Книга Джунглів - Сторінка 10

Сіро сині буйволи з довгими, загнутими назад рогами і лютим поглядом виходили з хлівів і йшли за своїм ватажком Рамою, і Мауглі одразу показав решті хлопців, хто тут буде за старшого. Він поганяв буйволів гладеньким бамбуковим кийком і сказав одному з хлопчаків, на ймення Камія, що подасться з буйволами далі, а вони нехай пасуть корів самі й тримаються поблизу череди.

Індійське пасовище – то саме лише камінюччя, чагарники, суха трава і неглибокі виярки, у яких череда ховається від спеки. Буйволи зазвичай тримаються ближче до боліт, де багато мулу, і можуть годинами лежати у нагрітій сонцем твані. Мауглі пригнав череду на той край рівнини, де Вайнганга вибігає з джунглів, сплигнув з шиї Рами, підбіг до бамбукового гаю і побачив там Сірого Брата.

– Слухай, – сказав Сірий Брат, – я вже хтозна відколи чекаю тебе тут. Нащо тобі цей клопіт із стадом?

– Так мені звеліли, – відповів Мауглі. – Зараз я сільський підпасок. А де Шер Хан?

– Він повернувся в ці краї і довго тебе вистежував. А тепер пішов знову, бо тут мало здобичі. Він хоче тебе вбити.

– Гаразд! – сказав Мауглі. – Поки його тут немає, ти або хтось із чотирьох братів маєте сидіти на цій скелі, щоб я міг тебе бачити, коли виходитиму з села. Коли він повернеться, чекайте мене в яру посеред рівнини, під деревом дхак. Навіщо самим лізти в пащу Шер Ханові?

Потім Мауглі задрімав у холодку, а буйволи паслися довкола. Пасти худобу в Індії – то робота для лінивих. Корови неквапно переходять з місця на місце і ремиґають, потім полежать трохи й знову плентаються далі – і навіть не мукають. Вони заходять у багнюку по самі морди, так що видно лише ніс та сині, наче кришталеві, очі, і лежать, мов колоди. Розжарені сонцем скелі наче пливуть у легкому мареві, і підпаски чують тільки посвист невидимого шуліки (завжди тільки одного) у них над головою, і знають, що коли хтось із них загине чи корова здохне, цей шуліка шугне донизу, а його сусід за багато миль звідси побачить це і полетить слідом, а потім іще один, і ще – тож варто комусь померти, вмить з'явиться з двадцятеро голодних птахів. Хлопці куняють на сонечку, прокидаються і знову дрімають, або плетуть маленькі кубельця із сухої трави і садовлять туди коників, а то ще ловлять богомолів і примушують їх битися; а ще майструють намисто з червоних та чорних горіхів чи дивляться, як ящірка гріється на камені або змія біля калюжі полює на жабку Потім вони співають довгих пісень з протяжним приспівом, і день для них триває довше, ніж для інших людей – усе життя. А ще вони часом виліплюють з глини палац або храм з фігурками людей, коней та буйволів, укладають людям у руки палички, наче то вельможні пани, а інші люди – їхні воїни, або так, наче це боги, а решта їм моляться. А коли звечоріє, хлопці зганяють череду, буйволи піднімаються з багнюки з плюскотом, гучним, наче гарматний постріл, і стадо поволі тягнеться через сірі луки додому, до мерехтливих вогників селища.

Мауглі багато днів супроводив буйволів до мулистих боліт, багато днів бачив на рівнині Сірого Брата (а тому знав, що Шер Хан іще не повернувся), багато днів лежав у високій траві, прислухаючись до звуків навколо нього, і згадував своє колишнє життя у джунглях. Якби кульгавий Шер Хан спіткнувся десь у кущах на березі Вайнганги, Мауглі почув би це в такий довгий тихий ранок.

І нарешті настав день, коли Мауглі не побачив Сірого Брата на призначеному місці, і тоді він засміявся й погнав стадо до яру під деревом дхак, що рясно квітло золотаво червоним цвітом. Сірий Брат сидів там, і загривок на його спині став дибки.

