Корабельна катастрофа - Сторінка 46
- Роберт Луїс Стівенсон -Думаю, ви будете такі люб'язні, що повідомите його адресу.
Як бачите, я досить хутко позбувся найменшої надії зацікавити цього зарозумілого британця. Та і йому самому була явно не до душі моя настійливість. Напевне, він страшенно боявся, щоб я не накинув йому своє знайомство; до того ж, це несміливий, нерозумний, марнославний і непривітний тип, та ще й геть беззахисний — такий собі равлик без усякої хатки — тож він намагатиметься будь-що покінчити з нашою розмовою, навіть згодившись з моїм проханням. І справді: за хвилину він квапливо відкланявся, лишивши мені папірця, на якому надряпав:
пНорріс Картью,
Столбрідж-ле-Картью, Дорсет".
Я міг святкувати перемогу — бойовище і частина обозу мого супротивника опинилися в моїх руках. Проте, зізнаюсь чесно, під час нашої розмови я страждав та ніяковів не менше, ніж містер Себрайт. Я відчував, що незда-тен на дальші агресивні випади, що воєнно-морський флот старої Англії, як і колись, непереможний (принаймні для мене); тож я полишив думку про те, щоб розшукати корабельного лікаря, вирішивши й надалі триматися на поважній відстані від англійського прапора. І я поволеньки пішов собі спати.
Вранці я зрозумів усю мудрість свого рішення, коли випадково зустрівся з Себрайтом у холі,— той ледь уклонився мені, ще й так гоноровито та зверхньо, що я, згадавши тактику гордого Нельсона, удав, ніби не помітив вітання, й не відповів на нього.
Та уявіть собі й подив, коли за півгодини мені принесли від лейтенанта записку з запрошенням відвідати корабель.
"Шановний пане! — писав Себрайт.— Усіх нас, природно, дуже цікавить доля брига "Летючий шквал", і коли я розповів, що мав приємну нагоду познайомитися з вами, всі мої товариші висловили одностайне бажання бачити вас своїм гостем на борту нашого корабля. Ми були б дуже раді, якби ви завітали до нас сьогодні ввечері або, [226] якщо ви зайняті, пообідали в нашому товаристві завтра чи сьогодні". Далі вказувалась година обіду й підпис "Дж. Ласеллес Себрайт" разом із запевненням, що він залишається моїм щирим другом.
"Ні, містере Ласеллес Себрайт,— подумав я,— що ви не мій друг, це ясно, але не менш ясно, що ви, як та леді з пісеньки, друг когось іншого. Ви розказали про нашу зустріч, дістали прочухана, вам продиктували цю записку, не зваживши на ваші кволі заперечення, і ось я запрошений на борт "Бурі" — проте не для того, щоб познайомитися з членами екіпажу, і не для того, щоб поговорити про долю "Летючого шквалу", а для того, щоб мене допитала людина, яка цікавиться Картью. І я ладен битися об заклад: ця людина — лікар. І ще я можу битися об заклад: якби ви не дали мені вчора цієї адреси, вам не довелося б писати цієї записки".
Не гаючись, я написав у відповідь, що приймаю запрошення на обід, і в призначений час трохи босякуваті матроси "Нори Крейн" доправили мене в шлюпці під ощирений гарматами борт "Бурі".
Офіцери військового корабля, здавалося, зраділи мені. Вони, на відміну від Себрайта, з хлоп'ячою цікавістю розпитували про всі подробиці нашого плавання. За столом тільки й розмов було, що про "Летючий шквал", про те, як він сів на мілину, про те, як я знайшов його, про погоду та нашу якірну стоянку, про течії навколо острова Мідуей. Кілька разів без тіні замішання згадувалось ім'я Картью. Випадок з ним навів на спогади про долю графа Абердіна, що помер помічником капітана на американській шхуні. І коли я не дізнався про Картью майже нічого нового, то лише тому, що вони самі майже нічого не знали,— їх просто зацікавила незвичайна доля цього чоловіка, й вони співчували йому, що він так довго хворіє. Я переконався: офіцери "Бурі" цієї теми не уникають і нічого не таять від мене, бо їм нема чого замовчувати.
