Корабельна катастрофа - Сторінка 37

РОН якраз підійде!

Сигнальні прапори знайшлися в капітанській каюті — вони були старанно розкладені по своїх гніздах, позначених відповідними літерами. Нейрс вийняв потрібні прапори, і ми піднялися на палубу.

— Гей, дурню, не смій пити! — закричав капітан одному з матросів, що зачерпнув води з барильця.— Вода засмерділася.

— Вибачте, сер,— відгукнувся матрос,— але ж на смак вона зовсім свіжа.

— Покуштую сам! — Нейрс узяв кухлика, зачерпнув води й підніс до губів.— І справді,— мовив він.— Виходить, засмерділася, а потім знову стала свіжа... Дивно, містере Додд, еге ж? А втім, я пам'ятаю такий випадок, коли ми проходили мис Горн...

У голосі його було щось таке, що змусило мене повернутися до нього. Звівшись навшпиньки, Нейрс пильно роззирався довкруги, як людина, перейнята цікавістю, а його обличчя й уся постать видавали затамоване хвилювання.

— Ви самі не вірите в те, що кажете! — вигукнув я.

— Можливо, можливо,— погодився він, поклавши руку мені на плече.— Все може бути... Проте мене турбує зовсім інше...

Нейрс підкликав матроса, віддав сигнальні прапори, а сам узявся за головний сигнальний фал, що його торгав, лопотячи на вітрі, червоний англійський вимпел. Ще хвилина — і замість нього замайорів американський, який ми прихопили з собою, а потім і сигнальні прапори РОН. [180]

— Ну, а тепер,— сказав Нейрс, дивлячись на прапорці з гордістю американського моряка,— а тепер, хлопці, ставайте до помпи. Поглянемо, що за вода в цій лагуні.

Матроси взялися за ручки, й над судном розляглося чвакання залізної помпи, а на палубу ринув потік затхлої води. Нейрс, зіпершись ліктями на поручень, спостерігав за потоком, наче та трюмна вода дуже його зацікавила.

— І що ж вас усе-таки схвилювало? — спитав я.

— Зараз коротко поясню,— відповів капітан.— Але спершу зверніть увагу: бачите ці шлюпки — одну на рубці й дві пообіч неї на рострах? То яку ж шлюпку спускав Трент? Адже двоє з його команди загинуло, коли спускали шлюпку!

— Мабуть, він знову підняв її на борт,— висловив я припущення.

— Хай і так, але навіщо? — заперечив капітан.

— Значить, у них була ще одна шлюпка,— сказав я.

— Може, й була ще одна шлюпка на палубі,— погодився Нейрс.— Проте навіщо вона їм? Хіба для того, щоб старий капітан катався місячними ночами довкола брига, награючи на акордеоні?

— Яке це має значення? — правив я своєї.

— Та, мабуть, ніякого...— погодився Нейрс, озираючись через плече на потік води, що заливала палубу.

— І довго буде чвакати ця помпа? — спитав я.— Так ми перекачаємо всю лагуну. Адже капітан Трент сам сказав, що бриг сів на дно, десь у носовій частині дірка, і туди ллється вода.

— Так і сказав? — багатозначно, протягом мовив Нейрс.

Не встиг він договорити, як помпа захлинулась раз, потім удруге, і потік припинився. Матроси покинули ручки помпи.

— Ну, що ви на це скажете, містере Додд? — спитав Нейрс і провадив, стишивши голос, але так само недбало спираючись ліктями на поручень: — Це судно ціле й неушкоджене, як "Нора Крейн". Я зрозумів це, перш ніж ми піднялися на борт, а тепер знаю напевне.

— Неймовірно! — вигукнув я.— То ви вважаєте, що Трент...

— Я нічого не знаю про Трента. Можливо, Трент брехун, а можливо, боягузлива баба. Я лише констатую факт,— сказав Нейрс, а потім додав: — Затямте ще одне. Я не раз плавав на суднах глибокої осадки і знаю, щoб кажу, а кажу ось що: коли бриг торкнувся дна і ще не [181] зовсім засів, його можна було легко зняти з цієї мілини — на це знадобилося б усього сім-вісім годин. Це зрозумів би перший-ліпший матрос, навіть новачок.

