Іліада - Сторінка 47
- Гомер -
Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.
151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
153] Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.
154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:
156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,
157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:
158] "Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій
159] До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!
160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив
161] І повертався на збори богів або в море священне.
162] А не послухає слова мого і не зважить на нього —
163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,
164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене
165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,
166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем
167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?"
168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина
171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,
172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда
173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:
174] "З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,
175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.
176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив
177] Та повернувся на збори богів або в море священне.
178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,
179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою
180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить
181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,
182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем
183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?"
184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:
185] "Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!
186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!
187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:
188] Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.
189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку
190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння
191] Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,
192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.
193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.
194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,
195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.
196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.
197] Краще своїми суворими хай научає словами
198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,
199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!"
200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:
201] "Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,
202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?
203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.
204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших".
205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:
206] "Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.
207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.
208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,
209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі
210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.
211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.
212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —
213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,
214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,
215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче
216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,
217] Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна".
218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,
219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.
220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:
221] "Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!
222] Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,
223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву
224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,
225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.
226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого
227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві
228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.
229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду
230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.
231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!
232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї
233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.
234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,
235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї".
236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,
238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.
239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —
240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,
241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,
242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.
243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:
244] "Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль
245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?"
246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний:
247] "Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?
248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв
249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний
250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?
251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині
252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання".
253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:
254] "Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон
255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, —
256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше
257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.
258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим
259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.
260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми
261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських".
262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.
263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,
264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині
265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,
266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах
267] В'ється за вітром, — своєю пишається він красотою.
268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.
269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро
270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.
271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять
272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,
273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста
274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;
275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу
276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.
277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою
278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали,
279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,
280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.
281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,
282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець
283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв
284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.
285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
286] "Леле! Велике я диво побачив своїми очима!
287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами
288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,
289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.
290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті
291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна
292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса
293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.
294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.
295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,
296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,
297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами
298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,
299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться".
300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,
302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,
303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших
304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом
305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.
306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор
307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши
308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,
309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,
310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.
311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.
312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені
313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли
314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,
315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,
316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,
317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.
318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,
319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.
320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,
321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях
322] Духом охляли вони і забули про запал одваги.
323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу
324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,
325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, —
326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху
327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.
328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.
329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.
330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,
331] Другий соратником був Менестея, великого духом.
332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.
333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,
334] Братом Бантові рідним.
151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
153] Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.
154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:
156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,
157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:
158] "Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій
159] До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!
160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив
161] І повертався на збори богів або в море священне.
162] А не послухає слова мого і не зважить на нього —
163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,
164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене
165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,
166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем
167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?"
168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина
171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,
172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда
173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:
174] "З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,
175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.
176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив
177] Та повернувся на збори богів або в море священне.
178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,
179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою
180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить
181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,
182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем
183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?"
184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:
185] "Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!
186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!
187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:
188] Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.
189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку
190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння
191] Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,
192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.
193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.
194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,
195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.
196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.
197] Краще своїми суворими хай научає словами
198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,
199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!"
200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:
201] "Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,
202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?
203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.
204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших".
205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:
206] "Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.
207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.
208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,
209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі
210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.
211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.
212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —
213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,
214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,
215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче
216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,
217] Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна".
218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,
219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.
220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:
221] "Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!
222] Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,
223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву
224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,
225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.
226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого
227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві
228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.
229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду
230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.
231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!
232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї
233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.
234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,
235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї".
236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,
238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.
239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —
240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,
241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,
242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.
243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:
244] "Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль
245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?"
246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний:
247] "Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?
248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв
249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний
250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?
251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині
252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання".
253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:
254] "Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон
255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, —
256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше
257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.
258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим
259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.
260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми
261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських".
262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.
263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,
264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині
265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,
266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах
267] В'ється за вітром, — своєю пишається він красотою.
268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.
269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро
270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.
271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять
272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,
273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста
274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;
275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу
276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.
277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою
278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали,
279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,
280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.
281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,
282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець
283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв
284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.
285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
286] "Леле! Велике я диво побачив своїми очима!
287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами
288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,
289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.
290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті
291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна
292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса
293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.
294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.
295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,
296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,
297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами
298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,
299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться".
300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,
302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,
303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших
304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом
305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.
306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор
307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши
308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,
309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,
310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.
311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.
312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені
313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли
314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,
315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,
316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,
317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.
318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,
319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.
320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,
321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях
322] Духом охляли вони і забули про запал одваги.
323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу
324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,
325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, —
326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху
327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.
328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.
329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.
330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,
331] Другий соратником був Менестея, великого духом.
332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.
333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,
334] Братом Бантові рідним.