
ІФІГЕНІЯ
Пропащий роде!.. Син — убивця матері?..
ОРЕСТ
За батька відомстив їй, перелюбниці.
ІФІГЕНІЯ
Гай-гай!..
Важку свою повинність добре сповнив він!
ОРЕСТ
550] Хоч добре, та безсмертні не щадять його.
ІФІГЕНІЯ
Були ще інші діти в Агамемнона?
ОРЕСТ
Електра, доня… Лиш одна зосталася…
ІФІГЕНІЯ
Ну, а про іншу, вбиту, що говорять там?..
ОРЕСТ
Що сонця вже не бачить, Що ж іще казать?
ІФІГЕНІЯ
Нещасна… Як і батько, що убив її…
ОРЕСТ
Так-так. Через блудницю із життя пішла.
ІФІГЕНІЯ
У владаря це син був, кажуть, в Аргосі…
ОРЕСТ
Блукач він. Місця в світі не нагрів собі.
ІФІГЕНІЯ
Недаром кажуть: сон — омана, диму тінь.
ОРЕСТ
560] Та от богів візьмімо: мудрі начебто,
Брехливістю ж і сон той перевершують.
Не тільки поміж людом — між безсмертними
Постійний нелад. Жаль бере нещасного, [357]
Що з волі бога — не з глупоти власної
Пропав… Це добре знає втаємничений.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А хто ж то скаже, що з батьками нашими —
Живуть чи вмерли? Що то нас чекає ще?
ІФІГЕНІЯ
Послухайте уважно: в мене думка є,
Котра і вам, пришельці, буде корисна,
570] Й мені. А що однако до вподоби всім,
За те вже варто братись.
(До Ореапа).
От чи зміг би ти, —
Якщо тебе врятують, — в Аргос рушивши,
Комусь із моїх рідних там листа вручить?
Один такий, як ви ось, написав колись
Того листа; нещасний, і мене жалів,
Бо знав: не я вбиваю — кровожерливий
Тутешній звичай, схвалений богинею.
Та я такого досі не стрічала тут,
Хто міг би, повернувшись урятований,
580] Листа вручити одному з близьких моїх.
А ти, як видно, й роду не безвісного,
Й Мікени знаєш, і людей, близьких мені…
Рятуйся ж!.. Є нагода. Та й недорого
Платити за рятунок — взяти лист легкий.
А побратим твій нині — так закон велить —
На вівтарі загине, та без тебе вже.
ОРЕСТ
Ти гарно мовиш, та з одним незгоден я:
Під ніж лишити друга?.. Не піду на те!
Це я — судна керманич, горем гнаного,
590] А він — із співчуття лиш заодно пливе.
Його занапастити, щоб, цю послугу
Тобі зробивши, врятувать життя своє?..
Вчинімо так ось: ти йому листа оддай,
Хай в Аргос, як жадаєш, однесе його.
Мене — хай вб'є, хто хоче. Найганебніше —
Коли, зусиль доклавши, сам хтось випірне,
А друга втопить. Він — мій друг. Його життя
Не менше, аніж власне, дороге мені.
ІФІГЕНІЯ
Юначе мужній! Пізнаю в словах твоїх
600] Твій рід високий. Друзям друг надійний ти!
Якби ще той із рідних, що доставсь мені,
Такий був бездоганний! Є ж і в мене брат,
Та жаль, що не судилось його бачити… [358]
Ну добре. Твого друга пошлемо з листом,
Я не перечу. Приймеш ти за нього смерть,
Якщо так не терпиться на той світ піти.
ОРЕСТ
А хто обряд жахливий буде звершувать?
ІФІГЕНІЯ
Обов'язок той, гостю, на мені лежить.
ОРЕСТ
Безрадісне заняття… Не позаздриш тут!..
ІФІГЕНІЯ
610] Така вже моя доля. Слід коритись їй.
ОРЕСТ
Мечем, чутлива жінка, ти мужів кладеш?
ІФІГЕНІЯ
Я не вбиваю — лиш волосся скроплюю.
ОРЕСТ
А хто, цікаво, там мечем орудує?
