Іфігенія в Тавріді - Сторінка 4
- Евріпід -
Та замість того, щоб читать його,
Не з слів — насправді хочу звеселитися.
(до Іфігенії, намагаючись обняти її)
О сестро найдорожча! Хоч я вражений, —
Та рвусь тебе обняти — аж не віриться! —
Й натішитись тобою. Чи ж не диво це?..
(Іфігенія відхиляється).
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не смій, чужинцю! Жрицю осквернив би ти,
790] До шат недоторканних доторкнувшися!
ОРЕСТ
О сестро!.. Ми ж від батька, Агамемнона,
Від одного родились… Не лишай мене!..
Хіба ж ти сподівалась брата стрінути?..
ІФІГЕНІЯ
(відсахнувшись)
Ти — брат мій? Не вигадуй! Він же в Аргосі
Живе тепер, напевно, або в Навплії.
ОРЕСТ
Нема там твого брата, безталаннице!
ІФІГЕНІЯ
Так Тіндарея донька — твоя матінка?
ОРЕСТ
Авжеж, а внук Пелопа — рідний батько мій.
ІФІГЕНІЯ
Та ну?.. А довести це ти зумів би чимсь?
ОРЕСТ
800] А ти про дім наш отчий щось спитай мене.
ІФІГЕНІЯ
Кажи, що знаєш. Буду пильно слухати. [365]
ОРЕСТ
Насамперед — що сам я від Електри чув:
Про спір Атрея із Тієстом знаєш ти?
ІФІГЕНІЯ
А як же. Руно золоте зіткнуло їх.
ОРЕСТ
А ти майстерно спір той потім виткала.
ІФІГЕНІЯ
О рідний!.. Мого серця ти струну торкнув!
ОРЕСТ
А ще ж і захід сонця зобразила ти…
ІФІГЕНІЯ
Шиттям тонким…
ОРЕСТ
Водиці дзбан дала тобі
В Авліду ненька — омивання сповнити…
ІФІГЕНІЯ
810] Була б щаслива — може б, і забулося…
ОРЕСТ
Свого волосся неньці не лишила ти?
ІФІГЕНІЯ
Щоб замість мене схоронила в Аргосі.
ОРЕСТ
Тепер, що бачив, розкажу — для доказу:
Старезний спис Пелопа; розмахнувшись, ним
Пелоп — було це в Пісі — Еномая вклав
І взяв собі красуню — Гіпподамію:
В твоїй дівочій спальні помістив її.
ІФІГЕНІЯ
О любий… найлюбіший! Ти прибув таки
Із далечі такої — із аргоського
820] Краю, милого серцю!..
ОРЕСТ
До тебе… до живої!.. Думав — мертва ти…
Сльози не тугою — радістю світяться
І на твоєму, сестро, й на моїм лиці.
ІФІГЕНІЯ
Ти тоді ще не сходив —
Братик маленький мій — з рук годувальниці,
Я ж покидала дім… [366]
Яке ж то щастя!.. Годі словом виразить.
Що сказати тут?.. І не мріялось!..
Межа див усіх!
ОРЕСТ
830] Віднині б разом, сестро, жити в щасті нам!..
ІФІГЕНІЯ
Радість нечувана душу п'янить, жінки!
Тільки б то сон не був, що, надуривши нас,
Тане в ефірній млі!..
Мікени древні, де кіклопів рід селивсь!
Ясний краю мій!
Виплекав пагін ти — брата зростив мені.
Дяка й хвала за те, що процвітатиме
Славний Атріда рід!
ОРЕСТ
Якщо про рід ідеться, то щасливець я,
840] Життю ж моєму, сестро, — не позаздрити!
ІФІГЕНІЯ
Долю і я кляла — в мить, коли сам не свій
Батько до шиї меч, брате, приклав мені.
ОРЕСТ
О горе! Там не був я, та мов бачу все!..
ІФІГЕНІЯ
Пісні весільної, брате, не чуть було,
Як до Ахілла в дім хитро вели мене:
Вколо жертовника ридма ридали всі…
Що за обряд жахний там наречену ждав!
ОРЕСТ
І я той батьків чорний шал оплакую!
ІФІГЕНІЯ
Батько — не батьком був. Так уже випало!
