Книга Джунглів - Сторінка 11

Гей, Рамо, Рамо! Ану тихіше, мої любі! Все скінчилося.

Акела і Сірий Брат бігали туди сюди, кусаючи буйволів за ноги, і хоча спершу стадо знову завернуло до яру, Мауглі зміг зупинити Раму, і решта буйволів пішли за ним до болота.

Шер Хана більше не треба було топтати. Він був мертвий, і до нього вже зліталися шуліки.

– Це була справді собача смерть, браття, – сказав Мауглі, виймаючи ніж, який завжди носив на шиї в піхвах відтоді, як почав жити серед людей. – Та він усе одно був боягузом і не став би до бою. Авжеж! Його шкурі місце на Скелі Ради. А тепер нумо до роботи!

Хлопець, вихований людьми, ніколи б не взявся сам один здирати шкуру з десятифутового тигра, але Мауглі краще від будь кого знав, як зняти шкуру звіра. Проте справа ця досить марудна, і Мауглі морочився з годину, поки відрізав шкуру ножем, а вовки дивилися, висолопивши язики, чи підходили і смикали шкуру, коли він наказував.

Раптом чиясь рука лягла на плече Мауглі, і, підвівши очі, хлопець побачив Балдео з мушкетом. Підпаски розповіли селянам про те, що буйволи показилися і втекли, і Балдео вийшов злющий, збираючись покарати Мауглі за недогляд. Вовки, побачивши людину, одразу сховалися.

– А це що за дурниці? – гримнув Балдео. – Хіба ж ти сам оббілуєш тигра? Де буйволи його вбили? Та це ж той кульгавий тигр, за якого призначено сто рупій! Гаразд, ми тобі пробачимо, що ти не доглянув череди. Може, я навіть дам тобі рупію, після того як відвезу шкуру до Канхівари.

Він витяг з за пояса кремінь та кресало і нахилився, щоб обсмалити Шер Ханові вуса. Майже всі мисливці в Індії роблять так, щоб їм не докучав привид тигра.

– Хм! – сказав Мауглі, здираючи шкуру з передньої лапи. – Кажеш, відвезеш шкуру до Канхівари, отримаєш нагороду й навіть даси мені рупію? А я гадаю, шкура мені самому потрібна. Чуєш, старий, прибери свій вогонь і геть звідси!

– Як ти смієш так розмовляти з першим мисливцем на селі? Щаслива нагода й буйволяча дурість – от і все, що допомогло тобі вполювати таку цінну здобич! Тигр був ситий, а то б він блукав миль за двадцять звідси. А ти навіть оббілувати його не зможеш, малий забродо, та ще й смієш говорити мені, Балдео, щоб я не обсмалював йому вуса! Ні, Мауглі, я не дам тобі ні копійки, зате дам гарного прочухана. Ану геть!

– Клянуся буйволом, який був мені викупом, – сказав Мауглі, здираючи шкуру з лопатки, – невже я мушу гаяти час на балачки з цією старою мавпою? Ану сюди, Акело! Цей чоловік мені набрид.

Балдео, який досі стояв, схилившись над головою Шер Хана, раптом гепнувся на траву, а коли прийшов до тями, побачив, що над ним стоїть сивий вовк, а Мауглі так само білує тигра, наче він сам один у всій Індії.

– Атож, – мовив Мауглі крізь зуби, – ти правий, Балдео: ти не даси мені ні копійки з винагороди. Бо я давно ворогую з цим кульгавим, дуже давно, і тепер я його переміг!

Слід віддати належне Балдео – якби він був молодший років на десять, то не злякався б Акели, зустрівши його у джунглях; але ж вовк, що слухається хлопчика, який воював з тигром людожером, – то не звичайний вовк. Це якісь лихі чари, думав Балдео і вже не сподівався, що амулет на шиї захистить його. Він лежав ледь живий і гадав, що Мауглі зараз обернеться на тигра.

– Магараджа! Володарю! – нарешті прохрипів він здушеним голосом.

– Що? – спитав Мауглі, навіть не глянувши в його бік.

– Я вже старий. Звідки мені було знати, що ти не простий підпасок? Можна мені встати й піти звідси, чи твій слуга розірве мене на шматки?

