Іліада - Сторінка 30
- Гомер -
Застанемо, мабуть, ми їх біля брами
127] Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись".
128] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
129] "А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,
130] Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже".
131] Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,
132] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,
133] Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий
134] Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,
135] Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,
136] І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.
137] Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,
138] З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,
139] Криком гучним, — аж до серця дійшов йому звучний той голос.
140] Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:
141] "Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями
142] Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?"
143] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
144] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
145] Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!
146] Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно
147] Радити раду — тікати нам звідси чи битися далі".
148] Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,
149] Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.
150] До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея
151] Збройного біля намету свого. Там спали навколо
152] Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,
153] Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко
154] Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними
155] Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,
156] Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.
157] Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,
158] Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:
159] "Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?
160] Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,
161] Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?"
162] Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь
163] І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:
164] "Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!
165] Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,
166] Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили
167] Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!"
168] Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:
169] "Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.
170] Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю
171] Воїв одважних — знайшлось би кому полководців скликати.
172] Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.
173] Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, —
174] Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.
175] Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея
176] Сам розбуди — ти ж молодший, — якщо вже мене так жалієш".
177] Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева
178] Шкуру, що п'ят досягала, і списа узяв у правицю.
179] Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.
180] От позбирались вони й опинилися серед сторожі,
181] Та не заснулих начальників тої сторожі застали, —
182] В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.
183] Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,
184] Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом
185] З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають
186] Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, —
187] Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли
188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно
189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.
190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,
191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:
192] "Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові
193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!"
194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили
195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.
196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний
197] Теж був, — на спільну нараду самі їх вожді запросили.
198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали
199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне
200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,
201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.
202] Там посідали вони й почали між собою розмову.
203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:
204] "Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,
205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись
206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці
207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, —
208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі
209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром
210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?
211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись
212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику
213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.
214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,
215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком
216] При материнському вим'ї, — скарбів цьому рівних немає.
217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших".
218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:
220] "Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає
221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси
222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,
223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.
224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить
225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,
226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші".
227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.
228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,
229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,
230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,
231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський
232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.
233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:
234] "О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!
235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,
236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.
237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший
238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,
239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший".
240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.
241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:
242] "Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,
243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?
244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний
245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.
246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва
247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!"
248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
249] "Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.
250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.
251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,
252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини
253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась".
254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.
255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий
256] Сину Тідея, — біля корабля той лишив свою зброю, —
257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,
258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно
259] Плоский шишак, — юнаки свої голови ним захищають.
260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,
261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,
262] Шитим із шкіри, — всередині був з багатьох ремінців він
263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними
264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо
265] Бігли туди і сюди, — за підкладку була в них повстина.
266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,
267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;
268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,
269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю,
270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.
271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.
272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,
273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.
274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна
275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима
276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.
277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:
278] "Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди
279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,
280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна
281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,
282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам".
283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:
284] "Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!
285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,
286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.
287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,
288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався
289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні
290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.
291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.
292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,
293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, —
294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву".
295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.
296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,
297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі
298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.
299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам
300] 1 Гектор, — усю поскликав він на збори військову старшину,
301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду.
302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:
303] "Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне
304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:
305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,
306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.
307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде
308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать —
309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко".
313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда
315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,
316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,
317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином.
318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:
319] "Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає
320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.
321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,
322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,
323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.
324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.
325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь
326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина
327] Радити раду — тікати їм звідси чи битися далі".
328] Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:
329] "Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!
330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе,
331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись".
332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.
333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,
334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,
335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,
336] До кораблів з свого табору рушив.
127] Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись".
128] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
129] "А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,
130] Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже".
131] Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,
132] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,
133] Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий
134] Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,
135] Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,
136] І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.
137] Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,
138] З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,
139] Криком гучним, — аж до серця дійшов йому звучний той голос.
140] Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:
141] "Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями
142] Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?"
143] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
144] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
145] Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!
146] Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно
147] Радити раду — тікати нам звідси чи битися далі".
148] Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,
149] Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.
150] До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея
151] Збройного біля намету свого. Там спали навколо
152] Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,
153] Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко
154] Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними
155] Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,
156] Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.
157] Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,
158] Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:
159] "Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?
160] Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,
161] Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?"
162] Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь
163] І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:
164] "Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!
165] Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,
166] Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили
167] Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!"
168] Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:
169] "Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.
170] Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю
171] Воїв одважних — знайшлось би кому полководців скликати.
172] Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.
173] Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, —
174] Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.
175] Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея
176] Сам розбуди — ти ж молодший, — якщо вже мене так жалієш".
177] Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева
178] Шкуру, що п'ят досягала, і списа узяв у правицю.
179] Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.
180] От позбирались вони й опинилися серед сторожі,
181] Та не заснулих начальників тої сторожі застали, —
182] В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.
183] Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,
184] Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом
185] З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають
186] Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, —
187] Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли
188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно
189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.
190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,
191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:
192] "Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові
193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!"
194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили
195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.
196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний
197] Теж був, — на спільну нараду самі їх вожді запросили.
198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали
199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне
200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,
201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.
202] Там посідали вони й почали між собою розмову.
203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:
204] "Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,
205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись
206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці
207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, —
208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі
209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром
210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?
211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись
212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику
213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.
214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,
215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком
216] При материнському вим'ї, — скарбів цьому рівних немає.
217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших".
218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:
220] "Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає
221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси
222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,
223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.
224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить
225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,
226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші".
227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.
228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,
229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,
230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,
231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський
232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.
233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:
234] "О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!
235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,
236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.
237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший
238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,
239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший".
240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.
241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:
242] "Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,
243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?
244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний
245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.
246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва
247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!"
248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
249] "Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.
250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.
251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,
252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини
253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась".
254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.
255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий
256] Сину Тідея, — біля корабля той лишив свою зброю, —
257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,
258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно
259] Плоский шишак, — юнаки свої голови ним захищають.
260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,
261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,
262] Шитим із шкіри, — всередині був з багатьох ремінців він
263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними
264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо
265] Бігли туди і сюди, — за підкладку була в них повстина.
266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,
267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;
268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,
269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю,
270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.
271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.
272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,
273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.
274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна
275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима
276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.
277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:
278] "Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди
279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,
280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна
281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,
282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам".
283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:
284] "Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!
285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,
286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.
287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,
288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався
289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні
290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.
291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.
292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,
293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, —
294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву".
295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.
296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,
297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі
298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.
299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам
300] 1 Гектор, — усю поскликав він на збори військову старшину,
301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду.
302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:
303] "Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне
304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:
305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,
306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.
307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде
308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать —
309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко".
313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда
315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,
316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,
317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином.
318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:
319] "Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає
320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.
321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,
322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,
323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.
324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.
325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь
326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина
327] Радити раду — тікати їм звідси чи битися далі".
328] Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:
329] "Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!
330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе,
331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись".
332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.
333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,
334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,
335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,
336] До кораблів з свого табору рушив.