850] Вслід за горем горе йде…
ОРЕСТ
Якщо б ти, сестро, нині брата рідного
Вбила з волі божества.
ІФІГЕНІЯ
Що я вчинить могла!.. Страшно подумати!..
На що — зважитись!..
Мав ти ось-ось уже, брате, загинути
Од рук сестриних!..
Що ж то попереду жде нас? [367]
Доля яка нам судилась?..
Як же тебе відсіль, з краю кривавого,
860] Вивести ген до нив рідного Аргосу,
Поки в крові твоїй ще не скупався меч?..
Найпевніший, душе моя страдницька,
Мусиш винайти спосіб:
Чи од смерті йому не судном уже —
А по землі твердій
Манівцями тікать? — Але ж варвари всюди!.. —
Чи поміж скель темно-синіх
Там, де вузини моря,
Хвилю веслом бити?..
870] Ой, то далека путь!.. Не врятуватися!..
О бідна я, бідна!..
Хто б то — чи бог який, чи умирущий муж —
Вихід найшов би нам, брате, з безвиході?
Двох нас — надію всю роду владарського
З біди б вихопив?..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Такого, певно, в казці не чував ніхто,
Що тут на власні очі в побачила!
ПІЛАД
Коли найближчі раптом зустрічаються,
То як тут без обіймів? Та не час тепер,
880] На ніжності, Оресте: слід подумати,
Як вибратися звідси, з краю варварів,
Про найдорожче — порятунок дбаючи.
Розумний, коли доля рятівну шле мить,
її не прогайнує задля радостей.
ОРЕСТ
Ти правду кажеш: доля усміхнулась нам.
Але хто сам рішучий та завзятіший,
То радше божество йому сприятиме.
ІФІГЕНІЯ
Та все ж дай змогу, брате, запитатися
Спочатку про Електру, що судилось їй…
890] І ти, й сестричка — рівно дорогі мені.
ОРЕСТ
(вказуючи на Пілада)
Із ним у парі без турбот живе вона.
ІФІГЕНІЯ
Звідкіль він родом і якого батька син? [368]
ОРЕСТ
Володаря Фокіди син він — Строфія.
ІФІГЕНІЯ
Й дочки Атрея? То, виходить, родич мій?
ОРЕСТ
Мені, крім того, — найвірніший приятель.
ІФІГЕНІЯ
На жертву йшла я — ще й не народився він…
ОРЕСТ
Ще ні, бо Строфій довгий час бездітний був.
ІФІГЕНІЯ
(до Пілада)
Я привітаюсь радо з мужем сестриним!
ОРЕСТ
І родич, і водночас — рятівник він мій.
ІФІГЕНІЯ
900] А як ти рідну неньку вбити зважився?..
ОРЕСТ
Про те не треба, сестро… Я за батька мстив.
ІФІГЕНІЯ
Вона ж завіщо вбила мужа власного?
ОРЕСТ
Тобі не личить знати. Не питай про те.
ІФІГЕНІЯ
Мовчу. А нині ти керуєш Аргосом?
ОРЕСТ
Я на вигнанні. Менелай при владі там.
ІФІГЕНІЯ
І заповзявсь на рід наш, битий долею?
ОРЕСТ
Не він — богині помсти в світ женуть мене.
ІФІГЕНІЯ
Ти й тут, я чула, нещодавно в шал упав.
ОРЕСТ
Мене не вперше бачать у біді такій. [369]
ІФІГЕНІЯ
910] За вбивство неньки мстять тобі ерінії.
ОРЕСТ
Кривавий вищир їхній все в очах стоїть.
ІФІГЕНІЯ
Скажи, одначе, як сюди потрапив ти?..
ОРЕСТ
Мені в цей край прибути віщий Феб велів.
ІФІГЕНІЯ
Навіщо?.. Чи не можна розголошувать?
ОРЕСТ
Тобі зізнаюсь. Ось початок бід моїх:
Коли за злочин неньки — не казатиму,
Який він — я помстився, тут ерінії
Мене й погнали світом. Потім Феб звернув
Мій біг в Афіни, де богиням-месницям
920] Про той свій вчинок мав усе я викласти.
Бо там є суд священний: Зевс Аресові
Колись за кров пролиту встановив його.
