Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 59

Все це я вже раз і назавжди визначила наперед.

Французьку мову я вчила запопадливо. Мій учитель був тямуща людина, не легковажний емпірик, не сухий граматист. Він мав і знання, він і світу побачив, і разом з навчанням мови всіляко задовольняв мою жадобу знань. Я так його любила, що, чекаючи його приходу, аж тремтіла серцем. Малювання давалось мені не важко, і я багато б досягнула, якби учитель малювання мав знання в голові. Але він мав лише руки і вправність.

Танці спочатку найменше мене тішили. Я була кволенька і вчилася танцювати лише з сестрою. Але нашому танцмейстерові спало якось на думку влаштувати для своїх учнів бал, і відтоді у мене прокинулась охота до цих вправ.

З-поміж багатьох хлопчаків і дівчаток вирізнялись двоє маршалкових синків: молодший мого віку, а другий на два роки старший, діти такої краси, що, на загальну думку, їм ніхто не міг дорівнятися. Отож і я, тільки-но їх побачила, то вже не дивилася ні на кого в цьому натовпі. Відтоді я почала танцювати уважно і забагла танцювати гарно. Як сталося, що ті хлопчаки з-поміж усіх інших вирізнили тільки мене? Одне слово, ми вже на першій годині стали найкращими друзями, і ще наша невеличка забава не дійшла кінця, а ми вже домовились, де побачитися знову. Велика радість для мене! Але я була вкрай захоплена, коли вранці другого дня вони обидва прислали люб'язні записки з букетами, де питалися, як я себе почуваю. Почувала я себе так, як ніколи більше! На привіт я відповіла привітом, на листа — листом. Церква і прогулянки були відтепер місцем наших зустрічей. Наші юні знайомі щоразу запрошували усіх нас, але ми були досить хитрі, щоб одразу відкритися, і батьки знали про це стільки, скільки ми вважали за потрібне.

Таким чином я придбала собі одразу двох милоданів. На жодному з них я не могла зупинитися, обидва подобались мені, і ми були в найкращих стосунках. Але раптом старший захворів. Я сама бувала часто хвора і знала, як полегшуються страждання хворого, коли виявити до нього увагу або послати дозволені лагоминки, що я і робила. Батьки його були дуже вдячні за увагу, і коли він видужав, послухались прохання улюбленого сина, запросили мене з сестрами до себе. Ніжність, з якою він мене зустрів, була не дитячою, і з того часу я й прихилилась до нього. Він одразу попередив мене, щоб я таїлася від брата, але вогню вже не можна було приховати, і ревнощі молодшого доповнили роман. Він всіляко інтригував проти нас, радо псував наші втіхи і через те ще збільшував нашу пристрасть, яку хотів згасити.

Тепер я справді-таки знайшла упрагнене ягнятко, і ця пристрасть, як передше хворість, так сильно вплинула на мене, що я стала тиха і почала уникати галасливих розваг. Я була самотня, зворушена, і бог знову прийшов у мою душу. Він став моїм повірником, і лише я знаю, скільки сліз я пролила в молитвах за хлопця, який всо ще хворів.

Хоч у наших стосунках було багато дитячого, проте це сприяло розвиткові мого серця. Нашому французові ми повинні були щодня замість звичайних перекладів писати листи про свої переживання. Я описала історію свого кохання під іменами Філіди і Дамона. Старий скоро догадався, про що йдеться, і, щоб викликати мене на щиру розмову, вельми почав вихваляти мою роботу. Я ставала все сміливіша, аж поки щиросердо не визнала всю правду у всіх деталях. Я вже не знаю, коли саме він мені сказав: "Як це гарно, як природно! Але добра Філіда мусить бути обачна, бо скоро може дійти й до серйозного".

Мені стало прикро, що він моє почуття вважає за несерйозне, і я ображено запитала його, що він розуміє під серйозним. Він не примусив себе двічі питати і розтлумачив це так ясно, що я ледве могла стримати свій ляк. Одначе мене знову взяла досада. Я ображено запитала, як він може таке думати, і, підбадьорившись, поклала захищати свою красуню і сказала, спалахнувши на обличчі: "Але ж, добродію, моя Філіда — цнотлива дівчина".

А він без жалю викпив мене з моєю цнотливою героїнею та, перейшовши на французьку мову, почав грати словом honnête, щоб провести Філідину чесність крізь усі значення. Я відчувала щось смішне в своєму становищі і була до краю збентежена. Він, щоб не залякати мене, обірвав розмову, але при іншій нагоді завів знову про це саме. П'єси і невеличкі оповідання, які я при ньому читала і перекладала, давали часто йому привід зауважити, який неміцний захист є для нас так звана чеснота проти вимог пристрасті. Я більше не перечила йому, але потихеньку сердилась на нього, і його зауваження стали для мене обтяжливі.

Наша дружба з добрим Дамоном поволі розладналась. Інтриги молодшого брата розірвали наш зв'язок. А незабаром обидва юнаки повмирали в розповні молодих літ. Це завдало мені жалю, а проте я скоро їх забула.

Філіда швидко росла, тішилася добрим здоров'ям і нарешті побачила світ. Наслідний принц одружився і скоро після батькової смерті успадкував трон. Заворушились і двір, і місто. Тепер моя цікавість дістала розмаїтий споживок. Пішли вистави, бали і всілякі розваги, і хоч батьки якнайдовше хотіли втримати нас, проте мусили з'явитися при дворі, куди була введена і я. Іноземці лавою сунули звідусіль, по всіх домах — тиск вельможного панства, отож і в нас було кілька кавалерів, а в дядьковім домі можна було здибати представників усіх націй.

