Іліада - Сторінка 77
- Гомер -
Пташка ж поранена з неба
878] Прямо на щоглу човна темноносого тихо спустилась,
879] Набік схилилась їй шийка і крила повисли безсило.
880] Дух же легкий відлетів з її тільця, й на землю далеко
881] Впала вона. Дивилися люди усі й дивувались.
882] Десять двогострих сокир Меріон в нагороду одержав,
883] Тевкр однолезих десяток поніс до човнів крутобоких.
884] Спис довготінний приніс Пелеїд і котел міднокутий,
885] Ще не задимлений, вартий вола, весь у квітах різьблених,
886] І перед зборами склав. І списники вийшли змагатись:
887] Перший Атрід Агамемнон підвівсь тоді широковладний,
888] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
889] Так до них мовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
890] "Знаємо, сину Атреїв, що ти перевищуєш інших
891] Силою й вмінням далеко закинути спис довготінний.
892] Отже, бери нагороду оцю й до човнів крутобоких
893] З нею іди. Меріонові ж списа дамо в нагороду,
894] Якщо на те твоя згода, а я саме так уважав би".
895] Мовив він так, і погодивсь володар мужів Агамемнон.
896] Мідного списа він дав Меріонові. Син же Атреїв
897] Віснику в руки Талтібію славну віддав нагороду.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА
1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські
2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері
3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга
4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,
5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався
6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,
7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати
8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.
9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,
10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово
11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,
12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання
13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.
14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней
15] І, прив'язавши іззаду до повоза Ректора тіло,
16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,
17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався
18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа
19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень
20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою
21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.
22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився.
23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні
24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.
25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,
26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.
27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,
28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:
29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,
30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.
31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,
32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:
33] "Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану
34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?
35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,
36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину,
37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили
38] Тіло його і належною шаною прах вшанували.
39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,
40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях
41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,
42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу
43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.
44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором
45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).
46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина —
47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата,
48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:
49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.
50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,
51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло
52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,
53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.
54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий".
55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:
56] "Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,
57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.
58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;
59] Син же богині — Ахілл, сама я Фетіду зростила,
60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,
61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.
62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті
63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!"
64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:
65] "Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.
66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор
67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,
68] Теж і мені, — пам'ятав увесь час про дари, мені любі,
69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,
70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.
71] Про викрадання не думаймо, — Гектора мужнього тіло
72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого
73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.
74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, —
75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила
76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати".
77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда
78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим
79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.
80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,
81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,
82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.
83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо
84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала
85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо
86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.
87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:
88] "Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!"
89] В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:
90] "Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь
91] З горем моїм невимовним на зборах богів я з'явитись.
92] Все ж, я іду, — не марне те слово, яке він промовить".
93] Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла
94] Чорно-сталеве, — одіння темнішого вже й не буває, —
95] І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда
96] Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними.
97] Вийшли на берег вони і в небо високе майнули.
98] Широколунного Зевса побачили там серед кола
99] Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих.
100] Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда.
101] Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй
102] Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула.
103] Батько богів і людей до неї почав говорити:
104] "От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо!
105] Смуток у тебе в душі невимовний, — і сам я це знаю.
106] Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав.
107] Дев'ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка,
108] Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом.
109] Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця.
110] Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати,
111] Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу.
112] В військо іди й свому синові волю мою перекажеш:
113] Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних
114] Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає
115] Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких.
116] Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне.
117] Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я —
118] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,
119] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити".
120] Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,
121] Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських
122] І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній
123] Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно
124] Товариші його любі, готуючи спішно сніданок,
125] І барана густорунного різали вже у наметі.
126] Мати поважна сиділа біля свого рідного сина,
127] Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:
128] "Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі
129] Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу
130] Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних
131] Ласках з'єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім
132] Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна.
133] Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса.
134] Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних
135] Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш
136] Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких.
137] Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп".
138] Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:
139] "Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме,
140] Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає".
141] Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином
142] Довго крилатими так одне з одним мінялись словами.
143] Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:
144] "Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських
145] До Іліона, великому духом Пріамові скажеш —
146] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,
147] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили.
148] Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним!
149] Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком,
150] Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою
151] Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий.
152] Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить.
153] Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець —
154] Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла.
155] А допровадить його до намету Ахілла, то смерті
156] Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить.
157] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —
158] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє".
159] Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала,
160] В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання.
161] Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого,
162] Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними,
163] В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита
164] Дужа потилиця й вся була голова у старого
165] Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе;
166] Плакали й доньки його із невістками разом у домі
167] І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками
168] Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили.
169] Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха
170] Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.
171] "Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся!
172] Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні:
173] Добру пораду несу я, — великого вісниця Зевса.
174] Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє.
175] Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло,
176] Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити.
177] Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою.
178] Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком,
179] Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою
180] Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий.
181] Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу,
182] Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець —
183] Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла.
184] А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті
185] Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить:
186] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —
187] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє".
188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.
189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз
190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.
191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,
192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.
193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:
194] "Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,
195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських
196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.
197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?
198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають
199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї".
200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:
201] "Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі
202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?
203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.
