Кульгавий біс

Ален-Рене Лесаж

КУЛЬГАВИЙ БІС

Переклала з французької

Ірина СИДОРЕНКО

РОЗДІЛ І

ХТО ТАКИЙ КУЛЬГАВИЙ БІС,

ДЕ Й ЗА ЯКОЇ ОКАЗІЇ

ПОЗНАЙОМИВСЯ З НИМ

ДОН КЛЕОФАС ЛЕАНДРО ПЕРЕС

САМБУЛЬЙО

Жовтнева ніч огортала густим мороком славне місто Мадрід. Городяни вже розійшлися по домівках; на вулиці повиходили закохані й виливали під балконами дам серця свої жалі та радощі; звуки гітар уже турбували батьків і тривожили ревнивих чоловіків. Отже, підходило до півночі, коли дон Клеофас Леандро Перес Самбульйо, алькальський студент , вискочив із горищного вікна одного будинку, куди загнав його пустотливий син богині Цітери. Він рятував своє життя і честь, тікаючи від кількох урвиголів; вони гналися за доном Самбульйо, щоб убити його або присилувати повінчатися з дамою, в якої його застали.

Дон Клеофас, дарма що був один проти них, відважно боронився й дременув лише тоді, як котрийсь із нападників вибив у нього з рук шпагу. Розбишаки погналися за ним по дахах, та під покровом ночі студентові вдалося втекти. Вдалині блимало світло. Самбульйо пішов на нього: хоч яке кволе, це світло правило йому за дороговказ у такій небезпечній ситуації. Світло пробивалося з горища, і студент, хоч не раз ризикував полетіти сторчголов, нарешті дістався до нього. Він уліз у віконце, щасливий, мов той керманич, що благополучно привів у гавань корабель, якому загрожувала гибель у морській безодні.

Дон Клеофас розглянувся навсебіч і, дуже здивований з того, що в убогій мансарді нікого немає і що вона якась химерна, заходився обдивлятися її пильніше. Зі стелі звисала мідна лампа; стіл був захаращений книжками та рукописами; по один бік його стояли глобус і компаси, по другий — колби й квадранти. Донові Клеофасу спало на думку, що внизу мешкав астролог, який займається в самотній мансарді науковими спостереженнями.

Студент згадав про небезпеку, якої так щасливо уникнув, і став міркувати, чи перебути ніч тут, чи піти куди-інде. Раптом він почув зовсім близько протяжливе зітхання. Дон Клеофас подумав, що ще нічна мана, — адже він був дуже збуджений, — і не стурбувався анітрохи. Та коли хтось зітхнув знову — збагнув, що ще йому не вчувається і, хоч у мансарді нікого не було видно, вигукнув:

— Що за біс тут зітхає?

— Це я, сеньйоре студенте, — відповів якийсь дивний голос. — Я вже півроку сиджу в одній із цих колб. Тут, у будинку, мешкає вчений-астролог, одне слово — чародій. Своєю ворожбою він загнав мене в цю тісну в'язницю.

— То ви — дух? — спитав дон Клеофас, трохи схвильований незвичайною пригодою.

— Я — біс, — одказав голос. — Ви нагодилися дуже вчасно, щоб визволити мене з неволі. Я нидію без діла, бо я — такий чортяка, що аж пекло сміється — найзавзятіший та найпрацьовитіший з-поміж усіх.

Почувши ці слова, дон Самбульйо трохи злякався; але він був хоробрий на вдачу, тож за мить опанував себе й мовив рішуче:

— Сеньйоре бісе, а скажіть, коли ваша ласка, яке місце посідаєте ви серед вашої братії? Якого ви роду-племені — високого чи простого?

— Я високого роду, — відповів голос. — Наше сім'я добре знають і на цьому, і на тому світі.

— То ви часом не той демон, що зветься Люцифером? — спитав дон Клеофас.

— Ні, — мовив дух, — то біс ошуканців.

— Може, ви Урієль? — вів далі студент.

— Цур йому, пек йому! — вигукнув голос. — Це ж покровитель купців, кравців, різників, пекарів та інших злодійчуків третього стану.

— А чи ви не Вельзевул? — спитав Леандро.