– Він ховався увесь місяць, щоб збити тебе зі сліду. Минулої ночі він перейшов гори разом з Табакі й тепер іде по твоїх слідах, – сказав вовк, насилу віддихавшись.

Мауглі спохмурнів.

– Я не боюся Шер Хана, а от Табакі надто хитрий.

– Не бійся, – сказав Сірий Брат, облизнувшись. – Я зустрів Табакі ще вдосвіта. Тепер він хитрує з шуліками. Та перш ніж я зламав йому хребта, він розповів мені все, що треба. Шер Хан чигатиме на тебе сьогодні ввечері біля сільських воріт, лише на тебе. А зараз він вилежується у висохлому яру біля річки.

– Він їв сьогодні чи ще полює голодний? – спитав Мауглі, знаючи, що від цього залежить його життя або смерть.

– Зранку він уполював свиню, а потім ще й напився досхочу. Не забувай, Шер Хан не може і дня обійтися без їжі – навіть заради помсти.

– Ну й дурень! Дурний котисько! Нажерся, нахлебтався і гадає, що я чекатиму, поки він ще й виспиться! То де ж він лежить? Якби нас було хоча б десять, ми б дали йому чосу! Але буйволи не захочуть нападати, поки не вчують тигра, а я не знаю їхньої мови. Може, підемо по сліду, щоб буйволи почули його запах?

– Він проплив униз річкою, щоб слід загубився, – відповів Сірий Брат.

– Це Табакі його навчив, звісно. Він сам до такого не додумався б. – Мауглі стояв, поклавши палець у рота, і міркував. – До великого яру Вайнганги звідси півмилі. Я можу повести череду в обхід, через ліс, понад яром, а тоді спуститись, але так він утече від нас низом. Треба загатити протилежний кінець. Сірий Брате, ти можеш розділити стадо на дві частини?

– Хтозна. Та я привів тобі кращого помічника.

Сірий Брат відскочив убік і сплигнув у яр. Звідти показалася велика сіра голова, так добре знайома Мауглі, і в жаркому повітрі пролунало тужливе виття, яке можна почути тільки у джунглях, – мисливський поклик вовка опівдні.

– Акело! Акело! – вигукнув Мауглі, ляснувши в долоні. – Я знав, що ти мене не забудеш! У нас попереду багато роботи. Розділи стадо навпіл, Акело. Віджени корів з телятами звідси, а биків і буйволів – окремо.

Обидва вовки, петляючи, забігали поміж буйволів і корів, що сполохано мукали й задирали голови, і скоро розділили стадо на дві частини. В одній стояли корови, затуливши собою телят, і, люто зиркаючи спідлоба, рили ратицями землю, готові кинутись на вовка і затоптати його водномить. У другій частині лютували бики й бузівки, що з виду здавалися страшнішими, та насправді були не такі небезпечні, бо ж не захищали телят. І шестеро чоловіків не змогли б упоратися з цим ділом так спритно.

– Що тепер? – спитав Акела, важко дихаючи. – Вони хочуть знову збігтись докупи.

Мауглі скочив на спину Рами.

– Биків віджени наліво, Акело, та подалі. А ти, Сірий Брате, коли ми рушимо, стережи корів і заганяй їх до яру.

– Куди саме? – спитав Сірий Брат, відсапавшись, і клацнув зубами.

– Туди, де найкрутіші схили, щоб Шер Хан не зміг вилізти! – крикнув Мауглі. – Тримай їх там, поки ми не прийдемо.

Бики, зачувши виття Акели, стрімголов посунули вперед, а Сірий Брат вискочив перед коровами й перепинив їм дорогу. Вони кинулися на нього, і він побіг попереду отари до яру, а тим часом Акела гнав биків ліворуч.

– Отак! Ще трохи – і вони помчать як навіжені. Пильнуй, пильнуй, Акело! Тепер тільки клацнеш зубами – і вони кинуться на тебе! Ну й робота – гірше, ніж заганяти чорних оленів! Чи ти коли небудь думав, що ці лінюхи можуть так бігати? – спитав Мауглі.

