Іліада - Сторінка 32
- Гомер -
Зі сну той одразу прокинувсь,
520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,
521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,
522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.
523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,
524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії
525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.
526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,
527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,
528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю
529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,
530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли
531] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:
533] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.
535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.
536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім
537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!
538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв
539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій".
540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.
541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали
542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.
543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:
544] "Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський
546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?
547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.
548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю
549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.
550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.
551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.
552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,
553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса".
554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
555] "Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней
557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.
558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі
559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний
560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.
561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,
562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний
563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська".
564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней
565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.
566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда,
567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям
568] Там прив'язали, де й Діомедові коні стояли
569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,
570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,
571] Скроплену кров'ю, сховав у належну пожертву Афіні.
572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,
573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.
574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного
575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,
576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,
577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,
578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,
579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА
1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста
2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.
3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду
4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.
5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,
6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив —
7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,
8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними
9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.
10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно
11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.
13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.
15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв
16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.
17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,
20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;
21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї
22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.
23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.
24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,
25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних.
26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї
27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон
28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.
29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно
30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,
31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.
32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,
33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,
34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних,
35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.
36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони
37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.
38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався
39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї
40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.
41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками
42] Й кінською гривою, — страшно зверху вона коливалась.
43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю,
44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба
45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера
46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.
47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге
48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову,
49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися
50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку.
51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши,
52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання
53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві
54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато
55] До глибочіні А'іду збирався послати Кроніон.
56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини
57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта,
58] Коло Енея — в народі, як бога, його шанували, —
59] Трьох Антенора синів — Поліба і з ним Агенора
60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу.
61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим,
62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину
63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, —
64] Так же і Гектор: то він у передніх з'являється лавах,
65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю
66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса.
67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа,
69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, —
70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе
73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна
74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала.
75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно
76] Кожен в домівці своїй, — стояли збудовані гарно
77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу.
78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда,
79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам.
80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко,
81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині,
82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв,
83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.
84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний,
85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди.
86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати
87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі,
88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома,
89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, —
90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги,
91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон
92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду,
93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней.
94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда.
95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом
96] В лоб йому вдарив, — не стримав шолом його з міді важкої —
97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок
98] З кров'ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.
99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон,
100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю.
101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа,
102] З двох Пріамідів — побічного й шлюбного сина, — обидва
103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний,
104] Поряд же — славний Антіф був. Колись на галявинах Іди,
105] Де вони пасли овець, зв'язавши лозиновим пруттям,
106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх.
107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон
108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив,
109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.
110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,
111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше
112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,
113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,
114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами
115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.
116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може
117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,
118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,
119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.
120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті
121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.
122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий —
123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато
124] Золота від Александра узявши — дарунок блискучий! —
125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.
126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон
127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.
128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,
129] Коні убік понесли.
520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,
521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,
522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.
523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,
524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії
525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.
526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,
527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,
528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю
529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,
530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли
531] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:
533] "Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.
535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.
536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім
537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!
538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв
539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій".
540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.
541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали
542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.
543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:
544] "Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський
546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?
547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.
548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю
549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.
550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.
551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.
552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,
553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса".
554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
555] "Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней
557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.
558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі
559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний
560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.
561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,
562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний
563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська".
564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней
565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.
566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда,
567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям
568] Там прив'язали, де й Діомедові коні стояли
569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,
570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,
571] Скроплену кров'ю, сховав у належну пожертву Афіні.
572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,
573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.
574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного
575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,
576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,
577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,
578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,
579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА
1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста
2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.
3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду
4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.
5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,
6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив —
7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,
8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними
9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.
10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно
11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.
13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.
15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв
16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.
17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,
20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;
21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї
22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.
23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.
24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,
25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних.
26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї
27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон
28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.
29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно
30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,
31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.
32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,
33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,
34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних,
35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.
36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони
37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.
38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався
39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї
40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.
41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками
42] Й кінською гривою, — страшно зверху вона коливалась.
43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю,
44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба
45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера
46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.
47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге
48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову,
49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися
50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку.
51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши,
52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання
53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві
54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато
55] До глибочіні А'іду збирався послати Кроніон.
56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини
57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта,
58] Коло Енея — в народі, як бога, його шанували, —
59] Трьох Антенора синів — Поліба і з ним Агенора
60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу.
61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим,
62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину
63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, —
64] Так же і Гектор: то він у передніх з'являється лавах,
65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю
66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса.
67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа,
69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, —
70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе
73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна
74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала.
75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно
76] Кожен в домівці своїй, — стояли збудовані гарно
77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу.
78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда,
79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам.
80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко,
81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині,
82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв,
83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.
84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний,
85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди.
86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати
87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі,
88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома,
89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, —
90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги,
91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон
92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду,
93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней.
94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда.
95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом
96] В лоб йому вдарив, — не стримав шолом його з міді важкої —
97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок
98] З кров'ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.
99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон,
100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю.
101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа,
102] З двох Пріамідів — побічного й шлюбного сина, — обидва
103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний,
104] Поряд же — славний Антіф був. Колись на галявинах Іди,
105] Де вони пасли овець, зв'язавши лозиновим пруттям,
106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх.
107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон
108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив,
109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.
110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,
111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше
112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,
113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,
114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами
115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.
116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може
117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,
118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,
119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.
120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті
121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.
122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий —
123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато
124] Золота від Александра узявши — дарунок блискучий! —
125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.
126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон
127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.
128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,
129] Коні убік понесли.