Ніхто мені притулку не давав однак
Із страху, що безсмертним я ненависний.
Бувало, що й гостили, змилостивившись,
Та осторонь сидів я. Ні слівцем ніхто
Не озивавсь до мене, щоб ні в бесіді,
Ані в їді не був я за товариша.
Й вино окремо наливали й порівну,
930] Й пили собі, до мене не звертаючись.
Не дорікав я, звісно, мовчки біль терпів
І прикидавсь байдужим; час од часу лиш
Зітхав я тяжко-тяжко — вбивця матері…
Моє нещастя, як я чув, афінянам
Дало для свята привід: повним келихом
Цю днину люд Паллади шанувати звик.
Так ось, на суд прибувши, що на пагорбі
Аресовім, одне сидіння я зайняв.
З еріній старша — інше. Суд я вислухав,
940] Та й сам — убивця — мовив. Свідок Феб тоді
Провину зняв із мене. Рівно й жереби
Розподілились — їм Паллада лік вела.
Я переміг, уникнув кари смертної…
Котрі з еріній з вироком погодились,
Ті храм свій мають у підніжжі пагорба.
Незгідливі ж і далі заповзятливо
Мене світами гнали, — аж удруге вже [370]
Ступив я на священну землю Фебову
Й, простягтись перед храмом, голодуючи,
950] Дав слово вмерти, якщо Феб, що звів мене
Із світу, наді мною сам не зглянеться.
З триніжка золотого пророкуючи,
Мене сюди послав він по зображення,
Що з неба впало, — до Афін доставити.
Такий вказав рятунок. Поможи мені!
Якщо заволодієм тим зображенням, —
Звільнюсь од шалу і багатовесельним
Судном вітчизні любій поверну тебе.
О сестро найдорожча! Отчий дім рятуй
960] І свого брата! Зважся, бо не я лишень —
Загине весь прадавній Пелопідів рід,
Якщо ми не здобудем того образу!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Страшним скипають гнівом на Тантала рід
Боги! Страшні на нього здавна біди шлють!
ІФІГЕНІЯ
Ще до твого приходу я одним жила:
Потрапить в Аргос і тебе побачити.
Твоє бажання — це моє: біді твоїй
Зарадити, підняти дім повалений,
Жалю до батька-вбивці не плекаючи.
970] Так рук не сплямувала б кров'ю братньою
І дім урятувала б… Тут одна біда:
Не обдурю ж богині, та й володар мій
Побачить, що з підніжжя зникла статуя.
Од смерті чим могла б я відкупитися?..
Якби дві речі зразу ти зробити міг:
Різьбу забрати й повезти мене звідсіль
На кораблі оздобнім — от би подвиг був!
Без статуї залишусь — значить, смерть мені,
Тобі — рятунок. Ти — додому вернешся…
980] Ну, що ж… Не завагаюсь. Хай загину тут,
Аби лиш ти живий був: гине муж в сім'ї —
Велика втрата. Жінка — мало ціниться.
ОРЕСТ
Убивши матір, ще й тебе я вбити б мав?..
Нізащо! Одного достатньо злочину!
З тобою, сестро, жити і вмирать мені!
Тебе на батьківщину відвезу таки,
Хіба загину — побіч тебе ляжу тут…
А втім, якщо б наш задум Артеміду міг
Образити, чи ж Локсій би жадав того,
990] Щоб я богині образ до Афін забрав [371]
І щоб тебе побачив?.. Так міркуючи,
Сную надію: в рідний Аргос вернемось!
ІФІГЕНІЯ
А як то можна — і той образ викрасти,
Й живим лишитись? Ось де в твоїм задумі
Вразливе місце; головне — бажання є.
ОРЕСТ
Могли б ми вбити вашого володаря?
ІФІГЕНІЯ
Господаря — пришельці?.. Річ нечувана!
ОРЕСТ
А все ж… У цьому, сестро, порятунок наш.
ІФІГЕНІЯ
Не зважусь… Та завзяття твоє схвалюю.
ОРЕСТ
1000] А в цьому храмі ти б могла сховать мене?
ІФІГЕНІЯ
Щоб, темряви діждавшись, ми втекли відсіль?