ІФІГЕНІЯ
Для того інші люди є всередині.
ОРЕСТ
Яка ж могила після смерті жде мене?
ІФІГЕНІЯ
Вогонь священний в прірві поміж скелями.
ОРЕСТ
Якби ж мене сестриця схоронить могла!..
ІФІГЕНІЯ
Намарне, хто б не був ти, сподіватися:
Сестра твоя в Елладі, ти — між варварів.
620] Та я сама для тебе, для краянина,
Зроблю, що можу: гарно приберу тобі
Могилу; потім прах твій золотавою
Оливою скроплю я; рудуватої
Бджоли гірської працю — ніжних квіток сік
Проллю на похоронне твоє вогнище.
Але піду вже — принесу листа того
Із храму… Не гнівися-, не клени мене.
Постережіть їх, слуги, та не зв'язуйте.
Можливо, хтось із рідних, може, той, кого
630] Люблю найбільше, звістку несподівано [359]
Одержить… Чи повірить він тій радості? —
Кого вважав за мертвих, — одгукнулися…
ХОР
(Орестові).
Строфа
Жаль мені, жаль тебе:
Скроплять водицею…
Кров'ю омиєшся!..
ОРЕСТ
Не треба смутку. Зоставайтесь в радості.
ХОР
(Піладові).
Жереб щасливіший
Випав тобі, в свій край
Ти повертаєшся!
ПІЛАД
640] Хіба то щастя — смертю друга куплене?
ХОР
(Піладові).
Справді невесело!..
(Орестові).
Гай-гай! Загинув ти!..
То хто з вас двох
Нині на смерть іде?..
Думкою, серцем я
Все ще вагаюся,
Друзі, над ким із вас
Більше печалитись?
ОРЕСТ
(Піладові).
Скажи, чи не однака, друже, думка в нас?
ПІЛАД
650] Не знаю… Не так легко дати відповідь…
ОРЕСТ
То хто ж ця діва?.. Так уже невдавано
Про Трою, про ахейців, їх повернення
Питала… Про Калханта, мужа віщого,
Та про Ахілла… А про Агамемнона —
Ще з більшим болем. Про жону, дітей його
Розпитувала щиро… Видно, з Аргосу [360]
Вона походить. Бо інакше нащо б їй
Туди людину слати й дізнаватися
Про все? Та й серцем не була б з аргосцями.
ПІЛАД
660] Ти мов мене підслухав. Але хто, скажи,
З людей не знає (не німі — спілкуються)
Про біди, що звалились на володарів?..
Та не про те я… Думка в мене інша є.
ОРЕСТ
То поділися — краще й сам збагнеш її.
ПІЛАД
Ганьба для мене, щоб я жив, як ти умреш:
Пливли ми разом — разом тут загинемо.
Бо в Аргосі й Фокіді улоговинній
Прославлюсь боягузом і негідником:
Юрба ж — вона зловмисна — все плескатиме,
670] Що втік я сам, а друга — у біді лишив,
Або, нещастям дому скориставшися,
Убив тебе, на скіпетр зазіхнувши твій,
І на твою сестрицю — спадкоємницю.
Боюсь того. Та й сором наперед пече.
Тому з тобою, друже, душу видихну —
Хай ріжуть, палять, аби лиш не міг ніхто
Мене зганьбити — дорікнуть невірністю.
ОРЕСТ
Ну, годі! Власні біди — їх мені нести.
Скажи, навіщо той тягар подвоювать?..
680] Ганьба і всі нещастя, що боїшся їх,
Впадуть на мене, хай лише загинеш тут
Зі мною. Щодо мене, вічно гнаного
Богами, то померти — порятунок мій.
А ти… Твій рід, щасливче, несплямований,
Нерівня він моєму, що в гріхах погруз.
Тобі-то — жити треба і, сестру мою
Узявши за дружину, діточок ростить.
Ім'я моє врятуєш, бо триватиме
В твоїм потомстві, друже, мого батька рід.
690] Іди й живи щасливо в домі отчому!