Замість відповіді я спромігся лише на здивований вигук.

Я озирнувся довкола. Сутінки погустішали, віддалік мерехтів вогник ліхтаря — там стояла "Нора Крейн". Наші матроси, покинувши помпу, курили на шкафуті; люльки час від часу освітлювали їхні обличчя.

— Чому Трент не зняв бриг із мілини? — мовив капітан.— Чому він ладен був у Фріско заплатити за нього такі шалені гроші, коли міг би спокійно доправити бриг у порт?

— Може, тоді він ще не знав, чого варте це судно?

— А що знаємо про це ми?! — вигукнув Нейрс.— Однак я не хочу засмучувати вас, містере Додд. Я розумію, як ви зараз хвилюєтесь. Але щодо мене — будьте певні: я зробив усе, щоб прибути сюди якнайшвидше, і тепер маю намір взятися за бриг як слід. Не хвилюйтесь — зі мною у вас клопоту не буде.

В його голосі бриніла щира дружня нотка, і я міцно потис його руку.

— Усе буде гаразд, старий,— мовив Нейрс.— Віднині ми друзі, і ви впевнитесь, що справа від цього виграє. А тепер — вечеряти!

Повечерявши, ми з цікавістю мандрівників попливли в шлюпці на острівець Середній Брукс, весь залитий місячним сяйвом. Вздовж його берегів лежали рівні пляжі, а далі густо росли чагарі, і в них гніздилося розмаїте морське птаство. Ми спробували були продертися крізь них, проте все було марно — легше було б перетнути Трафальгарську площу в день демонстрації, ніж продертися крізь це пташине царство. Ми наступали на гнізда, давили яйця, птахи били нас крилами по обличчю, намагались виклювати очі. Ми були геть приголомшені пронизливими криками: ґвалт здійнявся над острівцем мало не до хмар.

— Ходімо краще берегом,— сказав Нейрс, коли ми вибралися з чагарів.

Матроси взялися збирати яйця, і далі ми пішли вдвох. Ми прямували по злежалому піску понад самою водою. Ліворуч темніли чагарі, з яких нас вигнали чайки, праворуч простягалась лагуна, якою бігла широка стежина місячного сяйва, а за лагуною" здіймаючись та опускаючись, зблискуючи піною і знову згасаючи, тремтіла лінія [182] прибою. Пляж укривали уламки, винесені сюди течією; ми набрели на кілька колод з червоного дерева та з ялини, на дві щогли з джонок та на ахтерштевень європейського судна. Ці знахідки збудили думки, і ми заговорили про небезпеку, що таять у собі моря, та про тяжку долю жертв корабельних катастроф. Під ту невеселу розмову ми обійшли більшу частину острова, з його південного кінця оглянули сусідній острівець, пройшли західним берегом, у затінку чагарів і знову вийшли на місячне світло з протилежного кінця.

Праворуч, десь за півмилі від нас, бовваніла наша шхуна, злегка погойдуючись на якорі. Попереду, теж приблизно на півмилі, над місциною, затуленою від наших поглядів чагарниками, метушилося птаство — отже, матроси й досі збирали, допавшись, яйця. І раптом просто перед собою, в неглибокій улоговині, ми помітили шлюпку, що лежала боком на піску.

Нейрс, пригнувшись, відступив у затінь.

— Що за чортовиння? — прошепотів він.

— Трент,— шепнув я у відповідь, і серце моє закалатало.

— А ми, йолопи, зійшли на берег без зброї! І все ж нам треба все розвідати,— рішуче сказав Нейрс.

Навіть у затінку його обличчя було помітно бліде, а голос виказував сильне хвилювання. Він добув з кишені свисток.

— На випадок, коли мені забагнеться заграти пісеньку,— мовив він похмуро і, затисши свисток у зубах, вийшов на місячне світло. Я рушив слідом. Ми швидко попростували берегом, сторожко озираючись на всі боки. В чагарниках не шелеснув ані листочок. Коли ми наблизились до шлюпки, то зрозуміли — вона тут уже давно. То був звичайний вісімнадцятифутовий вельбот з веслами та кочетами. В ньому лежало кілька барилець, одне з них було відкрите, і з нього йшов нестерпний сморід. Оглянувши їх, ми виявили знайомі новозеландські клейма — то була така сама солонина, як та, що ми бачили на борту брига.

