Іліада - Сторінка 80
- Гомер -
На світанку його ти побачиш
601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.
602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,
603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —
604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.
605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий
606] В гніві на матір Ніобу, дівчат — Артеміда мислива,
607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:
608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.
609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.
610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати
611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.
612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.
613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.
614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,
615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті
616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, —
617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,
618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий
619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,
620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!"
621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий
622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,
623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти
626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.
627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,
630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.
631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,
632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.
633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,
634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635] "Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,
636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.
637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима
638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,
639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,
640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я.
641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним
642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого".
643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям
644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.
649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650] "Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв
651] Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять
652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.
653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить
654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,
655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав".
659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660] "Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба
663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.
666] На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,
667] А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба".
668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
669] "Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти".
671] Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя
672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.
673] В передпокої небавом і спати вони полягали —
674] Старець Пріам і окличник — з думками розумними в грудях;
675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре,
676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.
677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні
678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті.
679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса,
680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама
681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі.
682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:
683] "Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати
684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла.
685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина,
686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє
687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон
688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї".
689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить.
690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів
691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив.
692] А як дісталися броду вони струменистої річки
693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився,
694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.
695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,
697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив
698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше
699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна.
700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька
701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.
702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.
703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:
704] "Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте!
705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався
706] З битви, — він завжди був радістю міста й цілого народу!"
707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті
708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота.
709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.
710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна,
711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали,
712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.
713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця
714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,
715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:
716] "Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь
717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому".
718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився.
719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве
720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили
721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням
722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.
723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,
724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:
725] "Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою
726] В домі мене залишаєш. Тож син наш — мале ще дитятко,
727] Піп породили його ми, бездольні, — квітучого віку
728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту
729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,
730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.
731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних,
732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною
733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово
734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв
735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку
736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор,
737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,
738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.
739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,
740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.
741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних
742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.
743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,
744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала
745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!"
746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.
747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:
748] "Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!
749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,
750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.
751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий
752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,
753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;
754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю
755] І волочив круг могили тобою убитого в січі
756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити.
757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,
758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий
759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою".
760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.
761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:
762] ."Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!
763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,
764] Що мене в Трою привіз, — хай раніш я загинула б краще!
765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,
766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,
767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!
768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти —
769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно,
770] Або свекруха, — сам свекор був завжди як батько ласкавий, —
771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,
772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.
773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.
774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині
775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене".
776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.
777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:
778] "Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої
779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку,
780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,
781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане".
782] Мовив він так.
601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.
602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,
603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —
604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.
605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий
606] В гніві на матір Ніобу, дівчат — Артеміда мислива,
607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:
608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.
609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.
610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати
611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.
612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.
613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.
614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,
615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті
616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, —
617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,
618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий
619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,
620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!"
621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий
622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,
623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти
626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.
627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,
630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.
631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,
632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.
633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,
634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635] "Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,
636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.
637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима
638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,
639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,
640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я.
641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним
642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого".
643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям
644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.
649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650] "Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв
651] Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять
652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.
653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить
654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,
655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав".
659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660] "Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба
663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.
666] На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,
667] А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба".
668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
669] "Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти".
671] Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя
672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.
673] В передпокої небавом і спати вони полягали —
674] Старець Пріам і окличник — з думками розумними в грудях;
675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре,
676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.
677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні
678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті.
679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса,
680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама
681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі.
682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:
683] "Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати
684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла.
685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина,
686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє
687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон
688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї".
689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить.
690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів
691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив.
692] А як дісталися броду вони струменистої річки
693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився,
694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.
695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,
697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив
698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше
699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна.
700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька
701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.
702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.
703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:
704] "Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте!
705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався
706] З битви, — він завжди був радістю міста й цілого народу!"
707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті
708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота.
709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.
710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна,
711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали,
712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.
713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця
714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,
715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:
716] "Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь
717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому".
718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився.
719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве
720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили
721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням
722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.
723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,
724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:
725] "Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою
726] В домі мене залишаєш. Тож син наш — мале ще дитятко,
727] Піп породили його ми, бездольні, — квітучого віку
728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту
729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,
730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.
731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних,
732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною
733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово
734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв
735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку
736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор,
737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,
738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.
739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,
740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.
741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних
742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.
743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,
744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала
745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!"
746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.
747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:
748] "Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!
749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,
750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.
751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий
752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,
753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;
754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю
755] І волочив круг могили тобою убитого в січі
756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити.
757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,
758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий
759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою".
760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.
761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:
762] ."Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!
763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,
764] Що мене в Трою привіз, — хай раніш я загинула б краще!
765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,
766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,
767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!
768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти —
769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно,
770] Або свекруха, — сам свекор був завжди як батько ласкавий, —
771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,
772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.
773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.
774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині
775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене".
776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.
777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:
778] "Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої
779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку,
780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,
781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане".
782] Мовив він так.