Коли ж в Елладу й славний кіньми Аргос наш
Повернешся, — нагробок обіцяй звести
Мені на пам'ять, щоб сестриця мала де
Зронить сльозу й волосся пасмо зрізане
Покласти; сповісти їй, що аргів'янка
Мене скропила, що я впав тут жертвою.
Те щоб сестри ніколи не покинув ти,
Прирікши на сирітство дім мій, рід увесь. [361]
Прощай, найкращий друже! Разом дітьми ще
700] Ми забавлялись… Разом і на лови йшли…
А скільки через мене ти трудів зазнав!..
Це Феб, хоч і віщун він, одурив мене,
І недарма з Еллади аж сюди загнав:
Колись був напророчив, нині — соромно.
А я ж йому довіривсь, навіть неньку вбив,
Послушний, а тепер ось — і мені кінець!
ПІЛАД
Ти матимеш могилу. Не покину я
Сестри твоєї. А тебе, померлого,
Любитиму ще більше, ніж тепер люблю.
710] Та Фебове пророцтво, хоч під ніж ідеш,
Тебе, погодься, не занапастило ще.
З-перед межі, буває, де всьому вже край,
Поверне раптом доля, усміхнувшися.
ОРЕСТ
Помовчмо краще. Феб — не помічник мені!
Поглянь: та жінка з храму вже по мене йде.
ІФІГЕНІЯ
(до стражників)
Ідіть і приготуйте, що потрібно там,
У храмі, щоб належно жертву склали ми.
(до Ореста й Пілада)
Ось лист, не на одній табличці списаний…
А ще таке скажу я, ви ж послухайте:
720] Хистка людини вдача: в скруті смирні ми,
А викрутимось — іншої співаємо.
Отож боюся: що, як повернувшися
Додому, про листа мого забуде той,
Хто в Аргос обіцявсь його доставити?..
ОРЕСТ
То що ти хочеш? Як розвіять сумнів твій?
ІФІГЕНІЯ
Хай присягнеться, що листа доручить він
Моїм найближчим, як велю я, в Аргосі.
ОРЕСТ
Йому ж, у свою чергу, присягнешся ти?
ІФІГЕНІЯ
Гаразд. У чому ж маю присягнутися?
ОРЕСТ
730] Що звідсіля відпустиш, не уб'єш його. [362]
ІФІГЕНІЯ
Авжеж. Інакше б як він посланцем міг буть?
ОРЕСТ
Ну, а владар твій?..
ІФІГЕНІЯ
Він мене послухає.
(вказуючи на Пілада)
Сама на корабель я проведу його.
ОРЕСТ
Складай присягу, друже.
(До Іфігенії)
Ти — слова кажи.
ІФІГЕНІЯ
Повторюй: "Твоїм друзям я цей лист оддам".
ОРЕСТ
Цей лист, кому накажеш, я до рук складу.
ІФІГЕНІЯ
Живим за темні скелі попливеш відсіль.
ПІ ЛАД
Кого з богів за свідка ти береш собі?
ІФІГЕНІЯ
Звичайно ж, Артеміду: я служу тут їй.
ПІЛАД
740] А я — верховним Зевсом присягаюся.
ІФІГЕНІЯ
А що, коли присяги не дотримаєш?..
ПІЛАД
То хай не повернуся… А як ти, бува?..
ІФІГЕНІЯ
Повік хай не ступлю на землю Аргосу!
ПІЛАД
Стривай!.. Одне щось ми забули все-таки.
ІФІГЕНІЯ
Розумне слово завжди впору вставити.
ПІЛАД
Якщо, скажімо, серед хвиль судно моє
Затоне, з ним і лист твій, і пожитки всі [363]
Під воду підуть, я — з душею випірну,
То хай мене присяга вже не зв'язує.
ІФІГЕНІЯ
750] І справді — варто бути передбачливим:
Скажу, що у листі є, щоб близьким моїм
Ти міг переказати слово в слово все.
Отож, якщо з листом ти в Аргос вернешся, —
Переповість він, мовчазний, написане,
А як утоне, сам же ти врятуєшся,
То, значить, урятуєш ти й слова мої.