206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,
207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,
208] Не посоромиться.
878] Прямо на щоглу човна темноносого тихо спустилась,
879] Набік схилилась їй шийка і крила повисли безсило.
880] Дух же легкий відлетів з її тільця, й на землю далеко
881] Впала вона. Дивилися люди усі й дивувались.
882] Десять двогострих сокир Меріон в нагороду одержав,
883] Тевкр однолезих десяток поніс до човнів крутобоких.
884] Спис довготінний приніс Пелеїд і котел міднокутий,
885] Ще не задимлений, вартий вола, весь у квітах різьблених,
886] І перед зборами склав. І списники вийшли змагатись:
887] Перший Атрід Агамемнон підвівсь тоді широковладний,
888] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
889] Так до них мовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
890] "Знаємо, сину Атреїв, що ти перевищуєш інших
891] Силою й вмінням далеко закинути спис довготінний.
892] Отже, бери нагороду оцю й до човнів крутобоких
893] З нею іди. Меріонові ж списа дамо в нагороду,
894] Якщо на те твоя згода, а я саме так уважав би".
895] Мовив він так, і погодивсь володар мужів Агамемнон.
896] Мідного списа він дав Меріонові. Син же Атреїв
897] Віснику в руки Талтібію славну віддав нагороду.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА
1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські
2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері
3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга
4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,
5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався
6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,
7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати
8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.
9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,
10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово
11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,
12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання
13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.
14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней
15] І, прив'язавши іззаду до повоза Ректора тіло,
16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,
17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався
18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа
19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень
20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою
21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.
22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився.
23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні
24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.
25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,
26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.
27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,
28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:
29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,
30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.
31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,
32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:
33] "Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану
34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?
35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,
36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину,
37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили
38] Тіло його і належною шаною прах вшанували.
39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,
40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях
41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,
42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу
43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.
44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором
45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).
46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина —
47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата,
48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:
49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.
50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,
51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло
52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,
53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.
54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий".
55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:
56] "Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,
57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.
58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;
59] Син же богині — Ахілл, сама я Фетіду зростила,
60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,
61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.
62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті
63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!"
64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:
65] "Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.
66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор
67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,
68] Теж і мені, — пам'ятав увесь час про дари, мені любі,
69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,
70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.
71] Про викрадання не думаймо, — Гектора мужнього тіло
72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого
73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.
74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, —
75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила
76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати".
77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда
78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим
79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.
80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,
81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,
82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.
83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо
84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала
85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо
86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.
87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:
88] "Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!"
89] В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:
90] "Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь
91] З горем моїм невимовним на зборах богів я з'явитись.
92] Все ж, я іду, — не марне те слово, яке він промовить".
93] Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла
94] Чорно-сталеве, — одіння темнішого вже й не буває, —
95] І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда
96] Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними.
97] Вийшли на берег вони і в небо високе майнули.
98] Широколунного Зевса побачили там серед кола
99] Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих.
100] Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда.
101] Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй
102] Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула.
103] Батько богів і людей до неї почав говорити:
104] "От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо!
105] Смуток у тебе в душі невимовний, — і сам я це знаю.
106] Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав.
107] Дев'ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка,
108] Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом.
109] Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця.
110] Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати,
111] Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу.
112] В військо іди й свому синові волю мою перекажеш:
113] Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних
114] Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає
115] Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких.
116] Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне.
117] Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я —
118] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,
119] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити".
120] Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,
121] Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських
122] І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній
123] Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно
124] Товариші його любі, готуючи спішно сніданок,
125] І барана густорунного різали вже у наметі.
126] Мати поважна сиділа біля свого рідного сина,
127] Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:
128] "Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі
129] Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу
130] Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних
131] Ласках з'єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім
132] Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна.
133] Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса.
134] Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних
135] Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш
136] Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких.
137] Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп".
138] Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:
139] "Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме,
140] Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає".
141] Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином
142] Довго крилатими так одне з одним мінялись словами.
143] Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:
144] "Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських
145] До Іліона, великому духом Пріамові скажеш —
146] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,
147] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили.
148] Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним!
149] Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком,
150] Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою
151] Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий.
152] Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить.
153] Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець —
154] Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла.
155] А допровадить його до намету Ахілла, то смерті
156] Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить.
157] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —
158] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє".
159] Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала,
160] В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання.
161] Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого,
162] Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними,
163] В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита
164] Дужа потилиця й вся була голова у старого
165] Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе;
166] Плакали й доньки його із невістками разом у домі
167] І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками
168] Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили.
169] Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха
170] Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.
171] "Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся!
172] Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні:
173] Добру пораду несу я, — великого вісниця Зевса.
174] Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє.
175] Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло,
176] Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити.
177] Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою.
178] Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком,
179] Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою
180] Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий.
181] Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу,
182] Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець —
183] Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла.
184] А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті
185] Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить:
186] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —
187] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє".
188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.
189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз
190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.
191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,
192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.
193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:
194] "Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,
195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських
196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.
197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?
198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають
199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї".
200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:
201] "Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі
202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?
203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.
206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,
207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,
208] Не посоромиться.