ОРЕСТ
Крадій жде ночі, а світанку — праведник.
ІФІГЕНІЯ
Сторожа в храмі… Нам не обмануть її.
ОРЕСТ
О горе! Ми пропали! Що ж робити нам?..
ІФІГЕНІЯ
Не зневіряйся, брате: свіжа думка є.
ОРЕСТ
Яка ж? Зі мною можеш поділитися?
ІФІГЕНІЯ
З біди твоєї хитро скористаюся.
ОРЕСТ
Жінки — майстрині на всілякі хитрощі.
ІФІГЕНІЯ
Скажу: прийшов аргосець, вбивця матері…
ОРЕСТ
1010] Гаразд. Але яка ж то втіха з бід моїх? [372]
ІФІГЕНІЯ
І що мені для жертви не годишся ти.
ОРЕСТ
Чому ж то раптом? Хоч уже догадуюсь.
ІФІГЕНІЯ
Бо ти нечистий. Спершу слід очистити…
ОРЕСТ
Хіба ж то допоможе образ викрасти?..
ІФІГЕНІЯ
Мовляв, очищу жертву у воді морській.
ОРЕСТ
А статуя ж у храмі…
ІФІГЕНІЯ
І її, скажу,
Від доторку убивці слід омити там…
ОРЕСТ
А де?.. На побережжі, у затоці тій?
ІФІГЕНІЯ
Звичайно ж, де судно твоє на прив'язі.
ОРЕСТ
1020] Сама нестимеш образ, а чи інший хтось?
ІФІГЕНІЯ
її торкатись лиш мені дозволено.
ОРЕСТ
А що ж Пілад наш у той час робитиме?
ІФІГЕНІЯ
Він теж нечистий: руку ж подавав тобі.
ОРЕСТ
Робитимеш це потай від володаря?
ІФІГЕНІЯ
Не вдасться потай. Мушу переконувать.
ОРЕСТ
Ну, що ж. Судно готове, лиш у весла вдар.
ІФІГЕНІЯ
Доводь же справу до кінця щасливого! [373]
ОРЕСТ
(вказуючи на хор)
І ще одне: подбай-но, щоб котра з-між них
Не продала нас.
Не з слів — насправді хочу звеселитися.
(до Іфігенії, намагаючись обняти її)
О сестро найдорожча! Хоч я вражений, —
Та рвусь тебе обняти — аж не віриться! —
Й натішитись тобою. Чи ж не диво це?..
(Іфігенія відхиляється).
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не смій, чужинцю! Жрицю осквернив би ти,
790] До шат недоторканних доторкнувшися!
ОРЕСТ
О сестро!.. Ми ж від батька, Агамемнона,
Від одного родились… Не лишай мене!..
Хіба ж ти сподівалась брата стрінути?..
ІФІГЕНІЯ
(відсахнувшись)
Ти — брат мій? Не вигадуй! Він же в Аргосі
Живе тепер, напевно, або в Навплії.
ОРЕСТ
Нема там твого брата, безталаннице!
ІФІГЕНІЯ
Так Тіндарея донька — твоя матінка?
ОРЕСТ
Авжеж, а внук Пелопа — рідний батько мій.
ІФІГЕНІЯ
Та ну?.. А довести це ти зумів би чимсь?
ОРЕСТ
800] А ти про дім наш отчий щось спитай мене.
ІФІГЕНІЯ
Кажи, що знаєш. Буду пильно слухати. [365]
ОРЕСТ
Насамперед — що сам я від Електри чув:
Про спір Атрея із Тієстом знаєш ти?
ІФІГЕНІЯ
А як же. Руно золоте зіткнуло їх.
ОРЕСТ
А ти майстерно спір той потім виткала.
ІФІГЕНІЯ
О рідний!.. Мого серця ти струну торкнув!
ОРЕСТ
А ще ж і захід сонця зобразила ти…
ІФІГЕНІЯ
Шиттям тонким…
ОРЕСТ
Водиці дзбан дала тобі
В Авліду ненька — омивання сповнити…
ІФІГЕНІЯ
810] Була б щаслива — може б, і забулося…
ОРЕСТ
Свого волосся неньці не лишила ти?
ІФІГЕНІЯ
Щоб замість мене схоронила в Аргосі.