ПІЛАД
За себе ти й за мене добре мовила.
Скажи ж, кому цей лист оддати в Аргосі
Й про що я мав би усно повідомити?
ІФІГЕНІЯ
760] Звісти Ореста, сина Агамемнона:
"В Авліді вбита шле тобі листа цього —
Жива, для вас же мертва — Іфігенія…"
ОРЕСТ
Жива?.. З Аїду повернулась?.. Де ж вона?..
ІФІГЕНІЯ
Перед тобою… Не перебивай мене…
"На батьківщину, брате, з чужини верни
Сестру, поки жива ще! Увільни її
Від проливання крові при жертовнику!"
ОРЕСТ
Піладе, друже, де ми?..Трачу мови дар…
ІФІГЕНІЯ
"Або твій дім, Оресте, буде проклятий".
770] Ти чув ім'я те двічі. Не забудь його.
ОРЕСТ
О небо!..
ІФІГЕНІЯ
Що турбуєш небожителів?..
ОРЕСТ
Та так… Продовжуй… Відхилився думкою.
Спитаю — можу вчути неймовірне щось…
ІФІГЕНІЯ
"Богиня, — скажеш, — замість мене лань гірську
Підклала, батько ж думав, що мене пройняв [364]
Залізом гострим, — тут я опинилася
Із волі Артеміди". Ось і все, про що
В листі моєму, аби знав ти, мовиться.
ПІЛАД
Присягою мене ти щонайлегшою
780] Зв'язала, та й сама ж такий обіт дала:
В чім присягнувся, те, поглянь, виконую —
Бери той лист, Оресте, що сестра твоя
Тобі вручить веліла, брату рідному.
ОРЕСТ
Беру.
ОРЕСТ
Загинув… Вкоротивши віку ще комусь…
ІФІГЕНІЯ
Загинув він?.. Ой, леле! Як це сталося?
ОРЕСТ
540] Ти вражена?.. То, може, він близький тобі?
ІФІГЕНІЯ
Його колишнє щастя, бач, оплакую…
ОРЕСТ
Жона убила. Мав страшну, жахливу смерть.
ІФІГЕНІЯ
О горе, горе — вбивці, та й убитому!..
ОРЕСТ
Ну, все! Про це доволі! Не запитуй більш! [356]
ІФІГЕНІЯ
Одне ще… про дружину нещасливого…
ОРЕСТ
Й вона покійна: рідний син убив її.
ІФІГЕНІЯ
Пропащий роде!.. Син — убивця матері?..
ОРЕСТ
За батька відомстив їй, перелюбниці.
ІФІГЕНІЯ
Гай-гай!..
Важку свою повинність добре сповнив він!
ОРЕСТ
550] Хоч добре, та безсмертні не щадять його.
ІФІГЕНІЯ
Були ще інші діти в Агамемнона?
ОРЕСТ
Електра, доня… Лиш одна зосталася…
ІФІГЕНІЯ
Ну, а про іншу, вбиту, що говорять там?..
ОРЕСТ
Що сонця вже не бачить, Що ж іще казать?
ІФІГЕНІЯ
Нещасна… Як і батько, що убив її…
ОРЕСТ
Так-так. Через блудницю із життя пішла.
ІФІГЕНІЯ
У владаря це син був, кажуть, в Аргосі…
ОРЕСТ
Блукач він. Місця в світі не нагрів собі.
ІФІГЕНІЯ
Недаром кажуть: сон — омана, диму тінь.
ОРЕСТ
560] Та от богів візьмімо: мудрі начебто,
Брехливістю ж і сон той перевершують.
Не тільки поміж людом — між безсмертними
Постійний нелад. Жаль бере нещасного, [357]
Що з волі бога — не з глупоти власної
Пропав… Це добре знає втаємничений.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А хто ж то скаже, що з батьками нашими —
Живуть чи вмерли? Що то нас чекає ще?
ІФІГЕНІЯ
Послухайте уважно: в мене думка є,
Котра і вам, пришельці, буде корисна,
570] Й мені. А що однако до вподоби всім,
За те вже варто братись.
(До Ореапа).
