Кохання під час холери - Сторінка 17

Прагнучи заразити її своїм божевіллям, він посилав їй вірші, дрібнесенько надряпані кінчиком шпильки на пелюстках камелій. Саме він, а не вона, набрався зухвалості покласти в один з листів пасмо свого волосся, але так ніколи й не отримав омріяної відповіді — бодай волосинки з довгої коси Ферміни Даси. Та домігся принаймні, що вона ступила крок уперед, бо відтоді почала надсилати йому прожилки листя, засушеного у словниках, крильця метеликів, пір'я чарівних птахів, а на день народження подарувала клаптик у квадратний сантиметр з ряси святого Педро Клавера — тими днями їх продавала потай за неймовірну ціну одна школярка, ровесниця Ферміни Даси. Якось уночі Ферміна Даса раптово прокинулась, налякана серенадою скрипки соло, що грала один тільки вальс. Вона вся затремтіла, осяяна одкровенням, що кожна нота була знаком подяки за пелюстки з її гербарію, за хвилини, вкрадені в арифметики для писання листів, за те, що перед іспитами, яких страшенно боялась, вона думала більше про нього, ніж про природничі науки, — але Ферміна Даса не зважилася повірити, що Флорентіно Аріса виявився здатний на таку необачність.

Наступного ранку, снідаючи, Лоренсо Даса не зміг стримати своєї цікавості. По-перше, він, мовляв, не розуміє, що на мові серенад означає багаторазове повторення однієї мелодії, а по-друге, хоч він і дослухався вельми уважно, проте так і не визначив, від якого дому долинала музика. Тітка Есколастіка з холоднокровністю, що повернула небозі здатність дихати, сказала, що вона виразно бачила самітного скрипаля на протилежному боці парку, а повторювана мелодія, пояснила вона, поза всяким сумнівом, означала розрив між закоханими. В листі, написаному тими днями, Флорентіно Аріса підтвердив, що серенаду виконував він, і він же таки скомпонував той вальс, назвавши його ім'ям, під яким жила в його серці Ферміна Даса: "Богиня у вінку". В парку він більше не грав, але призвичаївся робити це в місячні ночі в інших місцях, обраних із таким розрахунком, щоб вона змогла слухати його в своїй спальні, не тіпаючись від страху. Чи не найдужче любив він грати на кладовищі для бідняків, розташованому на голому пагорбі й відкритому дощам та пекучому сонцю, де дрімали стерв'ятники і де музика набувала неприродного резонансу. З часом він навчився визначати напрям вітрів і в такий спосіб знав напевне, що вальс долинає туди, де його мають почути.

В серпні того року виникла загроза нового спалаху громадянської війни, з тих, що вже півстоліття спустошували країну, і уряд запровадив воєнний стан та комендантську годину, починаючи з шостої вечора, в усіх штатах Карібського узбережжя. Хоча вже відбулося кілька заворушень і солдати вчинили не одну розправу, Флорентіно Аріса перебував у тому очамрінні, коли людині байдужісінько до всього, що діється у світі, й одного досвітку військовий патруль натрапив на нього в той час, як він тривожив цнотливий спокій мерців своїми любовними витівками. Тільки чудом пощастило йому врятуватися від розстрілу на місці, бо його прийняли за шпигуна, який передавав у музичному ключі сигнали кораблям лібералів, що чинили розбій у прибережних водах.

— Який я в біса шпигун, — сказав Флорентіно Аріса. — Я тільки нещасливий закоханий.

Три ночі довелося йому провести в каталажках місцевого гарнізону із закутими в кайдани ногами. Та коли його випустили на волю, він спізнав розчарування, що просидів у в'язниці так мало, і навіть у старості, коли вже безліч інших воєн перемішалися в його пам'яті, він часто думав, що був єдиним чоловіком у місті, а може, й у всій країні, хто тягав п'ятифунтові кайдани за злочин кохання.

Минав уже другий рік цього нестямного листування, коли Флорентіно Аріса в цидулці на один абзац зробив Ферміні Дасі формальну пропозицію про одруження. Перед тим протягом півроку він кілька разів посилав їй білу камелію, але вона повертала її з наступним листом, щоб не мав сумніву: вона й далі схильна писати йому, але не хоче зв'язувати себе жодною серйозною обіцянкою. Власне, вона сприймала це пересилання камелії туди-сюди як невинну гру кохання, й ніколи не спадало їй на думку дивитись на це як на перехрестя своєї долі. Та коли надійшла формальна пропозиція про одруження, вона почула себе так, ніби у неї раптом уп'ялася пазуриста лапа смерті. Охоплена панікою, вона розповіла про все тітці Есколастіці, й тітка дала небозі пораду з тією твердістю та ясністю думки, яких не знайшла в собі, коли мала двадцять років і повинна була вирішувати власну долю.

— Напиши йому, що ти згодна, — сказала тітка. — Навіть якщо ти помираєш від страху, навіть якщо згодом каятимешся, бо однаково ти каятимешся все життя, якщо тепер відмовиш йому.

Проте Ферміна Даса була така збентежена, що попросила час на роздуми. Спершу попросила місяць, потім ще один, і ще, а коли минув і четвертий, вона знову отримала білу камелію, але не саму квітку в конверті, як було раніше, а з остаточним попередженням, що це остання: або тепер, або ніколи. І тоді вже Флорентіно Аріса ніби заглянув у вічі смерті — таке опанувало його хвилювання, коли він отримав конверт, а в ньому смужку паперу, відірвану на полях шкільного зошита, де олівцем і в один рядок було написано довгосподівану відповідь: "Гаразд, я згодна одружитися з вами, за умови, що ви не примушуватимете мене їсти баклажани".

