Корабельна катастрофа - Сторінка 39

А я художник, і дозвольте вас повідомити, що ця знахідка така ж дивна, як і всі інші. Цей ніж називається мастихін, ним розтирають фарби та чистять палітру; а це м'який графічний олівець фірми "Вінзор і Ньютон". Мастихін та олівець "Вінзор" — на торговельному судні! Це суперечить усім законам природи.

— Тут можна з глузду з'їхати,— зауважив Нейрс.

— Так,— провадив я,— і цим олівцем користувався художник: погляньте, як він заструганий; в усякому разі, не для того, щоб писати: таким грифелем писати неможливо. Художник? Із самого Сіднею? Як він міг сюди потрапити?

— Ну, це зрозуміло,— уїдливо кинув Нейрс— Вони викликали його каблограмою, щоб він проілюстрував цей дешевий роман,— він показав на судновий журнал.

Хвилинку ми мовчали.

— Капітане,-сказав я врешті,— з цим бригом пов'язана якась темна справа. Ви казали, що більша частина вашого життя минула в морях. Ви, безперечно, були свідком не одного беззаконня, а розмов про них чули ще більше. Як ви вважаєте, що це? Комбінація зі страховкою? Піратство? Що може за цим критися? Навіщо було саме так усе обставляти?

— Містере Додд,— відповів Нейрс,— ви маєте слушність: більшу частину свого життя я провів у морях і справді знаю чимало способів, якими нечесний капітан може обвести кругом пальця судновласників та нагріти руки, ще й уникнути серйозного покарання. Таких способів багато, але куди менше, ніж вам здається, і жодним з них не скористався Трент. Уся компанія Трента тут ні до чого — це факт незаперечний. Уся ця справа — суцільна нісенітниця, її ніяк пояснити — настільки все капітально заплутано. Це якась маячня. І не впадайте в оману, властиву більшості жителів суходолу. До суден публіка не менш уважна, ніж до якоїсь акторки,— про судна пишуть не менше, з ними пов'язано не менше шахт райств та всіляких грошових махінацій. Але судно завжди втрачає багато більше, ніж акторка, бо за ним стоїть капітал, а за акторкою — лише репутація, а то й взагалі нічого. В будь-якому порту повно людей, ладних відразу кинути капітана за грати, якщо його чесність не буде сяяти, начебто долар чи вранішня зоря. За ним стежать агенти Ллойда — стежать в найглухіших закутках усіх трьох океанів; за ним стежать страхові здирники, консули, службовці митниць та портові лікарі. У нього стільки ж шансів що-небудь приховати, як у людини, за якою стежать півтори сотні детективів, або як у нового жителя якогось сільця. [190]

— Ну, а в морі? — спитав я.

— О господи! — зітхнув капітан.— "В морі, в морі"... А що ж у морі? Адже все одно доведеться заходити в порт! Чи хтось може залишитися в морі навіки?.. Ні, ця історія нам не до снаги. Вона така заплутана, що в ній не розібрався б і славнозвісний Джеймс Г. Блейн. Я пропоную знов узятися за сокири й шукати далі, аби витягти на світ божий усе, що таїть у собі цей диявольський бриг. І менше метушні,— додав він, підводячись.— А такі несподіванки в дусі дешевого паноптикуму, я певен, будуть сипатись на нас і далі, щоб нам було веселіше.

Проте до кінця дня нам уже не випало жодного відкриття, і перед заходом сонця ми покинули бриг, не виявивши ані нових таємниць, ані ключів до попередніх. Найцінніше добро — книжки, прилади, суднові документи, шовки та сувеніри — ми загорнули в ковдру й перевезли на шхуну, що було чим зайнятися ввечері. Коли ми попоїли і Джонсон понуро всівся за партію в крібідж між своєю правою та лівою рукою, ми з капітаном розгорнули ковдру на підлозі й почали уважно вивчати та оцінювати наші знахідки.

Найперше ми взялися за книжки. Для "лимонника", як зневажливо висловився Нейрс, їх було багатенько. Зневага до англійського торговельного флоту взагалі притаманна американським капітанам, а оскільки ця зневага не є взаємною, я гадаю, що для неї справді існують деякі підстави. Врешті, моряки доброї старої Англії рідко виявляють пристрасть до книжкової науки. Але командири "Летючого шквалу" були приємним винятком — вони мали справжню бібліотеку художньої та фахової літератури. Тут були п'ять томів довідника Фіндлі по країнах світу (як завжди, розшарпані, густо помережані виправленнями та доповненнями), кілька навігаційних посібників, зведення сигналів та довідник Адміралтейства в жовтогарячій палітурці "Острови східньої частини Тихого океану", том III, найповніше видання, а в ньому чимале позначок, що свідчили про неодноразове перечитування описів різноманітних рифів — Гарман, К'юр, Перл та Хермс, банки Френч-Фрегат, островів Лисянського та Оушен, а також місця, де ми тепер були,— острова Мі-дуей. Серед белетристики вирізнялися збірка нарисів Томаса Маколея та дешеве видання Шекспіра, решту ста? новили романи — кілька творінь міс Бреддон і — поміж-, них, звісно, "Аврора Флойд", що проникла геть на всі острови Тихого океану, чимала кількість дешевих детективних видань, "Роб-Рой", "На вершині" Ауербаха німецькою мовою та роман, що вихваляв тверезість; судячи з бібліотечного штампу, його поцупили з якоїсь англійської бібліотеки в Індії. [191]

— Офіцер Адміралтейства досить точно описав наш острів,— зауважив Нейрс, який тим часом переглядав опис Мідуею.— Щоправда, тут він веселіший, але видно, що цей офіцер вивчив острів як слід.