От чи зміг би ти, —
Якщо тебе врятують, — в Аргос рушивши,
Комусь із моїх рідних там листа вручить?
Один такий, як ви ось, написав колись
Того листа; нещасний, і мене жалів,
Бо знав: не я вбиваю — кровожерливий
Тутешній звичай, схвалений богинею.
Та я такого досі не стрічала тут,
Хто міг би, повернувшись урятований,
580] Листа вручити одному з близьких моїх.
А ти, як видно, й роду не безвісного,
Й Мікени знаєш, і людей, близьких мені…
Рятуйся ж!.. Є нагода. Та й недорого
Платити за рятунок — взяти лист легкий.
А побратим твій нині — так закон велить —
На вівтарі загине, та без тебе вже.
ОРЕСТ
Ти гарно мовиш, та з одним незгоден я:
Під ніж лишити друга?.. Не піду на те!
Це я — судна керманич, горем гнаного,
590] А він — із співчуття лиш заодно пливе.
Його занапастити, щоб, цю послугу
Тобі зробивши, врятувать життя своє?..
Вчинімо так ось: ти йому листа оддай,
Хай в Аргос, як жадаєш, однесе його.
Мене — хай вб'є, хто хоче. Найганебніше —
Коли, зусиль доклавши, сам хтось випірне,
А друга втопить. Він — мій друг. Його життя
Не менше, аніж власне, дороге мені.
ІФІГЕНІЯ
Юначе мужній! Пізнаю в словах твоїх
600] Твій рід високий. Друзям друг надійний ти!
Якби ще той із рідних, що доставсь мені,
Такий був бездоганний! Є ж і в мене брат,
Та жаль, що не судилось його бачити… [358]
Ну добре. Твого друга пошлемо з листом,
Я не перечу. Приймеш ти за нього смерть,
Якщо так не терпиться на той світ піти.
ОРЕСТ
А хто обряд жахливий буде звершувать?
ІФІГЕНІЯ
Обов'язок той, гостю, на мені лежить.
ОРЕСТ
Безрадісне заняття… Не позаздриш тут!..
ІФІГЕНІЯ
610] Така вже моя доля. Слід коритись їй.
ОРЕСТ
Мечем, чутлива жінка, ти мужів кладеш?
ІФІГЕНІЯ
Я не вбиваю — лиш волосся скроплюю.
ОРЕСТ
А хто, цікаво, там мечем орудує?
ІФІГЕНІЯ
Для того інші люди є всередині.
ОРЕСТ
Яка ж могила після смерті жде мене?
ІФІГЕНІЯ
Вогонь священний в прірві поміж скелями.
ОРЕСТ
Якби ж мене сестриця схоронить могла!..
ІФІГЕНІЯ
Намарне, хто б не був ти, сподіватися:
Сестра твоя в Елладі, ти — між варварів.
620] Та я сама для тебе, для краянина,
Зроблю, що можу: гарно приберу тобі
Могилу; потім прах твій золотавою
Оливою скроплю я; рудуватої
Бджоли гірської працю — ніжних квіток сік
Проллю на похоронне твоє вогнище.
Але піду вже — принесу листа того
Із храму… Не гнівися-, не клени мене.
Постережіть їх, слуги, та не зв'язуйте.
Можливо, хтось із рідних, може, той, кого
630] Люблю найбільше, звістку несподівано [359]
Одержить… Чи повірить він тій радості? —
Кого вважав за мертвих, — одгукнулися…
ХОР
(Орестові).
Строфа
Жаль мені, жаль тебе:
Скроплять водицею…
Кров'ю омиєшся!..
ОРЕСТ
Не треба смутку. Зоставайтесь в радості.
ХОР
(Піладові).
Жереб щасливіший
Випав тобі, в свій край
Ти повертаєшся!
ПІЛАД
640] Хіба то щастя — смертю друга куплене?
ХОР
(Піладові).
Справді невесело!..
(Орестові).
Гай-гай! Загинув ти!..
То хто з вас двох
Нині на смерть іде?..
Думкою, серцем я
Все ще вагаюся,
Друзі, над ким із вас
Більше печалитись?
