Іліада - Сторінка 58
- Гомер -
Й Атрід Менелай русокудрий
581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.
582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього
583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем
584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.
585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:
586] "Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?
587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем
588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає
589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,
590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона".
591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий
592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.
593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками
594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,
595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,
596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.
597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.
598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху
599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло
600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.
601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,
602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.
603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії
604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.
605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,
606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив.
607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни
608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда
609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,
610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,
611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.
612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких
613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,
614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.
615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,
616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.
617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом
618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.
619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.
620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,
621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:
622] "Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.
623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!"
624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней
625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.
626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,
627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.
628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:
629] "Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,
630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:
631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув —
632] Добрий боєць чи поганий, — сам Зевс їх летом керує.
633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю.
634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим
636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати.
637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем
638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну
639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.
640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше
641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає
642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.
643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, —
644] Темною хмарою всі — і люди, і коні вповиті.
645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,
646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,
647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити".
648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.
649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,
650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.
651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:
652] "Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще
653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній,
654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше
655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший".
656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний
657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,
658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;
659] Ті не давали йому до волового жиру допастись,
660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса,
661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього
662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,
663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,
664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.
665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,
666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв
667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.
668] До Меріона й Еантів обох він почав говорити:
669] "Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!
670] Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу
671] Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість.
672] Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли".
673] Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,
674] Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,
675] Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.
676] Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить
677] Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом
678] Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.
679] Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві
680] Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,
681] Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.
682] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища —
683] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.
684] Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:
685] "Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш
686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!
687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив
688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає,
689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,
690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.
691] Тож до Ахілла біжи — на човнах розказати ахейських
692] Все, що тут сталось, — нехай на човні порятує хоч голе
693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний".
694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.
695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами
696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.
697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,
698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,
699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.
700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви
701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу.
702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,
703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув
704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила.
705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,
706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,
707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:
708] "До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка
709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь
710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.
711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись?
712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,
714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві".
715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:
716] "Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!
717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,
718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду
719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.
720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше
721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали".
722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,
723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду
724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.
725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром
726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,
727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.
728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,
729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.
730] Так і трояни — юрбою раніш за ахеями гнались,
731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.
732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,
733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше
734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.
735] Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви
736] До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся
737] Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто
738] Полум'ям враз охопив, і валяться в порох будови
739] В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,
740] Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней
741] Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану,
742] Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,
743] По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір'я
744] Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,
745] Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, —
746] Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду
747] Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір'я
748] Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,
749] І розбуялих потоків і рік течію нездоланну
750] Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати
751] Аж на рівнину, — та міць його хвиль тих здолати не може, —
752] Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали
753] Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє
754] Найсміливіших — Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор.
755] Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок
756] З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі
757] Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, —
758] Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські
759] З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.
760] І, утікаючи, в рові багато губили данаї
761] Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ
1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,
2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.
3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,
4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.
5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:
6] "Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї
7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?
8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем
9] Мати моя провістила колись і мені розказала,
10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,
11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?
12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?
13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,
14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять".
15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,
16] Син славетного Нестора близько до нього підходить,
17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.
18] "Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш
19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!
20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим
21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний".
22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.
23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,
24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.
25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,
26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський
27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.
28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,
29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів
30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками
31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.
32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.
33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,
34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.
35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,
36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,
37] Й заголосила.
581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.
582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього
583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем
584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.
585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:
586] "Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?
587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем
588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає
589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,
590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона".
591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий
592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.
593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками
594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,
595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,
596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.
597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.
598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху
599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло
600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.
601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,
602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.
603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії
604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.
605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,
606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив.
607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни
608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда
609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,
610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,
611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.
612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких
613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,
614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.
615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,
616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.
617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом
618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.
619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.
620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,
621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:
622] "Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.
623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!"
624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней
625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.
626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,
627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.
628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:
629] "Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,
630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:
631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув —
632] Добрий боєць чи поганий, — сам Зевс їх летом керує.
633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю.
634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим
636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати.
637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем
638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну
639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.
640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше
641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає
642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.
643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, —
644] Темною хмарою всі — і люди, і коні вповиті.
645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,
646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,
647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити".
648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.
649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,
650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.
651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:
652] "Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще
653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній,
654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше
655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший".
656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний
657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,
658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;
659] Ті не давали йому до волового жиру допастись,
660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса,
661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього
662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,
663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,
664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.
665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,
666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв
667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.
668] До Меріона й Еантів обох він почав говорити:
669] "Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!
670] Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу
671] Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість.
672] Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли".
673] Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,
674] Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,
675] Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.
676] Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить
677] Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом
678] Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.
679] Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві
680] Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,
681] Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.
682] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища —
683] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.
684] Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:
685] "Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш
686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!
687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив
688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає,
689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,
690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.
691] Тож до Ахілла біжи — на човнах розказати ахейських
692] Все, що тут сталось, — нехай на човні порятує хоч голе
693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний".
694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.
695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами
696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.
697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,
698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,
699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.
700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви
701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу.
702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,
703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув
704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила.
705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,
706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,
707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:
708] "До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка
709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь
710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.
711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись?
712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,
714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві".
715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:
716] "Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!
717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,
718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду
719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.
720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше
721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали".
722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,
723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду
724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.
725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром
726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,
727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.
728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,
729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.
730] Так і трояни — юрбою раніш за ахеями гнались,
731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.
732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,
733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше
734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.
735] Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви
736] До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся
737] Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто
738] Полум'ям враз охопив, і валяться в порох будови
739] В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,
740] Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней
741] Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану,
742] Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,
743] По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір'я
744] Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,
745] Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, —
746] Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду
747] Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір'я
748] Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,
749] І розбуялих потоків і рік течію нездоланну
750] Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати
751] Аж на рівнину, — та міць його хвиль тих здолати не може, —
752] Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали
753] Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє
754] Найсміливіших — Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор.
755] Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок
756] З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі
757] Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, —
758] Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські
759] З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.
760] І, утікаючи, в рові багато губили данаї
761] Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ
1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,
2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.
3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,
4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.
5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:
6] "Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї
7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?
8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем
9] Мати моя провістила колись і мені розказала,
10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,
11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?
12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?
13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,
14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять".
15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,
16] Син славетного Нестора близько до нього підходить,
17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.
18] "Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш
19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!
20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим
21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний".
22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.
23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,
24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.
25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,
26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський
27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.
28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,
29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів
30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками
31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.
32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.
33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,
34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.
35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,
36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,
37] Й заголосила.