ОРЕСТ
Тепер, що бачив, розкажу — для доказу:
Старезний спис Пелопа; розмахнувшись, ним
Пелоп — було це в Пісі — Еномая вклав
І взяв собі красуню — Гіпподамію:
В твоїй дівочій спальні помістив її.
ІФІГЕНІЯ
О любий… найлюбіший! Ти прибув таки
Із далечі такої — із аргоського
820] Краю, милого серцю!..
ОРЕСТ
До тебе… до живої!.. Думав — мертва ти…
Сльози не тугою — радістю світяться
І на твоєму, сестро, й на моїм лиці.
ІФІГЕНІЯ
Ти тоді ще не сходив —
Братик маленький мій — з рук годувальниці,
Я ж покидала дім… [366]
Яке ж то щастя!.. Годі словом виразить.
Що сказати тут?.. І не мріялось!..
Межа див усіх!
ОРЕСТ
830] Віднині б разом, сестро, жити в щасті нам!..
ІФІГЕНІЯ
Радість нечувана душу п'янить, жінки!
Тільки б то сон не був, що, надуривши нас,
Тане в ефірній млі!..
Мікени древні, де кіклопів рід селивсь!
Ясний краю мій!
Виплекав пагін ти — брата зростив мені.
Дяка й хвала за те, що процвітатиме
Славний Атріда рід!
ОРЕСТ
Якщо про рід ідеться, то щасливець я,
840] Життю ж моєму, сестро, — не позаздрити!
ІФІГЕНІЯ
Долю і я кляла — в мить, коли сам не свій
Батько до шиї меч, брате, приклав мені.
ОРЕСТ
О горе! Там не був я, та мов бачу все!..
ІФІГЕНІЯ
Пісні весільної, брате, не чуть було,
Як до Ахілла в дім хитро вели мене:
Вколо жертовника ридма ридали всі…
Що за обряд жахний там наречену ждав!
ОРЕСТ
І я той батьків чорний шал оплакую!
ІФІГЕНІЯ
Батько — не батьком був. Так уже випало!
850] Вслід за горем горе йде…
ОРЕСТ
Якщо б ти, сестро, нині брата рідного
Вбила з волі божества.
ІФІГЕНІЯ
Що я вчинить могла!.. Страшно подумати!..
На що — зважитись!..
Мав ти ось-ось уже, брате, загинути
Од рук сестриних!..
Що ж то попереду жде нас? [367]
Доля яка нам судилась?..
Як же тебе відсіль, з краю кривавого,
860] Вивести ген до нив рідного Аргосу,
Поки в крові твоїй ще не скупався меч?..
Найпевніший, душе моя страдницька,
Мусиш винайти спосіб:
Чи од смерті йому не судном уже —
А по землі твердій
Манівцями тікать? — Але ж варвари всюди!.. —
Чи поміж скель темно-синіх
Там, де вузини моря,
Хвилю веслом бити?..
870] Ой, то далека путь!.. Не врятуватися!..
О бідна я, бідна!..
Хто б то — чи бог який, чи умирущий муж —
Вихід найшов би нам, брате, з безвиході?
Двох нас — надію всю роду владарського
З біди б вихопив?..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Такого, певно, в казці не чував ніхто,
Що тут на власні очі в побачила!
ПІЛАД
Коли найближчі раптом зустрічаються,
То як тут без обіймів? Та не час тепер,
880] На ніжності, Оресте: слід подумати,
Як вибратися звідси, з краю варварів,
Про найдорожче — порятунок дбаючи.
Розумний, коли доля рятівну шле мить,
її не прогайнує задля радостей.
ОРЕСТ
Ти правду кажеш: доля усміхнулась нам.
Але хто сам рішучий та завзятіший,
То радше божество йому сприятиме.
ІФІГЕНІЯ
Та все ж дай змогу, брате, запитатися
Спочатку про Електру, що судилось їй…
890] І ти, й сестричка — рівно дорогі мені.
ОРЕСТ
(вказуючи на Пілада)
Із ним у парі без турбот живе вона.
ІФІГЕНІЯ
Звідкіль він родом і якого батька син? [368]
ОРЕСТ
Володаря Фокіди син він — Строфія.