— Ви що, смієтеся з мене? Це ж демон дуеній 1 та зброєносців.

— Ти диви! — сказав Самбульйо. — А я гадав, що Вельзевул — найповажніша особа з-поміж чортячого заводу.

— Де там! Він казна-що, та й годі! — заперечив біс. — Погано ви знаєте наше пекло.

— Ну, то ви, мабуть, Левіафан, Бельфегор або Астарот, — вів далі Клеофас.

— О, ця трійця — біси вищого рангу, — мовив голос, — Вони придворні духи. Вони засідають у королівських радах, надихають міністрів, створюють ліги, зчиняють заколоти в державах, роздмухують полум'я війни. Це — не такі крутії, як ті, кого ви назвали першими.

— А скажіть, будь ласка, які обов'язки має Флажель? — спитав Леандро Перес.

— Вій душа чвар і дух крючкотворів, — відповів біс. Це вій водить рукою сутяг та нотаріусів. Він під'юджує позовників, змагає адвокатів і поймав суддів. Моя ж служба зовсім інша. Я влаштовую кумедні шлюби: в'яжу стариганів із юнками, сеньйорів та грандів — із служницями, дівчат без посагу — з ніжними закоханцями, в яких теж у кишенях вітер свище. Це я завів на світі розкіш, розпусту, азартні ігри, хімію. Це я винайшов каруселі, танці, музику, комедії та найновіші французькі моди. Одне слово, ім'я моє — Асмодей, а прозвисько — Кульгавий Біс.

— Ти ба! — вигукнув дон Клеофас. — Ви — той славнозвісний Асмодей, про якого згадується в Агріппи й мовиться в "Ключах Соломона"? Однак ви мені повідали не про всі свої штуки. Про найцікавішу й забули! Я знаю, часом ви розважаєтесь тим, що прислужуєтеся нещасливим коханцям. Приміром, торік один бакалавр, мій приятель, з вашою поміччю домігся ласки в дружини лікаря з Алькальського університету.

— Що було, то було, — відказав біс. — Та про це я хотів розповісти наостанку. Я — демон любострастя, або, шляхетніше, — бог Купідон. Цим чарівливим ім'ям нарекли мене поети; ніде правди діти — ці сеньйори так уже гарно мене змалювали! Вони запевняють, що в мене золоті крильця за спиною, пов'язка на очах, лук у руках, а за плечима — сагайдак зі стрілами, і що я напрочуд гарний із себе. Ви зараз побачите, чи це так, коли, з вашої ласки, випустите мене на волю.

— Сеньйоре Асмодею, — мовив Леандро Перес, — ви ж бо добре знаєте, що я давно вже вам відданий; небезпека, якої оце я збувся, — найліпше тому свідоцтво. Я був би щасливий вам прислужитися. Але ж пляшка, в якій ви сидите, певно, зачарована. Хіба я можу її розбити або відкоркувати? Я відать не відаю, як вас визволити. Не великий я мастак у таких справах; до того ж, щиро кажучи, коли такий мудрий і спритний біс, як ви, не може дати собі ради, — чи ж до снаги це нікчемному смертному?

— Люди до цього зугарні, — відповів Асмодей. — Посудина, в якій я сиджу, — всього-на-всього пляшка; її дуже легко розбити. Візьміть її в руки, брязніть об підлогу —1 я з'явлюся перед вами в людській подобі.

— Тільки й того? — вигукнув студент, — Скажіть тоді, в якій ви пляшці, адже їх тут без ліку, і всі однакові з вигляду. Де ви?

— Коли рахувати від вікна — в четвертій. І хоч корок її запечатаний чаклуном — пляшка все-таки розіб'ється.

— Ну гаразд, — сказав студент, — я охоче вволю вашу волю. Однак є тут іще одна притичина: боюсь я, що коли зроблю вам цю послугу, то муситиму за неї поплатитися.

— Нічого лихого з вами не скоїться, — відповів дух. — Навпаки — я вам щедро віддячу. Я навчу вас усього, чого тільки ви побажаєте; я розповім вам про все, що на світі діється; я покажу вам людські вади; я буду вашим бісом-заступником. А що розумом я за Сократа ясніший, то зроблю вас іще ученішим, ніж цей великий філософ. Одне слово, я увесь до ваших послуг, з усім добрим та поганим, що в мені є; і те, й те однаково вам придасться.

