Лист до заручника - Сторінка 4

Іноді мені треба заздалегідь відчути пожадане тепло і, хоч трохи звівшись над самим собою, відпочити на побаченні, що буде нашим.

Я так натомився від полеміки, від непримиренності, від фанатизму. До тебе я можу ввійти, не одягаючи ніякого мундира, не сповідаючи ніякого корана і не зрікаючись нічого, що належить моїй внутрішній батьківщині. Поруч з тобою мені нема потреби ні каятись, ані виправдуватись, ані доводити: наша зустріч окриє мене миром, як у ті дні в Терню. Поверх усіх моїх незграбних слів, поверх усіх моїх розважань, що можуть бути помилкові, ти бачиш у мені просто Людину. Ти шануєш у мені посланця моєї віри, моїх традицій, мого кохання. І коли я не схожий на тебе, то цим я не тільки тебе не ображаю, а навпаки, збагачую тебе. Ти розпитуєш мене, як розпитують мандрівника.

Як усяка інша людина, я потребую визнання, і я відчуваю себе чистим у тобі і йду до тебе. Мене вабить туди, де я чистий. Ти знаєш мене не з моїх догм і вчинків. Приймаючи мене таким, який я є, ти, коли треба, виявиш толерантність і до цих догм, і до цих учинків. І я вдячний тобі за те, що ти приймаєш мене зо всім, що є в мені. Навіщо мені товариш, котрий судитиме мене? Коли до мене прийде товариш, що йому болить нога, я саджаю його на стілець, а не змушую танцювати.

Приятелю мій, ти потрібен мені, як гірська верховина, що на ній так легко дихається! Мені треба ще раз посидіти поряд з тобою коло столу в убогій дощатій корчмі на березі Сони і запросити до нашого столу двох матросів, що в їхньому товаристві ми почаркувались, осяяні, як сонцем, усмішкою миру.

Якщо мені ще випаде брати участь у війні, я битимусь і за тебе. Ти потрібен мені, щоб міцніше вірити в тріумф цієї усмішки. Мені треба допомогти тобі жити. Я бачу, як важко тобі, в твої п’ятдесят літ, годинами застоювати чергу біля якоїсь нікчемної пекарні, дрижачи з холоду в старому благенькому пальтечку, а все, аби протягти ще один день; я бачу, який ти кволий і які загрози нависли над тобою. Тобі, такому французові, смертельна небезпека загрожує подвійно: і тому, що ти француз, і тому, що єврей. Я розумію всю ціну громади, що не допускає чварів. Ми всі, яв галуззя дерева, що належить Франції, і я слугуватиму твоїй істині, як ти слугував би моїй. Для нас, французів, поза Францією, завдання цієї війни полягає в тому, щоб урятувати засів, заметений бураном німецької навали. Наше завдання — допомогти вам у Франції. Завдання наше — повернути вам волю на нашій землі, де вам належить безперечне право розкорінюватися й зростати. Вас сорок мільйонів заручників. Нові істини завше зроджуються в катівнях: сорок мільйонів заручників виношують там свою нову істину. І ми заздалегідь скоряємося цій новій істині.

Бо ми вчитимемося у вас. Не нам нести духовне світло тим, хто вже, як віск свічку, живить його власною істотою. Ви, можливо, відмовитеся читати наші книжки. Ви не захочете слухати наших промов. Ви, можливо, виблюєте наші ідеї. Не ми створюємо тепер Францію. Ми можемо лиш слугувати їй. Що б ми не робили, ми не дістанемо права на вдячність. Нема однакової міри для смерті у вільному бою і загибелі вночі під чоботом поневолювача. Нема однакової міри для ремества вояка і ремества заручника. Ви — святі.

Переклав з французької Анатоль Перепадя.