— Ну, оце і є четверта шлюпка,— сказав я.— Ось вам і відповідь на ваше запитання.

Нейрс лише гмукнув, а потім, схилившись над вельботом, умочив палець у воду на дні і лизнув його.

— Прісна,— зауважив він.— Отже, дощова.

— Вам це не подобається?

— Та ні... [183]

— То що ж тоді вам не до душі? — вигукнув я.

— А ось що, містере Додд, перераховую чистою вашою мовою: вельбот, п'ять ясеневих весел і барильце зіпсутої солонини.

— Іншими словами, все?

— Розумієте,— зволив пояснити Нейрс,— четвертий човен взагалі мене не влаштовував, а отакий — тим паче. Я не хочу сказати що такі вельботи рідко трапляються в цих водах. Навпаки, вони є на всіх острівних торгових шхунах, бо на таких вельботах найлегше проходити смугу прибою. Але ж "Летючий шквал" — це трамп для далеких рейсів, він курсував між великими портами — Калькуттою, Рангуном, Фріско й Кантоном... Навіщо ж йому вельбот?

Ми розмовляли, зіпершись руками на планшир(1) човна. Капітан, стоячи ближче до носа, машинально грався кінцем фаліня(2). Раптом він замовк і, піднісши кінець ближче до очей, почав уважно його розглядати.

— Щось не так? — запитав я.

— А знаєте, містере Додд,— мовив він голосом, що враз змінився,— цей фалінь був обрубаний. Матроси завжди обрізують кінці канатів ножем, але цей обрубаний одним ударом... Нашим матросам це знати не варто,— додав він.— Зараз я доведу його до ладу.

— І про що ж усе це, на вашу думку, свідчить?

— Усе це свідчить про одне й те ж. Це свідчить, що Трент брехав. Я певен, що справжня історія "Летючого шквалу" куди мальовничіша, ніж та, яку він оповів.

Через півгодини шлюпка була пришвартована до корми "Нори Крейн", і ми з Нейрсом мовчки пішли спати, вкрай збентежені нашими відкриттями.

РОЗДІЛ XIV

КАЮТА "ЛЕТЮЧОГО ШКВАЛУ"

Наступного дня, коли сонце ще не розігнало вранішнього туману, коли лагуна, острівці та лінія рифів ще тонули в свіжому світанковому серпанку, ми знову піднялись на палубу "Летючого шквалу" — Нейрс, я, Джонсон і двоє матросів; в руках у нас сяяли новенькі сокири, які мали зруйнувати важкий корпус брига. Здається, всі ми були збуджені: так глибоко вкорінився в людині інстинкт руйнування, такий привабливий для неї азарт ловитви. Адже ми мали всмак натішитись подвійною радістю — ламати іграшку і "шукати хусточку", знов переживаючи давно забуті захоплення власного дитинства. Іграшкою, яку ми мали розтрощити на тріски, був морський корабель, а скарб, який ми мали розшукати, був для мене величезним багатством.

(1) Планшир (англ.) — закруглений брус, що проходить по верхньому краю борту шлюпки чи вельбота.

(2) Фалінь (гол.) — линва, якою прив'язують шлюпку до пристані чи до борту судна. [184]

На той час, коли підійшла шлюпка зі сніданком, палуба була змита, головний люк відчинений і талі приведені до ладу. Я вже настільки перейнявся недовір'ям до брига, що тепер, зазирнувши в люк, з невимовною полегкістю виявив: майже весь трюм був заповнений китайськими рогозяними лантухами — без сумніву, то був рис.

Хутко поснідавши, Джонсон з матросами заходився біля вантажу, а ми з Нейрсом, спочатку вибивши світловий люк та спорядивши до роботи вентилятора, почали обшукувати каюти.

Думаю, не варто докладно й по порядку описувати все, що зробили ми за цей перший день, так само як і за всі наступні.