ІФІГЕНІЯ
Й дочки Атрея? То, виходить, родич мій?
ОРЕСТ
Мені, крім того, — найвірніший приятель.
ІФІГЕНІЯ
На жертву йшла я — ще й не народився він…
ОРЕСТ
Ще ні, бо Строфій довгий час бездітний був.
ІФІГЕНІЯ
(до Пілада)
Я привітаюсь радо з мужем сестриним!
ОРЕСТ
І родич, і водночас — рятівник він мій.
ІФІГЕНІЯ
900] А як ти рідну неньку вбити зважився?..
ОРЕСТ
Про те не треба, сестро… Я за батька мстив.
ІФІГЕНІЯ
Вона ж завіщо вбила мужа власного?
ОРЕСТ
Тобі не личить знати. Не питай про те.
ІФІГЕНІЯ
Мовчу. А нині ти керуєш Аргосом?
ОРЕСТ
Я на вигнанні. Менелай при владі там.
ІФІГЕНІЯ
І заповзявсь на рід наш, битий долею?
ОРЕСТ
Не він — богині помсти в світ женуть мене.
ІФІГЕНІЯ
Ти й тут, я чула, нещодавно в шал упав.
ОРЕСТ
Мене не вперше бачать у біді такій. [369]
ІФІГЕНІЯ
910] За вбивство неньки мстять тобі ерінії.
ОРЕСТ
Кривавий вищир їхній все в очах стоїть.
ІФІГЕНІЯ
Скажи, одначе, як сюди потрапив ти?..
ОРЕСТ
Мені в цей край прибути віщий Феб велів.
ІФІГЕНІЯ
Навіщо?.. Чи не можна розголошувать?
ОРЕСТ
Тобі зізнаюсь. Ось початок бід моїх:
Коли за злочин неньки — не казатиму,
Який він — я помстився, тут ерінії
Мене й погнали світом. Потім Феб звернув
Мій біг в Афіни, де богиням-месницям
920] Про той свій вчинок мав усе я викласти.
Бо там є суд священний: Зевс Аресові
Колись за кров пролиту встановив його.
Ніхто мені притулку не давав однак
Із страху, що безсмертним я ненависний.
Бувало, що й гостили, змилостивившись,
Та осторонь сидів я. Ні слівцем ніхто
Не озивавсь до мене, щоб ні в бесіді,
Ані в їді не був я за товариша.
Й вино окремо наливали й порівну,
930] Й пили собі, до мене не звертаючись.
Не дорікав я, звісно, мовчки біль терпів
І прикидавсь байдужим; час од часу лиш
Зітхав я тяжко-тяжко — вбивця матері…
Моє нещастя, як я чув, афінянам
Дало для свята привід: повним келихом
Цю днину люд Паллади шанувати звик.
Так ось, на суд прибувши, що на пагорбі
Аресовім, одне сидіння я зайняв.
З еріній старша — інше. Суд я вислухав,
940] Та й сам — убивця — мовив. Свідок Феб тоді
Провину зняв із мене. Рівно й жереби
Розподілились — їм Паллада лік вела.
Я переміг, уникнув кари смертної…
Котрі з еріній з вироком погодились,
Ті храм свій мають у підніжжі пагорба.
Незгідливі ж і далі заповзятливо
Мене світами гнали, — аж удруге вже [370]
Ступив я на священну землю Фебову
Й, простягтись перед храмом, голодуючи,
950] Дав слово вмерти, якщо Феб, що звів мене
Із світу, наді мною сам не зглянеться.
З триніжка золотого пророкуючи,
Мене сюди послав він по зображення,
Що з неба впало, — до Афін доставити.
Такий вказав рятунок. Поможи мені!
Якщо заволодієм тим зображенням, —
Звільнюсь од шалу і багатовесельним
Судном вітчизні любій поверну тебе.
О сестро найдорожча! Отчий дім рятуй
960] І свого брата! Зважся, бо не я лишень —
Загине весь прадавній Пелопідів рід,
Якщо ми не здобудем того образу!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Страшним скипають гнівом на Тантала рід
Боги! Страшні на нього здавна біди шлють!
ІФІГЕНІЯ
Ще до твого приходу я одним жила:
Потрапить в Аргос і тебе побачити.