ОРЕСТ
(Піладові).
Скажи, чи не однака, друже, думка в нас?
ПІЛАД
650] Не знаю… Не так легко дати відповідь…
ОРЕСТ
То хто ж ця діва?.. Так уже невдавано
Про Трою, про ахейців, їх повернення
Питала… Про Калханта, мужа віщого,
Та про Ахілла… А про Агамемнона —
Ще з більшим болем. Про жону, дітей його
Розпитувала щиро… Видно, з Аргосу [360]
Вона походить. Бо інакше нащо б їй
Туди людину слати й дізнаватися
Про все? Та й серцем не була б з аргосцями.
ПІЛАД
660] Ти мов мене підслухав. Але хто, скажи,
З людей не знає (не німі — спілкуються)
Про біди, що звалились на володарів?..
Та не про те я… Думка в мене інша є.
ОРЕСТ
То поділися — краще й сам збагнеш її.
ПІЛАД
Ганьба для мене, щоб я жив, як ти умреш:
Пливли ми разом — разом тут загинемо.
Бо в Аргосі й Фокіді улоговинній
Прославлюсь боягузом і негідником:
Юрба ж — вона зловмисна — все плескатиме,
670] Що втік я сам, а друга — у біді лишив,
Або, нещастям дому скориставшися,
Убив тебе, на скіпетр зазіхнувши твій,
І на твою сестрицю — спадкоємницю.
Боюсь того. Та й сором наперед пече.
Тому з тобою, друже, душу видихну —
Хай ріжуть, палять, аби лиш не міг ніхто
Мене зганьбити — дорікнуть невірністю.
ОРЕСТ
Ну, годі! Власні біди — їх мені нести.
Скажи, навіщо той тягар подвоювать?..
680] Ганьба і всі нещастя, що боїшся їх,
Впадуть на мене, хай лише загинеш тут
Зі мною. Щодо мене, вічно гнаного
Богами, то померти — порятунок мій.
А ти… Твій рід, щасливче, несплямований,
Нерівня він моєму, що в гріхах погруз.
Тобі-то — жити треба і, сестру мою
Узявши за дружину, діточок ростить.
Ім'я моє врятуєш, бо триватиме
В твоїм потомстві, друже, мого батька рід.
690] Іди й живи щасливо в домі отчому!
Коли ж в Елладу й славний кіньми Аргос наш
Повернешся, — нагробок обіцяй звести
Мені на пам'ять, щоб сестриця мала де
Зронить сльозу й волосся пасмо зрізане
Покласти; сповісти їй, що аргів'янка
Мене скропила, що я впав тут жертвою.
Те щоб сестри ніколи не покинув ти,
Прирікши на сирітство дім мій, рід увесь. [361]
Прощай, найкращий друже! Разом дітьми ще
700] Ми забавлялись… Разом і на лови йшли…
А скільки через мене ти трудів зазнав!..
Це Феб, хоч і віщун він, одурив мене,
І недарма з Еллади аж сюди загнав:
Колись був напророчив, нині — соромно.
А я ж йому довіривсь, навіть неньку вбив,
Послушний, а тепер ось — і мені кінець!
ПІЛАД
Ти матимеш могилу. Не покину я
Сестри твоєї. А тебе, померлого,
Любитиму ще більше, ніж тепер люблю.
710] Та Фебове пророцтво, хоч під ніж ідеш,
Тебе, погодься, не занапастило ще.
З-перед межі, буває, де всьому вже край,
Поверне раптом доля, усміхнувшися.
ОРЕСТ
Помовчмо краще. Феб — не помічник мені!
Поглянь: та жінка з храму вже по мене йде.
ІФІГЕНІЯ
(до стражників)
Ідіть і приготуйте, що потрібно там,
У храмі, щоб належно жертву склали ми.
(до Ореста й Пілада)
Ось лист, не на одній табличці списаний…
А ще таке скажу я, ви ж послухайте:
720] Хистка людини вдача: в скруті смирні ми,
А викрутимось — іншої співаємо.
