Іліада - Сторінка 50
- Гомер -
Ніхто з них не хтів дожидати
709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, —
710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття,
711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами,
712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих.
713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі
714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав
715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла.
716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись,
717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:
718] "Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом!
719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, —
720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі
721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини.
722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись,
723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали.
724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний
725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!"
726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв.
727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних.
728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався
729] З палуби свого судна на приступки семмступневі.
730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських —
731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався.
732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:
733] "Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні!
734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати,
736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила?
737] Міста за нами нема із муром надійним навколо,
738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу.
739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих,
740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко.
741] Міць наших рук — нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!"
742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.
743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких
744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,
745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.
746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
ПАТРОКЛІЯ
1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:
7] "Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва".
20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:
21] "Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,
29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34] Матір'ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35] Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36] А як боїшся душею якогось богів віщування,
37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39] Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже".
46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:
49] "Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50] Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55] Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60] Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78] Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84] Маєш здобути мені велику пошану і славу
85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки".
101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117] Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.
119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120] Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123] На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,
124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:
126] "О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!
127] Бачу, як полум'я на кораблях уже наших бушує.
128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.
129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо".
130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.
131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув
138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:
141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв
142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,
143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея
144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.
145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, —
146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, —
147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.
148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней —
149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.
150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,
151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану.
152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, —
153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.
154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.
155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,
156] Кликав до зброї усіх.
709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, —
710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття,
711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами,
712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих.
713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі
714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав
715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла.
716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись,
717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:
718] "Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом!
719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, —
720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі
721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини.
722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись,
723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали.
724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний
725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!"
726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв.
727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних.
728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався
729] З палуби свого судна на приступки семмступневі.
730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських —
731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався.
732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:
733] "Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні!
734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати,
736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила?
737] Міста за нами нема із муром надійним навколо,
738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу.
739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих,
740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко.
741] Міць наших рук — нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!"
742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.
743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких
744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,
745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.
746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
ПАТРОКЛІЯ
1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:
7] "Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва".
20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:
21] "Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,
29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34] Матір'ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35] Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36] А як боїшся душею якогось богів віщування,
37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39] Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже".
46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:
49] "Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50] Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55] Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60] Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78] Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84] Маєш здобути мені велику пошану і славу
85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки".
101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117] Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.
119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120] Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123] На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,
124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:
126] "О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!
127] Бачу, як полум'я на кораблях уже наших бушує.
128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.
129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо".
130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.
131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув
138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:
141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв
142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,
143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея
144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.
145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, —
146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, —
147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.
148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней —
149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.
150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,
151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану.
152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, —
153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.
154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.
155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,
156] Кликав до зброї усіх.