– Іди собі з миром. Тільки більше не лізь у мої справи. Акело, відпусти його!

Балдео хутко пошкандибав до села, щомиті озираючись, чи не перетвориться Мауглі на якусь потвору. Доплентавшись до селища, він наплів такого про наслані на нього чари, що жрець аж нетямився з переляку.

Мауглі невтомно працював аж до вечора і з вовчою допомогою нарешті зняв з мертвого тигра величезну смугасту шкуру.

– Тепер треба сховати шкуру і пригнати додому буйволів. Допоможи мені зібрати їх, Акело!

Буйволів пригнали уже в сутінки, і коли стадо підходило до селища, Мауглі побачив вогні й почув, що в храмі б'ють у дзвони і сурмлять у сурми. Здавалося, півсела вийшло до воріт його стрічати.

"Це тому, що я вбив Шер Хана", – подумав він. Та в його бік градом полетіло каміння, і люди закричали:

– Чаклун! Вовкулака! Вовчий приблуда! Геть звідси! Забирайся, а то жрець знов оберне тебе на вовка! Стріляй, Балдео, стріляй!

Старий англійський мушкет гучно ляснув, і поранений буйвіл заревів від болю.

– Знову чари! – закричали селяни. – Він може відводити кулі! Балдео, це ж твій буйвіл!

– Чого це вони? – розгублено спитав Мауглі, коли каміння посипалося знову.

– А вони схожі на Зграю, оці твої брати, – спокійно сказав Акела, сівши на землю. – Якщо зважати на кулі, вони начебто надумалися тебе прогнати.

– Вовк! Вовчий приблуда! Геть звідси! – горлав жрець і розмахував гілкою священної рослини тулій.

– Знову те саме? То мене проганяли за те, що я людина, тепер – за те, що я вовк. Ходімо, Акело!

Жінка – то була Мессуа – побігла через вулицю до стада і крикнула:

– Сину мій, синку! Вони кажуть, що ти чаклун і вмієш, коли захочеш, обернутись на вовка! Я їм не вірю, та все ж тікай, бо вони тебе вб'ють. Балдео каже, що ти чаклун, та я знаю, що ти помстився за смерть мого Натху.

– Повернися, Мессуа! – кричали селяни. – Повернися, а то ми заб'ємо тебе камінням!

Мауглі засміявся коротко й люто, бо камінь поцілив йому в губи.

– Біжи до них, Мессуа. Це дурна вигадка, як ото розповідають увечері під шовковицею. Але я справді помстився за твого сина. Прощавай і біжи хутко, бо я зараз пущу на них стадо, а буйволи мчать швидше, ніж каміння. Я не чаклун, Мессуа! Прощавай!.. Ану, ще раз, Акело! – гукнув він. – жени їх до воріт!

Буйволи вже й самі рушили до селища. Акела міг не підганяти їх своїм виттям – вони ввірвалися у ворота, розкидавши натовп.

– Полічіть їх! – зневажливо крикнув Мауглі. – А то раптом я вкрав у вас буйвола! Я більше не пастиму вашої череди. Прощавайте, люди, і дякуйте Мессуа за те, що я не покликав своїх вовків, щоб вони поганяли вас по вулиці.

Він обернувся і подався геть разом зі старим вовком і дорогою, задивившись на зорі, почувся щасливим.

– Я більше не спатиму в закапелку, Акело. Зараз візьмемо шкуру Шер Хана – і гайнемо звідси. Ні, селянам ми нічого не зробимо, бо Мессуа була добра до мене.

Коли над луками зійшов місяць, перелякані селяни побачили, що Мауглі з двома вовками в супроводі та з клумаком на голові біжить до лісу риссю – як бігають вовки, швидше, ніж вогонь пожирає степ. Тоді вони закалатали у дзвони і засурмили в сурми ще гучніше. Мессуа плакала. Балдео брехав без сорому, розповідаючи про свою пригоду в джунглях, і врешті решт добрехався до того, що Акела нібито стояв на двох лапах і говорив по людському.

Місяць уже зайшов, коли Мауглі та обоє вовків підійшли до Скелі Ради і спинилися перед лігвом матері Вовчиці.