Отож боюся: що, як повернувшися
Додому, про листа мого забуде той,
Хто в Аргос обіцявсь його доставити?..
ОРЕСТ
То що ти хочеш? Як розвіять сумнів твій?
ІФІГЕНІЯ
Хай присягнеться, що листа доручить він
Моїм найближчим, як велю я, в Аргосі.
ОРЕСТ
Йому ж, у свою чергу, присягнешся ти?
ІФІГЕНІЯ
Гаразд. У чому ж маю присягнутися?
ОРЕСТ
730] Що звідсіля відпустиш, не уб'єш його. [362]
ІФІГЕНІЯ
Авжеж. Інакше б як він посланцем міг буть?
ОРЕСТ
Ну, а владар твій?..
ІФІГЕНІЯ
Він мене послухає.
(вказуючи на Пілада)
Сама на корабель я проведу його.
ОРЕСТ
Складай присягу, друже.
(До Іфігенії)
Ти — слова кажи.
ІФІГЕНІЯ
Повторюй: "Твоїм друзям я цей лист оддам".
ОРЕСТ
Цей лист, кому накажеш, я до рук складу.
ІФІГЕНІЯ
Живим за темні скелі попливеш відсіль.
ПІ ЛАД
Кого з богів за свідка ти береш собі?
ІФІГЕНІЯ
Звичайно ж, Артеміду: я служу тут їй.
ПІЛАД
740] А я — верховним Зевсом присягаюся.
ІФІГЕНІЯ
А що, коли присяги не дотримаєш?..
ПІЛАД
То хай не повернуся… А як ти, бува?..
ІФІГЕНІЯ
Повік хай не ступлю на землю Аргосу!
ПІЛАД
Стривай!.. Одне щось ми забули все-таки.
ІФІГЕНІЯ
Розумне слово завжди впору вставити.
ПІЛАД
Якщо, скажімо, серед хвиль судно моє
Затоне, з ним і лист твій, і пожитки всі [363]
Під воду підуть, я — з душею випірну,
То хай мене присяга вже не зв'язує.
ІФІГЕНІЯ
750] І справді — варто бути передбачливим:
Скажу, що у листі є, щоб близьким моїм
Ти міг переказати слово в слово все.
Отож, якщо з листом ти в Аргос вернешся, —
Переповість він, мовчазний, написане,
А як утоне, сам же ти врятуєшся,
То, значить, урятуєш ти й слова мої.
ПІЛАД
За себе ти й за мене добре мовила.
Скажи ж, кому цей лист оддати в Аргосі
Й про що я мав би усно повідомити?
ІФІГЕНІЯ
760] Звісти Ореста, сина Агамемнона:
"В Авліді вбита шле тобі листа цього —
Жива, для вас же мертва — Іфігенія…"
ОРЕСТ
Жива?.. З Аїду повернулась?.. Де ж вона?..
ІФІГЕНІЯ
Перед тобою… Не перебивай мене…
"На батьківщину, брате, з чужини верни
Сестру, поки жива ще! Увільни її
Від проливання крові при жертовнику!"
ОРЕСТ
Піладе, друже, де ми?..Трачу мови дар…
ІФІГЕНІЯ
"Або твій дім, Оресте, буде проклятий".
770] Ти чув ім'я те двічі. Не забудь його.
ОРЕСТ
О небо!..
ІФІГЕНІЯ
Що турбуєш небожителів?..
ОРЕСТ
Та так… Продовжуй… Відхилився думкою.
Спитаю — можу вчути неймовірне щось…
ІФІГЕНІЯ
"Богиня, — скажеш, — замість мене лань гірську
Підклала, батько ж думав, що мене пройняв [364]
Залізом гострим, — тут я опинилася
Із волі Артеміди". Ось і все, про що
В листі моєму, аби знав ти, мовиться.
ПІЛАД
Присягою мене ти щонайлегшою
780] Зв'язала, та й сама ж такий обіт дала:
В чім присягнувся, те, поглянь, виконую —
Бери той лист, Оресте, що сестра твоя
Тобі вручить веліла, брату рідному.
ОРЕСТ
Беру.