Твоє бажання — це моє: біді твоїй
Зарадити, підняти дім повалений,
Жалю до батька-вбивці не плекаючи.
970] Так рук не сплямувала б кров'ю братньою
І дім урятувала б… Тут одна біда:
Не обдурю ж богині, та й володар мій
Побачить, що з підніжжя зникла статуя.
Од смерті чим могла б я відкупитися?..
Якби дві речі зразу ти зробити міг:
Різьбу забрати й повезти мене звідсіль
На кораблі оздобнім — от би подвиг був!
Без статуї залишусь — значить, смерть мені,
Тобі — рятунок. Ти — додому вернешся…
980] Ну, що ж… Не завагаюсь. Хай загину тут,
Аби лиш ти живий був: гине муж в сім'ї —
Велика втрата. Жінка — мало ціниться.
ОРЕСТ
Убивши матір, ще й тебе я вбити б мав?..
Нізащо! Одного достатньо злочину!
З тобою, сестро, жити і вмирать мені!
Тебе на батьківщину відвезу таки,
Хіба загину — побіч тебе ляжу тут…
А втім, якщо б наш задум Артеміду міг
Образити, чи ж Локсій би жадав того,
990] Щоб я богині образ до Афін забрав [371]
І щоб тебе побачив?.. Так міркуючи,
Сную надію: в рідний Аргос вернемось!
ІФІГЕНІЯ
А як то можна — і той образ викрасти,
Й живим лишитись? Ось де в твоїм задумі
Вразливе місце; головне — бажання є.
ОРЕСТ
Могли б ми вбити вашого володаря?
ІФІГЕНІЯ
Господаря — пришельці?.. Річ нечувана!
ОРЕСТ
А все ж… У цьому, сестро, порятунок наш.
ІФІГЕНІЯ
Не зважусь… Та завзяття твоє схвалюю.
ОРЕСТ
1000] А в цьому храмі ти б могла сховать мене?
ІФІГЕНІЯ
Щоб, темряви діждавшись, ми втекли відсіль?
ОРЕСТ
Крадій жде ночі, а світанку — праведник.
ІФІГЕНІЯ
Сторожа в храмі… Нам не обмануть її.
ОРЕСТ
О горе! Ми пропали! Що ж робити нам?..
ІФІГЕНІЯ
Не зневіряйся, брате: свіжа думка є.
ОРЕСТ
Яка ж? Зі мною можеш поділитися?
ІФІГЕНІЯ
З біди твоєї хитро скористаюся.
ОРЕСТ
Жінки — майстрині на всілякі хитрощі.
ІФІГЕНІЯ
Скажу: прийшов аргосець, вбивця матері…
ОРЕСТ
1010] Гаразд. Але яка ж то втіха з бід моїх? [372]
ІФІГЕНІЯ
І що мені для жертви не годишся ти.
ОРЕСТ
Чому ж то раптом? Хоч уже догадуюсь.
ІФІГЕНІЯ
Бо ти нечистий. Спершу слід очистити…
ОРЕСТ
Хіба ж то допоможе образ викрасти?..
ІФІГЕНІЯ
Мовляв, очищу жертву у воді морській.
ОРЕСТ
А статуя ж у храмі…
ІФІГЕНІЯ
І її, скажу,
Від доторку убивці слід омити там…
ОРЕСТ
А де?.. На побережжі, у затоці тій?
ІФІГЕНІЯ
Звичайно ж, де судно твоє на прив'язі.
ОРЕСТ
1020] Сама нестимеш образ, а чи інший хтось?
ІФІГЕНІЯ
її торкатись лиш мені дозволено.
ОРЕСТ
А що ж Пілад наш у той час робитиме?
ІФІГЕНІЯ
Він теж нечистий: руку ж подавав тобі.
ОРЕСТ
Робитимеш це потай від володаря?
ІФІГЕНІЯ
Не вдасться потай. Мушу переконувать.
ОРЕСТ
Ну, що ж. Судно готове, лиш у весла вдар.
ІФІГЕНІЯ
Доводь же справу до кінця щасливого! [373]
ОРЕСТ
(вказуючи на хор)
І ще одне: подбай-но, щоб котра з-між них
Не продала нас.