Іліада - Сторінка 78
- Гомер -
Краще поплачмо від сина далеко,
209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня
210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, —
211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим
212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку
213] Вирвати й з'їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти
214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,
215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих
216] Від ворогів, — він ні страху не знав, ні про втечу не думав".
217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:
218] "Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі
219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!
220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,
221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,
222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.
223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,
224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось
225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,
226] Хай так і буде. Хай вб'є мене зразу ж Ахілл безпощадно,
227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!"
228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,
229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,
230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,
231] Стільки ж ясних покривал і до того — ще стільки ж хітонів.
232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,
233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,
234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії
235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився
236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею
237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,
238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:
239] "Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить
240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?
241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши
242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.
243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв
244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,
245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите
246] Місто своє, — хай раніше зійду я в оселю Аїда!"
247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись
248] Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,
249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,
250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,
251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, —
252] Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:
253] "Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б
254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!
255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я
256] В Трої розлогій, — а нині нікого мені не лишилось!
257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,
258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався
259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.
260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,
261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,
262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!
263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?
264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати".
265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,
266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,
267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.
268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів
269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.
270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки.
271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали
272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,
273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,
274] Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули.
275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз
276] Цінні дарунки — за голову Гектора викуп достойний;
277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, —
278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.
279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе
280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.
281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали
282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.
283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем,
284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці,
285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;
286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:
287] "На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,
288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти
289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.
290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає
291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори,
292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,
293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший
294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,
295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.
296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,
297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами
298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би".
299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:
300] "Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради —
301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він".
302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний
303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою
304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.
305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,
306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,
307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:
308] "Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,
310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,
311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший
312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,
313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв".
314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,
315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,
316] Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься.
317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа
318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки
319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч
320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи
321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.
322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю
323] Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок.
324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,
325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли
326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно
327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі
328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.
329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,
330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом
331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса
332] Не заховались на полі, — побачив він, зглянувсь на старця,
333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:
334] "Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути
335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.
336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,
337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,
338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда".
339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.
340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви,
341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим —
342] І по воді, й по безкраїх просторах землі — його носять,
343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту
344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.
345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,
346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту
347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина
348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!
349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу
350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти
351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.
352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник
353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:
354] "Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.
355] Мужа я бачу, — боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!
356] Швидше тікаймо на конях, а ні — до колін припадімо
357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!"
358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,
359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,
360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець
361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив:
362] "Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш
363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають?
364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко
365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням?
366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі
367] Стільки скарбів ти везеш, — що б відчув ти тоді своїм серцем?
368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, —
369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший?
370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших
371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька".
372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
373] "Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино!
374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною,
375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі
376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду,
377] Мудрого розумом, — видно, в щасливих батьків ти родився".
378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
379] "Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро:
381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні,
382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне,
383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний,
384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув,
385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських".
386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
387] "Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився?
388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш".
389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
390] "Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати.
391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні
392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши
393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю.
394] Стоячи здалеку, ми дивувалися.
209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня
210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, —
211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим
212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку
213] Вирвати й з'їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти
214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,
215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих
216] Від ворогів, — він ні страху не знав, ні про втечу не думав".
217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:
218] "Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі
219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!
220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,
221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,
222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.
223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,
224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось
225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,
226] Хай так і буде. Хай вб'є мене зразу ж Ахілл безпощадно,
227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!"
228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,
229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,
230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,
231] Стільки ж ясних покривал і до того — ще стільки ж хітонів.
232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,
233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,
234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії
235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився
236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею
237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,
238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:
239] "Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить
240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?
241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши
242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.
243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв
244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,
245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите
246] Місто своє, — хай раніше зійду я в оселю Аїда!"
247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись
248] Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,
249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,
250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,
251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, —
252] Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:
253] "Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б
254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!
255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я
256] В Трої розлогій, — а нині нікого мені не лишилось!
257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,
258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався
259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.
260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,
261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,
262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!
263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?
264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати".
265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,
266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,
267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.
268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів
269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.
270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки.
271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали
272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,
273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,
274] Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули.
275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз
276] Цінні дарунки — за голову Гектора викуп достойний;
277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, —
278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.
279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе
280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.
281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали
282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.
283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем,
284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці,
285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;
286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:
287] "На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,
288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти
289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.
290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає
291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори,
292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,
293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший
294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,
295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.
296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,
297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами
298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би".
299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:
300] "Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради —
301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він".
302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний
303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою
304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.
305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,
306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,
307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:
308] "Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,
310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,
311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший
312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,
313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв".
314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,
315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,
316] Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься.
317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа
318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки
319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч
320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи
321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.
322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю
323] Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок.
324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,
325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли
326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно
327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі
328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.
329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,
330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом
331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса
332] Не заховались на полі, — побачив він, зглянувсь на старця,
333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:
334] "Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути
335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.
336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,
337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,
338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда".
339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.
340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви,
341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим —
342] І по воді, й по безкраїх просторах землі — його носять,
343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту
344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.
345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,
346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту
347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина
348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!
349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу
350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти
351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.
352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник
353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:
354] "Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.
355] Мужа я бачу, — боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!
356] Швидше тікаймо на конях, а ні — до колін припадімо
357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!"
358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,
359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,
360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець
361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив:
362] "Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш
363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають?
364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко
365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням?
366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі
367] Стільки скарбів ти везеш, — що б відчув ти тоді своїм серцем?
368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, —
369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший?
370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших
371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька".
372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
373] "Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино!
374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною,
375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі
376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду,
377] Мудрого розумом, — видно, в щасливих батьків ти родився".
378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
379] "Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро:
381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні,
382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне,
383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний,
384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув,
385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських".
386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
387] "Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився?
388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш".
389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
390] "Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати.
391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні
392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши
393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю.
394] Стоячи здалеку, ми дивувалися.