– Людська зграя прогнала мене, мати! – крикнув Мауглі. – Та я дотримав слова і повернувся зі шкурою Шер Хана.

Мати неквапно вийшла з печери зі своїми вовченятами, і її очі зблиснули, коли вона побачила шкуру.

– Того дня, коли він зазирнув у нашу печеру, полюючи на тебе, моє Жабеня, я сказала йому, що з мисливця він обернеться на здобич. Ти все зробив як належить.

– Ти вчинив добре, Малий Брате, – почувся чийсь оксамитовий голос у чагарнику. – Ми тут скучили за тобою. – І Багіра підбігла до Мауглі й потерлася об його босі ноги.

Вони разом піднялися на Скелю Ради, і на тому пласкому камені, де колись сидів Акела, Мауглі розпластав тигрячу шкуру, прибивши її чотирма бамбуковими кілками. Акела ліг на шкуру і, як то було колись, почав скликати вовків на Раду: "Погляньте сюди, гей, вовки!" – достоту як тієї ночі, коли Мауглі привели сюди вперше.

Відтоді як скинули Акелу, Зграя лишалася без ватажка, і вовки полювали самі по собі та гризлися між собою. Проте зараз вони, за давнім звичаєм, прийшли на поклик. Дехто з них кульгав, а інші ледь шкутильгали, поранені кулями; одні геть змиршавіли, бо їли усяку покидь, а багатьох уже й бракувало. Але всі, хто лишився живий, прийшли на Скелю Ради і побачили смугасту шкуру Шер Хана на камені та здоровенні пазурі, що метлялися на кінцях лап. А потім Мауглі заспівав пісню, в якій не було жодної рими, – ця пісня наче сама злітала з його вуст, і він кричав її на весь голос, стрибаючи на хрусткій шкірі, і відбивав ритм п'ятами, поки йому не забило подих, а Сірий Брат і Акела, тільки но він замовкав, починали вити.

– Роздивляйтесь як слід, гей, вовки! Хіба я не дотримав слова? – спитав Мауглі.

І вовки провили у відповідь: "Так!", а один, найжалюгідніший, додав:

– Будь нашим ватажком, Акело! Будь нашим ватажком, людський сину! Нам набридло жити без закону, і ми хочемо знову бути Вільним Народом.

– Ні, – промуркотіла Багіра, – так не годиться. Коли ви будете ситі, то знову розпаскудитесь. Ви недаремно зветеся Вільним Народом. Ви билися за волю і маєте її. От тепер і їжте її, вовки!

– Людська зграя і вовча зграя прогнали мене, – сказав Мауглі. – Відтепер я полюватиму сам.

– А ми будемо полювати з тобою, – сказали четверо вовченят.

І Мауглі подався у джунглі й відтоді полював разом з чотирма вовками.

Та він не завжди лишався сам один: через багато років він став дорослим і одружився. Але історія ця – для дорослих!

Пісня Мауглі, яку він співав на Скелі Ради, танцюючи на шкурі Шер Хана

Пісню про Мауглі співаю я, Мауглі. Нехай джунглі знають

про те, що я вчинив.

Шер Хан сказав: він уб'є, він уб'є надвечір Жабеня Мауглі!

І він їв, і він пив. Пий досхочу, Шер Хане, – коли ти питимеш

знову? Спи, і нехай тобі сниться здобич.

Я сам один у полі. Сірий Брате, прийди до мене, нас чекає

велика битва. Прийди, Вовк Одинак.

Приведи буйволів з синьою шкурою і злими очима. Жени їх

вперед і назад, куди я звелю. Шер Хане, ти спиш?

Вставай, прокинься! Я йду на тебе з буйволами.

Рама, цар буйволів, тупнув ногою. Води Вайнганги, куди пішов

Шер Хан?

Він не Сахі, щоб копати нору, не павич Мор, щоб літати

в небі, не кажан Манг, щоб висіти на гілці. Малий бамбук,

скажи, куди він пішов?

Оа! Він тут! Ао о о! Тут! Під ногами Рами лежить Кульгавий.

Вставай до бою! Ось м'ясо.