Здавалося, все було природне й щире,— і все ж мене бентежив лікар. Це був високий, кремезний чолов'яга років за п'ятдесят, уже посивілий, з неспокійними вустами та кущуватими бровами. Він рідко втручався в розмову, і то лише для того, щоб підкинути веселий жарт, а його неголосний уривчастий сміх уже сам собою викликав усмішки. Він, безперечно, мав славу заповзятого дотепника кают-компанії, всіма шанованого жартуна. Та я помітив, що він тишком-нишком стежить за мною, і, звісно, [227] негайно почав його наслідувати. Якщо Картью симулював хворобу — а всі обставини вказували саме на те,— то лікар знав усе або, в усякому разі, чимало. Його суворе, вольове обличчя дедалі більше переконувало мене в цьому. Чоловіка з такими очима і такими вустами неможливо примусити діяти наосліп або за чужими вказівками. Однак важко було повірити і в те, що такий чоловік погодився б потурати злочинницьким діям: щось у його зовнішності нагадувало мені справедливого месника Брута, невблаганного суддю. Коротше кажучи, я завагався, чи підходить він для ролі, яку я накинув йому в своїх теоріях. Мене охопили подив і ще більша цікавість.
По обіді, коли всі зібралися перейти в курильню, я, підкоряючись несподіваному пориву, спалив за собою всі кораблі: пославшись на слабість, я попросив дозволу порадитися з лікарем.
— Я цілком здоровий, докторе Еркварт,— сказав я, коли ми лишилися самі.
Лікар щось промимрив, його губи заворушилися, і він втупив у мене уважні сірі очі. Було ясно, що він не має наміру говорити перший.
— Я хочу поговорити з вами про "Летючий шквал" і містера Картью,— вів я далі.— Будьмо відверті: ви чекали цього. Я певен, що ви знаєте все, і, як людина тонкого розуму, мабуть, зміркували, що й мені відомо чимало. То як ми будемо ставитись один до одного, а я — до містера Картью?
— Я не зовсім розумію вас,— відповів лікар і, помовчавши, додав: — Мені неясно, яка ваша мета, містере Додд.
— Ви маєте на увазі — з якою метою я все це розпитую?
Він кивнув головою.
— Мені здається, ми з вами говоримо про різні речі,— відповів я.— Моя мета проста: я шукаю пояснень у справі, задля якої сюди прибув. Я заплатив за "Летючий шквал" неймовірно високу ціну, бо містер Картью через свого агента торгувався на аукціоні до останнього. І я збанкрутував. Та якщо я не знайшов на судні багатства, я знайшов там незаперечні докази злочину. Зрозумійте мене — я став банкрутом через цього чоловіка, якого ніколи не бачив. Може, я хочу помститись або зажадати компенсації, і, гадаю, ви погодитесь, що в мене є можливості здійснити і те, і те.
Лікар незворушно мовчав. [228]
— Невже ви не розумієте,— вів я далі,— з якою метою я звертаюся до вас, людини, що, без сумніву, знає всі таємниці, і з якою метою запитую вас чесно й відверто: як мені ставитись до містера Картью?
— Я попрошу вас висловлюватись ясніше,— сказав лікар.
— Ви не бажаєте допомогти мені,— заперечив я,— але спробуйте зрозуміти: сумління моє не надто вразливе, та все ж воно в мене є. Злочини бувають різні, й трапляються серед них такі, що особливого осуду в мене не викликають. Містер Картью у мене в руках, і я не з тих людей, що не скористалися б із такої сприятливої нагоди; крім того, я дуже допитливий. Але, з іншого боку,— запевняю вас,— мені б не хотілося переслідувати людину нещасну, завдавати їй горя, накликати на неї нові напасті.