– Я… я полював на них колись, – задихаючись від пилу, відповів старий вовк. – Що тепер – гнати їх у джунглі?

– Так, жени! Жени швидше! Рама аж казиться з люті. Ох, якби ж я міг йому сказати, що мені від нього потрібно!

Бики повернули – цього разу праворуч – із шаленим тупотом кинулися в лісові хащі. Хлопці підпаски, що стерегли стадо за півмилі звідти, мерщій кинулися до селища з криком, що буйволи показилися і втекли.

Задум Мауглі був досить простий. Він хотів пройти окружною стежкою по пагорбах до самого яру, а тоді погнати биків донизу, щоб Шер Хан потрапив у пастку між биками та коровами. Він знав, що тигр обважнілий після ситого обіду, не зможе битися і не вилізе нагору по схилах. Мауглі як міг заспокоював буйволів, а Акела біг слідом і час від часу підвивав, щоб підігнати відсталих. Довелося зробити чимале коло, щоб не підходити до яру надто близько і не сполохати Шер Хана. Врешті решт Мауглі вигнав стадо на крутий трав'янистий схил яру. Крізь віття дерев було видно видолинок, але Мауглі дивився тільки на схили яру і з радістю побачив, що вони дуже круті і що плющ та ліани, які їх укривають, не витримають тигра, якщо він захоче вилізти нагору.

– Дай їм перепочити, Акело, – сказав він, піднявши руку. – Вони ще не вчули тигра. Дай їм трошки спочити. Треба сповістити Шер Ханові, хто йде. Тепер він наш.

Він приклав долоні до рота і гукнув у яр – це було так само, як крикнути в тунель, луна пішла низом. Та минуло чимало часу, поки у відповідь почулося сонне гарчання ситого тигра, який щойно прокинувся.

– Хто насмілився мене турбувати? – ревнув Шер Хан, і строкатий павич з вереском випурхнув з яру.

– Це я, Мауглі! Тобі час показатись на Скелі Ради, коров'ячий злодюго! Донизу! Жени їх донизу, Акело! Униз, Рамо, униз!

Якусь мить стадо стояло непорушно на краю яру, та ось Акела завив на повен голос, і буйволи один за одним поперли в яр, як пароплави перевалюють через пороги. Пісок і каміння ринули навсібіч фонтаном. Зрушивши з місця, стадо вже не могло спинитись, і ледве воно спустилося на дно яру, Рама замукав, відчувши запах Шер Хана.

– Еге! – сказав Мауглі, що сидів на його спині. – Тепер утямив?

І навала чорних запінених морд, рогів і вибалушених очей помчала яром, як гірський потік у повінь. Слабших буйволів відтіснили до схилів яру, де вони насилу виборсалися крізь зарості ліан. Буйволи мали напасти всі заразом і щосили – а проти такої навали не встоїть жоден тигр. Почувши тупіт, Шер Хан схопився з місця і важко пострибав яром униз, озираючись на всі боки в пошуках рятунку. Але схили були надто круті, і він біг далі й далі, розморений ситною їжею та питвом, прагнучи уникнути сутички. Стадо вже хлюпало по калюжі, яку він щойно проминув, і мукало так, що вузький яр аж гудів. Мауглі почув, як з іншого кінця яру долинуло мукання у відповідь, і побачив, як Шер Хан повернув назад (тигр розумів, що краще стрітися з биками, ніж з коровами і телятами). Потім Рама послизнувся, наступив на щось м'яке і під натиском інших биків стрімголов урізався у другу частину стада. Слабших буйволів ця сутичка звалила з ніг. І обидва стада вирвалися на рівнину, буцаючись і тупцяючи ратицями.

Мауглі трохи зачекав і, сплигнувши зі спини Рами, почав гамселити палицею на всі боки.

– Хутчіш, Акело, розганяй стадо! Розжени їх, а то вони почнуть битися! Отак, жени їх подалі, Акело.