Іліада - Сторінка 60

- Гомер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Повернули назад пишногриві
224] Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом.
225] Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний,
226] Що над чолом у великого духом сина Пелея
227] Страшно палав, — його ясноока світила Афіна.
228] Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий,
229] Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні.
230] Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв
231] Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї,
232] З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло,
233] Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили
234] Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий,
235] Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю
236] Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний.
237] Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він
238] В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.

239] Сонце невтомне тоді велеока примусила Гера
240] До океанських течій спуститися проти бажання.
241] Сонце зайшло, й відпочили тоді богосвітлі ахеї
242] Від колотнечі війни й всім страшного однаково бою.

243] З другого боку, й трояни, облишивши битву жорстоку,
244] Із бойових колісниць баских своїх випрягли коней
245] І на пораду зійшлись перед тим, як про їжу подумать.
246] Стоячи, радили раду вони, і ніхто не наваживсь
247] Сісти. Обняв їх острах, тому що Ахілл прудконогий,
248] Довго зловісних боїв ухилявшись, ізнову з'явився.
249] Полідамант, Пантоїв розсудливий син, із них перший
250] Став говорити: вперед і назад-бо дививсь він єдиний.
251] Гектора був він товариш, в одну вони ніч народились.
252] Мовою цей визначався, а той — своїм списом могутнім.
253] Намірів сповнений добрих, до них він звернувся й промовив:

254] "Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив
255] Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу
256] При кораблях на рівнині, — від мурів своїх ми далеко.
257] Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим,
258] Доти нам легше було змагатися проти ахеїв,
259] З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних,
260] Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі.
261] Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея.
262] Високодумності сповнений, він не захоче лишатись
263] Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї ^
264] Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея.
265] Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати.
266] В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде.
267] Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея
268] Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде
269] Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа
270] Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої,
271] Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають
272] Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути!
273] А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці,
274] Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту
275] Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах
276] Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно.
277] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,
278] Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче,
279] Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись!
280] До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно
281] Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши.
282] В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу
283] І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!"
284] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:
285] "Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив.
286] Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись.
287] А чи не досить тіснились за мурами ми кам'яними?
288] Смертні люди раніше Пріамове місто священне
289] Всі називали багатим на золото й міддю багатим,
290] Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали.
291] Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну
292] Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній.
293] Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави
294] Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв,
295] Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі!
296] Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю!
297] Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради.
298] Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,

299] Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує.
300] Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто,
301] Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток.
302] Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї.
303] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,
304] При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея.
305] Як біля них і справді з'явився Ахілл богосвітлий,
306] Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я
307] Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього
308] Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу.
309] Рівний для всіх Енніалій, — і згубників також він губить".

310] Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни.
311] От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна.
312] Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна,
313] Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.

314] Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї
315] Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом.
316] В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати,
317] Руки мужоубивчі йому поклавши на груди,
318] Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий,
319] Що із гущавини лісу його левенят звіролови
320] Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись,
321] Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду,
322] Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю.
323] Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян:
324] "Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини,
325] Як утішати героя Менойта узявсь в його домі.
326] Я говорив, до Опунта повернеться син його славний
327] По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю.
328] Але не всі виконує Зевс людські побажання.
329] Тут же обом обагрити судилось нам кров'ю своєю
330] 1 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну,
331] В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий,
332] Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє.
333] Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю,
334] Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю
335] Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю.
336] Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю
337] Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство,
338] Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких.
339] Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські
340] Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, —
341] Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих,
342] Як здобували багаті міста, залюднені густо".

343] Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий

344] Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше
345] Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити.
346] Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання,
347] Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають.
348] Полум'я враз охопило казан, нагріваючи воду.
349] Як закипіла вода над мідним триногом блискучим,
350] Тіло омили вони і оливою намастили.
351] Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани,
352] Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули
353] Від голови аж до ніг і саваном білим покрили.
354] Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом
355] Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян.
356] Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

357] "От досягла ти свого, велеока володарко Геро!
358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається,
359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв".

360] Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:

361] "О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна,
363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає.
364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь,
365] Двічі шановна — з народження свого і тим, що твоєю
366] Звуся дружиною, — ти ж і безсмертних під владою маєш, —
367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?"

368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,
370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,
371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.
372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився
373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,
374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.
375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,
376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали
377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає.
378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі
379] Вушка пристроїть, — готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.
380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,
381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.
382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,
383] Гарна собою, — їй мужем був славний митець незрівнянний.
384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:

385] "З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти".

388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу
389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.
391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

392] "Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда".

393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:
394] "Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,
395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, —
396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши
397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,
398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула
399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.
400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні —
401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,
402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає
403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене
404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,
405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.
406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді
407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.
408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,
409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння".

410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний
411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.
412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння,
413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,
414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,
415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.
416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,
417] Вийшов у двері, кульгаючи.