Мій чесний ментор і далі скромно, але влучно попереджував мене, а я все нишком сердилася за це на нього. Я аж ніяк не була переконана в правдивості його тверджень, і, можливо, я тоді мала рацію, а не він, що вважав жінок за всіх обставин слабкими. Але він так твердо стояв на своєму, що мені одного разу аж лячно стало: а може, він і має слушність. І тоді я вельми палко сказала йому: "Коли небезпека така велика, а людське серце таке слабке, то я благатиму бога, щоб він мене беріг".

Ця наївна відповідь, здається, втішила його, і він похвалив мій намір. Але це були тільки порожні слова, а не щось серйозне, бо почуття незримого давно вже в мені згасло. Великий шарварок, котрий мене оточував, розважав мене і поривав за собою, немов бурхливий потік. Це були найпорожніші роки мого життя. Цілими днями ні про що не говорити, не мати жодної здорової думки і лише мріяти — тільки й було мого діла. Навіть своїх улюблених книжок я ні разу не згадала. Люди, які мене оточували, не мали жодної уяви про науку. Це були німецькі придворні, а цей клас був тоді найнекультурніший.

Таке життя, можна думати, припровадило б мене до загибелі. Я жила тільки веселими розвагами, ніколи не зосереджувалась, не молилась, не думала ні про себе, ні про бога; але я вбачаю божественне провидіння в тому, що з тої тичби вродливих, багатих, ошатних людей ніхто мені не сподобався. Вони були розпусні і не соромились цього, і це мене й лякало. Свою мову вони пересипали двознач-ностями, а це мене ображало, і я тримала себе холодно з ними. їх непристойності бували іноді неймовірні, і я дозволяла собі бути з ними нечемною.

Крім того, мій старий відкрив мені під секретом, що більшість із цих нікчемних дженджиків можуть наразити на небезпеку не тільки цноту, але й здоров'я дівчини. Мене аж нудило від них, і я просто боялась, коли хто з них хоч наближався до мене. Я береглася склянок і філіжанок, з яких вони пили, не сідала на стільці, з яких вони встали. Таким чином я була морально і фізично ізольована, і всі ті люб'язності, які мені говорено, я сприймала думно, як належний фіміам.

Серед сторонських, що тоді у нас пробували, особливо вирізнявся один молодик, якого ми жартома прозвали Нарцисом. Він добре відзначився на дипломатичній ниві, а за частих змін, що відбувалися при нашому новому дворі, сподівався на добру посаду. Незабаром він ввійшов у знайомство з моїм батьком, а його знання і вміння поводитись відкрили йому шлях до замкнутого кола найзнакомитіших людей. Батько мій вельми вихваляв Нарциса. Своєю вродливістю він би робив ще більше враження, якби у всій його істоті не відчувалось певного самозадоволення. Я бачила його, він мені сподобався, але ми ніколи з ним не розмовляли.

На одному великому балу, де був і він, ми танцювали з ним менует, проте наше знайомство поки що далі цього не пішло. Коли почалися швидкі танці, яких я намагалась уникати, щоб догодити батькові, бо він потерпав за моє здоров'я, я пішла у прилеглу кімнату порозмовляти зі старшими подругами, що засіли до гри.

Нарцис, трохи покрутившись у танцях, раптом зайшов до кімнати, де була я, і, оклигнувши трохи від кровотечі з носа, що почалася під час танців, став розмовляти зі мною про всяку всячину. За півгодини розмова наша стала така цікава, хоч і без жодних ніжностей, що про танці ми вже й не думали. Інші почали навіть кепкувати з нас, але ми не вельми на те й зважали. Другого вечора у нас знову зав'язалася розмова. Ми не танцювали, бо берегли своє здоров'я.

Так ми й познайомились. Нарцис розважав мене й моїх сестер, і тільки тепер я знову стала виявляти те, що знала, що пережила, передумала і про що вміла розповісти. Мій новий друг бував у найкрапдому товаристві, досконало знав історію і політику, а крім того, мав ще широкі знання з літератури, і жодна новинка, особливо з Фрапції, не проходила не помічена від нього. Він приносив і присилав мені чимало цікавих книжок, але я мусила це таїти більше, ніж заборонені вияви кохання. Бо з учених жінок глузували тоді страшенно, та й просто не терпіли освічених, мабуть, тому, що вважалось за непристойність осоромити цим таку безліч невігласів-чоловіків. Навіть мій батько, якому ця нагода — розвинути мій дух — вельми сподобалась, рішуче вимагав, щоб я свої літературні студії тримала в таїні.

Таке становище тривало майже рік, і я не можу сказати, щоб Нарцис виявляв до мене якесь кохання чи ніжність. Він був чемний і люб'язний, але не більше, бо, здається, не залишався байдужим до вроди моєї молодшої сестри, яка, підрісши, стала надзвичайно гарна. Він жартома надавав їй всіляких ніжних імен з чужоземних мов, що па кількох із них дуже добре розмовляв і в свою німецьку мову охоче вставляв оригінальні звороти з них.

Вона пс що й приязно відповідала на його зальоти, бо в неї був інший на думці, і взагалі була бистра, иоривчаста, а він вразливий, тому у них через кожну дрібницю майже до сварки доходило.