Іліада - Сторінка 62
- Гомер -
Співаючи звучно, співець божественний
605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,
610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне,
611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,
612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;
613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний
615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.
616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу,
617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,
5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими
6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,
7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] "Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті
9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.
10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,
11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще".
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне
13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,
16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним
17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.
18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.
19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,
20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] "Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, —
22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.
23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,
24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта
25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,
26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, —
27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло".
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] "Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.
30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних
31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.
32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,
33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.
34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,
35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.
36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися".
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.
38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром
39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,
41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.
42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, —
43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,
44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, —
45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву
46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши.
47] Двоє, кульгаючи, йшли — Арея соратники вірні —
48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,
49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.
50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.
51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,
52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій
53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.
54] А як на збори уже усі позбирались ахе",
55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
56] "Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще
57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,
58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає?
59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда
60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.
61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,
62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.
63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж
64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду.
65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,
66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.
67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто
68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше
69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,
70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі
71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,
72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне
73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!"
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,
75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.
76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон
77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] "Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!
79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже
80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.
81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути
82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.
83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно
84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.
85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили
86] І докоряли не раз. Але не моя то провина,
87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.
88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали
89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.
90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.
91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
93] Ними вона по землі, по головах людських прямує
94] Й розум затемнює в них, — із нас одного вже впіймала.
95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,
96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса
97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала
98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені
99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.
100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] "Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!
102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:
103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,
104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,
105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!"
106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
107] "Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.
108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,
109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді
110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона,
111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї".
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,
113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.
114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,
115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає
116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.
117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.
118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.
120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] "Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.
122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має.
123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,
124] Парость твоя* — не зле він аргеями правити буде".
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.
126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.
132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,
133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.
134] Так же і я, — коли шоломосяйний Гектор великий
135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,
136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.
137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,
138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.
139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.
140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши
141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.
142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,
143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив
144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую".
145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
146] "Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
147] Як ти захочеш — віддать, як належить, мені подарунки
148] Чи при собі їх затримать — це справа твоя. Та згадаймо
149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти
150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.
151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,
152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.
153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає".
154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
155] "Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,
156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв
157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна
158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих
159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.
160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям
161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.
162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,
163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!
164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової,
165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить
166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.
167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,
168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами;
169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби
170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.
171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати
172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон
173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські
174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.
175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа
176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,
179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує
180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.
181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,
182] Лиш справедливішим станеш.
605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,
610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне,
611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,
612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;
613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний
615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.
616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу,
617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,
5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими
6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,
7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] "Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті
9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.
10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,
11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще".
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне
13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,
16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним
17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.
18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.
19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,
20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] "Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, —
22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.
23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,
24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта
25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,
26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, —
27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло".
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] "Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.
30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних
31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.
32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,
33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.
34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,
35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.
36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися".
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.
38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром
39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,
41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.
42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, —
43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,
44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, —
45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву
46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши.
47] Двоє, кульгаючи, йшли — Арея соратники вірні —
48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,
49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.
50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.
51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,
52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій
53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.
54] А як на збори уже усі позбирались ахе",
55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
56] "Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще
57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,
58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає?
59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда
60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.
61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,
62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.
63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж
64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду.
65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,
66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.
67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто
68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше
69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,
70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі
71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,
72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне
73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!"
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,
75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.
76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон
77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] "Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!
79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже
80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.
81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути
82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.
83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно
84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.
85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили
86] І докоряли не раз. Але не моя то провина,
87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.
88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали
89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.
90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.
91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
93] Ними вона по землі, по головах людських прямує
94] Й розум затемнює в них, — із нас одного вже впіймала.
95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,
96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса
97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала
98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені
99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.
100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] "Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!
102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:
103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,
104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,
105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!"
106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
107] "Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.
108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,
109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді
110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона,
111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї".
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,
113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.
114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,
115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає
116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.
117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.
118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.
120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] "Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.
122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має.
123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,
124] Парость твоя* — не зле він аргеями правити буде".
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.
126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.
132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,
133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.
134] Так же і я, — коли шоломосяйний Гектор великий
135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,
136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.
137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,
138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.
139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.
140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши
141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.
142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,
143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив
144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую".
145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
146] "Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
147] Як ти захочеш — віддать, як належить, мені подарунки
148] Чи при собі їх затримать — це справа твоя. Та згадаймо
149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти
150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.
151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,
152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.
153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає".
154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
155] "Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,
156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв
157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна
158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих
159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.
160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям
161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.
162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,
163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!
164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової,
165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить
166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.
167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,
168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами;
169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби
170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.
171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати
172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон
173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські
174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.
175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа
176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,
179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує
180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.
181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,
182] Лиш справедливішим станеш.