Флорентіно Аріса не був готовий до такої відповіді, але його мати була. Відколи син уперше заговорив з нею про свій намір одружитися, ще півроку тому, Трансіто Аріса вжила заходів, щоб узяти внайми весь будинок, який вони поділяли з двома іншими родинами. У тій двоповерховій споруді громадського призначення, поставленій у XVII столітті, за часів іспанського панування була тютюнова крамниця. Тепер її господарі розорились і, не маючи достатніх засобів вести торгівлю, здавали будівлю внайми частинами. Одна така частина — раніше саме там торгували тютюновими виробами, — виходила на вулицю, друга, де колись була фабрика, — в глибину вимощеного кругляками патіо, а велику стайню нинішні пожильці використовували спільно: у ній прали та вивішували сушитись білизну. Трансіто Аріса займала першу частину, найзручнішу й найкраще збережену, хоч і найменшу з усіх. У залі, де колись продавали тютюн та сигари, тепер була галантерейна крамниця з великими дверима на вулицю, а поряд містилося приміщення давнього складу: повітря знадвору проникало туди тільки крізь слухове віконце, і там спала Трансіто Аріса. Позаду крамниці було внутрішнє приміщення — половина зали, відокремлена дерев'яною перебіркою. Там стояв стіл із чотирма стільцями, що правив і за обідній, і за письмовий, і саме в тій кімнаті Флорентіно Аріса підвішував свій гамак, коли світанок не захоплював його за писанням чергового листа. То була оселя цілком придатна для двох, але для третього місця там уже було замало, а надто для панночки з колежу З'яви Богородиці, чий батько відбудував зруйнований палац так, що він став наче новісінький, тоді як родини із сімома титулами лягали спати, тремтячи з жаху, що дах їхнього старовинного особняка завалиться їм на голову під час сну. Отож Трансіто Аріса домовилася з власником будинку, і той дозволив їй зайняти також галерею патіо за умови, що протягом п'яти років вона підтримуватиме дім у доброму стані.

А гроші на це діло Трансіто Аріса мала. Окрім прибутків із торгівлі галантерейними виробами та ганчір'ям на корпію, яких вистачало на їхнє скромне життя, вона значно примножила свої заощадження, даючи позички клієнтам із нової сором'язливої бідноти, які погоджувалися на високі відсотки Трансіто Аріси в обмін на її стриманість. Не раз біля галантерейної крамнички виходили з карет дами, схожі на королев, без компаньйонок та недоречних лакеїв, і, вдаючи, ніби збираються купити голландські мережива або позументи з торочками, віддавали в заставу, потай схлипуючи, останню сухозлітку свого втраченого раю. Трансіто Аріса визволяла їх зі скрути, виявляючи таку пошану до їхнього вельможного походження, що чимало йшли від неї, більше втішені шанобливим обходженням, аніж її послугами. Менше ніж за десять років цієї діяльності вона вже знала, як свої, коштовності, не раз викуповувані й знову, зі слізьми на очах, заставлювані, а прибутки, перетворені на карбовану золоту монету, були закопані під ліжком у глечику. Коли син повідомив про своє бажання одружитися, Трансіто Аріса підбила рахунки і з'ясувала, що має змогу не тільки протягом п'яти років давати лад чужому будинкові, а й що, виявляючи ту саму ділову заповзятливість і маючи трохи більше щастя, зможе ще до смерті придбати дім у повну власність для дванадцяти онуків, яких мріяла мати. Флорентіно Арісу тим часом призначили першим заступником начальника телеграфу, і Лотаріо Тугут мав намір поставити його на чолі контори, коли сам він стане директором школи телеграфістів, яку мали відкрити вже наступного року.

Отож практичні питання майбутнього шлюбу було успішно розв'язано. Втім, з обачності, Трансіто Аріса визнала за доцільне поставити дві умови. Перша: з'ясувати, хто ж такий насправді той Лоренсо Даса, чия вимова не лишала найменшого сумніву щодо його походження, але про чию особу та засоби до життя ніхто не мав виразного уявлення. Друга: щоб заручини тривали довго, і молодята добре взнали одне одного через ближчі особисті взаємини, не переступаючи певної межі, аж поки остаточно переконаються в тривкості своїх почуттів. Вона внесла пропозицію, щоб зачекали, доки закінчиться війна. Флорентіно Аріса погодився, що слід дотримувати цілковитої таємниці,— і визнавши за слушні доводи матері, і внаслідок притаманної йому стриманості характеру. Погодився він і на те, що з одруженням квапитися не слід, хоча сам термін здався йому нереальним, адже за півстоліття незалежності країна не знала жодного дня громадянського миру.

— Ми постаріємо, так і не дочекавшись кінця війни, — сказав він.

Його хрещений батько, гомеопат, що випадково взяв участь у розмові, висловив думку, що на ці війни не слід зважати. Це, мовляв, звичайні собі бійки між бідаками, яких поганяли, наче волів, багаті землевласники, та босими солдатами, що їх гнав під кулі уряд.

— Воюють у лісах, — сказав він. — Відколи я себе пам'ятаю, в містах нас убивають не пострілами, а декретами.

Хай там як, а в написаних протягом наступного тижня листах були з'ясовані усі подробиці заручин.