— Є чим спокуситися, — сказав студент. — Та про вас, бісівське сім'я, подейкують, що ви не дуже виконуєте свої обіцянки.

— Ніде правди діти, — відповів Асмодей, — багато хто з нашої братії без усякого сорому вас дурить. Але я не такий: я слово своє спевнюю. Крім того, немає такої платні, якої не заплатив би я за послугу, що нею, сподіваюсь, ви мене ущасливите. Тож присягаюсь усім, що робить міцним моє слово: я вас не обману! Вірте мені! А я, з вашої ласки, цієї ж ночі помщуся доньї Томасі, підступниці, яка сховала в себе чотирьох харцизяк, аби заскочити вас і силоміць повести до вінця.

Молодого Самбульйо особливо захопила ця, остання, обіцянка. Бажаючи, щоб вона якнайскоріше справ-далася, студент схопив пляшку, в якій сидів біс, і, не довго думаючи, брязнув нею об підлогу. Пляшка розбилася на друзки; потекла червонувата рідина. Вона курилась і поступово бралася хмаркою.

Мить — і хмарка розтанула. Перед приголомшеним доном Самбульйо постала людина в плащі, футів за два заввишки; вона спиралася на милиці. В неї були цапині ноги, довгасте жовтувато-чорне обличчя, гостре підборіддя, плескуватий ніс. Маленькі очі горіли, мов дві жаринки; над величезним ротом із страхітливо вивернутими губами стирчали руді закручені вуса.

На голові цей чарівний Купідон мав щось схоже на червоний шовковий тюрбан, увінчаний жмутком півнячого й павиного пір'я. Шию облягав жовтий полотняний комірець, на якому були намальовані намиста та сережки. Вдягнений він був у коротке вбрання в білого єдвабу, підперезане широкою биндою з пергаменту, змережаного чудернацькими письменами. Вбрання теж було поцятковане розмаїтим жіночим причандаллям: корсетами, що так гарно облягають груди, шарфами, строкатими фартухами і наймоднішими зачісками, одна за одну химернішими.

Та справжнє диво-дивне являв його плащ, теж підбитий білим єдвабом. На ньому рясніли людські образи, намальовані китайською тушшю так сміливо й виразно, що було ясно: їх виводила диявольська рука. Була тут іспанка в мантильї, яка загравала з гульвісою-чужоземцем; була й француженка, що гримасувала перед дзеркалом (мабуть, хотіла зачарувати молодого абата — нарум'яненого, з мушками на щоках, — який стояв на порозі її опочивальні). Італійські кавалери співали й грали па гітарах під балконами в своїх дам. Німці — розхристані, розпатлані, обсипані тютюном, п'яніші за французьких жевжиків, — бенкетували за столом, захаращеним кістками та пляшками. Із купелі виходив мусульманин, навколо якого юрмився увесь його сераль; жінки одна поперед одною догідливо заглядали йому в очі. Англійський джентльмен люб'язно пропонував своїй дамі люльку й пиво...

А як чудово були намальовані картярі! Одні, раді та веселі, сипали в свої капелюхи золото й срібло; інші, які ставили тільки на щастя, не маючи в гамані й копійки, звертали до неба блюзнірські погляди і в розпачі гризли карти.

Одне слово, було там тих образів не менше, ніж на прегарному щиті, що його викував Вулкан на прохання Фетиди. Та ці образи двох кульгавців різнилися між собою. Сценки, викарбувані на щиті, не зображували жодного подвигу Ахіллеса, тим часом як малюнки на плащі відтворювали геть усе, що діється на світі волею Асмодея.

РОЗДІЛ II,

В ЯКОМУ ДАЛІ ЙДЕТЬСЯ

ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ АСМОДЕЯ

Демон усміхнувся, помітивши, що не дуже уподобався студентові, й мовив:

— Ну, високошановний доне Клеофасе Леандро Перес Самбульйо, ось ви й бачите чарівного бога кохання, найвищого володаря сердець.