— Мені здається, я вас розумію,— відповів нарешті лікар.— Припустімо, я дам вам слово честі, що всім неприємним подіям на "Летючому шквалі" є виправдання, вагомі виправдання... навіть, скажу вам, дуже вагомі.
— Це означало б для мене дуже багато,— відповів я.
— Скажу більше,— провадив він.— Припустімо, що я був би там чи ви були б там і сталась би певна подія,— невідомо, як би ми повелися після неї. А тепер зрозумійте мене. Я відкрию вам те, щоб мені відомо. Ви досить прониклива людина, аби розуміти, як повівся я. Дуже прошу вас зробити висновок з моїх дій стосовно тих фактів, про які я знав і яких не мав ні підстав, ані прав повідомляти вам.
Не берусь передати емоційну, сповнену глибокого переконання мову лікаря Еркварта. Той, хто не чув його слів, може подумати, що він лише морочив мене загадками; але я сам, вислухавши його, дістав добрий урок і приклад люб'язності.
— Дуже вдячний вам,— уклонився я.— Відчуваю, що ви сказали куди більше, ніж я маю право у вас випитати, і саме стільки, скільки могли. Я приймаю це як знак довір'я і постараюсь його виправдати. Сподіваюсь, сер, ви дозволите мені вважати вас другом.
Він промовчав, а потім недвозначно й сухувато запропонував мені вернутися до товариства. Та коли ми повернулися до кают-компанії, він з дружньою фамільярністю поклав мені руку на плече й весело мовив:
— Я прописав містерові Додду склянку нашої мадери! Більше мені не доводилось зустрічатися з Ерквартом, [229] але він так чітко закарбувався в моїй пам'яті, що й нині я ніби бачу його. Та й як міг я забути його після тієї розмови? Придумати" теорію, що пояснювала б усі таємничі обставини, пов'язані з "Летючим шквалом", було дуже важко, але придумати теорію, що пояснювала б, яким чином головна дійова особа заслужила прощення і навіть повагу або, в крайньому разі, співчуття людини, подібної до доктора Еркварта,— придумати все це було понад мої сили. Тож на цьому мої відкриття й кінчилися. Я не вивідав нічого нового, поки не взнав усього.
Тепер моєму читачеві відомі всі факти. Чи виявиться він проникливішим, ніж я, а чи, як і я, скаже, що йому не до снаги знайти їм пояснення?
РОЗДІЛ XVIII
ПЕРЕХРЕСНИЙ ДОПИТ ТА УХИЛЬНІ ВІДПОВІДІ
Вище я досить неприязно відгукнувся про Сан-Фран-ціско, однак мої слова не варто розуміти буквально: навряд щоб ізраїльтяни висловлювали похвалу землі фараона! І місто добре помстилося мені, коли я повернувся. Ніколи ще воно не було таке прекрасне: сяяло сонце, повітря було чисте й свіже, на обличчях перехожих світилися усмішки, в петлицях яріли квіти. І поки я йшов до контори, де тепер працював Джім, моє похмуре обличчя здавалося, либонь, тьмяною плямою на тлі загальних веселощів.
Контора, яку я шукав, містилась у вузькому провулку й займала старий ветхий будиночок. На ньому виднівся напис: "Друкарня Франкліна Г. Доджа", а нижче (недавно, бо фарби були свіжі) — попередження: "Тут працюють лише білі".
Я ввійшов. За столом у брудному закуточку сидів Джім. В його зовнішності й одязі сталися разючі зміни: на ньому був витертий костюм, обличчя — хворобливо-бліде. Він, який раніше цілоденно гарцював у своїй конторі, мов добрий кінь на пасовищі, тепер сидів, байдуже втупившись у стовпчики цифр, і ліниво гриз ручку, часом тяжко зітхаючи.