— Капітане! — нетерпляче вигукнув я.— Ви торкнулися ще однієї химерини в цій диявольській плутанині. Ось погляньте! — Я вийняв з кишені зім'яту вирізку з "Дейлі Оксідентал", яку забрав у Джіма: — "...введений в оману довідником Гойта по Тихому океану". Де ж цей довідник?

— Спочатку подивимось, що в ньому написано,— відповів Нейрс.— Я умисне прихопив його в рейс.

І, взявши довідник з полиці над своєю койкою, він розгорнув його на описі острова Мідуей і почав читати вголос. Там стверджувалось, що Тихоокеанська поштова компанія має намір влаштувати на острові Мідуей свою базу (замість Гонолулу) і вже відкрила вугільну станцію.

— Цікаво, звідки укладачі довідників беруть такі відомості? — задумливо проказав Нейрс.— Після цього Трента неможливо в чомусь звинуватити. За все своє життя ні разу не зустрічав безсоромнішої брехні, хіба що під час президентських виборів...

— Це все так,— сказав я.— Проте це ваш примірник Гойта, гарний і повний, а мені хотілось би знати, де примірник Трента.

— А він узяв його з собою,— захихотів Нейрс.— Все інше він покинув — рахунки, гроші, папери... Але ж йому треба було щось прихопити, інакше це могло викликати підозру на "Бурі". "Чудова ідея! — подумалось йому.— Візьму-но Гойта"...

— А чи не здається вам,— провадив я,— що всі на світі [192]

Гойти не могли ввести Трента в оману, бо він мав під рукою оцей офіційний адміралтейський довідник, виданий пізніше — він дає точний опис острова Мідуей!

— Ай правда! — вигукнув Нейрс.— Б'юсь об заклад, що з Гойтом він уперше познайомився лише в Сан-Фран-ціско! Схоже на те, що він привів сюди свій бриг умисне. Але тоді це суперечить тому, що було на аукціоні! В тім-то й лихо з цією явно нечесною справою: хоч скільки теорій придумуй — все одно щось лишається незрозумілим.

Потім нашу увагу цілком поглинули суднові папери, яких назбиралось чимало. Я мав надію, що вони допоможуть мені докладніше довідатись про особу капітана Трента, але й тут мене чекало розчарування. Ми тільки й змогли зробити висновок, що він був людиною старанною — всі рахунки були ретельно пронумеровані й зберігалися за всіма правилами. Крім того, деякі документи свідчили про те, що він був людиною компанійською, але ощадливою. Всі знайдені нами листи були сухими офіційними записками постачальників. Всі, крім одного,— в ньому, підписаному Ганною Трент, було палке прохання надіслати грошей. "Ти знаєш, яка біда впала на мою голову,— писала Ганна,— і як я помилилася в Джорджі. Моя квартирна хазяйка видалась мені дуже милою й товариською жінкою, але тепер я побачила її в справжньому світлі, і якщо після цього останнього мого прохання ти не злагіднієш, я не знаю, що станеться з відданою тобі всім серцем..." —далі стояв підпис. Не було ні дати, ні зворотної адреси. Якийсь голос шепнув мені, що цей лист залишився без відповіді. І ще один лист — у скриньці матроса; я наведу з нього уривок. Він був надісланий з якогось містечка на Клайді. "Любий синку,— писала авторка листа,— сповіщаю тебе, що твій любий батько помер у місяці січні дванадцятого числа. Він попросив, щоб я поклала йому на ліжко твою фотокартку і фотокартку Девіда, а сама сіла поруч. "Хочу, щоб ми всі були разом",— сказав він і потім благословив вас. Милий синашу, і чому тебе й Деві не було тут! Йому було б легше помирати. Він усе згадував дуже тепло, як ви веселились разом по суботах, і він попросив мене заспівати про Кельвінсь-кий гай, а сам усе дивився на свою скрипку, нещасний. Відтоді я не можу її бачити, бо йому вже більше на ній не грати. Синочку мій милий, повертайся до мене, зовсім одна тепер я лишилась". Далі йшли звичні релігійні повчання та благословення. [193]

Коли я передав цього листа Нейрсові, він справив на нього враження виняткове — я вперше бачив, щоб лист отак схвилював людину. Спочатку, прочитавши кілька слів, він кинув його, але зразу підібрав і став читати далі, потім знову кинув, знову підібрав — і так тричі.

— Дуже зворушливий лист, правда? — сказав я. Замість відповіді Нейрс брутально вилаявся, і минуло

більше півгодини, перше ніж він спромігся щось пояснити мені.

— Знаєте, чому цей лист так подіяв на мене? Мій старий полюбляв грати на скрипці, але безбожно фальшивив. Єдине, що він грав, було "Мучеництво", і то була справжня мука для мене. Він був кепський батько, а я був нікчемний син. Та мені чомусь захотілося знов почути, як верещить його скрипка... Усі ми свині,— додав капітан, помовчавши.

— Врешті, всі сини такі,— погодився я.— Можу потиснути вашу руку: на моєму сумлінні такий самий гріх.

І, як не дивно, ми справді потисли один одному руки.

Серед паперів ми знайшли також багато фотокарток; здебільшого це були або дуже привабливі дівчата, або старенькі жінки, схожі на господинь мебльованих квартир. Але одна з фотокарток наштовхнула нас на відкриття надзвичайне.

— Ну, красенями їх не назвеш, як ви гадаєте, містере Додд? — зауважив Нейрс, даючи її мені.

— Кого? — спитав я, машинально беручи фотокартку й ледве стримуючи позіх — адже час був пізній, день минув тяжкий, і мені дуже хотілося спати.

— Трента з компанією,— відповів капітан.— Адже це історичний знімок усієї банди.

Я підніс фотокартку до світла без найменшої цікавості — я вже бачив капітана Трента і не хотів бачити його знову.