Іліада - Сторінка 31
- Гомер -
Але повернутись
337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.
338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,
339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром
340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:
341] "Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.
342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,
343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?
344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,
345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово
346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,
347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,
348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути".
349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги
350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.
351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі
352] Не зупиняючись, — мул від вола-бо придатніший завжди
353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, —
354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,
355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,
356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути.
357] Ті вже — як списом докинуть — од нього були або й ближче, —
358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче
359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.
360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських,
361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно
362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, —
363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,
364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.
365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись
366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна
367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,
368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з'явився.
369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:
370] "Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго
371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!"
372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.
373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же
374] В землю уп'явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,
375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,
376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли
377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:
378] "Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома
379] Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.
380] З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,
381] Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських".
382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
383] "Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.
384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:
385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,
386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?
388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай
389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?"
390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:
391] "Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор —
392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,
393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея
394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,
395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать —
396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко".
400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:
401] "Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:
402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила
403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю
404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.
405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.
406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?
407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?
408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває?
409] Що замишляють вони — чи тут залишатися й далі
410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром
411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?"
412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:
413] "Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор
415] Радити раду аж біля надгроб'я божистого їла,
416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,
417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,
418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,
419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають,
420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні
421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,
422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає".
423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
424] "Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, —
425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно".
426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:
427] "Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,
429] Далі — лелеги, кавкони, за ними — пелазги божисті;
430] А біля Тімбри — лікіян загони, місян гордовитих,
431] Ще й конеборних фрігіян і далі — меонів комонних.
432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?
433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,
434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.
435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.
436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.
437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;
438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;
439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,
440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,
441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.
442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,
443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,
444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,
445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда".
446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:
447] "Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,
448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.
449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,
450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,
451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.
452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,
453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям".
454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись
455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,
456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв.
457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.
458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,
459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.
460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий
461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:
462] "Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських
463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні
464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку".
465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив
466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,
467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,
468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.
469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові
470] І незабаром дістались вони до фракійського стану.
471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,
472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо
473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.
474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі
475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.
476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:
477] "Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,
478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.
479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться
480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней
481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней".
482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,
483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний
484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась.
485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару
486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,
487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,
488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —
489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,
490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік
491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні
492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,
493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.
494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.
495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —
496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,
497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.
498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,
499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,
500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало
501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.
502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.
503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:
504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,
505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,
506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?
507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна
508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:
509] "Час про повернення думати до кораблів глибодонних,
510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,
511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить".
512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,
514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.
515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий,
516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,
517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний
518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,
519] Славного родича Реса.
337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.
338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,
339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром
340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:
341] "Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.
342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,
343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?
344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,
345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово
346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,
347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,
348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути".
349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги
350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.
351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі
352] Не зупиняючись, — мул від вола-бо придатніший завжди
353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, —
354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,
355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,
356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути.
357] Ті вже — як списом докинуть — од нього були або й ближче, —
358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче
359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.
360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських,
361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно
362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, —
363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,
364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.
365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись
366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна
367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,
368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з'явився.
369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:
370] "Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго
371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!"
372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.
373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же
374] В землю уп'явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,
375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,
376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли
377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:
378] "Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома
379] Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.
380] З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,
381] Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських".
382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
383] "Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.
384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:
385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,
386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?
388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай
389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?"
390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:
391] "Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор —
392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,
393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея
394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,
395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать —
396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко".
400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:
401] "Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:
402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила
403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю
404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.
405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.
406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?
407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?
408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває?
409] Що замишляють вони — чи тут залишатися й далі
410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром
411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?"
412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:
413] "Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор
415] Радити раду аж біля надгроб'я божистого їла,
416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,
417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,
418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,
419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають,
420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні
421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,
422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає".
423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
424] "Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, —
425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно".
426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:
427] "Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,
429] Далі — лелеги, кавкони, за ними — пелазги божисті;
430] А біля Тімбри — лікіян загони, місян гордовитих,
431] Ще й конеборних фрігіян і далі — меонів комонних.
432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?
433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,
434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.
435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.
436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.
437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;
438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;
439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,
440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,
441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.
442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,
443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,
444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,
445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда".
446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:
447] "Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,
448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.
449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,
450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,
451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.
452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,
453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям".
454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись
455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,
456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв.
457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.
458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,
459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.
460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий
461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:
462] "Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських
463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні
464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку".
465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив
466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,
467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,
468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.
469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові
470] І незабаром дістались вони до фракійського стану.
471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,
472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо
473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.
474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі
475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.
476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:
477] "Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,
478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.
479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться
480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней
481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней".
482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,
483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний
484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась.
485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару
486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,
487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,
488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —
489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,
490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік
491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні
492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,
493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.
494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.
495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —
496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,
497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.
498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,
499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,
500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало
501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.
502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.
503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:
504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,
505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,
506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?
507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна
508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:
509] "Час про повернення думати до кораблів глибодонних,
510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,
511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить".
512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,
514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.
515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий,
516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,
517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний
518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,
519] Славного родича Реса.